Справа № 758/15684/23
Категорія 9
23 грудня 2024 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі судді Гребенюка В.В., за участю секретаря судового засідання Годованюк Ю.Р., представника позивачів ОСОБА_1 , представника третьої особи Нікуліна Є.В., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Київської міської ради, третя особа без самостійних вимог Подільська районна у м. Києві державна адміністрація, про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю
До Подільського районного суду міста Києва звернулися ОСОБА_2 (надалі за текстом - позивач 1) та ОСОБА_3 (надалі за текстом - позивач 2, разом найменовані співпозивачі) з позовом до Київської міської ради (надалі за текстом - відповідач), про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що співпозивачі добросовісно володіють та продовжують відкрито та безперервно користуватись частиною квартири АДРЕСА_1 (надалі за текстом - спірна квартира), з огляду на, що просить суд визнати за співпозивачами в рівних долях право власності за набувальною давністю на 72/100 частини спірної квартири.
Відповідач заперечує проти позову виходячи з того, що співпозивачам було відомо про власника частини спірної квартири; безтитульність частини спірного майна та умова щодо добросовісного володіння співпозивачами не доведена.
Третя особа заперечує проти позову виходячи з того, що частина спірної квартири має власника, який відомий співпозивачам; власник не відмовився від права власності; позивачами не доведено добросовісного володіння; відсутні підстави для застосування судом наслідків володіння майном за набувальною давністю.
Ухвалою Суду від 27.12.2023, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд в загальному позовному провадженні та призначено підготовче засідання.
29.01.2024 до суду від відповідача надійшов відзив.
13.02.2024 до суду від співпозивачів надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Суду від 29.02.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Суду від 15.05.2024 залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог Подільську районну у м. Києві державну адміністрацію.
17.10.2024 до суду від третьої особи надійшли пояснення.
30.10.2024 до суду від позивача надійшли заперечення.
У судове засідання 23.12.2024 прибув представник співпозивачів та третьої особи, представники інших учасників судової справи у судове засідання не прибули.
За змістом ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні 23.12.2024, за відсутності представника відповідача, запобігаючи при цьому безпідставному затягуванню розгляду справи.
Представник співпозивачів підтримала позовні вимоги, представник третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечив.
У судовому засіданні 23.12.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши докази, суд встановив наступне.
Позивачу 1 Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів управлінням обліку та розподілу житлової площі було надано Ордер №5229 від 06.08.1983, яким дозволено зайняти одну кімнату площею 16,8 кв.м. в спірній квартирі.
Співпозивачі є подружжям, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1 від 12.07.2023.
Співпозивачі є співвласниками 28/100 частин спірної квартири (квартира (кімната у квартирі спільного заселення, будинок) приватизована (ний) згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду»), що підтверджується Свідоцтвом про право власності № НОМЕР_2 від 26.10.2015, яке видано відділом з питань майна комунальної власності Подільської районної у м. Києві державної адміністрації.
Право власності співпозивачів на 28/100 частин спірної квартири також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №51381884 від 04.01.2016.
Наказом КП «Поділ-Житло» №913 від 26.10.2005 дозволено позивачу 2 з дочкою тимчасово користуватись вільними кімнатами жилою площею 28,7 кв.м. в спірній квартирі.
Листом КП «Поділ-Житло» №ОП-151 від 28.10.2005 надано дозвіл позивачу 2 разом з дочкою на тимчасове користування вільними кімнатами площею 28.7 кв.м. у спірній квартирі, з оплатою за фактичне користування, строком на 1 рік.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.
Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).
Статтею 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до положень частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Аналіз указаної норми дає підстави для висновку про те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.
При цьому, необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Отже, суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна, не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зроблено висновок, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач, як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Судом встановлено, що позивачу 1 було видано Ордер на вселення в одну з кімнат у спірній квартирі.
Також судом встановлено, що співпозивачам на праві приватної власності належитть 28/100 частин спірної квартири, яке було набуте в порядку приватизації.
У відповіді на відзив співпозивачі вказують, що позивачу 1 була надана кімната у комугальній квартирі, а будинок в якому знаходиться спірна квартири був переданий до комунальної власності.
Крім цього, співпозивачі зазначають, що попереджали відповідача та третю особу про наміри використовувати вільні кімнати у спірній квартирі.
Статтею 28 Статуту територіальної громади міста Києва визначено, що відповідно до Конституції України та чинного законодавства України територіальній громаді міста Києва належить право власності на рухоме і нерухоме майно, що знаходиться в комунальній власності, доходи міського та районних у місті Києві бюджетів, а також майнові права, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності.
Київська міська рада від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва відповідно до чинного законодавства України володіє, користується та розпоряджається об'єктами права комунальної власності, в тому числі може передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, передавати в заставу.
Отже, 72/100 спірної квартири, у якій проживають співпозивачі належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, адже, третьою особою надавались дозволи позивачу 2 на продовження користуванням спірною квартирою вцілому за умови здійснення оплат.
Відтак, співпозивачам було відомо, що 72/100 спірної квартири належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва право власності від імені здійснює Київська міська рада.
Суд зазначає, що оскільки співпозивачам відомий власник 72/100 спірної квартири, у останніх відсутні правові підстави для набуття права власності на комунальне житло за набувальною давністю.
Щодо чого, суд звертає увагу, що існує для набуття права власності на житло, яке перебуває у комунальній власності, існує порядок приватизації житла.
Враховуючи все викладене вище, суд доходить до висновку про залишення позову без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати співпозивачів покладаються на співпозивачів у зв'язку з відмовою в позові.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 18, 133, 141, 259, 263-265, 280-282, 289, ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Київської міської ради, третя особа без самостійних вимог Подільська районна у м. Києві державна адміністрація, про визнання права власності на частину квартири за набувальною давністю - залишити без задоволення;
Повне найменування сторін:
Позивач 1: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКП НОМЕР_3 );
Позивач 2: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; РНОКП НОМЕР_4 );
Відповідач: Київська міська рада (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; код ЄДРПОУ 22883141);
Третя особа: Подільська районна у м. Києві державна адміністрація (04070, м. Київ, Контрактова площа, 2; код ЄДРПОУ 37333608);
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч. 2 ст. 354 Цивільного процесуального кодексу України. Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Суддя В.В. Гребенюк