Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позову без руху
29 січня 2025 р. справа № 520/1984/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання наявності правових підстав для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі за матеріалами позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області(61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх , код ЄДРПОУ: 14099344) щодо зменшення відсоткового значення основного розміру пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 76% до 70% сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 року; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ: 14099344) перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виходячи з розрахунку 76% сум грошового забезпечення з 01 січня 2018 року з урахуванням раніше отриманих сум; 3) визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області(61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх , код ЄДРПОУ: 14099344) щодо нездійснення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перерахунку пенсії з 01 квітня 2019 року по довідці Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області №150 від 30.09.2024 року, що складена на виконання листа ДСНС України від 19.04.2021 №03-6041/201 та заяви позивача; 4) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх , код ЄДРПОУ: 14099344) перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01 квітня 2019 року виходячи з 76% відповідних сум грошового забезпечення, зазначених в довідці Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області №150 від 30.09.2024 року з урахуванням раніше отриманих сум,
встановив:
В оформленні матеріалів адміністративного позову виявлено низку недоліків.
По-перше, відсутні докази оплати судового збору, що не відповідає положенням ч. 3 ст. 161 КАС України.
У межах поданого одного позову заявником поєднано одночасно декілька різних та самостійних основних вимог немайнового характеру, а саме: 1) стосовно перерахунку пенсії у розмірі 76% грошового забезпечення; 2) стосовно перерахунку пенсії на підставі довідки Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області №150 від 30.09.2024 року.
Процесуальна вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язання прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією окремою самостійною вимогою, а отже, оплачується судовим збором як за одну вимогу немайнового/майнового характеру.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
В матеріалах справи докази сплати судового збору відсутні.
Отже, з огляду на зміст заявлених вимог та положення Закону України "Про судовий збір" для усунення недоліку позивачу належить сплатити судовий збір та подати до суду оригінал документу про оплату судового збору у розмірі 1.937,92 грн на рахунок - UA678999980313141206084020661, одержувач - ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101, код одержувача - 37874947, банк одержувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), МФО - 899998, код класифікації доходів бюджету - 22030101.
По-друге, у спірних правовідносинах наявні ознаки звернення до суду із пропущенням 6-місячного строку.
Так, відповідно до п.9 ч.3 ст.2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з 2 ст.44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Частиною 1 ст.45 КАС України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Строк звернення до суду у спорах з приводу пенсійного забезпечення громадян згідно з абз.1 ч.2 ст.122 КАС України складає шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Підстав для поширення на спірні правовідносини дії норм ст. 87 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" суд не знаходить, позаяк предметом оскарження у справі є управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень з приводу визначення відсоткового розміру пенсії громадянина відносно грошового забезпечення, котре вчиняється у порядку ст.13 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» під час призначення пенсії вперше або може бути вчинено у порядку ст.63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» і має однократний (а не триваючий, на чому помилково наполягає заявник) характер, а суми пенсії у зв"язку із разовим зменшенням суб"єктом владних повноважень показника відсоткового значення пенсії з 01.01.2008р. не нараховані за обліками територіального органу системи ПФУ.
Суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З викладених вище міркувань положення ч.2 ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" також не можуть бути поширені на спірні правовідносини.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Отже, положення ч. 3 ст. 51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» поширюються виключно на випадки перерахунків розмірів раніше вже призначених пенсій у зв'язку із підвищенням поточної винагороди діючого публічного службовця, непроведених (або неправильно проведених) з види терорганів системи Пенсійного фонду України або державного органу, який видає довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії.
Звідси слідує, що на спірні правовідносини, згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягає поширенню правовий висновок постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19, де указано, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
Заявник протягом 7 років одержував пенсію, обчислену із використанням показника відсоткового значення у "70%" грошового забезпечення і увесь цей час не опікувався станом власних прав у сфері пенсійного забезпечення.
Між тим, згідно з п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу зобов'язані забезпечити належне та своєчасне виконання процесуальних обов'язків, у тому числі і стосовно дотримання строку звернення до суду та стосовно належності оформлення позову.
У позовній заяві позивач помилково стверджує про відсутність пропуску строку звернення до суду та не просить про його поновлення. Як зазначалось вище, пенсія є періодичним платежем, отже, про порушення своїх прав позивач мав дізнатися під час отримання таких виплат у розмірах, з якими він не погоджується, а звернувся позивач до суду з зазначеним адміністративним позовом лише 28.01.2025 року, тобто з порушенням шестимісячного строку, встановленого п.2 ст.122 КАС України та пропущений строк звернення, в даному випадку, є значним.
Суд зауважує, що нормами КАС України не розкрито зміст правових категорій "поважна причина пропуску процесуального строку", "дата, коли особа дізналась про порушення права", "дата, коли особа повинна була дізнатись про порушення права", але відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при застосуванні норми права суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. по справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023р. по справі №826/3318/17, постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанови Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, постанові Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21.
Так, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ “дізналася» та “повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об»єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).
Докази існування цих обставин відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.
Отже, на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд досліджує та оцінює саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.
Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження доводу з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов'язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.; 3) Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.; 4) Суд наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Суд вважає, що чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.\
У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 26.06.2024р. по справі №520/29247/23: 1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Вказаний висновок сформовано в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021р. у справі № 240/12017/19; 2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія, вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. У цьому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву; 3) пенсію позивач отримує щомісяця, тому про порушення свого права позивач мав бути обізнаний на кожне 1 число місяця, що настає за місяцем, у якому повинна була здійснюватись така виплата (з першого до першого числа); 4) отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо; 5) поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами і труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами; 6) Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, а отже, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Проте, у позові заявником не викладено жодних юридично спроможних аргументів та не подано жодних доказів існування об'єктивних перепон/перешкод (істотних труднощів чи значних ускладнень) для вчинення процесуальної дії з подачі позову до суду в частині згаданих вище вимог у межах строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
Оскільки суд не має повноважень на зміну самостійно сформульованого заявником предмету позову, доводів про існування дійсно поважних причин оскарження однократного управлінського волевиявлення суб"єкта владних повноважень від 01.03.2018р. лише 28.01.2025р. текст позову не містить, доказів необізнаності заявника із таким волевиявленням суб'єкта владних повноважень протягом майже 7 років до справи не подано, отже позов поданий поза межами строку звернення до суду без заяви про поновлення строку звернення та доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, що є порушенням ч.1 ст.123 та ч.6 ст.161 КАС України.
Наведений висновок окружного адміністративного суду підтверджується змістом висновку постанови Верховного Суду від 26.06.2024р. у справі №520/29247/23 (стосовно поширення на вимогу про оскарження управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень з приводу зміни показника відсоткового значення пенсії відносно грошового забезпечення положень ч.2 ст.122 КАС України).
Викладене зумовлює залишення позову без руху відповідно до ст. 169 КАС України з встановленням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4, 12, 121-123, 160, 161, 169, 171, 241-243, 248, 257, 262, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
1. Твердження представника позивача про непропуск строку звернення до суду - визнати необґрунтованими.
2. Позов - залишити без руху.
3. Надати час для усунення недоліків - 10 днів від дати отримання цієї ухвали.
4. Встановити способом усунення недоліків подання до суду: доказів сплати судового збору; юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.
5. Роз'яснити, що невиправлення недоліків в оформлення позову зумовлює повернення позову.
6. Роз'яснити, що ухвала набирає законної сили з моменту підписання, оскарженню не підлягає.
Суддя А.В. Сліденко