Справа № 761/3867/25
Провадження № 1-кс/761/3183/2025
30 січня 2025 року м. Київ
Слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання прокурора Шевченківської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025100100000130 від 14.01.2025, -
Прокурор звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно.
В обґрунтування клопотання вказано, що У провадженні слідчого відділу Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві перебували матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100100000130 від 14.01.2025.
24.01.2025 постановою слідчого СВ Шевченківського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_4 в порядку ст. 98 КПК України земельну ділянку, якій було присвоєно кадастровий номер 3220882600:04:002:2358, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3049721932208 визнана в якості речового доказу у кримінальному провадженні так як вона є матеріальним об'єктом, який містить сліди кримінального правопорушення, а також отримана у власність внаслідок вчинення протиправних дій.
Посилаючись на викладене, з метою забезпечення збереження речових доказів, які мають суттєве доказове значення у кримінальному провадженні, прокурор просив накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 3220882600:04:002:2358, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3049721932208 зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 із забороною вчиняти будь-які дії відносно вказаного майна, зокрема із забороною користуватись та розпоряджатись вказаними об'єктами нерухомого майна будь-якими особами та із забороною проводити будівельні роботи та здійснювати реконструкцію вказаного нерухомого майна.
У судове засідання прокурор не з'явився, подав заяву про розгляд клопотання без його участі.
Власник майна у судове засідання не викликався на підставі ч. 2 ст. 172 КПК України з метою забезпечення арешту, оскільки існує можливість відчуження майна.
За правилами ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду не здійснювалась.
Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, дійшов до наступного висновку.
Згідно ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення, або його спеціальну конфіскацію в порядку, встановленому законом.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів.
Так, в силу ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Отже, майно, яке за обґрунтованої підозри органу досудового розслідування має одну або декілька ознак, наведених у ст. 98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого, яке відповідно до вимог ч. 3 ст. 110 КПК України приймається у формі постанови.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
З огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З урахуванням викладеного, арешт майна з огляду на положення, передбачені п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 170 КПК України, по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Так, слідчий суддя приходить до висновку, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, відповідає вимогам ч. 1 ст. 98 КПК України і у встановленому закону порядку, визнано речовим доказом згідно постанови слідчого від 24.01.2025, а накладення арешту на нього є необхідним з метою забезпечення збереження речових доказів.
При цьому, слідчим суддею не встановлено, що клопотання суперечить вищезазначеним вимогам КПК України, тобто не містить правових підстав для арешту майна, достатності доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, вказівки на розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження або не є пропорційним, тобто не відповідає тяжкості правопорушення і становитиме особистий і надмірний тягар для володільця майна.
Як постанова про визнання вказаного майна речовим доказом так і клопотання про арешт майна, з посиланням на встановлені у кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, містять відповідні мотиви та підстави на обґрунтування висновку про відповідність такого майна ознакам речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України, зокрема посилання на те, що вказане у клопотанні майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Слідчий суддя також враховує, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження та обставини кримінального провадження станом на час прийняття рішення вимагають вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту. При цьому, доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження слідчим суддею не встановлено.
На підставі наведеного, з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження майна, а також збереження їх як речових доказів, слідчий суддя вважає вірним застосувати арешт майна, з метою забезпечення можливості органу досудового розслідування провести необхідний комплекс розшукових, слідчих та процесуальних дій та з метою виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК України.
Керуючись ст. ст. 98, 100, 131, 132, 170-173, 175, 309, 395 КПК України, суд, -
Клопотання - задовольнити.
Накласти арешт на земельну ділянку кадастровий номер 3220882600:04:002:2358, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 3049721932208, яка зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , із забороною вчиняти будь-які дії відносно вказаного майна, зокрема із забороною користуватись та розпоряджатись вказаними об'єктами нерухомого майна будь-якими особами та із забороною проводити будівельні роботи та здійснювати реконструкцію вказаного нерухомого майна
Ухвала про накладення арешту виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. Оскарження ухвали про накладення арешту не зупиняє її виконання.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1