Справа № 610/1137/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/452/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.1 ст.286, ч.2 ст.15
п.13 ч.2 ст.115 КК України
27 січня 2025 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові у режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 на вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_7 , -
Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2024 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Андріївка, Балаклійського району, Харківської області, громадянина України, неодруженого, з неповною середньою освітою, офіційно не працевлаштованиц, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 23.01.2002 року вироком Балаклійського районного суду Харківської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання із випробувальним терміном на 2 роки;
- 19.05.2004 року вироком Балаклійського районного суду Харківської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі - звільнений 06.12.2006 умовно-достроково на 5 місяців 21 день;
- 17.01.2008 року вироком Балаклійського районного суду Харківської області за ч. 1 ст. 115 КК України до 13 років позбавлення волі - звільнений 11.12.2018 умовно-достроково на 8 місяців 21 день,
визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 286, ч. 2 ст. 15 - п.13 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначено покарання:
- за ч.1 ст. 286 КК України у виді 1 року обмеження волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
- за ч. 2 ст. 15 п.13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді 10 років позбавлення волі.
Згідно з ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_7 остаточно покарання у виді 10 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки.
Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 залишено у вигляді тримання під вартою у ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до набрання вироком законної сили.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахується з моменту його фактичного затримання, тобто з 13 лютого 2024 року.
Вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.
Цим вироком встановлено, що 14.12.2021 року, близько 08:00 години ОСОБА_7 керував технічно справним мотоциклом «Спарта СД 150» р.н.: НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності, та рухався по автодорозі Р-78 в межах населеного пункту смт. Андріївка, Донецької територіальної громади, Ізюмського району, зі сторони міста Балаклія до смт. Донець, Ізюмського району, Харківської області разом із пасажиром ОСОБА_9 . Під час руху по вказаній автодорозі, а саме поруч із буд. № 195 по вулиці Балаклійська, в смт. Андріївка, Ізюмського району, Харківської області, водій ОСОБА_7 , діючи необережно, незважаючи на те, що по вказаній автодорозі здійснювала перехід потерпіла ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка рухалась перпендикулярно межам проїзної частини, зліва на право відносно руху мотоциклу, грубо порушив вимоги п.п. 12.3 Правил дорожнього руху України, згідно з яким:
- п. 12.3 ПДР України «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди»;
Водій ОСОБА_7 , маючи можливість знизити швидкість без зміни напрямку руху, зробив невиправданий маневр вліво та виїхав на зустрічну смугу, внаслідок чого відбувся наїзд на пішохода ОСОБА_10 , під час якого вона отримала тілесні ушкодження, згідно з висновком судово-медичної експертизи № 12-14/315-БЛ/21 від 13.01.2022 у вигляді закритого перелому правої ліктьової кістки із зміщенням, який відноситься до середніх тілесних ушкоджень та закриту черепно-мозкову травму у вигляді струсу головного мозку з гематомою м'яких тканин правої тім'яної ділянки, що належать до легкого ступеня тяжкості, а також в результаті падіння з мотоцикла потерпіла ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження, згідно з висновком судово-медичної експертизи № 12-14/316-БЛ/21 від 13.01.2022, у вигляді відкритого перелому правого надколінка, який відноситься до середніх тілесних ушкоджень та рвану рану середньої третини правої гомілки, що належить до легкого ступеня тяжкості.
Дії водія мотоциклу «Спарта СД 150» р.н.: НОМЕР_1 ОСОБА_7 . не відповідали вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху України та, з технічної точки зору, перебували у причинному зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної події.
