Провадження № 11-кп/803/828/25 Справа № 205/12865/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
20 січня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку дистанційного судового провадження в залі суду в м. Дніпрі матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, -
Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2024 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 до 24.00 години 21 лютого 2025 року включно, без визначення застави.
Мотивуючи ухвалене рішення, суд, врахувавши тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим, особу обвинуваченого та стадію розгляду провадження, посилався на те, що ризики передбачені п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не припинили існувати та застосування менш обтяжливого запобіжного заходу не зможе їм запобігти.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою обрати відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Вважає, що ухвала суду є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги захисник посилається на недоведеність встановлених судом ризиків. Адвокат вказує на те, що прокурор не довів наявність ризиків зазначених клопотання.
Вказує, що судом не було враховано даних про особу обвинуваченого, який має постійне місце проживання, є батьком новонародженого сина. ОСОБА_7 висловив щире каяття та наміри працевлаштуватися.
Позиції учасників судового провадження.
Обвинувачений ОСОБА_7 , захисник ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги та наполягали на її задоволенні.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило, а отже, враховуючи те, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності прокурора.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думки учасників процесу, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, а також наявність, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення про існування яких свідчить як тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, так і дані про особу обвинуваченого, який раніше судимий, не працює, не має жодного джерела доходу.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інший запобіжний захід, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК України, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_7 триває, по справі ще не допитано потерпілих та свідків, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст. 197, 199 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , тобто до 21 лютого 2025 року включно. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.).
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Водночас, колегія суддів наголошує, що під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 06 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_7 було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів та альтернативою внесення застави у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму, що становить - 90 840,00 грн, вказане рішення було переглянуто в суді апеляційної інстанції та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21.10.2024 року - залишено без змін. Натомість суд першої інстанції під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою даних обставин не врахував, не визначив обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у вигляді застави та не навів жодних обставин неможливості його визначення, у такий спосіб фактично позбавивши права ОСОБА_7 сплатити визначену слідчим суддею заставу.
Таким чином, з огляду на вищенаведені обставини колегія суддів вважає, що обвинуваченому ОСОБА_7 необхідно визначити заставу, як альтернативний запобіжний захід, відповідно до п. 2 ч. 5 ст.182 КПК України у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 90 840,00 грн., який на цьому етапі кримінального провадження, буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та запобігання спробам вчинити дії, передбачені п.п.1,5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність тримання підозрюваного/обвинуваченого під вартою. Визначаючи суму застави, суди повинні брати до уваги ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилитися від покарання, обставини особистого життя та тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється особа. Розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
Тому такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загально-суспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні та не порушує права обвинуваченого ОСОБА_7 .
За приписами ч.3 ст.407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді чи ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу сторони захисту слід задовольнити частково, а ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2024 року - скасувати на підставі п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 411, ч. 1 ст. 412 КПК України, у зв'язку із невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визначенням застави у розмірі 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 90 840,00 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 182-183 та 404, 405, 407, 409, 411, 412, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , -задовольнити частково.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2024 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , - скасувати.
Постановити нову, якою клопотання прокурора Центральної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_8 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, - задовольнити частково.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, тобто до 24-00 години 21 лютого 2025 року включно.
Встановити заставу у розмірі 30 (тридцяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить - 90 840,00 (дев'яносто тисяч вісімсот сорок) гривень.
На підставі ч.5 ст.194 КПК у разі внесення застави, покласти на обвинуваченого ОСОБА_7 наступні обов'язки:
- прибувати до суду за першою вимогою;
- не відлучатись із населеного пункту, в якому він проживає, без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну місця проживання та/або місця роботи;
- утримуватися від спілкування із потерпілими та свідками у кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
У разі внесення застави ОСОБА_7 підлягає негайному звільненню з-під варти та вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Встановити термін дії покладених судом на ОСОБА_7 обов'язків до 21 лютого 2025 року включно, який починається з моменту звільнення з-під варти після внесення застави.
Роз'яснити ОСОБА_7 , що у разі невиконання ним покладених на нього цією ухвалою обов'язків, застава звертається у дохід держави.
У хвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4