про відмову у вжитті заходів забезпечення позову
29 січня 2025 року м. Київ № 320/4543/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з заявою про забезпечення позову, в якій заявник просить суд забезпечити позов шляхом зупинення дії пункту 4 Розпорядження Ірпінського міського голови ОСОБА_2 № 19 від 24.01.2025 року про відсторонення секретаря Ірпінської міської ради ОСОБА_1 від виконання повноважень на посаді з 27.01.2025 року на період проведення службового розслідування зі збереженням обов?язкових виплат заробітної плати (окладу, надбавок за ранг і вислугу).
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначив, що 24 січня 2025 року Ірпінським міським головою ОСОБА_2 у відповідності до ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядку проведення службового розслідування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №950 від 13.06.2000, видано Розпорядження «Про проведення службового розслідування» №19 від 24.01.2025 для встановлення або спростування причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення та можливому виявленню факту заподіяння матеріальної шкоди секретарем Ірпінської міської ради ОСОБА_1. Зазначеним Розпорядженням, заявник відсторонений від виконання повноважень на посаді секретаря Ірпінської міської ради з 27.01.2025 на час проведення службового розслідування зі збереженням обов?язкових виплат заробітної плати (окладу, надбавок за ранг і вислугу) (п.4), що на думку заявника, вказує на протиправність та порушення прав та її інтересів, оскільки підстави для відсторонення від виконання повноважень на посаді секретаря Ірпінської міської ради викладені п. 6 Порядку проведення службового розслідування. Крім того, вважає, що вказане порушення зачіпає не скільки економічний інтерес заявника, як його соціальне благополуччя. Відтак, стверджує, що у даному випадку наявні передбачені п.1 ч.2 ст. 150 КАС України підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову по суті, суд зазначає таке. Відповідно до приписів частини першої статті 153 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Відповідно частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування наведеного положення Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову по суті, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Зазначений перелік способів забезпечення позову є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Частиною 1 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
З аналізу наведеної норми вбачається, що обов'язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов'язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов'язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
У свою чергу, відповідно до вимог пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Таким чином, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.
З аналізу вказаних норм вбачається, що прийняття рішення про забезпечення позову доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля та витрати для відновлення прав та інтересів позивача або є очевидними ознаками протиправності оскаржуваного рішення та порушення прав позивача цим рішенням.
Суд наголошує, що інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Суд зазначає, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.
Як встановлено судом, заявник у заяві не навів та до неї не додав жодного конкретного доказу на підтвердження того, що саме у цій справі, за вказаними позовними вимогами невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Також, до заяви не додано жодних (належних, допустимих та достатніх) доказів щодо фактичного існування або реальності настання негативних наслідків для позивача до набрання рішенням у справі законної сили, про які зазначено у заяві.
Посилання заявника, що вказане порушення зачіпає його соціальне благополучення суд до уваги не приймає, оскільки заявником не вказано в чому саме це проявляється та якими доказами це підтверджується.
Крім того, заявником не наведено обґрунтованих підстав для забезпечення позову згідно з пунктом 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо очевидності ознак протиправності оскаржуваного рішення). При цьому варто зауважити, що наведення в ухвалі суду про забезпечення позову очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення відповідача буде фактично означати вирішення спору по суті до ухвалення рішення в адміністративній справі, що у цьому випадку є неприпустимим та порушуватиме такі визначальні принципи адміністративного судочинства як змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі (стаття 9 Кодексу адміністративного судочинства України).
Важливо наголосити на тому, що у випадку забезпечення позову суд фактично без належних на те підстав поставить під сумнів рішення суб'єкта владних повноважень, втрутившись у його дискреційні повноваження без надання правової оцінки підставам для такого рішення, а відтак тимчасово вирішить майбутній спір по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову та виходить за межі встановлених підстав для забезпечення позову.
Отже, вказані доводи позивача не приймаються судом до уваги, оскільки не свідчать в чому полягає існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або про те, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 150, 151, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
2. Копію ухвали надіслати (видати) учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.
Суддя Панова Г. В.