Також, 12 лютого 2024 року, близько 18:00 години, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який раніше вчиняв умисне вбивство, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в будинку за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , в ході розпивання спиртних напоїв, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, маючи умисел на протиправне заподіяння смерті людині, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки свого діяння та бажаючи їх настання, в ході бійки взяв на кухні з тумби до правої руки кухонний ніж та умисно, цілеспрямовано, наніс один удару лезом ножа в життєво-важливий орган ОСОБА_11 , а саме в передню ліву частину грудної клітини в проекції серця, чим спричинив тілесне ушкодження у вигляді відкритого проникаючого ножового поранення серця, гемоперікард, яке відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя. При цьому ОСОБА_7 виконав всі дії, які вважав за необхідне, але не довів свій злочинний умисел на протиправне заподіяння смерті іншій людині до кінця, з незалежних від його волі причин та у зв'язку з наданням потерпілому ОСОБА_11 своєчасної кваліфікованої медичної допомоги.
На зазначений вирок суду першої інстанції прокурором ОСОБА_12 та захисником ОСОБА_8 подані апеляційні скарги.
До початку апеляційного розгляду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_12 відмовився від своєї апеляційної скарги на підставі ч.1 ст.403 КПК України.
В своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить змінити вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2024 року, перекваліфікувавши дії ОСОБА_7 з ч.2 ст.15 - п.13 ч.2 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України.
Обґрунтовуючи свою апеляційну вимогу, апелянт зазначає, що висновки суду, викладені в оскаржуваному вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки у ОСОБА_7 не було умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_11 , оскільки наніс лише один удар ножем останньому та завдав йому тяжке тілесне ушкодження.
Апелянт також вказує на те, що призначене покарання ОСОБА_7 є занадто суворим, так як обвинувачений повністю визнав свою вину за ч.1 ст.286 КК України, щиро розкаявся, сприяв розкриттю злочину, вибачився перед потерпілою, яка не заявляла будь-яких претензій та не подавала цивільного позову.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу сторони захисту, доводи прокурора, який просив залишити без задоволення подану апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.1 ст.286 КК України кваліфіковано правильно, висновки суду відносно фактичних обставин справи, які в суді першої інстанції не заперечувались і відносно яких відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України докази не досліджувались, колегія суддів на підставі ч.2 ст.394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряє.
Разом з цим, переглядаючи оскаржуваний вирок в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами захисника ОСОБА_8 щодо невірної правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст. 15 - п.13 ч.2 ст. 115 КК України, оскільки відсутні об'єктивні підстави для цього.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Колегія суддів, дослідивши матеріали провадження і доводи апеляційної скарги захисника, встановила, що суд першої інстанції з достатньою повнотою, в межах визначеного судом обсягу, дослідив обставини вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15 - п.13 ч.2 ст. 115 КК України, а саме закінченого замаху на умисне вбивство, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, вчиненого особою, яка раніше вчиняла умисне вбивство.
На підтвердження винуватості ОСОБА_7 та доведеності його вини у вчиненні злочину згідно пред'явленого обвинувачення у цій частині, суд обґрунтовано послався на пояснення самого обвинуваченого, який зазначив в суді першої інстанції, що 12 лютого 2024 року, в вечірній час, він розпивав спирті напої з ОСОБА_11 за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , між ними виникла суперечка, в ході якої ОСОБА_11 наніс йому удар, після чого він взяв на кухні ніж та наніс ОСОБА_11 удар лезом ножа в ліву частину грудної клітини, однак наміру вбивати потерпілого він не мав.
