Справа № 161/7701/23 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М.
Провадження № 22-ц/802/19/25 Доповідач: Здрилюк О. І.
29 січня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
секретар судового засідання Власюк О. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , поданою від її імені представником ОСОБА_2 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2024 року,
13 травня 2023 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася до суду із позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області, яка уточнивши ( том.1 а.с.44-54), мотивує тим, що вона працювала у цьому Управлінні на посаді головного спеціаліста фінансово-економічного відділу.
Наказом № 115-к від 13.04.2023 її звільнено з роботи 18.04.2023 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників.
З 01.01.2023 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 № 2620, яким викладено в новій редакції Закон «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», де у п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» вказано «Припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.»
18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України її звільнено з роботи з порушенням, зокрема приписів статті 49-2 КЗпП України, оскільки їй не було запропоновано можливості переведення (зайняття) на відповідну вакантну посаду в Пенсійному фонді України.
Вважає, що відсутність у Законі України «Про державну службу» норм, які б давали право на переведення працівника, який не був державним службовцем, на посаду державної служби у випадку реорганізації юридичної особи не вказує на відсутність такого права працівника.
Посилаючись на викладене, просила суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області № 115-к від 13.04.2023, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста фінансово-економічного відділу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області або на іншій рівнозначній посаді;
- стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 19 квітня 2023 року по дату поновлення її на посаді.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 30.05.2023 відкрито провадження у справі (т.1 а.с.60).
29 червня 2023 року позивач подала заяву про уточнення позовних вимог (т.2 а.с.1-3), у якій просила суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області № 115-к від 13.04.2023, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України;
- поновити ОСОБА_1 в ГУ ПФУ у Волинській області (правонаступнику Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області) на посаді аналогічній або рівнозначній посаді головного спеціаліста фінансово-економічного відділу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області;
- стягнути з ГУ ПФУ у Волинській області (як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області) на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 19 квітня 2023 року по дату поновлення її на посаді.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10.10. 2023 залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області в якості правонаступника відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області (т.2 а.с.208-209).
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 23 січня 2024 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України закрито провадження у справі (т.3 а.с.18-19).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 від імені позивача ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати цю ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 20.03.2024 було зупинено апеляційне провадження у цій справі до закінчення перегляду у касаційному порядку іншої цивільної справи у подібних правовідносинах, яке поновлено ухвалою від 20.01.2025 із призначенням справи до розгляду.
Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, учасники справи у судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Від позивача ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 надійшло клопотання про розгляд справи у їх відсутності.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін з таких підстав.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позовна заява містить позовні вимоги у сфері публічно-правових відносин.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17 (провадження № 11 1066апп18), від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17 (провадження № 11-870апп18).
Будь-які трудові правовідносини мають приватноправову природу, оскільки виникають на добровільній основі між двома рівноправними суб'єктами на підставі трудового договору. Підпорядкування працівника роботодавцеві в межах цих відносин має договірний, а не адміністративний характер.
Єдиний виняток - це правовідносини щодо проходження публічної служби, зокрема державної служби. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц (провадження № 14-405цс19) зазначила: «публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов'язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства».
Вирішення питання про те, чи є правовідносини, пов'язані із визнанням незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв'язку із набранням чинності Законом № 2620-ІХ, яким вирішено припинити ФСС України та Управління, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, приватноправовими чи публічно-правовими, залежить, зокрема, від змісту та характеру правовідносин, суб'єктного складу, наявності підстав для виникнення зобов'язань та умов їх виконання щодо працевлаштування вивільненого працівника на публічну службу, а також мети, якої хоче досягти звільнений працівник, звернувшись до суду.
У постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зазначив, що:
«внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинилася, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування);
спори, які пов'язані із поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та його виконавчої дирекції шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, стосуються прийняття на публічну службу та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 грудня 2023 року у справі № 442/3240 (провадження № 61-15536св23) керувався тим, що з 01 січня 2023 року відбувся перехід прав та обов'язків від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Львівській області до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області. Оскільки між сторонами у спорі про поновлення на роботі існує спір з публічно-правових відносин, який з урахуванням суб'єктного складу його учасників та правовідносин, що виникли у справі, має розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції, Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
З огляду на вказане немає підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2023 року у справі № 442/3240 (провадження № 61-15536св23)».
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
ОСОБА_1 звернулася з позовом до ГУ ПФУ у Волинській області та, уточнивши позовні вимоги, просила: 1) визнати протиправним і скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області про її звільнення; 2) поновити її в ГУ ПФУ у Волинській області (правонаступнику Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області) на посаді аналогічній або рівнозначній посаді головного спеціаліста фінансово-економічного відділу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області; 3) стягнути з ГУ ПФУ у Волинській області (як правонаступника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Волинській області) на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спори, які пов'язані із поновленням працівників, звільнених внаслідок реорганізації Фонду та його виконавчої дирекції шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, на посадах, вакантний перелік яких віднесено до посад державної служби в органах Пенсійного фонду України, стосуються прийняття на публічну службу та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, тобто що спірні правовідносини стосуються поновлення ОСОБА_1 на посаді в органі, діяльність якого пов'язана з проходженням публічної служби, тому між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваної ухвали, постановленої з додержанням норм процесуального права.
14 січня 2025 року та повторно 29 січня 2025 року представник ОСОБА_2 від імені позивача ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подала апеляційному суду заяви, у яких просить у разі закриття провадження у справі передати справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу для продовження розгляду до Волинського окружного адміністративного суду.
У задоволенні заяви необхідно відмовити з таких підстав.
Згідно вимог ч. 1 ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз'яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
За змістом частини четвертої статті 377 ЦПК України у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
У цій справі судове рішення про закриття провадження у справі прийнято судом першої інстанції.
Апеляційний суд лише переглядає в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі, а тому не наділений повноваженнями щодо направлення справи за встановленою юрисдикцією.
Ураховуючи наведене, із заявою про направлення цієї справи за встановленою юрисдикцією позивач ОСОБА_1 вправі звернутися до суду першої інстанції, який постановив ухвалу про закриття провадження у справі.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 268 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 268 ч. ч. 4, 5, 367, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , подану від її імені представником ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23 січня 2024 року залишити без змін.
Роз'яснити позивачу ОСОБА_1 , що із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією вона вправі звернутися до Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя
Судді