Провадження № 22-ц/803/409/25 Справа № 204/7886/23 Суддя у 1-й інстанції - Книш А. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
15 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Драгомерецької А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гребенюка Богдана Валерійовича на рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05 червня 2024 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У травні 2023 року КП «Дніпроводоканал» ДМР звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 1-2), який в подальшому було уточнено (а.с. 41-42), в обґрунтування якого посилалось на те, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 встановилися фактичні відносини з приводу надання послуг, згідно рішення Дніпровської міської ради №526 від 20 квітня 1995 року про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг споживачам, переданим на обслуговування КП «Дніпроводоканал», абоненту відкритий особовий рахунок.
Відповідно до розрахунку позивача сума заборгованості за надані послуги водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , де відповідальним квартиронаймачем є ОСОБА_2 , якій відкритий особовий рахунок, за період з 31 травня 2010 року по 30 квітня 2023 року складає 89 302,44 грн.
Згідно довідки про склад сім'ї за місцем реєстрації відповідального квартиронаймача ОСОБА_2 зареєстровані інші члени її сім'ї - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , яких слід вважати солідарними боржниками, оскільки останні користуються нарівні з відповідальним квартиронаймачем усіма правами і обов'язками, що випливають з договору найму.
Позивач здійснив розрахунок боргу відповідача з урахуванням положень ст. 625 ЦК України та загальна заборгованість відповідачів перед позивачем складає 106 269,95 грн.
Таким чином, позивач належним чином виконував та виконує покладені на нього законодавством обов'язки щодо надання послуг водопостачання та водовідведення, проте відповідачі порушували та порушують покладений на них обов'язок щодо оплати за надані послуги, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь суму заборгованості по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення з урахуванням 3% річних та інфляційного збільшення в розмірі 106 269,95 грн, а також витрати по оплаті судового збору
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05 червня 2024 року позовну заяву КП «Дніпроводоканал» ДМР до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь КП «Дніпроводоканал» ДМР заборгованість по оплаті послуг з водопостачання та водовідведення за період з березня 2017 року по квітень 2023 року, яка складається із суми основного боргу у розмірі 66 498,25 грн, інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 15 030,05 грн, розміру 3% річних у сумі 1 937,46 грн, що разом складає 83 465 (вісімдесят три тисячі чотириста шістдесят п'ять) гривень 76 (сімдесят шість) копійок.
Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь КП «Дніпроводоканал» ДМР судові витрати зі сплати судового збору у розмірі по 702 (сімсот дві) гривні 68 (шістдесят вісім) копійок з кожного.
У задоволенні решти позовних вимог КП «Дніпроводоканал» ДМР - відмовлено (а.с. 204-212).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Гребенюк Б.В. посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати , судові витрати покласти на відповідача (а.с. 234-237).
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та висновки суду не відповідають встановленим обставинам.
Позивач скористався своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу (а.с. 253-254).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду змінити враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є споживачем послуг з водопостачання і водовідведення за адресою АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим на її ім'я відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 (а.с. 8-10).
Крім відповідача ОСОБА_2 за вказаною адресою зареєстровані й інші відповідачі, а саме відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , з 27 грудня 1994 року, а відповідач ОСОБА_1 - з 25 липня 2005 року по теперішній час (а.с. 6, 23).
Предметом господарської діяльності позивача є, зокрема, надання послуг з водовідведення та водопостачання (а.с. 13).
Позивачем надавалися послуги з водовідведення та водопостачання відповідачам, проте останні погашали заборгованість по оплаті таких послуг лише у період з 2001 року по 2009 рік на загальну суму 2 708,10 грн (а.с. 8-10).
Відповідачі належним чином не виконували свої зобов'язання щодо сплати послуг з водопостачання і водовідведення, внаслідок чого утворилась заборгованість по оплаті послуг за водопостачання і водовідведення.
У період з 2010 року по квітень 2023 року заборгованість відповідачів по оплаті послуг з водопостачання і водовідведення становить 106 269,95 грн, з яких сума основного боргу - 89 302,44 грн; інфляційне збільшення суми боргу - 15 030,05 грн; розмір 3% річних - 1 937,46 грн (а.с. 43-46).
Відповідно до розрахунку заборгованості за період з березня 2017 року по квітень 2023 року заборгованість відповідачів по оплаті послуг з водопостачання і водовідведення становить 83 465,76 грн, з яких сума основного боргу - 66 498,25 грн; інфляційне збільшення суми боргу - 15 030,05 грн; розмір 3% річних - 1 937,46 грн (а.с. 118-120).
Задовольняючи частково позовні вимоги КП «Дніпроводоканал» ДМР суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обгрунтованості, в частині позову було відмовлено у зв'язку із застосуванням строку позовної давності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно ч. 3 ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК України, цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Фактичне надання послуг з водопостачання та водовідведення і відкриття особового рахунку на ім'я споживача слід вважати фактичним укладанням договору на умовах, передбачених Законом України «Про питну воду та питне водопостачання», а також Правилами «Про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення».
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7, ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до п. 1 Правил «Про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення», ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримувати послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (далі - послуги), а також визначеною власником (співвласниками) особою, що здійснює розподіл обсягів послуг.
За таких обставин, з урахуванням наведених норм права зобов'язання по оплаті послуг з централізованого постачання холодної та гарячої води і водовідведення несе користувач/ власник житлового будинку, квартири, як споживач.
Відповідно до ст. 68 ЖК України, наймачі (власники) зобов'язані своєчасно вносити оплату за комунальні послуги.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд першої інстанції обгрунтовано відхилив доводи представника відповідачів про те, що у відповідача ОСОБА_1 порушення зобов'язання не виникло, оскільки між відповідачем та позивачем не був укладений договір, з огляду на наступне.
Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15, хоч у частині першій статті 19 Закону й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 вересня 2018 року у справі №750/12850/16-ц і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2019 року у справі №642/2858/16).
Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі №712/8916/17 (провадження №14-448цс19).
Отже, доводи про те, що відсутність укладеного між сторонами договору свідчить про відсутність відносин між сторонами з приводу надання послуг, є безпідставні та спростовуються дослідженими судом доказами, у тому числі, частковим виконанням відповідачами свого обов'язку по сплаті послуг у період 2001 року по 2009 рік на загальну суму 2 708,10 грн, наданих позивачем (а.с. 8-10).
Крім того, відповідачі не подали жодного доказу неправомірності пред'явлення позивачем вимог до відповідачів, враховуючи, що відповідачі добровільно отримували послуги з водопостачання та водовідведення від позивача, а позивач не ухилявся їх надавати своєчасно.
Доводи скарги про те, у споживача не має інформації скільки сплатити та за що, колегія суддів не бере до уваги враховуючи наступне.
Типовий договір розміщено на веб-сайті позивача у вільному доступі та у спосіб, що забезпечує ознайомлення зі змістом цього Договору.
Відповідачі не звертались до позивача із заявою про вибір моделі договірних відносин або відмови від надання централізованого водопостачання та водовідведення.
Позивач надає за адресою відповідачів послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
У відповідачів відсутній прилад обліку холодної води, а тому нарахування за такі послуги здійснюються згідно із затвердженими тарифами та нормами відповідно до кількості зареєстрованих осіб.
Представником позивача при розгляді справи в суді першої інстанції у відповіді на відзив була зазначена методика щомісячних нарахувань за надані послуги, а також були надані рішення виконавчого комітету ДМР та перелік тарифів для населення, що давало відповідачам перевірити правильність здійснених позивачем розрахунків.
Крім того, в поданих позивачем розрахунках заборгованості відображаються нарахування та утворення/зростання боргу помісячно, а в розрахунку з 07.2018 року в графах “тариф» та “норма» зазначено який тариф діяв та яка встановлена норма споживання води існувала кожного місяця в заявлений позивачем період.
При цьому, відповідачами та їх представником не спростовані розрахунки позивача, власних розрахунків суду не надано.
Доводи стосовно не надання позивачем доказів щодо належного надання ним послуг колегія суддів відхиляє, оскільки відповідачами не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що вони звертались до позивача з приводу припинення водопостачання чи надання послуг позивачем не в повному обсязі.
Таким чином, пред'явлені позивачем позовні вимоги є обґрунтованими.
Разом з цим, представником відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - Гребенюком Б.В. зроблено заяву щодо застосування строку позовної давності до пред'явлених позовних вимог, а саме про право позивача на стягненням коштів лише за останні три роки до пред'явлення позову до суду.
Судом вірно враховано те, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин. У подальшому, рядом постанов Кабінету Міністрів України карантин на території України продовжувався, у тому числі він діяв як на час закінчення строку у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу до відповідача.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30 березня 2020 року №540-IX доповнено пункт 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Зазначені законодавчі зміни набули чинності з моменту опублікування Закону №540-IX, тобто з 02 квітня 2020 року.
Отже, вказаною нормою права встановлено, що строки, визначені статтею 257 ЦК України на час дії карантину продовжуються автоматично.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі №910/18489/20 (провадження №12-46гс220 зазначено:
"Із 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (пункт 1 постанови №211 з наступними змінами).
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону №540-IX, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).
Закон №540-IX доповнив розділ IX "Прикінцеві положення" ГК України пунктом 7 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". […] Спеціальна позовна давність в один рік, передбачена статтею 681 ЦК України для вимог щодо виявлення у господарських відносинах прихованих недоліків товару, на який встановлений гарантійний строк, та передбачена пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України для вимоги про стягнення штрафу мала би спливти 1 жовтня 2020 року. Однак з 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон №540-IX, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтями 258, 681 ЦК України продовжуються на строк його дії. Тому позовна давність за вказаними вимогами покупця, заявленими 24 листопада 2020 року, не спливла. Навіть якщо врахувати лист-відповідь постачальника покупцеві від 19 липня 2019 року, в якому постачальник визнав недоліки переданого ним товару, то перебіг позовної давності мав би спливти 20 липня 2020 року, якщо б на той час не набрав чинності Закон №540-IX. З огляду на вказане відсутні підстави для відступу від висновку, який Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду виклав у постанові від 1 грудня 2021 року у справі №373/651/20 (№ у ЄДРСР 101808795; цей висновок стосувався спливу позовної давності до моменту набрання чинності Законом №540-IX)".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 травня 2023 року у справі №938/632/20 (провадження №61-16716св21) зазначено: "Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
В постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22) та від 20 квітня 2023 року у справі №728/1765/21 (провадження №61-6640св21) зазначено, що "у пункті 12 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Крім того, згідно із пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії.
Розділ "Прикінцеві положення" ЦК України доповнено пункт 19 згідно з Законом України "Про несення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" №2120-IX від 15 березня 2022 року.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб, термін дії якого продовжено наступними Указами Президента України до теперішнього часу.
Відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України з урахуванням дії на території України воєнного стану з 24 лютого 2022 року строк позовної давності збільшено на увесь строк його дії.
Тобто, виходячи з вищенаведених положень закону, пропущеною слід вважати позовну давність лише за вимогами, що виникли до 12 березня 2017 року.
Строк позовної давності за вимогами, що виникли після 12 березня 2017 року, та на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважається продовженим на підставі п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупиненим на строк дії воєнного стану в Україні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що пред'явлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме лише у межах строку позовної давності за період з березня 2017 року по квітень 2023 року у розмірі суми основного боргу у розмірі 66 498,25 грн, інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 15 030,05 грн, розміру 3% річних у сумі 1 937,46 грн, що разом складає 83 465,76 грн.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянти не скористався наданим йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гребенюка Богдана Валерійовича - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 05 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна