28 січня 2025 р.Справа № 526/3015/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 10.12.2024 р. (ухвалене суддею Киричко С.А.) по справі № 526/3015/24
за позовом ОСОБА_1
до ГУНП в Полтавській області
про визнання дій протиправними, скасування постанови та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до ГУНП в Полтавській області, в якому просила: визнати протиправними зупинку та дії інспектора СРПП ВП №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області Шейка О.Ю.; скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД № 464785 від 31.07.2024 р.; стягнути завдану моральну шкоду в розмірі 30000 грн.; постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону або про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується.
Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 10.12.2024 р. позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною та скасовано постанову інспектора СРПП ВП №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області, лейтенанта поліції Шейка О. Ю. про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАД №464785 від 31.07.2024 р. про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати Гадяцького районного суду Полтавської області від 10.12.2024 р. та прийняти постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, вимог: КУпАП, Кодексу адміністративного судочинства України, та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що 31.07.2024 р. інспектором СРПП ВП №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області Шейка О.Ю. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, серія БАД № 464785 про застосування відносно ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, за те, що вона о 14:50 год. у м. Гадяч по вул. Захисників України, 78, керувала електромотоциклом E»lectro Win EM - 123» не маючи права керування транспортним засобом, чим порушила п.2.1 А Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 р. (в подальшому - Правила), Постанови Кабінету Міністрів України № 340 від 08.05.1993 р. Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами.
Не погоджуючись із вищевказаною постановою у справі про адміністративне правопорушення, позивачка звернулася до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова необґрунтована, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.
Відмовлячи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні будь-яких докази завдання діями відповідача позивачці моральної шкоди, в тому числі медичних висновків, показань свідків або відеозапису події, недоведеність причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями та завданою шкодою, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, а також про відсутність підстав для винесення окремої ухвали суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , проте з інших підстав і мотивів.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із п.п. 8, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 222 КУпАП передбачено, що органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначені Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 р. за № 1395 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 р. за № 1408/27853) (далі - Інструкція № 1395).
Пунктом 4 Інструкції № 1395 передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ст. 126 КУпАП.
Відповідно до п. 2.4 Правил, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачкою ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано будь - яких доказів вчинення інспектором СРПП ВП №1 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області Шейка О.Ю. протиправних дій при зупинці транспортного засобу, під керуванням ОСОБА_1 та розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Щодо стягнення на користь позивачки моральної шкоди, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Згідно із ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи ( ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України).
Відповідно до абзацу 2 частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно із п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 р., під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка звернулася до Гадяцького районного суду Полтавської області з позовом, в якому, зокрема, просила стягнути на її завдану моральну шкоду в розмірі 30000 грн., оскільки внаслідок незаконної зупинки та складання протоколу вона позбавлена можливості вести звичайний спосіб життя та зазнала значних моральних страждань.
Проте, позивачкою ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів заподіяння їй відповідачем моральної шкоди.
Щодо вимоги ОСОБА_1 постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону або про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Окрема ухвала - це рішення, яким суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону, причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Окрема ухвала є формою профілактичного впливу судів на правопорушників. Така ухвала має на меті усунення виявлених у процесі розгляду адміністративного позову порушень закону та є підставою для розгляду питання щодо відповідальності винних осіб, вона може стосуватися будь-якого суб'єкта, зокрема й того, який не бере участі у справі. Суд має право, а не зобов'язаний постановити окрему ухвалу.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права, викладений в постанові Верховного Суду від 13.06.2024 р. у справі № 826/3979/18.
Із врахуванням вищевикладеного, відповідно до ст. ст. 315, 317 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає необхідним змінити рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 10.12.2024 р. з підстав і мотивів відмови в задоволенні позову, викладених в мотивувальній частині цієї постанови.
Керуючись ст. ст. 77, 243, 308, 315, 316, 317, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 10.12.2024 р. по справі № 526/3015/24 змінити з підстав і мотивів відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , викладених в мотивувальній частині цієї постанови .
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич