Провадження № 11-кп/803/645/25 Справа № 204/6283/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
07 січня 2025 року м. Дніпро
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з секретарем ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції)
обвинуваченого ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 подану на ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 грудня 2024 року про продовження строку дії раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.1 ст.263 КК України ОСОБА_8 строком до 31 січня 2025 року включно, без визначення застави -
встановила:
У провадженні Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська відповідно до зміненої територіальної підсудності суду знаходяться матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_8 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.1 ст.263 КК України.
Із змісту пред'явленого обвинувачення убачається, що ОСОБА_8 у період з 26 березня 2019 року по 23 квітня 2019 року встановив контакт з діючим співробітником 9 управління департаменту оперативної інформації 5 служби ФСБ РФ - ОСОБА_9 . У подальшому, 28 січня 2022 року ОСОБА_8 о 13 годині 14 хвилин з власного мобільного телефону, з використанням месенджеру «Viber» відправив на номер співробітника ФСБ РФ файл, змістом якого була актуальна особиста інформація співробітників поліції Дніпропетровської області, а саме їх контактні номери телефонів, адреси проживання тощо.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч.1 ст. 111 КК України за ознаками державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Крім того, ОСОБА_8 у невстановлений в ході досудового розслідування проміжок часу до 27 лютого 2022 року та за невстановлених в ході досудового розслідування обставин придбав без передбаченого законом дозволу бойові припаси, а саме: корпус ручної гранати «Ф-1» з маркуванням «386/76-80/т» та запал до вказаної гранати типу УЗРГМ-2 з маркуванням 60-83. В подальшому, ОСОБА_8 переніс придбані боєприпаси до місця свого фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де став їх зберігати без передбаченого законом дозволу.
Дії ОСОБА_8 кваліфіковані за ч.1 ст. 263 КК України за ознаками носіння, зберігання, придбання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
Під час судового засідання ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2024 року задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 строком до 31 січня 2025 року включно, без визначення застави.
Мотивуючи прийняте рішення, суд зазначив, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України не зменшився, ОСОБА_8 обґрунтовано обвинувачується у вчинені особливо тяжкого злочину, що може спонукати останнього до здійснення спроб переховування, крім того розгляд по суті кримінального провадження ще не розпочато у цьому суді.
Також суд, з огляду на обставини вчинення кримінальних правопорушень та особу обвинуваченого, прийшов до висновку про відсутність підстав для визначення розміру застави.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 грудня 2024 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до його підзахисного запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник вказує, що оскаржувана ухвала є необгрунтованою, оскільки судове рішення , за змістом аналогічне із текстом клопотання, без безпосереднього дослідження матеріалів.
Крім того, захисник звертає увагу на надмірність тримання обвинуваченого ОСОБА_8 - 2 роки та 8 місяців.
Зазначає, що на час постановлення оскаржуваної ухвали попереднім судом - Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська досліджено усі докази у справі, вирішено частину клопотань у порядку доповнення судового слідства, залишалось провести судові дебати, надати обвинуваченому можливість висловити останнє слово, що істотно порушило право обвинуваченого на справедливий суд.
Звертає увагу, що досудове розслідування було здійснено без внесення відомостей до Єдиного реєстру досудового розслідування, що на думку апелянта свідчить про протиправність притягнення ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності та про недопустимість усіх доказів сторони обвинувачення.
Встановлений судом першої інстанції ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України сторона захисту вважає недоведеним, з огляду на те, що обвинувачений є особою призивного віку, має міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання в м.Дніпро, характеризується позитивно, утримує неповнолітню доньку ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_1 на повнолітню доньку ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 , хвору дружину, є пенсіонером, приймав участь у АТО.
Вказує, що 04.09.2023 року ОСОБА_8 вже було звільнено з під варти, у зв'язку із внесенням ним застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів, що складає 536 800 грн, після звільнення останній з'явився як до уповноваженого органу Національної поліції, а також до органу Державної міграційної служби, так і до суду, не виїжджав за межі м.Дніпра та не вчиняв жодних дій, які б свідчили про порушення умов застосованого до нього запобіжного заходу, тобто ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України істотно зменшився та перестав існувати.
Сторона захисту вважає, що ОСОБА_8 необхідно визначити розмір застави в мінімальному розмірі, що складає 242 240 грн.
Під час апеляційного розгляду справи:
- обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 підтримали доводи поданої апеляційної скарги у повному обсязі, просили ухвалу суду першої інстанції скасувати та застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою;
- прокурор ОСОБА_6 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать зокрема про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто таким, що ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону, а доводи захисника про відсутність підстав для продовження строку тримання під вартою, апеляційний суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст. ст. 199, 331 КПК України, суд повинен був з'ясувати та з'ясував всі обставини, які передбачають підстави та умови, за яких продовження строку тримання під вартою є можливим.
Суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність ризику, передбаченего п. 1, ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111 (санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої), ч.1 ст.263 КК України (санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строком від трьох до семи років), а тому, розуміючи можливе застосування тяжкого покарання, у разі визнання його винуватим у вчиненні злочинів, останній може переховуватися від суду.
Апеляційний суд зважає на тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні злочину, не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (справа «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року).
При цьому, як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує, що ведення в Україні воєнного стану через агресію Російської Федерації проти України, є обставиною, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень та якісно погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням іншого більш м'якого запобіжного заходу.
Колегією суддів не встановлено переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та в судовому засіданні апеляційного суду стороною захисту не доведені.
Колегія суддів вважає, що на даному етапі кримінального провадження обвинувачення обґрунтоване достатньою мірою для продовження строку раніше обраного запобіжного заходу.
Доводи захисника в частині недоведеності ризику, передбаченого .п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику переховування обвинуваченого від суду не заслуговують на увагу суду, оскільки сукупність даних про тяжкість кримінальних правопорушень у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_8 , які відносяться до категорії особливо тяжких та тяжких кримінальних правопорушень, покарання, яке загрожує останньому у разі визнання винуватим, а також відомості про особу обвинуваченого доводить факт продовження існування данного ризику та доведеність його стороною обвинувачення.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обґрунтованість обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, при вирішені питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, продовження існування якого в даному випадку було беззаперечно встановлено.
Судом враховані та застосовані вимоги ч.4 ст.183 КПК України та обґрунтовано прийнято рішення про неможливість застосування до обвинуваченого за ч.1 ст.111, ч.1 ст.263 КК України ОСОБА_8 застави.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що застосований до обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, хоча й обмежує права та свободи і є тривалим, однак продовжує і відповідає характеру суспільного інтересу, підставам та меті його обрання, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги свободи особисті.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 не спростовує встановлених судом обставин і задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Ухвалу Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 03 грудня 2024 року про продовження строку дії раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111, ч.1 ст.263 КК України ОСОБА_8 строком до 31 січня 2025 року включно, без визначення застави - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та такою, що касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4