Провадження № 22-ц/803/1061/25 Справа № 2-4450/09 Суддя у 1-й інстанції - РУДЕНКО В. В. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.
Категорія 81
15 січня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Петешенкової М.Ю.,
суддів - Городничої В.С., Красвітної Т.П.,
при секретарі - Кругман А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 серпня 2024 року
у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність начальника Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченка Сергія Івановича в частині скасування записів про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Шевченка С.І. в частині скасування записів про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, посилаючись на те, що 10 грудня 2013 року Амур-Нижньодніпровським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції в рамках виконавчого провадження ВП 41127060 було накладено арешт на все нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1
03 грудня 2014 року за цим виконавчим документом було повернуто виконавчий документ стягувачеві за п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Натомість, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за фізичною особою ОСОБА_1 обліковується запис про обтяження 4139141 від 30 грудня 2013 року, накладений згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: ВП41127060, виданий 10 грудня 2013 року, видавник: Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
Також у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відносно ОСОБА_1 обліковуються записи про арешт нерухомого майна:
- від 05 березня 2009 року за №8520948, підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження, В9-441 від 05 березня 2009 року, Амур-Нижньодніпровським ВДВС Дніпропетровського МУЮ Об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно Власник: ОСОБА_1 , Заявник: Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції;
- від 04 лютого 2010 року за №9485887, підстава обтяження: постанова про відкриття виконавчого провадження В9-1014 від 02 лютого 2010 року, Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, об'єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_1 , обтяжувач: Амур-Нижньодніпровський відділ державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
Наразі ці виконавчі провадження завершені, однак, державний виконавець, на думку скаржника, не виконав вимоги ст. 50 ЗУ “Про виконавче провадження» та п.4.10.1, 4.10.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року за №512/5, яка діяла на момент закінчення виконавчих проваджень, що порушує його майнові права.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 серпня 2024 року у задоволенні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що діючим законодавством не передбачено право та обов'язок виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення за безрезультатністю заходів щодо розшуку такого майна, здійснених виконавцем відповідно до цього Закону. Крім того, стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, і боржником за яким є ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять доказів виконання рішення суду, добровільного погашення боржником боргу або відсутності майнових претензій з боку стягувача до боржника. Заявником не доведено порушення державним виконавцем порядку накладення арешту, встановленого Законом України «Про виконавче провадження» в рамках виконання вищевказаного рішення суду, тому і право заявника не було порушено.
Не погоджуючись зі вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 через представника - адвоката Омельченко Г.Г. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати та постановити нову із задоволенням вимог скарги, посилаючись на те, що дане судове рішення є незаконним, ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки при ухваленні судового рішення судом першої інстанції не були в повному обсязі з'ясовані обставини, а висновки суду щодо відсутності порушення у діях державного виконавця та його бездіяльності, не відповідають дійсності. Право скаржника є порушеним протягом тривалого часу, враховуючи, що судових спорі за цей час жоден стягувач не ініціював, щоб забезпечувалось накладеними арештами в рамках виконання судового рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції з матеріалів скарги та перевірки автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження відносно боржника ОСОБА_1 , а саме:
- ВП №4112706 з примусового виконання судового наказу №2н-442/2009 Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерно-комерційного банку «Золоті ворота» боргу в сумі 15921,25 грн. В рамках виконавчого провадження керуючись ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все майно належне боржникові. Відповідний запис внесено до Державного реєстру речових прав па нерухоме майно та Реєструправ власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. В ході проведення виконавчих дій в результаті вжитих виконавцем заходів у боржника не виявлено майно, на яке можливо звернути стягнення і здійснені державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. 03.12.2014 керуючись, п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції Закону який діяв на той момент) винесено постанову про повернення" виконавчого документа стягувачеві.
- ВП № 11706535 з примусового виконання виконавчого листа №2-2243 від 03 березня 2009 року Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу в сумі 26299,70 грн. Постановою про відкриття виконавчого провадження від 05 березня 2009 року відповідно до Закону, який на той момент накладено арешт на все майно належне боржникові. 05 листопада 2013 року керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
- ВП № 17132084 з примусового виконання виконавчого листа №2-4450 від 27 січня 2010 року Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь АКБ «Золоті Ворота» боргу в сумі 380325,69 гри. У редакції Закону який діяв на той момент постановою про відкриття виконавчого провадження від 02 лютого 2010 року накладено арешт на все майно боржника. Відповідний запис внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. В ході проведення виконавчих дій встановлено, що майно на яке можливо звернути стягнення у боржника відсутнє і вжиті державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, тому керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону «України «Про виконавче провадження» 05 листопада 2013 року виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з'ясувавши відсутність доказів погашення боргу ОСОБА_1 , відсутність обов'язку виконавця щодо зняття арешту у разі повернення виконавчого документу стягувачу, дійшов висновку про відмову у задоволенні скарги.
Колегія суддів погоджується зі встановленими обставинами справи та висновками суду першої інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно зі ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно із частиною п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
За змістом статей 1, 5 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом № 1404-VIII, так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону № 1404-VIII у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
Якщо у заяві про відкриття виконавчого провадження не зазначено майно боржника та/або його кошти на рахунках у банківських установах, то у відповідності до статті 36 Закону № 1404-VIII розшук майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
Частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Відповідно до пункту 7 розділу VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов'язаний винести постанову відповідно до частини першої статті 48 Закону№ 1404-VIII про звернення стягнення на майно боржника, його арешті або вилучені вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частини третя та четверта статті 56 Закону № 1404-VIII).
Законом № 1404-VIII також визначено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника (частини восьмої статті 48).
У пункті 10 Розділу VIII Інструкції вказується також, що саме після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову.
Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону № 1404-VIII та розділу VIII Інструкції.
Відповідно до ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) вказано, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г зазначено, що «державному виконавцю не надано право на зняття арешту з майна боржника,у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення».
Наведене узгоджується з правовими нормами викладеними у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17 (провадження № 61-26969св18), в якій зазначено, що «згідно зі ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження'повернення виконавчого документа стягувачу, не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».
Суд першої інстанції вірно встановив, що діючим законодавством не передбачено право та обов'язок виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення та безрезультатністю заходів щодо розшуку такого майна, здійснених виконавцем відповідно до цього Закону. Крім того, стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, і боржником за яким є ОСОБА_1 , з чим повністю погоджується і колегія суддів.
Зазначена правова позиція також узгоджується із висновками постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17.
Крім цього, арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред'явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України (Постанова ВС від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22, провадження № 61-9753св23).
Колегія суддів, надаючи правову оцінку доводам скаржника, наголошує, що поняття закінчення та завершення виконавчого провадження мають різну правову природу та різні правові наслідки, тому доводи скаржника з приводу обов'язку за ст. 50 ЗУ “Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження є безпідставними та такими, що не можуть бути взяті до уваги.
Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги щодо незаконності судового рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для його скасування, оскільки скарга не містять обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду, а є переоцінкою досліджених судом першої інстанції доказів.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону, а тому підстав для її скасування чи зміни не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 15 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: М.Ю. Петешенкова
Судді: В.С. Городнича
Т.П. Красвітна