Крім того, судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку дані, що містяться у:
- витязі з кримінального провадження №12024221080000103 від 13 лютого 2024 року;
- рапорті чергового Відділу поліції №1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області;
- протоколі огляду місця події та фототаблиці до нього від 12 лютого 2024 року, відповідно якого 12 лютого 2024 року в період часу з 22 год. 29 хв по 2 год. 38 хв. за адресою: АДРЕСА_3 було виявлено та вилучено: ніж з рукояткою коричневого кольору, змив рукоятки ножа, футболка темно - синього кольору, з пошкодженням тканини розміром 1,2х18 мм та речовиною бурого кольору, 3 кухонні ножі;
- протоколі проведення слідчого експерименту від 13 лютого 2024 року та відеозаписом до нього, який було оглянуто у ході судового розгляду, за участю свідка ОСОБА_13 , за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно якого свідок пояснив, що 12 лютого 2024 року вечірній час, він разом сі своїм знайомим ОСОБА_14 прийшов в гості до ОСОБА_15 , з яким він раніше відбував покарання, в ході розпивання спиртних напоїв між ОСОБА_14 та ОСОБА_16 відбувся конфлікт, в ході якого ОСОБА_17 наніс удар кулаком ОСОБА_18 , виникла бійка, в ході якої останній взяв ніж та наніс ОСОБА_19 удар в ділянку серця;
- протоколі проведення слідчого експерименту від 15 лютого 2024 року та відеозаписом до нього, який було оглянуто у ході судового розгляду, за участю обвинуваченого ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно якого ОСОБА_7 , пояснив, що 12 лютого 2024 року вечірній час, до нього в гості прийшли ОСОБА_13 та ОСОБА_20 , в ході розпивання спиртних напоїв між ним та ОСОБА_14 відбувся конфлікт, в ході якого ОСОБА_17 наніс йому удар кулаком по обличчю, почалася бійка, в ході якої він взяв ніж та наніс ОСОБА_19 удар в ділянку серця;
- протоколі проведення слідчого експерименту від 11 квітня 2024 року та відеозаписом до нього, який було оглянуто у ході судового розгляду, за участюп потерпілого ОСОБА_11 , за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно якого ОСОБА_7 , пояснив, що 12 лютого 2024 року вечірній час, він зі своїм знайомим ОСОБА_21 прийшов до ОСОБА_15 , в ході розпивання спиртних напоїв між ним та ОСОБА_22 відбувся конфлікт, спочатку словесний, а згодом і фізичний, в ході якого в ході якої ОСОБА_23 наніс йому удар ножем;
- висновку експерта №12-14/06-БЛ/24, наданий судово- медичним експертом Попаснянського районного відділення ЛОБ СМЕ ОСОБА_24 , відповідно якого 13 лютого 2024 року при проведення експертизи та медичної документації ОСОБА_7 , у нього мали місце синці повік лівого ока та правої ушної раковина. Тілесні ушкодження могли утворитися від дії тупих твердих предметів , особливі властивості яких в ушкодженнях не відобразилися, можливо в час та при обставинах вказаних ОСОБА_7 ;
- висновку експерта № 14/446-Дм/24 джеперу з капюшоном, вилученого за адресою: АДРЕСА_3 , наданий відділенням судово - медичної імунології бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної держадміністрації, на джемпері, вилученому за зазначеною адресою, знайдена кров людини, групи О з ізогемаглютинінами ант-А та анти-В, походження якої від потерпілого ОСОБА_11 не виключається. Від підозрюваного ОСОБА_7 ця кров походити не може;
- висновку експерта № 14/443-Дм/24 брюк ОСОБА_7 , вилучених за адресою: АДРЕСА_3 , наданий відділенням судово - медичної імунології бюро судово-медичної експертизи Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної держадміністрації, на брюках ОСОБА_7 знайдена кров людини, в який виявлено антиген Н. Таким чином, можна вважати, що кров в зазначеному об'єкті належить до групи О з ізогемаглютинінами ант-А та анти-В та походження її від потерпілого ОСОБА_11 не виключається;
- висновку експерта №12-14/16-БЛ/24, наданий судово- медичним експертом Попаснянського районного відділення ЛОБ СМЕ ОСОБА_24 , відповідно якого у ОСОБА_11 встановлено: 12.02.2024 року відкрите проникаюче ножове поранення серця. Гемоперікард. Геморагічний шок ІІІ ст. Лівобічний гемопневмоторакс. Лівобічна пневмоонія (від 17.02.2024 року) . Соматична депресія (19.02.2024). Операція 12.02.2024 року. Ушивання колото - різаної рани серця. ПХО рани грудної клітки, дренування лівої плевральної порожнини по Бюлау. При огляді 25.03.2024 року встановлені рубці грудної клітини зліва. За ступнем тяжкості дні ушкодження відносяться до Тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя у час їх заподіяння;
- висновку експерта №12-14/17-БЛ/24, наданий судово- медичним експертом Попаснянського районного відділення ЛОБ СМЕ ОСОБА_24 , відповідно якого у ОСОБА_11 встановлено: 12.02.2024 року відкрите проникаюче ножове поранення серця. Гемоперікард. Геморагічний шок ІІІ ст. Лівобічний гемопневмоторакс. Лівобічна пневмоонія (від 17.02.2024 року) . Соматична депресія (19.02.2024). Операція 12.02.2024 року. Ушивання колото - різаної рани серця. ПХО рани грудної клітки, дренування лівої плевральної порожнини по Бюлау. При огляді 25.03.2024 року встановлені рубці грудної клітини зліва. За ступнем тяжкості дні ушкодження відносяться до Тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя у час їх заподіяння;
- висновку експерта №12-14/21-БЛ/24, наданий судово- медичним експертом Попаснянського районного відділення ЛОБ СМЕ ОСОБА_24 , відповідно якого у ОСОБА_11 встановлено: 12.02.2024 року відкрите проникаюче ножове поранення серця. Гемоперікард. Геморагічний шок ІІІ ст. Лівобічний гемопневмоторакс. Лівобічна пневмоонія (від 17.02.2024 року) . Соматична депресія (19.02.2024). Операція 12.02.2024 року. Ушивання колото - різаної рани серця. ПХО рани грудної клітки, дренування лівої плевральної порожнини по Бюлау. При огляді 25.03.2024 року встановлені рубці грудної клітини зліва. Умов, за яких було причинено ушкодження в області грудної клітки, ОСОБА_11 у протоколі слідчого експерименту не вказує. Ушкодення на футболці поло темно-синього кольору могло бути заподіяно ножем або йому подібним. Ушкодження на футболці співпадає з ділянкою тіла, на якій знаходилося ножове поранення грудної клітки;
- висновку експерта №12-14/18-БЛ/24, наданий судово- медичним експертом Попаснянського районного відділення ЛОБ СМЕ ОСОБА_24 , відповідно якого у ОСОБА_11 встановлено: 12.02.2024 року відкрите проникаюче ножове поранення серця. Гемоперікард. Геморагічний шок ІІІ ст. Лівобічний гемопневмоторакс. Лівобічна пневмоонія (від 17.02.2024 року) . Соматична депресія (19.02.2024). Операція 12.02.2024 року. Ушивання колото - різаної рани серця. ПХО рани грудної клітки, дренування лівої плевральної порожнини по Бюлау. При огляді 25.03.2024 року встановлені рубці грудної клітини зліва. Вищевказані тілесні ушкодження у ОСОБА_11 у вигляді відкрите проникаюче ножове поранення серця могли утворитися за обставин, зазначених у протоколі слідчого експерименту від 15.02.2024 року за участю ОСОБА_7 , тобто в момент, коли підозрюваний схопив ніж та тримав його правою рукою, ОСОБА_17 почав йти у напрямку підозрюваного, який в цей час, висунувши праву руку, якою тримав ніж вперед, наніс ОСОБА_19 один удар (поранення) в область грудної клітини, у центральній частині по лівій сторони грудної клітини;
- висновку судових молекулярно-генетичних експертиз: № СЕ-19/121-24/5329-БД від 18.04.2024 року, № СЕ-19/121-24/5321-БД від 18.04.2024 року.
Жодних підстав, які б свідчили про недопустимість вищезазначених доказів, в апеляційних скаргах стороною захисту не наведено.
Цих відомостей не надано і під час апеляційного розгляду.
За таких обставин, захисником та обвинуваченим не надано жодного доказу на наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, в тому числі ст.ст. 104, 105, 106, 240, 223 КПК України, при проведенні слідчих експериментів від 15 лютого 2024 року за участю обвинуваченого ОСОБА_7 , від 11 квітня 2024 року за участю потерпілого ОСОБА_11 та від 13 лютого 2024 року за участю свідка ОСОБА_13 , які б тягнули за собою визнання вищезазначених протоколів слідчих дій недопустимими доказами.
