Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
29 січня 2025 року № 520/3536/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІ" до Львівської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "АРТІ" (вул. Пушкінська, буд. 61, літ. Д-1,м. Харків,61024, код 25185087) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Львівської митниці Державної митної служби України(вул. Костюшка, 1,м. Львів,Львівська обл., Львівський р-н,79007, код ЄДРПОУ 43971343), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/000017/2 від 15.01.2024;
- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2024/000014 від 15.01.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення про коригування митної вартості товарів Львівської митниці Державної митної служби України та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, на думку позивача, є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалою від 12.02.2024 було відкрите спрощене провадження у справі.
Представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Оскільки на території м. Харкова з 24.02.2022 ведуться активні бойові дії, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АРТІ» надало для митного оформлення митну декларацію № 24UA209190000807U6 від 15.01.2024 з метою ввезення в Україну конвеєрних стрічок з вулканізованої гуми. Вартість товару була визначена за ціною договору (контракту) № ARKAIL-2017 від 01.05.2017 у розмірі 1 476 778,15 грн. (34 597,00 дол. США за курсом НБУ).
До митного оформлення Разом із митною декларацією Декларант надав до Львівської митниці ДМС України (надалі - Відповідач) документи для підтвердження митної вартості товару і обрав метод її визначення (основний метод - за ціною, визначеною у договорі).
Для митного оформлення товару і підтвердження заявленої митної вартості товару Позивач надав Відповідачу повний пакет документів та інформації, передбачений ст. 53 Митного кодексу України (надалі - МК України), а саме: Пакувальний лист (Packing list) № KL-AT-2310 від 13.10.2023. Рахунок-проформу (Proforma invoice) № KL-AT-2310 від 15.09.2023 та його переклад українською мовою. Рахунок-фактуру (інвойс) (Commercial invoice) № KL-AT-2310 від 13.10.2023 та його переклад українською мовою. Коносамент (Bill of lading) № UTRUST23100333 від 26.10.2023. Автотранспортну накладну (Road consignment note) № 7549 від 04.01.2024. Сертифікат про проходження товару (Certificate of origin) №23С3326А2617/00039 від 26.10.2023. Банківський платіжний документ, що стосується товару № 00789020231219 від 19.12.2023. Рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 25 від 03.01.2024. Рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги № 3000 від 12.01.2024. Банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортно- експедиційних послуг № 16421 від 05.01.2024. Довідку про транспортні та складові витрати № 1572 від 12.01.2024 Довідку про транспортні та складові витрати № 0301-5 від 03.01.2024. Заявку на перевезення № 3000 від 02.01.2024. Прейскурант (прайс-лист) виробника товару № б/н від 01,09.2023 та його переклад українською мовою. Розрахунок ціни (калькуляція) № б/н від 13.10.2023 та його переклад українською мовою. Зовнішньоекономічний договір (контракт) № ARKAIL-2017 від 01.05.2017. Додаткову угоду № 1 від 28.12.2018 до зовнішньоекономічного договору (контракту) № ARKAIL-2017 від 01.05.2017. Додаткову угоду № 2 від 24.12.2019 до зовнішньоекономічного договору (контракту) № ARKAIL-2017 від 01.05.2017. Додаткову угоду № 3 від 24.12.2020 до зовнішньоекономічного договору (контракту) № ARKAIL-2017 від 01.05.2017. Додаткову угоду № 4 від 24.12.2022 до зовнішньоекономічного договору (контракту) № ARKAIL-2017 від 01.05.2017. 21. Додаткову угоду № 5 від 25.01.2023 до зовнішньоекономічного договору (контракту) № АЮСАІЬ-2017 від 01.05.2017. Додаткову угоду № 6 від 10.05.2023 до зовнішньоекономічного договору (контракту) № АЮСАІЬ-2017 від 01.05.2017. Специфікацію № 37 від 15.09.2023 до зовнішньоекономічного договору (контракту) № АЯКАІЬ-2017 від 01.05.2017. Договір (контракт) про перевезення № 1048-П від 02.01.2024. Договір (контракт) про перевезення № 204018-118 від 04.01.2018. Договір (контракт) про перевезення № 330-Е від 10.05.2017. Договір (контракт) про перевезення № 55-3 від 29.11.2016. Перепустку № 68763 від 15.01.2024. Копію судового рішення від 28.11.2023 по справі № 520/13150/23 з Єдиного державного реєстру судових рішень. Копію митної декларації країни відправлення № 10120230516257962 від 14.10.2023.
Після подання МД та аналізу наданих документів та інформації Відповідач розпочав процедуру консультацій із Декларантом шляхом формування електронного повідомлення від 15.01.2024 про надання додаткових документів.
Позивач у відповідь на це повідомлення надіслав лист № 1/15/01/2024 від 15.01.2024, у якому повідомив, що всі наявні в декларанта документі, які підтверджують заявлену митну вартість товару були подані разом з МД. Надати інші додаткові документи на даний момент та впродовж наступних 10 діб немає можливості.
Відповідач повідомив про проведення консультації з Декларантом згідно зі ст. 57 МК України, зміну методу визначення митної вартості товарів і джерела інформації для коригування митної вартості товарів. За результатами проведеного контролю визначення митної вартості Відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № 24UA209190000807U6 від 15.01.2024.
Відповідач здійснив митну оцінку товару за 6 (резервним) методом визначення митної вартості на основі митних декларацій подібного товару. Коригування на обсяг партії й комерційні рівні не проводилось. Також Відповідач надав Позивачеві картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Позивач, вважаючи протиправними оскаржувані рішення, звернувся з даним позовом до суду.
Відповідно до ст. 49 Митного кодексу України (далі по тексту - МК України) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. (ч. 1 ст. 53 МК України).
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч. 2 ст. 53 МК України).
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (ч. 3 ст. 53 МК України).
Згідно з ч.5 ст.53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Позивач надав до митного органу всі наявні в нього документи для підтвердження заявленої митної вартості товарів по МД 24UA209190000807U6 від 15.01.2024. Зокрема калькуляції вартості доставки та товару, додаткові угоди, комерційний інвойс та прайс-листи.
Відповідно до ч.1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Згідно з п.1 ч.4 ст.54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 5 статті 54 Митного кодексу України встановлено, що митний орган має право упевнитися в достовірності та точності будь-якої заяви, документа, рахунку поданих для цілей визначення митної вартості.
Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов'язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.
Окрім того, відповідно до положень п. 3.16, 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур встановлено стандартне правило, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства. У випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.
Водночас, суд наголошує, що основними документами, які підтверджують митну вартість товару, є зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), якщо рахунок сплачено, то банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Вимагати віл декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, не передбачені Митним кодексом України (ст. 53) заборонено.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 05 березня 2019 року по справі № 815/5791/17.
Таким чином, митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівіву достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено.
Згідно зі ст. 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
При цьому, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань па обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умовпоставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24,05.2012 № 598).
Частиною 4 ст. 58 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Приписами ч.5 ст. 58 МК України визначено, що ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Отже, для розрахунку митної вартості товару застосовується ціна, що підлягає сплаті за контрактом.
Також, статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Згідно ч. 3 ст. 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обгрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Відповідно до частини 2 статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано.
Відповідно до положень 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України (частина 10).
При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, не допускається включення ніяких інших витрат, крім тих, що передбачені у цій статті. До митної вартості не включаються нижчезазначені витрати або кошти за умови виділення їх з ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, що документально підтверджені та які піддаються обчисленню: 2) витрати на транспортування після ввезення на митну територію України (частина 11).
Як йдеться у роз'ясненні Міністерства доходів та зборів України, Департаменту митної справи від 05.11.2013 № 14693/6/99-99-24-02-04-15, до переліку витрат, які мають включатися до митної вартості товарів, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з пунктом 5 частини десятої статті 58 Кодексу входять витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Щодо умови поставки «FOB» - вільно на борті судна (найменування порту відвантаження) - FOB (free on board) - умова, яка використовується при морських перевезеннях. За нею продавець зобов'язаний за власний рахунок доставити товар на борт судна, зафрахтованого покупцем, а також у зазначений термін в узгодженому порту відвантаження повідомити та передати йому документи разом з коносаментом. Покупець укладає угоду перевезення, повідомляє продавцеві назву судна, місце відвантаження, необхідну дату поставки та несе всі витрати, пов'язані з переміщенням товару, з моменту фактичного переходу товару через поручні судна в зазначеному порту відвантаження.
Тобто, за умов поставки FOB, з моменту завантаження товару на борт судна і до моменту перетину митного кордону України, суми транспортних витрат покупця мають включатися до митної вартості.
В цьому контексті, відповідно до частини 2 статті 53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів є, зокрема, 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів.
У роз'ясненні Міністерства доходів та зборів України, Департаменту митної справи від 05.11.2013 № 14693/6/99-99-24-02-04-15 також зазначено, що факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем надано достатні документи для перевірки заявленої митної вартості, зокрема як розрахунку складових вартості самого товару так і розрахунку транспортних витрат до митного кордону України понесених позивачем.
У рішенні про відмову у митному оформленні повинні бути зазначені причини відмови та наведені вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Суд зазначає, що в Держмитслужбі України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення. Тому така інформаційна база не містить усіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню. Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд (постанова ВС від 19.02.2019 у справі №805/2713/16- А).
Текст оскаржуваного рішення про коригування митної вартості містить формальний опис неможливості застосування методів визначення митної вартості.
Посилання у рішенні про коригування митної вартості лише на номери митних декларацій як на джерела цінової інформації не свідчить про належне обґрунтування митним органом можливості правоможності щодо митної вартості за резервним методом.
Такі міркування узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21.08.2018 у справі № 804/1755/17 та від 25.05.2021 у справі №520/10386/2020.
Вказане свідчить про недотримання митним органом процедури прийняття оскаржуваного рішення, наслідком чого є скасування рішення про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.
Аналогічна вимога до змісту картки відмови міститься в п. 7.1. та п. 7.2. Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації та бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631 (далі - Порядок № 631). Зокрема, картка відмови складається для завершення митного оформлення, посадовою особою митного органу, якою прийнято рішення про відмову. У картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.
Спірна картка відмови не є вмотивованою, адже не містить обґрунтування причин відмови в митному оформленні.
Відповідач не зазначив, які саме вартісні показники складових митної вартості по товару є непідтвердженими та які відомості про митну вартість товару є неповними.
Також відповідач у картці відмови зазначає, що підставою відмови в митному оформлені товарів є неподання Позивачем додаткових документів та відсутність у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.
Оскільки рішення Відповідача про корегування митної вартості товарів є протиправним, воно обумовлює й протиправність картки відмови у прийнятті митних декларацій, митному оформленні товарів.
Наведені вище порушення в сукупності вказують на необґрунтоване та формальне прийняття відповідачем відмови в митному оформленні та рішення про коригування митної вартості товарів, що є підставою для визнання їх протиправними та скасування.
З урахуванням встановлених в ході розгляду справи обставин, суд приходить до висновку, що документи, надані позивачем до митного оформлення, містять належну та достатню інформацію про товар та його ціну, а отже у сукупності - ті відомості, які підтверджують числові значення митної вартості (її складових), не дають достатніх підстав для сумніву щодо повноти та правильності її визначення декларантом. При цьому доводи відповідача на обґрунтування заперечень проти позову фактично зводяться до обґрунтування підстав виникнення сумнівів у заявленій декларантом митній вартості, а не доводять саме підстав відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю відповідно до приписів ч. 6 ст. 54 МК України.
Відповідно, застосування відповідачем другорядного методу - резервного методу визначення митної вартості, а також розрахунок скоригованої митної вартості суд також визнає необґрунтованим.
Відтак суд приходить до висновку, що у спірному рішенні про визначення митної вартості товару не наведено належних підстав неможливості застосування основного методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту), не наведено обґрунтованого розрахунку скоригованої митної вартості, що є належною та достатньою підставою для його скасування.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представником позивача у позовній заяві заявлено клопотання про стягнення на його користь судових витрат у розмірі 10000,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно із частиною 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Надаючи оцінку заявленому представником позивача клопотанню, суд зазначає, що положеннями частини 1 статті 132 КАС України передбачено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до положень статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Також суд зазначає, що згідно із положеннями статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Як визначено приписами частини 3 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Аналіз долучених до заяви документів свідчить, що в рамках надання послуг за договором про надання правової допомоги позивачу було надано послуги з професійної правничої допомоги.
Враховуючи положення статті 134 КАС України суд зазначає, що до витрат на правову допомогу, які підлягають відшкодуванню позивачу належать ті, що пов'язані із розглядом справи.
На підтвердження понесених витрат у справі до суду надано договір про надання правової допомоги від 03.03/2021 укладений між Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІ" (Клієнт) та Адвокатським об'єднанням "Роланд" в особі керуючого партнера, адвоката Сільченка Сергія Олександровича (Адвокат).
Крім того, до суду надано копію платіжної інструкції №16542 від 22.01.2024 згідно якої Товариством з обмеженою відповідальністю "АРТІ" сплачено 10000,00 грн. за юридичні послуги на користь Адвокатського об'єднанням "Роланд".
Положеннями ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Дана справа розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін до судового засідання. При цьому, дана справа в розумінні ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України віднесена до справ незначної складності.
Враховуючи співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд дійшов висновку, що клопотання про ухвалення додаткового судового рішення по справі підлягає задоволенню в частині стягнення з відповідача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про вирішення питання про судові витрати.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 243, 246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІ" (вул. Пушкінська, буд. 61, літ. Д-1,м. Харків,61024, код 25185087) до Львівської митниці Державної митної служби України ( вул. Костюшка, 1,м. Львів, Львівська обл., Львівський р-н,79007, код ЄДРПОУ 43971343), - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/000017/2 від 15.01.2024.
Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209190/2024/000014 від 15.01.2024.
Стягнути з Львівської митниці Державної митної служби України за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТІ" сплачений судовий збір в сумі 6056 грн (шість тисяч п'ятдесят шість гривень) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн (п'ять тисяч гривень).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.М. Тітов