Справа № 553/3968/24
Провадження № 2-а/553/5/2025
Іменем України
14.01.2025м. Полтава
Ленінський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого - судді Грошової Н.М.
за участю секретаря судового засідання -Чемерис І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтаві в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Хворост Дарія Михайлівна до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 б/н від 11.10.2024 та закриття провадження у справі,
Позивач ОСОБА_3 05 листопада 2024 звернувся до Ленінського районного суду м. Полтави з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
- постанову тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 б/н від 11.10.2024 за вих. №1/1/9177 від 11.10.2024 визнати протиправною та скасувати, провадження у справі закрити;
стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування сплаченого судового збору грошові кошти в розмірі 1211 гривень 20 копійок;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 10000 грн. в рахунок відшкодування судових витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування позову вказує, що станом на 10.10.2024 ОСОБА_1 перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується: довідкою ДЗ № 001086 видана ІНФОРМАЦІЯ_3 26.10.2005 року про прийняття на військовий облік 26.10.2005 року ІНФОРМАЦІЯ_3 ; карткою військово-облікового документа «Резерв +» за номером в реєстрі Оберіг: 010220231396550400224 згенерованою станом на 15.07.2024.
Зранку 10.10.2024 року працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 перебуваючи на автодорозі Рожнятів-Брачнів-Осадо в Івано-Франківській області зупинили автомобіль в якому рухався громадянин ОСОБА_1 з метою перевірки військово облікових даних. Особи які здійснили зупинку транспортного засобу не представились і в подальшому їх особи не встановлені позивачем, позбавили волі ОСОБА_1 та доставили до ІНФОРМАЦІЯ_5 при цьому протокол затримання не складався. Працівникам ІНФОРМАЦІЯ_5 неодноразово позивачем було роз'яснено той факт, що він оновив свої дані, надавав витяг з «Резерв +» та повідомляв що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач був протриманий в будівлі ІНФОРМАЦІЯ_5 орієнтовно до 21:00 год 10.10.2024, після чого йому дозволено було покинути будівлю РТЦК, при цьому позивач не подавав жодних заяв з проханням взяти його на облік в ІНФОРМАЦІЯ_6 , також йому не вручалось повідомлення що відносно нього наступного дня, тобто 11.10.2024 буде розглядатись справа про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 КУпАП.
11.10.2024 тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_4 була винесена постанова б/н за вих. №1/1/9177 від 11.10.2024, відповідно до якої накладено на громадянина ОСОБА_5 стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн за вчинення останнім адміністративного правопорушення, що передбачене ч.3 ст.210 КУпАП. Із вказаною постановою ОСОБА_1 не погоджується та оскаржує її до суду керуючись правом наданим йому ч.1 ст. 287 КУпАП, відповідно до якої постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено. Оскаржувану постанову позивач отримав 28.10.2024 через АТ «Укрпошта», яка була надіслана рекомендованим листом, що підтверджується копією конверту та роздруківкою трекінгу з офіційного сайту АТ «Укрпошта».
Стаття 210 КУпАП була викладена в новій редакції та зокрема доповнена частиною третьою та приміткою відповідно до ЗУ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3696-IX від 09.05.2024, який набрав чинності 19.05.2024.
Відтак стаття 210 КУпАП до 19.05.2024 мала іншу редакцію та не мала взагалі частини 3, за якою притягується до відповідальності ОСОБА_1 за діяння які він вчинив в лютому 2022 року, а відтак не можна притягувати ОСОБА_1 за ч.3 ст.210 КУпАП за діяння які він вчинив в 2022 році. Відповідачем не зазначено в постанові конкретна норма права яка була порушена при ствердженні що ОСОБА_1 на вимогу закону не прибув до ТЦК та СП для уточнення облікових відомостей та проходження медичного огляду. Формування правопорушення зазначене в оскаржуваній постанові не дає можливості встановити чи відповідає звинувачення диспозиції норми права, та чи містить всі ознаки об'єктивної сторони правопорушення.
За текстом постанови відповідач посилається на п.10. ст.1 ЗУ «Про військовий обов'язок» але дана стаття не має п.10, при цьому відповідач цитує ч.10 ст.1 вказаного закону. Але жодна з цих норм не передбачає обов'язку уточнення військово-облікових даних протягом 60 днів, вказані норми права передбачають обов'язок уточнити свої персональні дані, відтак диспозиція статті не відповідає правопорушенню яке ставиться у вину. Також не зазначено які саме облікові дані не уточнив позивач.
Абзацом 4 пункту 1 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IX (надалі Закон №3633-ІХ) встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: - у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності). Закон №3633-ІХ набрав чинності 19.05.2024. Отже вищезазначені норми законодавства передбачають три шляхи, яким громадяни України, які перебувають на території України та які перебувають на військовому обліку повинні були уточнити свої персональні дані з 19.05.2024 року по 18.07.2024 року (включно), а саме: - через центр надання адміністративних послуг; - через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; - у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
ОСОБА_1 дані уточнив вчасно, що підтверджується військовообліковим документом сформованим в Резерв + 17.10.2024 де зазначено, що дані військовозобов'язаний ОСОБА_1 уточнено вчасно - 15.07.2024. Відповідно відсутня подія правопорушення щодо не уточнення ОСОБА_1 облікових даних протягом 60 днів.
Відповідач при винесені постанови і застосуванні адміністративного стягнення до ОСОБА_1 порушив ч.1 ст.38 КУпАП та ч.7 ст.38 КУпАП. Відповідач у своїй постанові не зазначає але це слідує з тексту постанови що правопорушення має триваючий характер і починається від лютого 2022. А відтак в лютому 2023 сплинув строк накладення адміністративного стягнення встановлений ч. 7 ст. 38 КУпАП.
Позивача, всупереч вимогам чинного законодавства, не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки відсутні докази такого повідомлення. Крім того, протокол про адміністративне правопорушення складено 11.10.2024 року, позбавлення волі ОСОБА_1 і позбавлення його волі відбувалось 10.10.2024, відповідно для вчасного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи таке повідомлення мало б відбутися не пізніше 08.10.2024 але таке повідомлення не може існувати так як до 10.10.2024 ОСОБА_1 ніколи не зустрічався з представниками (працівниками) відповідача.
Розгляд справи і винесення постанови відбулося на наступний день після утримання ОСОБА_1 в ІНФОРМАЦІЯ_6 а відтак відповідачем не було дотримано обов'язку повідомлення ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи за три дні до такого розгляду чим позбавлено його прав, гарантованих Конституцією України та ст. 268 КУпАП.
У відповідача була можливість встановити персональні дані ОСОБА_1 , військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами в тому числі через Резерв + та з реєстру «Оберіг». Також відсутні будь які докази які вказували б на те що у позивача не було при собі військово-облікового документу.
Повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, що визначені статтею 235 КУпАП наділені виключно керівники територіального центру комплектування та соціальної підтримки, при цьому керівники районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки таких повноважень не мають. З аналізу вищевикладеного, позивач приходить до висновку, що виконуючий обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковник ОСОБА_2 не мав повноважень щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210 КУпАП стосовно ОСОБА_1 .
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 07.11.2024 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із адміністративним позовом, прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом сторін, призначено судове засідання. Роз'яснено ІНФОРМАЦІЯ_1 про обов'язок зареєструвати свій електронний кабінет та про можливість ознайомлення з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Хворост Д.М. в судове засідання не з'явилися, представник позивача - адвокат Хворост Д.М. звернулася до суду із заявою, в якій просила проводити судове засідання без участі позивача та його представника. Позов підтримують в повному обсязі та просять задовольнити та просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу 10 000,00 грн., а також витрати на оплату судового збору в сумі 1211,20 грн.
Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи у його відсутність та відзив на позов до суду не надходили.
Виходячи з положень приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно постанови за справою про адміністративне правопорушення б/н від 11 жовтня 2024, винесеної тимчасово виконуючий обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковник ОСОБА_2 розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , установив, що громадянин : ОСОБА_1 , порушив вимоги Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а саме: не прибував з лютого місяця 2022 року до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку для уточнення облікових відомостей та проходження медичного огляду; не уточнив свої військово- облікові дані протягом 60 днів, визначених Законом України від 11.04.2024 №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку». При перевірці військово-облікових документів працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 , виявлено їх відсутність у вищезазначеного громадянина. Таким чином, ОСОБА_5 вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Згідно п. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України зобов'язані уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні Центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Згідно Указу Президента України від 24.02.2024 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2024 року, який триває по теперішній час. Частиною 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Ст. 210 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил військового обліку військовозобов'язаними, резервістами чи призовниками. Це ж правопорушення вчинене в особливий період кваліфікується за ч. 3 цієї ж статті.
За статтею 42 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, винні в порушенні правил військового обліку, а також у вчиненні інших порушень законодавства про військовий обов'язок і військову службу, несуть відповідальність згідно із законом.
В. Самохатко на розгляд справи не прибув, хоч був повідомлений про час та місце розгляду справи належним чином. Обставин, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність ОСОБА_6 відповідно до ст. ст. 34, 35 КУпАЛ, по справі не встановлено.
Вказаною постановою накладено на громадянина В. Самохатка стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень.
Копія вищевказаної постанови отримана позивачем 28.10.2024, що підтверджується копією конверта та роздруківкою трекінгу з офіційного сайту АТ «Укрпошта».
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 «Про затвердження Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та м.Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Положення про районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються керівниками відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
Територіальний центр комплектування та соціальної підтримки має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
За правилами ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до ч. 1 ст. 210 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Частиною 3 статті 210 КУпАП передбачена відповідальність вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Відповідно до ч.6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.
Згідно із пунктом 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок), військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо:
фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками;
здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами;
подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до пункту 4 Порядку, одним із завдань військового обліку є своєчасне оформлення військово-облікових документів призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пунктом 20 Порядку встановлено, що Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Військово-обліковими документами є:
- для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці;
- для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного;
- для резервістів - військовий квиток.
Згідно з абзацом сімнадцятим пункту 79 Порядку, проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього. Отже, Урядом визначено закритий перелік військово-облікових документів для призовників та військовозобов'язаних. Цей перелік є вичерпним та розширювальному тлумаченню іншими виконавчим органами не підлягає.
Відповідно до п.п. 1-11 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559, військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов'язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов'язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559 «Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів і форми такого документа». Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами Електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста, Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 559. Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ.
Відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів. У разі коли відомості, зазначені у графах 1-5, 13 та 14 військово-облікового документа на бланку, не відповідають відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, він вважається недійсним.
Відповідність відомостей, зазначених у військово-обліковому документі на бланку, відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, перевіряється через:
електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ (орган СБУ, розвідувальний орган).
Військово-обліковий документ в електронній формі та військово-обліковий документ у паперовій формі мають однакову юридичну силу.
Відомості про сформований військово-обліковий документ в електронній формі відображаються у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Перелік відомостей, які мають бути зазначені у електронному військово-обліковому документу в електронній формі вказані в пункті 8. При цьому в такому документі відсутні відомості на підставі якого виду військово-облікового документу він сформований.
Враховуючи наведені вище норми можна зробити висновок, що призовник, резервіст, військовозобов'язаний на вимогу уповноваженої на перевірку військово-облікових документів посадової особи може надати такий документ як в електронній, так і в письмовій формі. Підстави, за яких електронна форма не враховується, визначені вказаними вище нормативними актами.
Як зазначив позивач, що 10.10.2024 працівникам ІНФОРМАЦІЯ_5 неодноразово надавав витяг сформований в «Резерв +».
Згідно довідки ДЗ № 001086 замість військового квитка, виданої ІНФОРМАЦІЯ_3 26.10.2005 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , останній призовною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_9 визнаний обмежено здатним 31.03.2005 за гр. 5 ст. 71 «в» розкладу хвороби (наказ МО України від 1999 № 207). Підлягає повторному огляду 03.2010. ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнятий на облік 26.10.2005.
Відповідно до роздруківки інформації з «Резерв +» Військово-обліковий документ, сформованої 15.07.2024 о 19:38, де вказано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_1 , перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , «непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час» відповідно до постанови ВЛК від 31.03.2005, звання солдат, ВОС 662995, номер в реєстрі Оберіг 010220231396550400224, адреса проживання: АДРЕСА_1 .
Як вбачається із роздруківки інформації з «Резерв +» Військово-обліковий документ, сформованої 17.10.2024 о 21:57, де вказано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП: НОМЕР_1 , знятий з обліку ІНФОРМАЦІЯ_7 (Рожнятів), «непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час» відповідно до постанови ВЛК від 31.03.2005, звання солдат, ВОС 662995, номер в реєстрі Оберіг 010220231396550400224, адреса проживання: АДРЕСА_1 . Дата уточнення даних 15.07.2024. Міститься відмітка «Дані уточнені вчасно».
Дослідивши наданий доказ, суд приходить до висновку, що станом на 15.07.2024 в «Резерв +» наявні відповідні облікові відомості щодо позивача.
Водночас, за змістом спірної постанови суть порушення, яке, на думку відповідача, вчинив позивач, полягає у не прибутті з лютого місяця 2022 року до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку для уточнення облікових відомостей та проходження медичного огляду; не уточнення своїх військово- облікових даних протягом 60 днів, визначених Законом України від 11.04.2024 №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку».
Так, виконуючий обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_2 за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 , винесено постанову б/н від 11.10.2024, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.
Згідно статті 248 КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Відповідно до частини 1 статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно статті 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 31.03.2021 у справі № 676/752/17, від 21.03.2019 у справі № 489/1004/17, від 30.01.2020 у справі №308/12552/16-а та у справі №482/9/17, від 06.02.2020 у справі №205/7145/16-а зробив наступні висновки: «…закріплюючи процесуальні гарантії прав особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у тому числі й на участь у розгляді її справи, положення КУпАП містять й певні застереження, націлені на забезпечення належної реалізації компетентними органами (особами) наданих їм повноважень, зокрема, передбачені щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадку наявності даних, що підтверджують належне повідомлення такої особи про місце і час розгляду справи.
Обов'язок повідомити особу про місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за три дні до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа».
Повідомлення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про адміністративне правопорушення.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 18 листопада 2021 року у справі № 185/8460/16-а, від 31 березня 2021 року у справі № 676/752/17, від 17 вересня 2020 року у справі № 685/1153/17.
Матеріали справи свідчать, що позивача, всупереч вимогам чинного законодавства, не було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки відсутні докази такого повідомлення, чим позбавлено ОСОБА_1 прав, гарантованих Конституцією України та ст. 268 КУпАП. Особі, до якої застосовується адміністративна санкція, повинно бути забезпечено право саме завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи про адміністративне правопорушення, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо. Законодавство покладає обов'язок щодо своєчасного повідомлення особи про час та місце розгляду справи на уповноважену посадову особу. Зміст цього обов'язку не вичерпується тільки інформуванням особи про час та місце розгляду справи, але і дотриманням відповідного строку такого інформування. Доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи до суду не надано.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
В контексті зазначених норм суд зазначає, що матеріали справи не містять даних, що підтверджують вчинення позивачем правопорушення передбаченого частиною 3 статті 210 КУпАП.
Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами.
Також слід зазначити, що відповідно до Закону України № 3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо удосконалення відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 09 травня 2024 року, який набув чинності 19 травня 2024 року статтю 210 КУпАП було доповнено приміткою: «Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи».
Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основним завданням Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.
Згідно ч. 1, п. 3, 5 ч. 2, ч. 5 ст. 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» Держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру). Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Держатель Реєстру організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України «Про публічні електронні реєстри»; надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру.
Органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.
Отже, маючи можливість отримати інформацію про позивача як військовозобов'язаного з інших відомчих реєстрів, службовими особами відповідача її не було використано, що доводить відсутність всебічного та повного встановлення всіх обставин справи.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Згідно ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи;2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Відповідно до ст. 279 КУпАП розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення посадова особа дотрималася вимог 280 КУпАП та при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача врахувала вимоги щодо встановлення всіх обставин, які мали значення для вирішення справи.
Відповідач в порушення ч.2 ст.77 КАС України не надав суду доказів, що розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбувався відповідно до вказаних вище вимог КУпАП.
Крім того, із матеріалів даної справи не вбачається, що відповідач вжив всіх заходів щодо надання позивачу можливості реалізувати його права, передбачені ст. 268 КпАП України, в тому числі на отримання правової допомоги, тобто було порушено його право на захист.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
Отже, дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Указане узгоджується з правовими висновками Верховного Суду наведеними зокрема у постанові від 30 травня 2018 року у справі №337/3389/16-а.
В свою чергу, відповідно до правових позицій Верховного суду від 23 жовтня 2019 року по справі № 357/10134/17 та від 11 грудня 2019 року по справі №761/41786/16а, - відсутність доказів свідчить про недоведеність правопорушення.
Так, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Таким чином, судом в межах повноважень, визначених КАС України, було вжито необхідних заходів для забезпечення права відповідача подати відзив на позовну заяву, приймати участь в судовому засіданні та надати суду усні пояснення по суті справи, а також надати суду докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 210 КУпАП.
Відповідач вказаним правом не скористався, відзив на позовну заяву, а також докази правомірності оскаржуваної постанови, суду не надав, в судове засідання не з'явився.
Відповідач не надав суду жодних належних, достатніх та достовірних доказів вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення, тобто не довів законність постанови про накладання адміністративного стягнення. Під час розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності порушені його права, гарантовані Конституцією України, КУпАП, оскільки він не повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
Нормами статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
В силу приписів ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може гуртуватись на доказах одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо недоведеності відповідачем під час судового розгляду справи правомірності прийнятого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Згідно ч.3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
За таких обставин суд приходить до висновку щодо наявності достатніх і необхідних правових підстав для задоволення позову та на підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України скасовує рішення суб'єкта владних повноважень і закриває справу про адміністративне правопорушення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України» від 18 липня 2006 року; «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує, що відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч.ч. 1, 7, 9 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, позивач просить стягнути з відповідача понесені витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 10 000,00 грн.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. позивачем надано:
- копію договору № 102 про надання правничої допомоги від 04.11.2024, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Хворост Д.М.;
- копію ордеру на надання правничої допомоги серії ВІ № 1255293;
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 1932 від 31.10.2017;
- копію Акту приймання-передачі наданої правничої допомоги № 1 до Договору про надання правничої допомоги № 102 від 04.11.2024, складений 04.11.2024 ОСОБА_1 та адвокатом Хворост Д.М.;
- копію детального опису робіт (наданих послуг) від 04.11.2024.
Договором № 102 про надання правничої допомоги від 04.11.2024 визначено, що у відповідності до статті 59 Конституції України, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Адвокат зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а Клієнт зобов'язується оплатити падання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору на умовах визначених даним договором;
Згідно пунктів 3.1 - 3.4, 3.7 договору № 102 про надання правничої допомоги від 04.11.2024 гонорар є формою винагороди Адвоката за здійснення, представництва та надання інших видів правової допомоги Клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються даним договором про надання правової допомоги або додатковою угодою до даного договору. Гонорар (Порядок обчислення): Юридичний супровід справи Клієнта в суді першої інстанції про визнання недісною та скасування постанови б/н від 11.10.2024 за вих. № 1/1/9177 від 11.10.2024 тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення. включає в себе консультування клієнта, збирання доказів, підготовку та написання позову, юридичний супровід справи в суді першої інстанції, фіксована плата 10 000,00 грн. Порядок оплати гонорару: - Сплата узгодженої сторонами суми гонорару (послуг) здійснюється Клієнтом в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми коштів на розрахунковий рахунок Адвоката, реквізити якого зазначаються у в даному договорі в реквізитах Адвоката, або в готівковій формі. - клієнт оплачує послуги адвоката протягом десяти днів з дати ухвалення судом першої інстанції рішення у справі. Порядок приймання-передачі наданої правової допомоги: Правова допомога вважаються наданою після підписання акту приймання-передачі наданої правової допомоги, який підписується Сторонами.
Як вбачається із детального опису робіт (наданих послуг) від 04.11.2024, складеного адвокатом Хворост Д.М. на виконання вимог ч.4 ст. 134 КАС України, позивач подає детальний опис наданих йому послуг адвокатом Хворост Д.М. на підставі договору про надання правової допомоги № 102 від 04.11.2024 станом на 04.11.2024 року. Адвокат виконав а клієнт прийняв наступні послуги за Договором: -консультація клієнта щодо порядку та строків оскарження постанови; -підготовка та написання позову про визнання недійсною та скасування постанови б/н від 11.10.2024 за вих. № 1/1/9177 від 11.10.2024 року тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, включає збирання доказів, підготовку та написання позову. Сума гонорару на яку станом на 04.11.2024 надано правову допомогу 10 000,00 грн. 04.11.2024 між ОСОБА_1 та адвокатом Хворост Д.М. був підписаний акт приймання-иередачі правової допомоги №1 до Договору про надання правової допомоги №102 від 04.11.2024 на загальну суму 10 000 грн.
Згідно Акту приймання-передачі наданої правничої допомоги № 1 до Договору про надання правничої допомоги № 102 від 04.11.2024, складеного 04.11.2024 ОСОБА_1 та адвокатом Хворост Д.М. про наступне: -консультація клієнта щодо порядку та строків оскарження постанови; -підготовка та написання позову про визнання недійсною та скасування постанови б/н від 11.10.2024 за вих. № 1/1/9177 від 11.10.2024 року тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, включає збирання доказів, підготовку та написання позову. Сума гонорару на яку станом на 04.11.2024 надано правову допомогу 10 000,00 грн. Клієнт не має жодних претензій до наданих Адвокатом послуг за даним Актом.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 року у справі № 922/2685/19 та від 30.09.2020 року у справі №201/14495/16-ц висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
Водночас, у зазначеному рішенні Європейського суду з прав людини також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із оскарженням постанови про адміністративне правопорушення; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), суд вважає, що витрати на правничу допомогу мають складати 5000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачений судовий збір в сумі 1 211,20 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН262 від 31.10.2024.
Частино 1 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» №3674-VІ від 08.07.2011 року передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду у відповідному співвідношенні до ціни позову у фіксованому розмірі.
Згідно ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлений показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року по справі № 543/775/17 зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, за подання до суду позовної заяви про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 605,60 грн.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, то понесені судові витрати за подання позовної заяви відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача в сумі 605,60 грн.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Враховуючи вище викладене, слід роз'яснити ОСОБА_1 про його право, відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», звернутися з клопотанням до суду про повернення внесеної суми судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом- 605,60 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.243-246, 286 КАС України, суд,
Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Хворост Дарія Михайлівна до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 б/н від 11.10.2024 та закриття провадження у справі - задовольнити.
Скасувати постанову за справою про адміністративне правопорушення б/н від 11.10.2024 за ч. 3 ст. 210 КУпАП, складену тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 , згідно якої на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн.
Справу про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Відповідно до ч. 4 ст. 286 КАС України рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 28.01.2025.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;
Представник позивача: адвокат Хворост Дарія Михайлівна, адреса: АДРЕСА_3 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_10
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_11 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .
Головуючий: суддя Н.М. Грошова