В мотивувальній частині вироку суд наведено переконливі докази на підтвердження вини ОСОБА_7 в інкримінованому йому злочині за ч.2 ст. 15 - п.13 ч.2 ст. 115 КК України, розкрив їх зміст та дав їм належну оцінку, з якими також погоджується і колегія суддів.
Колегія суддів не може погодитись з апеляційними доводами захисника щодо невірної правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст. 15 - п.13 ч.2 ст. 115 КК України, оскільки відсутні об'єктивні підстави для цього, що повністю підтверджується всією сукупністю фактичних обставин справи та відомостями письмових доказів у цій справі, а також поясненнями самого обвинуваченого.
Вирішуючи питання про направленість умислу ОСОБА_7 , колегія суддів вбачає наявність прямого умислу у обвинуваченого на вчинення вбивства потерпілого ОСОБА_11 , оскільки перед протиправними діями обвинуваченого у останнього була сварка з потерпілим на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, що виникли під час розпивання спиртних напоїв. Після спричинення потерпілим одного удару кулаком по обличчю обвинуваченого, останній не припинив конфлікт, а навпаки взяв взяв на кухні ніж та умисно, цілеспрямовано, наніс один удару лезом ножа в життєво-важливий орган ОСОБА_11 , а саме в передню ліву частину грудної клітини в проекції серця.
Окрім цього, колегія суддів враховую знаряддя злочину - кухонний ніж, а також враховує спосіб заподіяння тілесного ушкодження - один прицільний удар лезом ножа в життєво-важливий орган потерпілого ОСОБА_11 , а саме в передню ліву частину грудної клітини останнього в проекції серця, чим спричинив тілесне ушкодження у вигляді відкритого проникаючого ножового поранення серця, гемоперікард, яке відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя
При цьому, обвинувачений ОСОБА_7 виконав всі дії, які вважав за необхідне, але не довів свій злочинний умисел на протиправне заподіяння з незалежних від його волі причин та у зв'язку з наданням потерпілому ОСОБА_11 своєчасної кваліфікованої медичної допомоги.
Стороною захисту не надано будь-яких об'єктивно встановлених даних щодо спростування зазначених відомостей.
Момент виникнення у обвинуваченого ОСОБА_7 умислу та мотивів на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_11 чітко зазначений в формулюванні обвинувачення, визнаного судомо доведеним, та в мотивувальній частині оскаржуваного вироку, у зв'язку з чим апеляційні доводи в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.
При цьому, колегія суддів бере до уваги роз'яснення, що містяться в п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», де зазначено, що для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Відповідно до ст.15 КК України, замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення відповідного злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Згідно з ч.2 ст.24 КК України, умисел є прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції вірно надано критичну оцінку доводам сторони захисту про відсутності у обвинуваченого ОСОБА_7 прямого умислу та мотивів на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_11 , оскільки вчиненому злочину передувала конфліктна ситуація між потерпілим та обвинуваченим, що виникли під час розпивання спиртних напоїв, обвинувачений вибрав знаряддя злочину - кохоннийніж, яким цілеспрямовано наніс один удару лезом ножа в життєво-важливий орган ОСОБА_11 , а саме в передню ліву частину грудної клітини в проекції серця.
При цьому, після вчинених дій ОСОБА_7 не намагався надати потерпілому невідкладну медичну допомогу чи викликати бригаду екстреної медичної допомоги.
Колегія суддів також враховує, що умисел ОСОБА_7 не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки він виконав усі дії, які вважав необхідними, але смерть ОСОБА_11 не настала з незалежних від волі обвинуваченого причин та у зв'язку з наданням потерпілому своєчасної кваліфікованої медичної допомоги.
Зазначені обставини, тобто поведінка обвинуваченого до та після вчиненого ним злочину, спосіб, знаряддя, характер і локалізацію тілесного ушкодження, беззаперечно свідчать про безпідставність апеляційних доводів захисника щодо відсутності у ОСОБА_7 умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_11 , а також щодо неправильної правової кваліфікації його дій за ч.2 ст. 15 - п.13 ч.2 ст. 115 КК України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного, обґрунтованого та вмотивованого висновку, що доводи сторони захисту про відсутність умислу у ОСОБА_7 умислу на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_11 спростовуються доказами, які досліджені судом під час судового розгляду та яким надана повна і об'єктивна оцінка в оскаржуваному обвинувальному вироку.
Отже, версія і доводи обвинуваченого та його захисника про незгоду з кваліфікацією дій обвинуваченого, суперечливість та відсутність достовірних доказів на підтвердження вини ОСОБА_7 у інкримінованому йому злочині за ч.2 ст. 15 - п.13 ч.2 ст. 115 КК України, на переконання колегії суддів, мають суто суб'єктивний та безпідставний характер, пов'язаний з обраним способом захисту, що обумовлює необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги захисника.
Достовірність та об'єктивність загальної сукупності наведених у вироку суду першої інстанції доказів не викликають сумнівів, оскільки вони отримані без порушень кримінального процесуального закону, узгоджуються один з одним, належність та допустимість яких, обґрунтовано визнана судом.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вмотивованого та обґрунтованого висновку що ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч.2 ст. 15 - п.13 ч.2 ст. 115 КК України, а саме закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненого особою, яка раніше вчиняла умисне вбивство.
У вироку суду в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 - п.13 ч.2 ст. 115 КК України, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності.
Зі змісту оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки. Судом першої інстанції повністю дотримані вимоги чинного законодавства, досліджено усі обставини кримінального провадження та оцінено надані докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, а сукупність наданих стороною обвинувачення доказів, з точки зору достатності та взаємозв'язку, можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки стороною захисту не доведено наявність підстав для виправдання обвинуваченого за пред'явленим обвинуваченням чи зміни оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, наведених в апеляційній скарзі захисника.
Отже, версія і доводи захисника ОСОБА_8 про незгоду з оскаржуваним вироком суду першої інстанції, а також щодо суперечливості та відсутності достовірних доказів на підтвердження вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину за ч.2 ст. 15 - п.13 ч.2 ст. 115 КК України, мають суто суб'єктивний та безпідставний характер, пов'язаний з обраним способом захисту, що обумовлює необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги сторони захисту.
Перевіряючи вирок в межах апеляційної скарги захисника в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо та правильно врахував ступінь тяжкості та суспільної небезпеки вчинених ним злочинів, відомості про особу обвинуваченого, а також наявність обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Згідно вимог ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
У відповідності до ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції діяв з дотриманням вимог ст.ст.50,65 КК України, а саме.
Так, кримінальне правопорушення за ч.2 ст.115 КК України, відповідно до класифікації за ст.12 КК України, є особливо тяжким злочином, а кримінальне правопорушення за ч.1 ст.286 КК України - нетяжким злочином.
Відповідно до ст.66 КК України, обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, суд визнав щире каяття.
Крім того, суд визнав як пом'якшуючу покарання обставину по епізоду закінченого замаху на умисне вбивство ОСОБА_11 , віктимну поведінку самого потерпілого, яка передувала вчиненню кримінального правопорушення, та послугувала однією із вагомих причин для вчинення кримінального правопорушення, яке є предметом розгляду даного кримінального провадження.
Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 67 КК України за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - п.13 ч. 2 ст. 115 КК України, суд визнав вчинення злочину з використанням умов воєнного стану за вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
З відомостей про особу обвинуваченого вбачається, що він офіційно не працевлаштований, за місцем мешкання характеризується формально (довідка - характеристика від 13 лютого 2024 року, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та у лікаря-нарколога не перебуває, за медичною допомогою до вищевказаних лікарів не звертався, раніше неодноразово судимий, а саме: 23 січня 2002 року вироком Балаклійського районного суду Харківської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання із випробувальним терміном на 2 роки; 19 травня 2004 року вироком Балаклійського районного суду Харківської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі - звільнений 06 грудня 2006 року умовно-достроково на 5 місяців 21 день; 17 січня 2008 року вироком Балаклійського районного суду Харківської області за ч. 1 ст. 115 КК України до 13 років позбавлення волі - звільнений 11 грудня 2018 року умовно-достроково на 8 місяців 21 день; який був змінений на підставі ухвали апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2008 року, довідка №1-13022024/63068,довідка про звільнення серія ХАР № 02623).
На переконання колегії суддів, такі відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_7 свідчать про те, що останній своєю поведінкою не доводить свого виправлення та перевиховання, а тому є суспільно-небезпечною особою.
Згідно досудової доповіді щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , складеної 22 лютого 2024 року, орган пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість ОСОБА_7 , його спосіб життя, історію правопорушень, а також виску ймовірність вчинення повторного правопорушенняввжає, що виправлення цієї особи без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити дуже високу небезпеку ля суспільства, в тому числі окремих осіб, на думку органу пробації , застосування соціально - виховних заходів, що необхідні для впливу на поведінку особи з метою виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень неможливо здійснювати без цілодобового нагляду та контролю в умовах ізоляції..
На думку органу пробації виконання покарання у громаді можливо лише у винятковому порядку за умови здійснення з боку органу пробації інтенсивного нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.
Як вбачається з висновку судово-психіатричної №83 від 13.03.2024 року, ОСОБА_7 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі дисоціального розлад особистості. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керуватися ними. В період часу, до якого відноситься правопорушення, в якому він підозрюється, ОСОБА_7 виявляв ознаки вищевказаного психічного захворювання та перебував у стані гострої неускладненої алкогольної інтоксикації, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_7 , на теперішній час відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.
Апеляційні доводи сторони захисту про зайву суворість призначеного ОСОБА_7 покарання як за кожен злочин окремо, так і за сукупністю злочинів у виді 10 років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки, та пов'язане з цим апеляційне прохання щодо зміни оскаржуваного вироку суду, на думку колегії суддів, - є безпідставними, оскільки згідно відомостей кримінального провадження та поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , об'єктивно відсутні нові обставини, що пом'якшують призначене покарання та вказують на його невиправдану суворість і несправедливість.
Крім того, питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414 КПК України, які передбачають повноваження суду апеляційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Колегія суддів враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільного небезпечності вчиненого злочину, відомості про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за умисне вбивства, але на шлях виправлення не став і знову вчинив особливо тяжкий злочин, та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_7 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства на строк, що призначений оскаржуваним вироком за сукупністю злочинів.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції призначив ОСОБА_7 покарання, яке буде достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання скоєння ним, а також іншими особами, нових кримінальних правопорушень, а апеляційні вимоги сторони захисту щодо призначення менш суворого покарання є формальною, оскільки в своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 фактичноне обґрунтувала, в зв'язку з чим таке пом'якшення покарання може позитивно вплинути на процес виправлення обвинуваченого.
Отже, з урахуванням відомостей про особу винного, який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, фактичних обставин за цим кримінальним провадженням, наведених в оскаржуваному вироку, на думку колегії суддів, призначення покарання ОСОБА_7 , в тому числі із застосовуванням положень ст.69 КК України, чи будь-якого іншого пом'якшення покарання, не буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень, а також не буде відповідати вимогам статей 50, 65 КК України.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, дотримуючись вимог ст.ст.50, 65 КК України, призначив обвинуваченому ОСОБА_7 покарання як за кожен злочин окремо, так і за сукупністю злочинів на підставі ч.1 ст.70 КК України, яке є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого і запобігання скоєння ним нових кримінальних правопорушень.
За таких обставин, колегією суддів не встановлено правових підстав для зміни оскаржуваного вироку, з урахуванням доводів, зазначених в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_8 , а також наданих стороною захисту під час апеляційного розгляду.
Разом з цим, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Головуючий -
Судді :