29 січня 2025 р. Справа № 480/4374/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.09.2024, головуючий суддя І інстанції: С.О. Бондар, м. Суми, повний текст складено 11.09.24 у справі № 480/4374/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області (далі за текстом також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Сумській області про анулювання реєстрації платника єдиного податку від 09.05.2024 за №3415/18-28-24-07-02;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Сумській області відновити з 01.01.2024 реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5% шляхом включення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до реєстру платників єдиного податку.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, із ненаданням належної оцінки всім істотним обставинам справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не врахував доводи, наведені у позовній заяві, зокрема щодо того, що перевірка дотримання умов перебування на спрощеній системі «оподаткування, зокрема перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи, відсутня серед можливих предметом камеральної перевірки, перелічених в пунктах 1-11 абз.2 пп.75.1.1 п.75.1 ст. 75 ПКУ, відповідно, акт такої камеральної перевірки не може бути допустимим доказом, а отже і підставою для прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку.
За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що Охтирським відділом податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у Сумській області проведено камеральну перевірку порушення платником єдиного податку фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 умов перебування на спрощеній системі оподаткування, за результатами якої складено акт від 18.04.2024 за № 2901/18-28-24-07-02/ НОМЕР_1 .
В ході камеральної перевірки використані такі документи:
- заява платника про обрання спрощеної системи оподаткування від 03.02.2015;
- податкова декларація платника єдиного податку від 27.03.2024 за №9385609177;
- інтегрована картка платника податку станом на 10.04.2024.
З акта перевірки вбачається, що фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 порушено умови перебування на спрощеній системі оподаткування, а саме: перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платниками єдиного податку третьої групи: фізичні особи - підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (п.291.4 ст.291 ПК України).
Законом України від 30 червня 2023 року № 3219-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану» внесено зміни з 01.08.2023, зокрема, до підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, який доповнено новим пунктом 9-1 щодо особливостей переходу суб'єктів господарювання, які використовували особливості оподаткування, встановлені пунктом 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, на систему оподаткування, на якій такі платники податку перебували до обрання особливостей оподаткування, передбачених п. 9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.
Платники податків, які станом на 31 липня 2023 року використовували особливості оподаткування, встановлені п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України, та не відмовилися від їх використання самостійно, і до переходу на такі особливості були платниками єдиного податку, з 01 серпня 2023 року автоматично вважаються платниками єдиного податку тієї групи єдиного податку, на якій вони перебували до моменту переходу на застосування особливостей третьої групи, встановлених п. 9 підрозд. 8 розд. ХХ «Перехідні положення».
Пунктом 9-1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України передбачено, що у 2023 звітному році обсяг доходу для відповідної групи платників єдиного податку, встановлений п.291.4 ст.291 ПК України, визначається пропорційно до кількості календарних місяців поточного календарного року, протягом яких платник єдиного податку не застосовував особливості оподаткування, встановлені п.9 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України.
Платник єдиного податку перебував на спрощеній системі оподаткування 3-ї групи.
Обсяг доходу, який передбачений на цій групі не повинен перевищувати 3 257 875,00 грн.
Обсяг доходу, задекларований платником, становить 4 016 381,63грн.
Сума перевищення обсягу доходу складає 758 506,63 грн.
За результатами перевірки встановлені порушення, за які передбачено анулювання реєстрації платника єдиного податку.
На підставі акта перевірки Головним управлінням ДПС у Сумській області прийнято рішення від 09.05.2024 за №3415/18-28-24-07-02 про анулювання реєстрації платника єдиного податку.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у цій справі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ДПС у Сумській області про анулювання реєстрації платника єдиного податку від 09.05.2024 за №3415/18-28-24-07-02 та зобов'язання Головного управління ДПС у Сумській області відновити з 01.01.2024 реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5% шляхом включення його до реєстру платників єдиного податку.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі також - ПК України) та Цивільним кодексом України (далі також - ЦК України).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з п.п. 291.2, 291.3 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Застосування спрощеної системи оподаткування фактично є одним із видів пільгового оподаткування господарської діяльності. Податковим кодексом України встановлено коло осіб, на яких розповсюджується вказана норма.
Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Стаття 298 ПК України встановлює порядок обрання або переходу на спрощену систему оподаткування, або відмови від спрощеної системи оподаткування.
У підпункті 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України визначено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Відповідно до п. 298.6. статті 298 ПК України у разі зміни податкової адреси суб'єкта господарювання, місця провадження господарської діяльності заява подається платниками єдиного податку третьої групи разом з податковою декларацією за податковий (звітний) період, у якому відбулися такі зміни.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку (п. 299.2 ст. 299 ПК України).
Згідно з п.п. 299.10, 299.11 ст. 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу.
У разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
З огляду на викладене реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, установлених законом.
Водночас прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході такої перевірки порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування.
Як убачається з матеріалів справи, рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку від 09.05.2024 за №3415/18-28-24-07-02 прийняте Головним управлінням ДПС у Сумській області за наслідками камеральної перевірки.
Виїзна документальна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 податковим органом не проводилась. Натомість, як свідчать встановлені обставини справи, відповідачем проведено камеральну перевірку, наслідки якої в силу норм пункту 299.11 статті 299 ПК України не передбачають прийняття рішення про анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи.
Колегія суддів зазначає, що згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Відповідно до пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах, повнота нарахування та своєчасність сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у разі невідповідності резидента Дія Сіті вимогам, визначеним пунктами 2, 3 частини першої та пунктом 10 частини другої статті 5 Закону України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні".
Згідно з п. 76.1 ст. 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
Об'єктом камеральної перевірки є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні податкового органу, будь-які інші дані не можуть бути предметом дослідження податковим органом.
Отже, камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених п. 75. ст. 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником податків вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. При цьому будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об'єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету.
Перевірка будь-яких відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюються.
Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складання розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування тощо).
Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 у справі №200/697/20-а, які підлягають обов'язковому врахуванню судом першої інстанції відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що акт від 18.04.2024 за № 2901/18-28-24-07-02/2685808238 "Про результати камеральної перевірки порушення платником єдиного податку умов перебування на спрощеній системі оподаткування" /а.с. 35-36/, не може бути підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи та вчинення дій щодо анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Головного управління ДПС у Сумській області від 09.05.2024 за №3415/18-28-24-07-02 щодо анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 прийняте у порушення вимог частини 2 статті 19 Конституції України та норм Податкового кодексу України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 травня 2023 року у справі № 320/1040/19, яка враховується судом апеляційної інстанції з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, щодо того, що під час вирішення тотожних спорів має враховуватися саме остання правова позиція.
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необхідність зобов'язати Головне управління ДПС у Сумській області відновити з 01.01.2024 реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5% шляхом включення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до реєстру платників єдиного податку.
Висновок суду першої інстанції про відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог є помилковим.
Доводи апеляційної скарги у відповідній частині приймаються колегією суддів у якості належних.
Інші доводи апеляційної скарги на висновки суду першої інстанції не впливають.
Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового про задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції у сумі 10 000 грн, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи. Водночас дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.
Як убачається з матеріалів справи, на підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем подано до суду: договір про надання правничої допомоги від 17 травня 2024 року, детальний опис робіт (наданих послуг) у справі № 480/4374/24, рахунок-фактуру №3 від 01.10.2024 на суму 5000,00 грн та рахунок-фактуру №4 від 30.12.2024 на суму 5000,00 грн, звіт адвоката № 2 про обсяг виконаного доручення від 08 жовтня 2024 року та звіт адвоката № 3 про обсяг виконаного доручення від 30 грудня 2024 року, платіжну інструкцію від 08.10.2024.
Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.
Так, згідно з рахунком-фактурою №3 від 01.10.2024 та рахунком-фактурою №4 від 30.12.2024 на суму 5000,00 грн, звітом адвоката № 2 про обсяг виконаного доручення від 08 жовтня 2024 року та звітом адвоката № 3 про обсяг виконаного доручення від 30 грудня 2024 року адвокатом виконані робіти (надані послуги) зі складення проекту апеляційної скарги та заяви про обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу.
Вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, колегія суддів виходить з того, що ця справа не характеризується наявністю виключної правової проблеми, не стосується встановлення значного обсягу фактичних обставин справи, що потребувало б подання великої кількості письмових доказів та вжиття дій щодо їх збирання, а також ураховує, що цей спір є спором немайнового характеру, а справа відноситься до категорії справ незначної складності, що розглянутий судом в порядку письмового провадження.
Враховуючи наведене, предмет спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що витрати, які підлягають відшкодуванню позивачу слід зменшити, та співмірною сумою відшкодування є 5 000,00 грн.
Такий розмір є співмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також значенням справи для сторони.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24 листопада 2021 року у справі № 420/1109/20.
Враховуючи те, що рішенням суду апеляційної інстанції адміністративний позов задоволено, колегія суддів, беручи до уваги положення ст. 139 КАС України, вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу судових витрат, які були понесені позивачем під час розгляду справи та складаються з витрат зі сплаті судового збору у загальній сумі 7570,00 грн (3028,00 грн - за подання позову та 4542,00 грн - за подання апеляційної скарги) та стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 7570,00 грн.
Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі № 480/4374/24 скасувати.
Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Сумській області про анулювання реєстрації платника єдиного податку від 09.05.2024 за №3415/18-28-24-07-02.
Зобов'язати Головне управління ДПС у Сумській області відновити з 01.01.2024 реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5% шляхом включення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до реєстру платників єдиного податку.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 7570 (сім тисяч п'ятсот сімдесят) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова