29 січня 2025 року м. Дніпросправа № 280/6671/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.
суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу Запорізького апеляційного суду на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року (суддя Калашник Ю.В., повне судове рішення виготовлено 08 жовтня 2024 року) в справі № 280/6671/24 за позовом ОСОБА_1 до Запорізького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізького апеляційного суду (далі - суд), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА) про:
визнання протиправними дій Запорізького апеляційного суду щодо нарахування та виплати судді суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року та з 1 січня 2024 року по 02 квітня 2024 року, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн;
зобов'язання Запорізький апеляційний суд здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року та з 1 січня 2024 року по 02 квітня 2024 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань (доплат) для визначення базового розміру посадового окладу судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
здійснення нарахування та виплати компенсації відпусток та вихідної допомоги, які виплачуються при виході у відставку, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, відповідно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб у вищезазначених розмірах, з урахуванням раніше виплаченої суми та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
визнання протиправною бездіяльності ДСА щодо не забезпечення фінансування виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року та з 1 січня 2024 року по 02 квітня 2024 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань (доплат) для визначення базового розміру посадового окладу судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028 грн;
зобов'язання ДСА здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року та з 1 січня 2024 року по 02 квітня 2024 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань (доплат) для визначення базового розміру посадового окладу судді, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028 грн;
здійснення нарахування та виплати компенсації відпусток та вихідної допомогу, які виплачуються при виході у відставку, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, відповідно до прожиткового мінімуму для працездатних осіб у вищезазначених розмірах.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Запорізького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 02.04.2024, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язано Запорізький апеляційний суд здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 02.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Визнано протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 02.04.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн.
Зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум компенсації за невикористані дні відпусток та вихідної допомоги за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 02.04.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн, у 2024 році - 3028,00 грн.
В апеляційній скарзі відповідач Запорізький апеляційний суд просить скасувати рішення суду першої інстанції з підстав неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення.
Зокрема, апелянт зазначає, що для застосування іншої розрахункової величини не передбачено бюджетних асигнувань, а розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, в тому числі, пов'язані із заробітною платою, виключно в межах бюджетних асигнувань.
Вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду в частині вимог щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 02 квітня 2024 року.
Оскільки судді Запорізького окружного адміністративного суду також звертались з аналогічними вимогами, апелянт вважає, що такі судді, зокрема, й суддя Калашник Ю.В., є упередженими та зацікавленими при розгляді такої категорії справ, а відмовляючи у задоволенні заяви про відвід судді Калашник Ю.В., суд першої інстанції не спростував доводи заявника.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв'язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України від 28 вересня 2018 року №297/18 позивач переведена на посаду судді Запорізького апеляційного суду.
Наказом голови Запорізького апеляційного суду від 03 квітня 2024 року №56-к на підставі рішення Вищої ради правосуддя України від 02 квітня 2024 року у зв'язку із виходом у відставку позивача звільнено з посади судді Запорізького апеляційного суду.
Позивач 31 травня 2024 року звернулась до Запорізького апеляційного суду із заявою, в якій просила здійснити нарахування та виплату належної їй недоотриманої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення.
Листом від 05 липня 2024 року №01-15/1446/24 Запорізьким апеляційним судом позивачу надано відповідь про відмову в задоволенні її вимог та зазначено, що Законами України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн, виходячи з якого і обчислювався у 2021-2024 роки базовий посадовий оклад судді Запорізького апеляційного суду, а саме, 126120 грн, та який затверджувався Державною судовою адміністрацією України у штатних розписах суду на відповідні роки згідно з ч. 3 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Окрім того зазначено, що норми Законів України про державний бюджет на 2021, 2022, 2023, 2024 роки Конституційним Судом України неконституційними не визнавались, а отже були обов'язковими до виконання апеляційним судом, а тому підстави для їх незастосування відсутні.
Врахувавши висновки Верховного Суду зі спірного питання а також те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2021 року складає 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року - 2684,00 грн, на 01 січня 2024 року - 3028,00 грн, та про протиправність дій Запорізького апеляційного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в спірний період, обчислених, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102,00 грн.
Також суд першої інстанції вважав, що невиплата позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду) як суб'єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.
Врахувавши правові висновки Верховного Суду, предмет позову та встановлені у цій справі обставини, суд першої інстанції уважав також обґрунтованими вимоги до ДСА.
Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає приведені висновки обґрунтованими, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що з 2018 року ОСОБА_1 обіймала посаду судді Запорізького апеляційного суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 02 квітня 2024 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді Запорізького апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Запорізького апеляційного суду від 03 квітня 2024 року №56-к ОСОБА_1 відраховано зі штату суду.
В період з 01 січня 2021 року до 02 квітня 2024 року ОСОБА_1 отримувала суддівську винагороду, обраховану з прожиткового мінімуму, який використовувався для обчислення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн, що не заперечується сторонами.
Спірним в цій справі є питання правомірності обчислення та виплати позивачу суддівської винагороди, виходячи з установленого у законах України про державний бюджет України на 2021, 2022, 2023, 2024 роки прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102 гривні.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Статтею 130 Конституції України установлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ).
За положеннями статті 4 Закону № 1402-VІІІ судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VІІІ передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону № 1402-VІІІ).
Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (пункт 2 частини третьої статті 135 Закону №1402-VІІІ).
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб (пункт 2 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VІІІ).
Статтею 136 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (частина дев'ята статті 135 Закону №1402-VІІІ).
Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону № 1402-VIII.
Частинами третьою, четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII установлено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Відповідно до частини першою статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб щорічно встановлювались:
- у 2021 році статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для: працездатних осіб з 1 січня у розмірі 2270 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня - 2102 гривні;
- у 2022 році статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 № 1928-IX установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для: працездатних осіб з 1 січня - 2481 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, з 1 січня - 2102 гривні;
- у 2023 році статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 році № 2710-IX установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для: працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
- у 2024 році статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року № 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для: працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV) прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Прожитковий мінімум застосовується для формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів (абзац сьомий частини першої статті 2 Закону № 966-XIV).
Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік (стаття 4 Закону № 966-XIV).
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV.
Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" і за приписами цього закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Законом № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Законом № 1402-VIII, який є спеціальним для спірних правовідносин, закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Закони про державний бюджет на 2021, 2022, 2023 та 2024 роки фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII, тому є цілком правильним висновок суду першої інстанції, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді), є неправомірною та, відповідно, про неправильність визначення розрахункової величини посадового окладу позивача, відмінної від тієї, що визначена спеціальним законом.
Висновок суду першої інстанції в цій справі відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі № 240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 15 серпня 2023 року у справі № 20/19262/21-а.
Зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Відповідач Запорізький апеляційний суд як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі на відповідні роки.
Враховуючи, що розпорядники бюджетних коштів при затвердженні бюджетного кошторису на виплату суддівської винагороди у 2021-2024 роках застосовували розрахункову величину 2102,00 грн відповідно до законів України про державний бюджет на 2021, 2022, 2023, 2024 роки та з урахуванням доведених Міністерством фінансів України показників, тобто головним розпорядником бюджетних коштів ДСА України здійснювалось фінансування розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня Запорізького апеляційного суду для виплати суддівської винагороди саме із розрахункової величини 2102,00 грн, суд погоджує обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача.
Доводи апелянта суд відхиляє та зазначає, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються на правовому висновку Верховного Суду, якій в сілу частини п'ятої статті 242 КАС України має враховуватися судами, а судом не встановлено підстав для відступлення від такого висновку.
Стосовно доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині необґрунтованості відмови у задоволенні заяви про відвід судді Калашник Ю.В. суд зазначає таке.
Пунктом 2 частини третьої статті 317 КАС України встановлено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.
Підстави для відводу судді встановлені статтею 36 КАС України, за положеннями частини першої якої суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 36 КАС України суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу, якою передбачена недопустимість повторної участі судді в розгляді адміністративної справи.
Судом не встановлено обставин, за якими суддя Калашник Ю.В. підлягала б відводу.
При вирішенні питання заявленого судді відводу дотримано приписи статті 40 КАС України.
Апелянт вважає, що оскільки судді Запорізького окружного адміністративного суду також звертались з аналогічними вимогами, то такі судді, зокрема, й суддя Калашник Ю.В., є упередженими та зацікавленими при розгляді такої категорії справ.
Проте заявлена відповідачем обставина не вказує, що суддя Калашник Ю.В. під час вирішення справи мала будь-яку зацікавленість, проявила упередженість або необ'єктивність.
Фактично ці доводи апелянта щодо упередженості судді є суб'єктивною думкою, не підтвердженою жодними доказами або об'єктивними фактами.
Також суд зауважує, що висловлена судом першої інстанції позиція при вирішенні цієї справи повністю відповідає усталеній практиці Верховного Суду зі спірного в цій справі питання.
Відтак, судом підстави відводу судді Калашник Ю.В. визнаються необґрунтованими, а доводи апелянта в цій частині відхиляються.
Наступним доводом апелянта є недотримання позивачем строку звернення до суду в частині вимог щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 20 липня 2022 року по 02 квітня 2024 року.
Як вказано вище, позивач звільнена з посади публічної служби 02 квітня 2024 року.
З цим позовом позивач звернулась до суду 18 липня 2024 року.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п'ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року № 383 дію карантину продовжено до 30 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Як зазначено вище, частиною другою статті 233 КЗпП в редакції, що діє з 19 липня 2022 року, передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Статтею 116 КЗпП, яка регулює питання строків розрахунку при звільненні, в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року, встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Тобто, тримісячний строк звернення за вирішенням у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, має застосовуватися виключно до правовідносин, які виникають після звільнення особи.
Суд зауважує, що позивач перебував на публічній службі до 02 квітня 2024 року, тобто до звільнення з посади судді такий строк не міг бути застосований.
Крім того, позивач мала законні сподівання, що у разі невиплати під час перебування на посаді судді суддівської винагороди в повному обсязі, при звільненні з нею буде проведено остаточний розрахунок та виплачено усі належні при звільненні суми.
З цим позовом, як вказано вище, позивач звернуся до суду 18 липня 2024 року, тобто у межах шестимісячного строку, встановленого частиною другою статті 122 КАС України.
Застосування ж місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України, є безпідставним, виходячи з такого.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року в справі № 990/156/23 зроблено висновок, що за своїм змістом стаття 233 КЗпП України визначає строки, в межах яких є можливим судовий захист трудових прав, ці строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Наслідком пропуску таких строків є відмова у задоволенні позову, тобто відмова у наданні судового захисту.
Водночас, норма частини п'ятої статті 122 КАС України про місячний строк для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби затверджена у КАС України в редакції, що почала діяти з 15 грудня 2017 року. Аналогічна норма була закріплена у частині третій статті 99 КАС України у редакції Закону N 2453-VI від 07 липня 2010 року.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що чіткою та передбачуваною є позиція щодо необхідності застосування приписів статті 233 КЗпП України під час визначення строків звернення до адміністративних судів для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі.
Враховуючи приведені висновки Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, суд відхиляє доводи апелянта про недотримання позивачем місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Запорізького апеляційного суду на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року в справі № 280/6671/24 залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2024 року в справі № 280/6671/24 за позовом ОСОБА_1 до Запорізького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття 29 січня 2025 року та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 29 січня 2025 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя В.Є. Чередниченко
суддя С.М. Іванов