29 січня 2025 року
м. Київ
справа №480/5532/24
адміністративне провадження № К/990/1322/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 480/5532/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просив:
- визнати протиправними дії головного державного виконавця Давидко Ігоря Ігоревича відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;
- на вимогу пунктів 4, 6 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) винести рішення, яким зобов'язати відповідача виконати винесене судом судове рішення від 11 липня 2022 року справа № 480/2013/22;
- стягнути з боржника суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області кошти в розмірі 152886,39 грн на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями та бездіяльністю боржника, визнаних Сумським окружним адміністративним судом у справі № 480/2013/22 від 11 липня 2022 року, як того вимагає Постанова КМУ № 845 «Про затвердження порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», Закони України «Про виконавче провадження», «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», статті 1291 Конституції України;
- здійснити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі від 11 липня 2022 року № 480/2013/22 (стаття 382 КАС України), згідно з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 23 листопада 2018 року № К/9901/45515/18 та ухвалі від 05 липня 2018 року № К/9901/2594/17.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі, в частині вимог про винесення рішення на вимогу пунктів 4, 6 частини другої статті 245 КАС України, яким зобов'язати відповідача виконати винесене судом судове рішення від 11 липня 2022 року справа № 480/2013/22, а також в частині вимог про здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі від 11 липня 2022 року № 480/2013/22 (стаття 382 КАС України), згідно з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеними в постанові від 23 листопада 2018 року № К/9901/45515/18 та ухвалі від 05 липня 2018 року № К/9901/2594/17 на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України.
В іншій частині позовних вимог, ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, з урахуванням особливостей, визначених статтею 287 КАС України. Залучено до участі у справі Східне міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якості другого відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року, відмовлено в задоволенні позову.
10 січня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі № 480/5532/24. Заявник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення відповідно до позовних вимог.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і стаття 13 КАС України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Як вбачається із Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року відкрито провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною першою статті 257 КАС України встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно з частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
У свою чергу, стаття 287 регулює особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у правовідносинах з приводу правомірності дій державного виконавця.
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Суд звертає увагу заявника, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Оскаржуючи судові рішення у справі щодо визнання протиправними дій державного виконавця, особливості провадження якої регулюються статтею 287 КАС України, заявник касаційної скарги не наводить доводів та обґрунтувань, що ця касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Як слідує зі змісту касаційної скарги, позивач мотивує свою касаційну скаргу тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені на підставі неповного та без всебічного з'ясування обставин. Однак в чому полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин заявником не обґрунтовано.
На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Отже, підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 248, 287, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі №480/5532/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Сумській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська