29 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/15270/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року (суддя Кучма К.С.) в справі № 160/15270/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ) про визнання протиправною бездіяльності стосовно невиплати щомісячної пенсії їй та недоотриманої пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 16 березня 2017 року та з 01 вересня 2022 року по теперішній час на її особистий банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ "АКЦЕНТ-БАНК"; зобов'язання здійснювати виплату її пенсії, в тому числі суму недоотриманої пенсії за період з 07 жовтня 2009 року по 16 березня 2017 року та з 01 вересня 2022 року, на визначений нею банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ "АКЦЕНТ-БАНК".
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення виплати пенсії за віком ОСОБА_1 на визначений пенсіонером банківський рахунок.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.11.2023 року про поновлення виплати пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовної заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
Апелянт звертає увагу, що представника позивача повідомлено про те, що оскільки нарахування належних позивачу пенсійних виплат з 01 вересня 2022 року проводилось через підприємство поштового зв'язку, а пенсія не отримувалась протягом 6 місяців, позивачу припинено виплату пенсії, для поновлення виплати якої необхідно особисто звернутися до територіального органу Пенсійного фонд.
Крім того, заява про виплату пенсії з відкриттям рахунку подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду або через установу уповноваженого банку.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримувала пенсію за віком.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 р. у справі № 160/15382/20 зобов'язано Головне управління ПФУ у Дніпропетровській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсію з 07.10.2009 року по 16.03.2017 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з компенсацією втрати частини доходів.
14.11.2023 року представник позивача Меламед В.Б. звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії позивача на банківський рахунок. До заяви додано довіреність та апостильовану заяву позивача від 07.08.2023 року про поновлення виплати пенсії на поточний рахунок відкритий в АТ «АКЦЕНТ-БАНК».
Листом від 11.12.2023 року повідомлено, що нарахування належних пенсійних коштів з 01.09.2022 року проводилось через підприємство поштового зв'язку № 49018, пенсія не отримувалась протягом 6 місяців підряд. Статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV передбачено, зокрема, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд. Таким чином, виплату пенсії припинено. Пунктом 1.1 розділу І Порядку № 22-1 передбачено, що заява про поновлення виплати пенсії подається заявником до територіального органу ПФУ. Пунктом 1.2 розділу І Порядку № 22-1 передбачено, що заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно із Порядку № 1596. Пунктом 10 Порядку № 1596 передбачено, що заява про виплату пенсії або грошової допомоги подається одержувачем особисто до органу ПФУ або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункту в межах України або приймається органом ПФУ або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Також, зазначено, що заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з'ясування місця її проживання, та реєструються в установленому порядку. Для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до територіального органу ПФУ та надати відповідні заяви.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, незалежно від її проживання в державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі правом на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов'язаний відновити їй виплату пенсії.
Суд першої інстанції вважав, що посилання відповідача у листі від 11.12.2023 року на необхідність особистого звернення позивача до територіального органу ПФУ із заявою про виплату пенсії на банківський рахунок є необґрунтованими, адже діючими нормативно-правовими актами не передбачено такої підстави для відмови у виплаті раніше призначеної пенсії на банківський рахунок, як надання особисто позивачем заяви про виплату пенсії.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції вважав за можливе зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 14.11.2023 року про поновлення виплати пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, враховуючи дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду у питання призначення та виплати пенсії.
Ці обставини стали підставою для часткового задоволення позову.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , яка є громадянкою України, призначена пенсія за віком.
Внаслідок того, що позивач виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїль, виплата пенсія припинена.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі № 160/15382/20 зобов'язано ГУ ПФУ у Дніпропетровській області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсію з 07 жовтня 2009 року по 16 березня 2017 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з компенсацією втрати частини доходів.
Представник позивача 14 листопада 2023 року звернувся до відповідача із заявою про виплату пенсії позивача на банківський рахунок, до якої додано довіреність та апостильовану заяву позивача від 07 серпня 2023 року про поновлення виплати пенсії на поточний рахунок відкритий в АТ «АКЦЕНТ-БАНК».
Листом ГУ ПФУ від 11 грудня 2023 року повідомлено представнику позивача, що нарахування належних пенсійних коштів з 01 вересня 2022 року проводилось через підприємство поштового зв'язку № 49018, пенсія не отримувалась протягом 6 місяців підряд, у зв'язку з чим виплату пенсії припинено. Повідомлено, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто звернутися до територіального органу ПФУ та надати відповідні заяви.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Отже, враховуючи викладене, позивач як громадянин України, незалежно від країни свого проживання, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року (далі - Закон №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 Закону №1058-ІV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, проживаючи в Ізраїлі як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або відсутність міжнародного договору, ратифікованого Верховною Радою України; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст. 46 Конституції України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Отже, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду, і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058-IV, перелік яких є вичерпним.
Відповідачем не приймалось рішення про припинення виплати пенсії позивачу, жодних доказів протилежного (прийняття рішення щодо припинення виплати пенсії позивачу) відповідачем не надано.
Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції про протиправність припинення виплати пенсії позивачу.
Виходячи з позиції відповідача, для поновлення виплати пенсії позивач має особисто надати до територіального органу Пенсійного фонду заяву про поновлення виплати пенсії, як й заяву про виплату пенсії на визначений банківський рахунок.
З цього питання суд вказує на таке.
