печерський районний суд міста києва
Справа № 757/1712/25-к
пр. 1-кс-1157/25
28 січня 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурорів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , адвоката: ОСОБА_5 , підозрюваного: ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання слідчого у кримінальному провадженні - керівника першого відділу Управління з розслідувань злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62024000000000812 від 17.09.2024, -
16 січня 2024 року слідчий у кримінальному провадженні - керівник першого відділу Управління з розслідувань злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань ОСОБА_7 , за погодженням із прокурором першого відділу процесуального керівництва Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочин, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на кв. АДРЕСА_1 , яку 11.04.2014 отримав від Львівської міської ради підозрюваний ОСОБА_6 на підставі ордеру на службове житлове приміщення № НОМЕР_1, заборонивши відчужувати, користуватись та розпоряджатися будь-яким чином зазначеним майном з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, відшкодування шкоди, завданої кримінальними правопорушеннями (цивільних позовів потерпілих).
Прокурори в судовому засіданні доводи клопотання підтримали, просили вимоги клопотання задовольнити.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_5 та підозрюваний ОСОБА_6 в судовому заперечували з приводу заявленого клопотання, просили відмовити, зазначивши, що квартира, на яку орган досудового розслідування просить накласти арешт належить ГУМВС України у Львівській області.
Вивчивши клопотання та докази, якими обґрунтовується клопотання, заслухавши пояснення прокурорів, заперечення адвоката та підозрюваного, приходжу до наступних висновків.
Частиною 1 статті 172 КПК України, передбачено окрім іншого, що неприбуття слідчого, прокурора у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті клопотання у відсутність не з'явившихся осіб, оскільки їх не прибуття не перешкоджає розгляду клопотання на підставі наданих доказів.
Вивчивши клопотання та докази, якими обґрунтовується клопотання, надходжу до наступних висновків.
З матеріалів клопотання вбачається, що слідчими Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва прокурорів Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013- 2014 роках, Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024000000000812 від 17.09.2024 за підозрами колишнього командира БМОП «Беркут» ГУМВС України в Львівській області ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України; ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України; ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 41, п. п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; ч. 2 ст. 28, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; колишнього помічника начальника штабу БМОП «Беркут» ГУМВС України в Львівській області ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340 КК України; ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365 КК України; ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 121 КК України; ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 41, п. п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115 КК України; ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 15, п. п. 1, 5, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
У ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_6 , під час проходження служби в органах внутрішніх справ України, 11.04.2014 отримав від Львівської міської ради ордер на службове житлове приміщення № НОМЕР_1, відповідно до якого йому з сім'єю з чотирьох осіб надано право на зайняття службового приміщення житловою площею 21,2 кв.м., загальною площею 54,4 кв.м., яке складається з однокімнатної ізольованої квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до листа № 5177 від 19.12.2042 обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» Львівської обласної ради, згідно архівних даних станом на 29.12.2012 інформація про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , в БТІ - відсутня.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, інформація про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , в даному Реєстрі - відсутня.
Після отримання зазначеного ордеру, ОСОБА_6 зареєструвався за даною адресою та проживав в зазначеній квартирі разом зі своєю сім'єю, а з 2022 року почав здавати її в оренду. Факт здачі в оренду ОСОБА_6 кв. АДРЕСА_1 підтверджується як свідченнями самого підозрюваного, так і копією договору здачі її в оренду фізичній особі від 14.05.2022, вилученого під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_6 .
Відтак ОСОБА_6 вчиняє дії, тотожні за змістом здійсненню права користування та розпорядження кв. АДРЕСА_1 .
Окрім того, підозрюваний ОСОБА_6 та члени його сім'ї наділені правом приватизації цього житла, яке в подальшому дасть їм можливість його відчужити з метою уникнення конфіскації. Це підтверджується тим, що в ході досудового розслідування ОСОБА_6 не повідомляв орган досудового слідства та прокурора про отримання ним у 2013 році ордеру на зазначену квартиру.
Незастосування заборон відчуження, у разі приватизації житла підозрюваним ОСОБА_6 , розпорядження та користування об'єктом майна, може призвести до втрати цього майна та в подальшому перешкодить виконанню вироку в частині можливої конфіскації майна підозрюваного та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.
Разом з цим, слідчим суддею встановлено, що власником вищевказаної квартири є ГУМВС України у Львівській області, відповідно до листа від 27.01.2025 вих. № 4/18-2025 який підписаний заступником голови ліквідаційної комісії ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_9 , за вказаних обставин, майно належить третій особі, яка не має жодного відношення до вказаного кримінального провадження.
Частиною 2 ст. 64-2 КПК України визначено, третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.
Частиною 1 ст. 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною 3 ст. 170 КПК України визначено, що підставою арешту майна є наявність ухвали слідчого судді чи суду за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Арешт майна можливий також у випадках, коли санкцією статті Кримінального кодексу України, що інкримінується підозрюваному, обвинуваченому, передбачається застосування конфіскації, до підозрюваної, обвинуваченої особи заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні. Арешт також може бути застосовано до майна третіх осіб з урахуванням частини другої цієї статті.
Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Як визначено ч. 5 цієї ж статті, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Так, при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження.
Відповідно до позиції Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у своєму Узагальненні судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження від 07.02.2014 щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст.ст. 276 - 279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.
Відповідно до ч. 2 ст. 64-2 КПК України з клопотанням про арешт майна третьої особи має право звертатись лише прокурор, за вказаних обставин слідчий суддя прийшов до висновку, що у задоволення вказаного клопотання слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 170, 173, 309 КПК України, слідчий суддя,-
У задоволенні клопотання слідчого у кримінальному провадженні - керівника першого відділу Управління з розслідувань злочинів, вчинених у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Державного бюро розслідувань ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 62024000000000812 від 17.09.2024 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1