Провадження № 11-кп/821/330/25 Справа № 703/290/22 Категорія: ст. 331 КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
29 січня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участю:
в режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси виділені матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 січня 2025 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 15.03.2025, -
В провадженні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області перебувають матеріали кримінального провадження № 12021250350000382 щодо ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1,2 ст. 307 КК України.
Прокурор ОСОБА_6 в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 на 60 днів.
15.01.2025 ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 15.03.2025 та визначено розмір застави - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60560 грн.
Не погоджуючись з ухвалою місцевого суду, захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій, вважаючи її незаконною, просив скасувати, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, з покладанням обов'язків, визначених ст. 194 КПК України.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що клопотання прокурора є необґрунтованим, прокурором не надано жодного доказу, які б доводили існування ризиків на які посилається сторона обвинувачення у клопотанні.
Судом не було враховано наявність у ОСОБА_8 постійного місця проживання, де він характеризується виключно з позитивної сторони, міцних соціальних зв'язків - тривалий час проживає з матір'ю.
За тривалий час перебування під вартою у ОСОБА_8 погіршився стан здоров'я, загострилися хронічні хвороби, серед яких - хронічний вірусний гепатит «С».
Вважає, що до ОСОБА_8 можливо застосувати інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, оскільки обвинувачений понад 3 роки і 1 місяць перебуває під вартою, у нього відсутній закордонний паспорт, тому не зможе залишити межі країни, при цьому по віку має обмеження у виїзді.
Заслухавши доповідь судді, думку захисника ОСОБА_7 , який підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити з наведених в ній підстав, думку прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційної скарги, виділені матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 до задоволення не підлягає з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.
Зазначених вимог закону судом першої інстанції дотримано.
Відповідно до положень ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.5 ст. 176 КПК України цього Кодексу.
При цьому, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з врахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; ризик переховування від суду; можливість вчинення іншого правопорушення особою; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року, рішення «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000, рішення «Летельє проти Франції» від 26.06.1991).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги кримінального процесуального закону при вирішенні питання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження такого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення.
Під час розгляду клопотання прокурора суд першої інстанції встановив, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_8 може переховуватися від суду, впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1,2 ст. 307 КК України, які є умисними, тяжче з яких класифікується як тяжкий злочин у сфері обігу наркотичних засобів, вчинені з корисливих мотивів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк з конфіскацією майна.
Суд першої інстанції врахував, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
У рішенні по справі «Wпроти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними. При апеляційному розгляді встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 та встановлена обґрунтована наявність ризиків, визначених п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.
З матеріалів провадження вбачається, що у кримінальному провадженні в суді першої інстанції не завершено судове слідство, свідки не допитані.
При цьому враховується, що обвинувачений хоча і має зареєстроване місце проживання, однак неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, непрацевлаштований, офіційних джерел прибутку не має, за даним кримінальним провадженням інший запобіжний захід, окрім тримання під вартою, обвинуваченому не обирався.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо доцільності продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, з огляду на стадію судового розгляду, врахував тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому, характер і обставини вчинення кримінальних правопорушень, надав оцінку особі останнього, з врахуванням чого дійшов вірних висновків про те, що ризики, наведені прокурором, продовжують існувати і є доведеними, що не дає підстав для обрання обвинуваченому інших, більш м'яких запобіжних заходів, зважаючи на серйозність висунутого йому обвинувачення у вчиненні тяжких злочинів, так як він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та продовжувати вчиняти нові злочини.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано продовжив ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів із визначенням застави - 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60560 грн., оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть на даному етапі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Колегія суддів позбавлена можливості перевіряти фактичні обставини справи та доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки це належить до компетенції місцевого суду під час розгляду кримінального провадження по суті, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченої особи кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника про недоведеність ризиків, які обумовлюють продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Як під час розгляду справи місцевим судом, так і під час її апеляційного розгляду, не здобуто даних, які б безумовно свідчили про неможливість тримання ОСОБА_8 під вартою, а також не отримано відомостей щодо інших обставин, які б переважили ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Доводи захисника ОСОБА_7 про те, що обвинувачений ОСОБА_8 за станом здоров'я не може перебувати під вартою були предметом розгляду суду першої інстанції та не знайшли свого обґрунтованого підтвердження, з чим погоджується і колегія суддів.
Так відповідно до листа Філії ДУ «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Черкаській та Кіровоградській області, обвинувачений ОСОБА_8 , за час перебування в установі пройшов належні лабораторні та інструментальні методи обстеження із застосування телемедичного обстеження, отримує специфічне противірусне лікування, на даний час загальний стан задовільний та невідкладної медичної допомоги чи госпіталізації до закладів МОЗ не потребує.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Апеляційна скарга не містить доводів, які би вказували на незаконність ухваленого судом першої інстанції рішення. Порушень вимог КПК України, які б істотно обмежували права обвинуваченого та могли бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції колегією суддів не виявлено. На думку колегії суддів, існування ризиків у ході судового розгляду було доведено прокурором, наявність цих ризиків обґрунтовано відображено в ухвалі суду першої інстанції.
З врахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції, та задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 .
Керуючись ст. 183, 199, 331, 405, 418, 419 КПК України, колегія суддів судової палати
Ухвалу Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 15 січня 2025 року про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 15.03.2025, - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді