Номер провадження: 22-ц/813/1687/25
Справа № 521/6504/24
Головуючий у першій інстанції Мазун І.А.
Доповідач Лозко Ю. П.
28.01.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних
справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Коновалової В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 травня 2024 року
у цивільній справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов'язаних з регламентною виплатою
встановив:
16 квітня 2024 року Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до суду з вказаним вище позовом до суду у якому просило стягнути з ОСОБА_1 витрати, пов'язані з регламентною виплатою у розмірі 17447,46 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що 03 грудня 2019 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Nissan Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись на 28 км. а/д М-28 Одеської області, не обрав безпечної швидкості руху, не дотримався дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Toyota Camry», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який зупинився попереду. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив ДТП, унаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, тим самим порушив вимоги п. 12.1, 13.1 Правил дорожнього руху, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП.
Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 лютого 2020 року у справі №509/6597/19 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
На момент ДТП, відповідач не мав при собі чинного полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та не повідомив про його наявність правоохоронні органи, потерпілого та позивача.
На підставі заяви потерпілого ОСОБА_3 про виплату страхового відшкодування від 18 лютого 2020 року, МТСБУ згідно наказу №3444 від 23 березня 2020 року про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, сплатило ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 16538,86 грн у якості компенсації шкоди, заподіяної у результаті ДТП. Крім цього, з метою встановлення розміру заподіяної шкоди, позивачем також понесені витрати на послуги, пов'язані з оцінкою автомобіля потерпілого у розмірі 908,60 грн.
Посилаючись на положення підпункту 38.2.1 пункту 28.2 статті 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МБСТУ просило стягнути у порядку регресу з ОСОБА_1 , як власника транспортного засобу, який спричинив ДТП та не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, розмір страхового відшкодування сплаченого на користь потерпілого та витрати, пов'язані з оцінкою автомобіля у розмірі у загальному розмірі 17447,46 грн.
Щодо дотримання строку позовної давності, посилаючись на пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 2120-IX від 15 березня 2022 року, позивач зазначив, що строк загальної позовної давності, визначений
ст. 257 ЦК України на час звернення з цим позовом до суду не сплив, зважаючи на продовження строку дії воєнного стану.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 травня 2024 року позов МТСБУ задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МТСБУ завдану шкоду у порядку регресу у розмірі 17447,46 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати Малиновського районного суду м. Одеси від 22 травня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог МТСБУ.
За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції не надав належну правову оцінку аргументам скаржника, наведених ним у відзиві на позовну заяву щодо пропуску позивачем строків позовної давності, оскільки МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілого ще 24 березня 2020 року, тому на думку скаржника очевидно мало достатньо часу для вжиття заходів щодо відшкодування цих коштів з відповідача (і до запровадження воєнного стану, і уже протягом його дії більше двох років), однак своєчасно цього не зробило.
Посилання позивача на положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ, яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктами 18 і 19 щодо продовження строків позовної давності, на переконання скаржника є маніпуляцією, оскільки воєнний стан може тривати вічно, а стягнення коштів має відбуватись своєчасно.
Звернення позивача до суду аж через чотири роки, на думку скаржника, свідчить про відсутність заінтересованості МТСБУ у захисті своїх суб'єктивних прав та характеризує позивача, як недобросовісного кредитора, який, цинічно прикриваючись воєнним станом, зловживає правами та своїми діями порушує права відповідача на захист від переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
Після ДТП скаржник усіма силами був готовий до залагодження інциденту, пропонував потерпілому грошові кошти для здійснення ремонту автомобіля, від яких той відмовився. Також він, як сумлінний законослухняний громадянин, приймав участь у розгляді судом справи про адміністративне правопорушення за фактом ДТП, сплатив накладений судом штраф, ніяк не ухилявся від відповідальності щодо відшкодування завданих при ДТП збитків. Крім того, постійно перебував на зв'язку за вказаним у справі номером телефону, який належить особисто йому і є незмінним з 1999 року, також з
2005 року перебуває за вказаною у справі адресою, однак ані потерпілий, ані його страхова компанія, ані позивач жодного разу не зв'язувалися з відповідачем і не заявляли про свої матеріальні вимоги. Також потерпілим не заявлявся цивільний позов про відшкодування матеріальної та/або моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
У відзиві на позовну заяву, скаржник наголошував, що зазначена у позовній заяві інформація про заходи досудового врегулювання не відповідає дійсності, наведені у додатках до позовної заяви претензії він не отримував. Більше того, він звертав увагу суду на те, що матеріали справи не містять доказів надіслання на його адресу цих претензій, одна з яких взагалі оформлена неналежним чином, як офіційний документ і не підписана уповноваженою особою, що не було враховано судом.
Крім цього, скаржник акцентував увагу суду на тому, що позивачем не засвідчено відповідність оригіналам тих копій документів, які долучені до позову у якості доказів, що викликає у скаржника сумніви щодо можливого їх підроблення.
Як на самостійну підставу для відмови у задоволенні позову, як у суді першої інстанції, так і на час апеляційного перегляду, скаржник посилається на те, що він є особою з інвалідністю другої групи, пенсійних виплат не отримує, його загальний сукупний дохід як найманого працівника у 2023 році становив 31 807,36 грн, підприємницьку діяльність він не здійснює, інших доходів не має, його трудові можливості, як особи з інвалідністю обмежені за станом здоров'я, тому заявлені позивачем вимоги матеріального характеру є вкрай обтяжливими для нього.
Правом на відзив на апеляційну скаргу позивач не скористався.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 січня 2025 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (17447,46 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Судом першої інстанції встановлені та підтверджується матеріалами справи такі обставини у справі.
Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 лютого 2020 року у справі №509/6597/19 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Цим судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 03 грудня 2019 року о 20:00 год, керуючи автомобілем «Nissan» номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись на 28 км. а/д М-28 Одеської області, не обрав безпечної швидкості руху, не дотримався дистанції та скоїв зіткнення з автомобілем марки «Toyota», державний номерний знак НОМЕР_2 , який зупинився попереду. Водій ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 12.1, 13.1 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Внаслідок ДТП заподіяно механічні пошкодження транспортним засобам. Це судове рішення набрало законної сили 14 лютого 2020 року (а.с. 8).
Згідно відомостям з централізованої бази даних МТСБУ, транспортний засіб з державним номером НОМЕР_1 станом на 03 грудня 2019 року не мав чинного договору внутрішнього страхування (а.с. 9).
18 лютого 2020 року потерпілий ОСОБА_3 звернувся до МТСБУ із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП, що сталася 03 грудня 2019 року за участю транспортного засобу «Toyota Camry» з номерним знаком НОМЕР_2 під керування ОСОБА_3 та транспортного засобу «Nissan Qashqai» з номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 (а.с. 10).
Згідно звіту №19-12-19 про оцінку автомобіля «Toyota Camry», реєстраційний номер НОМЕР_2 , проведеного ТОВ «Авто Одекс», вартість відновлювального ремонту вказаного вище автомобіля, з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу його складників пошкодження при ДТП визначено рівною 17285,39 грн (а.с. 16-20). За ці послуги з проведення оцінки транспортного засобу МТСБУ сплатило на користь ТОВ «Авто Одекс» грошові кошти у розмірі 908,60 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції №1476408 від 18 березня 2020 року (зворот а.с.27).
Відповідно до копії платіжної інструкції №1476762 від 24 березня 2020 року, МТСБУ сплатило ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 16538,86 грн (а.с. 27).
Матеріали справи також містять копії претензій про відшкодування збитків в порядку регресу на суму 17447,46 грн від 23 лютого 2020 року №65062/9/АК та від 13 листопада 2023 року №65062/АК, які МТСБУ адресувало ОСОБА_1 (а.с. 28).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача не була застрахована, тому після виплати страхового відшкодування на користь потерпілого, МТСБУ у порядку регресу набуло право вимоги до відповідача. Відхиляючи доводи відповідача щодо сплину строків позовної давності, суд зазначив, що Законом України №2120Х від 15 березня 2022 року, яким доповнено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, передбачено, що у період воєнного стану, строк, визначений ст. 257 ЦК України продовжується на строк дії воєнного стану, тому позивачем дотримано вимоги закону в частині своєчасного звернення до суду.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зазначена норма, що регулює правовідносини щодо відшкодування шкоди, передбачає право регресу особи в разі, якщо вона відшкодувала потерпілому шкоду, завдану іншою особою в рамках деліктних правовідносин між нею та потерпілим.
В пункті 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно з підпунктом "а"пункту 41.1 статті 41 Закону МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до пункту 41.4 статті 41 Закону МТСБУ за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного фонду здійснює оплату послуг осіб, залучених для встановлення причин, обставин подій, за якими може бути проведена регламентна виплата, та розміру заподіяної внаслідок них шкоди, а також банківських витрат МТСБУ при здійсненні регламентних виплат.
Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Пунктом 13.1 статті 13 Закону передбачено, що учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
Встановивши, що внаслідок ДТП потерпілому ОСОБА_3 була завдана шкода, яка відшкодована МТСБУ, і позивач має право на стягнення цього відшкодування за рахунок відповідача (безпосереднього заподіювача шкоди), який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, що усупереч ст. 12,81 ЦПК України не спростовано відповідачем, що є його процесуальним обов'язком, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь МТСБУ завдану шкоду у порядку регресу у розмірі 17447,46 грн.
Щодо застосування строку позовної давності, заявленого відповідачем, колегія суддів зауважує про таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
В частині четвертій статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
З матеріалів справи убачається, що МТСБУ здійснило виплату страхового відшкодування на користь потерпілого 24 березня 2020 року, що підтверджується копією платіжної інструкції №1476762, що міститься у матеріалах справи, тому строк позовної давності мав би сплинути 24 березня 2023 року, з цим позовом засобами поштового зв'язку МТСБУ звернулося 16 квітня 2024 року (а.с. 30), проте ці строки є продовженими з огляду на таке.
Законом України 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до пункту 31 частини 11 статті 85 Конституції України та статті 5 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", затверджений Указ Президента України 24 лютого 2022 року N 64/2022, яким в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який, у подальшому, продовжено й який триває досі.
Законом України від 15 березня 2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набув чинності 17 березня 2022 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було доповнено пунктом 19 такого змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
30 січня 2024 року набув чинності Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» яким пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено у такій редакції: «У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Отже згідно із законом, з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду, законодавець спочатку передбачив продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів, а у подальшому вніс зміни, яким перебіг цього строку зупинив на період дії такого стану.
Тому, станом на час звернення з цим позовом до суду (16 квітня 2024 року), позовна давність для пред'явлення позовних вимог у цій справі, яка мала закінчуватися 24 березня 2023 року не сплила, оскільки на період дії воєнного стану Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX строки, визначені ст. 257 ЦК України, було продовжено до 29 січня 2024 року, а з 30 січня 2024 року згідно із Законом України від 08 листопада 2023 року №3450-IX строки, передбачені ст. 257 ЦК України зупинено на строк дії воєнного стану в Україні.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування у цій справі інституту позовної давності.
Аргументи скаржника щодо відсутності у справі належних доказів на підтвердження надіслання позивачем на адресу відповідача претензії про відшкодування збитків у порядку регресу, колегія суддів відхиляє, оскільки врегулювання позивачем спору у досудовому порядку є його правом, а не обов'язком, тому сама собою відсутність доказів про надіслання вказаних вище претензій не має правового значення.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежності доказів, долучених до позову з підстав, викладених в апеляційній скарзі є безпідставними, оскільки копії документів, які представник позивача долучила до позову прошиті, пронумеровані, підписані нею та скріплені печаткою юридичної особи (зворот а.с. 29). У разі наявності сумнівів у достовірності будь-якого з доказів, скаржник не порушував перед судом питання про витребування оригіналів цих доказів у позивача (ч.6 ст. 95 ЦПК України).
Соціальний статус скаржника та його матеріальне (фінансове) становище, не є тими обставинами, з якими закон пов'язує можливість звільнення скаржника від цивільно-правової відповідальності у деліктному зобов'язанні, тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки вказаним вище обставинам, як і поведінці скаржника після ДТП.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду, з якими не погоджується скаржник.
Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржником не надано.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу
ОСОБА_1 потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367,374,376,382-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
В.А. Коновалова