28 січня 2025 рокусправа № 380/8706/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді: Кисильової О.Й.,
розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення інспектора прикордонної служби вищої категорії, 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (типу Б), відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " штаб-сержанта ОСОБА_2 від 14.03.2024 про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, ОСОБА_1 з метою здійснення перетину державного кордону на виїзд з України у пункті пропуску "Краківець" 14.03.2024 надав відповідачу усі документи, які, на думку позивача, підтверджують, право на перетинання державного кордону, з урахуванням пункту 2-9 Правил перетинання державного кордону громадянами України від 27.01.1995 № 57.
Зазначає, що за наслідками розгляду його документів, інспектор прикордонної служби вищої категорії, 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (типу Б), відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " штаб-сержанта ОСОБА_2 14.03.2024 прийняв рішення про відмову позивачу в перетинанні, вказавши, що громадянин не зміг підтвердити мету поїздки за кордон в період дії воєнного стану.
Позивач стверджує, що наданими ним документами підтверджена підстава для перетину держаного кордону, тобто зміст наданих документів свідчить про наявність у позивача підстави для виїзду за межі України. При цьому, ОСОБА_1 зазначає, що при виконанні своїх функціональних обов'язків посадовими особами Держприкордонслужби належить уникати прийняття формалізованих рішень, що і було, на думку позивача, допущено у спірних правовідносинах.
Відтак, позивач наголошує, що оскаржуване рішення не може вважатись обґрунтованим та таким, що прийнято з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття цього рішення, а тому є протиправним, оскільки ОСОБА_1 надав усі необхідні документи для перетину кордону.
Із наведених підстав просить задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою від 26.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
05.06.2024 відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що статтею 7 Закону України "Про прикордонний контроль" передбачено, що паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому, з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
Отже, відповідач відмічає, що у разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, у перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
Відтак, на думку відповідача, недостатньо лише самого факту наявності документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон, оскільки підтвердження мети поїздки є невід'ємною складовою здійснення прикордонного контролю, а тому надання дозволу на перетин державного кордону України можливе тільки після усіх необхідних заходів здійснення прикордонного контролю.
Підсумовуючи вищевикладене, відповідач вказує, що надані позивачем 14.03.2024 документи не дали змогу уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України прийняти рішення про надання дозволу на перетин державного кордону України позивачу, тому прийняте інспектором прикордонної служби вищої категорії ОСОБА_2 рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону на виїзд з України від 14.03.2024 є правомірними.
Із наведених підстав просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 .
14.03.2024 ОСОБА_1 з метою перетинання державного кордону з Республікою Польща прибув до пункту пропуску "Грушів-Будомєж".
Як встановлено судом із матеріалів справи та не заперечується сторонами, з метою підтвердження підстав для перетинання державного кордону України, позивач надав такі документи:
- трудовий договір з водієм автотранспортних засобів від 22.02.2024 № 6124;
- виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 23.02.2024;
- довіреність від 22.02.2024;
- квитанцію № 2;
- повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладання гіг-контракту;
- витяг Державної служби України з безпеки на транспорті від 30.01.2023 № 65;
- сертифікат відповідності зареєстровано за № 11А014.7433-24;
- посвідчення водія ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про реєстрацію ТЗ від 23.02.2024;
- паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон;
- посвідчення про відрядження;
- маршрутний лист/замовлення;
- наказ (розпорядження) від 21.02.2024 № 8-к.
14.03.2024 інспектор прикордонної служби вищої категорії, 1 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (типу Б), відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_3 " штаб-сержант ОСОБА_2 прийняв рішення про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України у зв'язку із не підтвердженням мети поїздки за кордон в період дії на території України воєнного стану відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та постанови Кабінету Міністрів України № 57 (зі змінами та доповненнями).
Вважаючи рішення від 14.03.2024 про відмову у перетині державного кордону протиправним, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Надаючи оцінку обґрунтованості доводів позивача про незаконність оспорюваного рішення, суд враховує таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон № 1710-VI).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону № 1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.
Частинами 1, 3 ст. 14 Закону № 1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії.
Надаючи оцінку рішенню від 14.03.2024 про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кодону України, суд також враховує наступне.
Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.
Статтею 64 Конституції України визначено, що Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене ст. 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому воєнний стан неодноразово продовжений та триває й досі.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).
Статтею 1 Закону № 389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону № 389-VIII).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
29.12.2021 Кабінет Міністрів України на реалізацію повноважень передбачених п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" затвердив Порядок встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, про що прийняв постанову № 1455 (далі - Порядок № 1455, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Цей Порядок визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (п. 1 Порядку № 1455).
Відповідно до п. 8 Порядку № 1455 перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Статтею 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 № 3857-XII (далі - Закон № 3857-XII) визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
На виконання статті 3 Закону № 3857-XII Кабінет Міністрів України постановою від 27.01.1995 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 № 724) затвердив Правила перетинання державного кордону громадянами України (чинні та в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Правила), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Пунктом 2 Правил визначено, що перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: ) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами.
У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.
У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Пунктом 2-9 Правил передбачено: "У разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб'єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.
Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.
Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.
Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.
На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: два водії на вантажному транспортному засобі ліцензіата; три водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.
Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.
У разі перевищення строків перебування осіб за кордоном, установлених цим пунктом, Укртрансбезпека може припинити доступ відповідного ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки на три місяці.
Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки приймається комісією, до складу якої можуть залучатися представники Мінінфраструктури та інших органів державної влади.
Рішення про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки затверджується наказом Голови Укртрансбезпеки.
Наказ про припинення доступу ліцензіата до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки оприлюднюється наступного дня після його видання на офіційному веб-сайті Укртрансбезпеки та надсилається ліцензіату на електронну адресу (у разі наявності), що міститься в ліцензійній справі.
У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль"".
За правилами статті 2 Закону України "Про прикордонний контроль" № 1710-VI прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Із змісту пунктів 10, 12 Правил слідує, що пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.
Для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.
У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Указані положення Порядку кореспондують приписам ч. ч. 1-3 ст. 7 Закону України "Про прикордонний контроль" № 1710-VI, за якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.
У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.
Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.
У разі не підтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".
На виконання вищевказаних норм посадові особи провели перевірку паспортних та інших документів, наданих позивачем з метою встановлення мети поїздки за кордон.
За результатами проведених заходів у зв'язку із не підтвердженням мети поїздки, позивачу відмовлено в пропуску через державний кордон.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби.
Із цих же підстав суд зауважує, що включення позивача до системи "Шлях" не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.
З приводу аргументів позивача суд зазначає, що Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають виключний перелік підстав для перетину державного кордону військовозобов'язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження.
Тобто особа, яка з'явилася до відповідного пункту пропуску повинна надати документи, які підтверджують відповідну підставу, яка надає їй право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України.
Наведені вище обставини дають підстави для висновку про те, що відповідач не має можливості визначити підставу, з якої особа має право здійснити перетин державного кордону України, адже право подання необхідних документів для підтвердження тієї чи іншої підстави належить особі, яка перетинає державний кордон.
Відтак аргументи позивача про протиправну відсутність в оскаржуваному рішенні посилання на документи, необхідні для подання позивачем для перетину державного кордону України, суд відхиляє.
Суд встановив, що з метою підтвердження підстав для перетинання державного кордону України, позивач надав такі документи:
- трудовий договір з водієм автотранспортних засобів від 22.02.2024 № 6124;
- виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 23.02.2024;
- довіреність від 22.02.2024;
- квитанцію № 2;
- повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладання гіг-контракту;
- витяг з державної служби України з безпеки на транспорті від 30.01.2023 № 65;
- сертифікат відповідності зареєстровано за № 11А014.7433-24;
- посвідчення водія ОСОБА_1 ;
- свідоцтво про реєстрацію ТЗ від 23.02.2024;
- паспорт громадянина України ОСОБА_1 для виїзду за кордон;
- посвідчення про відрядження;
- маршрутний лист/замовлення;
- наказ (розпорядження) від 21.02.2024 № 8-к.
Суд звертає увагу на те, що надані позивачем документи не містять інформації про те, які саме перевезення буде здійснювати ОСОБА_1 , дозволів, на підставі якого договору, відповідно до якої ліцензії, та інше.
Натомість надані позивачем документи підтверджують перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із ТОВ "Сокіл Бус", а, посвідчення про відрядження є документом, який підтверджує факт відрядження працівника підприємства та не виконує функцію дозвільного документа на здійснення перевезення. Його призначення - регулювати трудові відносини між працівником і роботодавцем, а не засвідчувати право на міжнародні перевезення. Маршрутний лист є внутрішнім документом підприємства, який використовується для обліку роботи водія та транспортного засобу. Він може містити інформацію про маршрут, витрати пального та години роботи, але не підтверджує законність перевезення в міжнародному сполученні.
Наведені обставини у своїй сукупності підтверджують обґрунтованість сумнівів органу прикордонного контролю у справжності мети поїздки, що була повідомлена позивачем посадовій особі пункту пропуску 14.03.2024.
Крім того, суд наголошує, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому при пред'явлені позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України за наявності на те законних підстав.
Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог та не спростував доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, не довів незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у спірних відносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тому, правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
За правилами ч.ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що відповідач довів законність оскаржуваного рішення.
Натомість доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 .
За правилами статті 139 КАС України у разу відмови у задоволенні позову, судові витрати на користь позивача стягненню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 293 КАС України, суд,
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
СуддяКисильова Ольга Йосипівна