Відповідно до пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, (далі - Порядок № 22-1) заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
Верховний Суд у постанові від 20 січня 2022 року у справі № 280/4551/21 дійшов висновку, що жоден з пунктів Порядку №22-1 (у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 року № 13-1 та від 16 грудня 2020 року № 25-1) не містить обов'язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін "заявник", на переконання колегії суддів, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю. Наразі відсутній чіткий механізм щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, а тому існуючі "загальні" норми не повинні тлумачитись Пенсійним фондом з надмірним формалізмом, зважаючи на те, що не проведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів. Необхідність приїзду людей похилого віку, які виїхали на постійне проживання за межі України, виключно з метою особистого звернення до Пенсійного органу задля виправлення помилки, допущеної державою, є додатковим тягарем для таких осіб і не сприяє відновленню їх порушеного права. Такий підхід суперечить тезам, покладеним Конституційним судом України в основу рішення від 07.10.2009 № 25-рп/2009. Верховний Суд у зазначеній вище постанові сформулював наступний правовий висновок: "подання заяви про поновлення виплати пенсії пенсіонеру, який виїхав на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку №22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 р. № 13-1 та від 16.12.2020 р. № 25-1 допускається, у тому числі, представником такого пенсіонера за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку № 22-1".
Отже, вимога органу Пенсійного фонду про необхідність подання пенсіонером особисто заяви про поновлення виплати пенсії є необґрунтованою.
Також апелянт вказує, що пенсіонер має особисто подати заяву про виплату пенсії на визначений банківський рахунок.
Пунктом 2.8 Порядку № 22-1 передбачено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
За положеннями пункту 2.9 Порядку № 22-1 під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред'являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України).
Відповідно до пункту 1.2 Порядку № 22-1 заява про виплату пенсії шляхом зарахування на поточний рахунок пенсіонера в банку подається заявником згідно з Порядком виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 р. № 1596.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 затверджено Порядок виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, згідно з пунктом 4 якого виплата пенсій та грошової допомоги відповідно до цього Порядку здійснюється за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувачів в населених пунктах у межах України, в яких функціонують вибрані одержувачами уповноважені банки, їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) (далі - установи уповноважених банків).
Згідно із абзацом першим пункту 6 Порядку № 1596 одержувачі самостійно вибирають уповноважений банк для відкриття поточного рахунка.
Відповідно до пунктів 8 та 9 Порядку № 1596 поточні рахунки одержувачам відкриваються уповноваженими банками згідно із вимогами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку, що регулюють порядок відкриття рахунків у національній та іноземній валюті.
Між уповноваженим банком і одержувачем укладається договір банківського рахунка. Положеннями договору не можуть погіршуватися умови виплати пенсій та грошової допомоги, встановлені цим Порядком. Умови договору повинні передбачати можливість його розірвання за ініціативою однієї із сторін.
Заява про виплату пенсії або грошової допомоги (додаток 1) або заява про виплату пенсії або грошової допомоги з відкриттям рахунка (додаток 4) подається одержувачем особисто до органу Пенсійного фонду України або органу соціального захисту населення за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання одержувача в населеному пункті в межах України. Заява про виплату пенсії або грошової допомоги може прийматися органом Пенсійного фонду України або органом соціального захисту населення через установи уповноваженого банку. Заява приймається за умови пред'явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та підтверджує її вік, і визначеного законодавством документа, необхідного для з'ясування місця її проживання, та реєструється в установленому порядку. Заява про виплату пенсії може подаватися до органу Пенсійного фонду України в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису (пункт 10 Порядку № 1596).
За змістом пункту 12, пункту 13 Порядку № 1596 органи Пенсійного фонду та органи соціального захисту населення на підставі заяв, передбачених пунктом 10 цього Порядку, складають:
- списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - списки) згідно з додатком 2 у двох примірниках;
- опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки (далі - опис) згідно з додатком 3 у трьох примірниках.
Списки у двох примірниках за один день до початку кожного виплатного періоду, за який виплачується пенсія та грошова допомога, подаються органами Пенсійного фонду та органами соціального захисту населення відповідним установам уповноважених банків разом з двома примірниками описів.
Списки подаються одночасно на паперових і магнітних (електронних) носіях, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цього пункту.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підставою для виплати пенсії через поточні рахунки в банках є заява про виплату пенсії або грошової допомоги, яка може бути подана органу Пенсійного фонду відповідно до пункту 10 Порядку № 1596 двома шляхами, а саме: особисто пенсіонером до органу Пенсійного фонду; від установи уповноваженого банку.
При цьому суд зауважує, що Порядком № 22-1 передбачена можливість подачі заяви заявником, тобто як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Доводи апелянта зводяться до правомірності припинення виплати пенсії й відсутність підстав для її поновлення через неподання особисто пенсіонером заяви та спростовані приведеними висновками суду.
Відтак, суд погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Позивачем не оскаржене рішення суду першої інстанції в частині обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права, тому судом не надається оцінка висновкам суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Оскільки предметом позову в цій справі є дії (рішення) суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, тобто ця справа є справою незначної складності у розумінні п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України, судове рішення суду апеляційної інстанції згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року в справі № 160/15270/24 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року в справі № 160/15270/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 29 січня 2025 року та відповідно п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.
Повне судове рішення складено 29 січня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко