27.01.2025 Справа № 757/6293/20-ц
Ун.№757/6293/20
Пр.№2/756/283/25
27 січня 2025 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Луценко О.М.,
при секретарі - Галелюк Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом, -
Позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом, та просив суд постановити рішення, якимусунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову позивач вказав, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батька ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 заповіт не складав. Дана квартира належить позивачу та померлому в рівних долях з 02.06.1995 року. Після смерті матері позивача ОСОБА_4 (1994 р.)ч у 1995 році батько одружився з відповідачем ОСОБА_2 , однак відповідач у даній квартирі жодного дня не проживала. Батько підживав на початку подружнього життя у відповідача та забезпечував її матеріально, а останні 15 років батько жив у своїй квартирі, а відповідач у своїй. У 2011 році, відносини між ОСОБА_3 та відповідачем різко погіршилися, оскільки він зрозумів, що він відповідача не цікавить як особистість та чоловік, натомість, інтерес відповідача до нього полягає лише у матеріальній вигоді. Відповідач припинила спілкування із спадкодавцем. Натомість позивач, постійно проживав зі спадкодавцем, постійно піклувався про нього надаючи йому допомогу та догляд, забезпечував всім необхідним для нормального життя, а саме, меблями, побутовою технікою, одягом, взуттям, грошима, здійснював ремонт квартири. Окрім позивача, до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини звернулася дружина спадкодавця ОСОБА_2 1952 р.н., а саме на частину квартири померлого за адресою АДРЕСА_2 . Померлий ОСОБА_3 був, непрацездатною особою, похилого віку, інвалідом III групи, ліквідатором ЧАЕС 1 категорії, часто хворів, останні роки потребував постійної сторонньої допомоги Доглядом ОСОБА_3 , забезпеченням його ліками, продуктами та побутовим обслуговуванням по мірі можливостей займався позивач. Відповідачу про фізичний стан померлого ОСОБА_3 , не було відомо, оскільки з 2012 року ОСОБА_2 , жодного разу не цікавилася його станом і навіть не відповідала на телефонні дзвінки позивача, тим самим ігноруючи будь-які звістки про стан здоров'я і життя свого чоловіка ОСОБА_3 . Вважає, що дружина спадкодавця може бути усунена від права на спадкування, оскільки вона ухилялась від надання йому допомоги, у зв'язку з чим звернулась до суду з вказаним позовом.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Відповідач у судовому засіданні проти наданого позову заперечила, відповідно до відзиву який знаходиться в матеріалах справи, у якому заперечувала проти усунення її від права на спадкування за законом після смерті її чоловіка.
Заслухавши представника позивача, відповідача, дослідивши письмові докази, суд вважає встановленими такі обставини і визначені відповідно до них правовідносини.
Відповідно до ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, чи слід задовольнити позов або в позові відмовити (ст.206 ЦПК України).
Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 18.05.1977 року (а.с. 79).
25.10.1995року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 14.12.2019 року (а.с. 138).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 78).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Погребняка Олега Анатолійовича звернулися ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з заявами про прийняття спадщини (а.с. 80).
Згідно з ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1223 ЦК України передбачено право на спадкування, яке відповідно мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК України). У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (ч. 1 ст. 1262 ЦК України). Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1266 ЦК України). Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну (ч. 5 ст. 1266 ЦК України).
Підстави усунення від права на спадкування передбачені ст. 1224 ЦК України, зокрема, відповідно до її другої та п'ятої частин: не мають права на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині; за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Відповідно до ч. 6 ст. 1224 ЦК України положення цієї статті поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
Правову позицію щодо застосування ч. 2 ст. 1224 ЦК України викладено, зокрема у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 202/6309/16-ц (провадження № 61-38718св18), за змістом якої: «виходячи з аналізу цієї норми, спадкоємець, маючи корисливий умисел, вчиняє дії, результатом яких є виникнення права на спадкування або збільшення його частки у спадщині. Незважаючи на те, що частина друга цієї статті прямо не вимагає підтвердження вчинення незаконних дій спадкоємця у судовому порядку, лише судове рішення може бути легітимною підставою для встановлення факту їх умисного вчинення і, як наслідок, - про усунення спадкоємця від права на спадкування. Осіб, які усуваються від права на спадкування, називають «негідними спадкоємцями». У статті визначаються підстави та порядок усунення особи права на спадкування після конкретного спадкодавця, а не про позбавлення права бути спадкоємцем взагалі як частини цивільної правоздатності фізичної особи. Іншими словами, прийняття рішення про усунення особи від права на спадкування стосується лише чітко визначеного випадку спадкового правонаступництва і не позбавляє цю особу претендувати на спадщину після смерті інших спадкодавців».
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 750/2766/21:
«Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п'ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
Позбавлення особи права спадкувати - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням, передусім, характеру поведінки відповідача.
Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).
Крім того, підлягає з'ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року в справі № 133/1625/18, від 19 червня 2019 року в справі № 491/1111/15-ц, від 04 липня 2018 року в справі № 404/2163/16-ц.
Правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами СК України. Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31 січня 2023 року в справі № 467/350/21».
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В судовому засіданні встановлено, що в1997 році з метою встановлення інвалідності 3 групи ОСОБА_3 , як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, звернувся до медико-соціальної експертної комісії. У встановленому на той час законом порядку відповідною комісією було проведено огляд стану здоров'я ОСОБА_3 та прийнято відповідне рішення Постанову (протокол № 2 від 05.01.1998 року, і що свідчить печатка на свідоцтві про хворобу № 274 (а.с. 92). У відповідності до свідоцтва (пп13-14) зазначено, що ОСОБА_3 супроводу не гребує, непридатним до військової служби в мирний час та визнано обмежено придатним в віськовий час. Непрацездатним не визнано.
У відповідності до виписного епікризу на історію хвороби № 34 від 09.02.1998 року відносно ОСОБА_3 зазначено, що за час лікування видано лікарняний лист.відповідно до виписки із хвороби 26.09.1998 року (а.с.. 97) відносно ОСОБА_3 зазначено в рекомендації при виписці: спостереження в кардіолога, дієта з обмеженням солі та вологи, відвари седативних трав, заняття ЛФК, два рази в рік курс лікування. Непрацездатним не визнано.
У відповідності до виписки з історії хвороби № 3348 зазначено, що ОСОБА_3 знаходився на лікуванні в неврологічному відділенні ЦГ МВС України в період з 05.05.1998 року по 27.05.1998 року, при виписці -задовільний. Рекомендовано лікування медичними препаратами згідно списку. Інших рекомендацій щодо необхідності додаткового догляду сторонніх чи щодо непрацездатності ОСОБА_3 - не зазначено. У відповідності до доказів, що містяться на ( а.с.102-110), вбачається, ОСОБА_3 в період з лютого 2010 року по липень 2011 року проходив загальний огляд лікарів, проте, жодної інформації про необхідність проходження лікування, госпіталізацію, особливого догляду чи інше - не зазначено.
Окрім того, як вбачається з пояснень відповідача ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 під час відпочинку в своєму дачному будинку (Київська область, Бориспільський район, с. Проців, Садове товариства «Дніпровець»), де при невизначених обставинах відбулося загорання. Причина смерті: отруєння оксидом вуглецю». Також, у відповідності до Експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України визначено, що «Центральна міжвідомча експертна комісія на засіданні № 72 від 17 грудня 2019 року розглянула звернення родичів, з приводу смерті ОСОБА_3 і надану, згідно переліку та зареєстровану; в ЦМЕК 29.11.2019 року документацією померлого ОСОБА_3 на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією візуючого випромінювання та інших чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Основний діагноз: Термічний опік II ст. різних частин та поверхонь тіла, а також ймовірно дихальних шляхів з розвитком шоку. Висновок: Захворювання, що призвело до смерті, загальне, з виконанням службових обовязків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, не пов'язане».
ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження перебування померлого ОСОБА_3 у безпороадному стані та підтвердження того, що померлий за життя не потребував матеріальної чи фізичної допомоги за станом свого здоров'я, в тому числі, і від відповідача, не зверталися до неї з проханням допомогу, догляд та утримання.
В матеріалах справи відсутні медичні документи, які вказують на те, що за життя ОСОБА_3 , потребував саме постійного стороннього догляду.
Позивач не надав переконливих та об'єктивних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 звертався до відповідача з проханням про допомогу, догляд та утримання.
Крім того, позивач не надав переконливих та об'єктивних доказів на підтвердження факту ухилення відповідача від надання допомоги спадкодавцю, а саме доказів, які б підтверджували його винну поведінку, яка б свідчила, що спадкодавець дійсно потребував додаткової постійної допомоги саме від відповідача у зв'язку із безпорадним станом, звертався за допомогою до відповідача, а остання відмовила у наданні такої допомоги.
Отже, матеріалами справи не доведено, що відповідач не вчинила умисних дій чи бездіяльності, спрямованих на ухилення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю.
З урахуванням встановлених обставин справи, суд враховує, що лише в разі одночасного існування таких обставин, як перебування спадкодавця у безпорадному стані, умисне ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві та існування потреби спадкодавця саме у допомозі спадкоємця, за умови доведеності зазначених фактів у сукупності, спадкоємець підлягає усуненню від спадкування.
Встановивши вказані обставини, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними, допустимими та безспірними доказами, що є його процесуальним обов'язком в силу ст.ст. 12, 81 ЦПК України, одночасного настання всіх передбачених ч. 5 ст. 1224 ЦК України обставин, які б давали підстави для застосування такого крайнього заходу як усунення ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_1 .
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує національні суди обґрунтовувати свої рішення. Разом з тим, вказував, що це зобов'язання не можна розуміти як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, і питання дотримання цього зобов'язання має вирішуватись виключно з огляду на обставини справи (див. рішення від 09.12.1994 у справах «Руіз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), п. 29, та «Гарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26). Ці принципи застосовувалися в низці справ проти України (див., наприклад, рішення від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» (Benderskiy v. Ukraine), заява № 22750/02, п.п. 42-47; від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25; від 07.10.2010 у справі «Богатова проти України» (Bogatova v. Ukraine), заява № 5231/04, п.п. 18, 19).
Таким чином, суд, вирішуючи спір між сторонами, встановив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У відповідності до ст.141 ЦПК України суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 158, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення від права на спадкування за законом - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 30-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.М. Луценко