29 січня 2025 року м. Київ № 320/19812/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладене в листі №1000-0202-8/50985 від 21.03.2024 року про відмову ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії;
-зобов?язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 82 відсотків від суми усіх складових заробітку, зазначених у довідці Київської обласної прокуратури №21ф-46 від 05.03.2024 року без обмеження її граничного розміру, починаючи з 01.03.2024 року з виплатою різниці між фактично отриманою та перерахованою сумою пенсії.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що рішення відповідача про перерахунок пенсії відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є протиправним та таким, що порушує його право на належний соціальний захист та справедливий і гарантований державою рівень пенсійного забезпечення.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подав відзив на позовну заяву та зазначив, що після 13.12.2019 нормативно-правові акти про підвищення заробітної плати працівникам органів прокуратури не приймалось тому немає підстав для перерахунку пенсії позивача, при цьому норми ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" визначаються, що пенсійне забезпечення здійснюється з розрахунку 60% від заробітної плати, а сам розмір пенсії не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, що втратили працездатність.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Позивач з 2006 року перебуває на обліку в ПФУ та отримує пенсію по інвалідності в органах прокуратури. На час призначення пенсії та дотепер відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 позивач визнаний особою з інвалідністю II групи.
На підставі рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2021 у справі №320/6405/20 пенсія позивача перерахована та ОСОБА_1 отримує пенсію у розмірі 82% від суми місячної (чинної) заробітної плати у повному обсязі без обмеження її максимального розміру.
Також, з 01.01.2022 підвищився розмір заробітної плати працівникам прокуратури та відповідно до положення Закону України "Про прокуратуру" у позивача виникло право на перерахунок пенсії.
У зв'язку із цим, позивач отримав нову довідку Київської обласної прокуратури №21ф-46 від 05.03.2024.
07.03.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою щодо проведення перерахунку пенсії згідно довідки Київської обласної прокуратури №21ф-46 від 05.03.2024.
За наслідками розгляду заяви позивача від 07.03.20242024 відмовлено у перерахунку пенсії від 01.03.2024 із розрахунку 82% від заробітної плати (грошового забезпечення), визначеної у довідці Київської обласної прокуратури №21ф-46 від 05.03.2024.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Згідно з ч. 18 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день призначення пенсії.
Відповідно до ч. 13 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» обчислення (перерахунок) пенсії проводиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Крім цього, 14.10.2014 Верховною Радою України прийнято новий Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ (далі - Закон №1697-VІІ), який набрав чинності 15 липня 2015 року.
Новий Закон України «Про прокуратуру» також містить аналогічні положення щодо пенсійного забезпечення працівників прокуратури, а саме, ст. 86 Закону.
Згідно ч. 13 ст. 86 Закону № 1697-VІІ пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.
Також відповідно до ч. 20 Закону №1697-VІІ, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки.
Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону № 1697-VІІ, пенсія призначається в розмірі 70 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
В подальшому Законом України №76-VIII від 28.12.2014 року до ч. 2 цієї статті внесено зміни, відповідно до яких пенсія призначається в розмірі 60% від суми місячної (чинної) заробітної плати. Водночас положення Закону № 1697-VII в первинній редакції (Рішення Конституційного Суду України № 7-р(ІІ)/2019 від 13 грудня 2019 року) щодо підстав та порядку перерахунку раніше призначених пенсій працівникам органів прокуратури змін не зазнали, а вимоги ч. 2 ст. 86 цього Закону стосуються виключно призначення пенсій працівникам органів прокуратури в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати у разі реалізації ними такого права після набрання чинності Закону № 1697-VII, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що при перерахунку пенсії пенсіонерам органів прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, на підставі якої призначено пенсію (ст. 50-1 Закону №1789-XII).
Частина друга Закону України «Про прокуратуру» №1697 регулює правовідносини з призначення пенсії, а не її перерахунку, що не є тотожним поняттям, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.
Викладене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у справах №203/5765/15-а, №569/4150/16-а, №635/6663/16-а, №203/5765/15-а, №308/11498/16-а, №559/2862/16-а, №414/656/16-а.
Оскільки перерахунок пенсії пов'язаний з переглядом розміру вже призначеної позивачу пенсії згідно з ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (в редакції законів України від 05.10.1995 року № 358/95-ВР та від 12.07.2001 року №2663-ІІІ, у зв'язку з підвищенням заробітної плати, то при визначенні перерахованого розміру не може бути застосоване законодавство, яке стосується саме порядку призначення пенсії.
Частина 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», яка регулює порядок перерахунку пенсії, не містить жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.
Жодним нормативним документом не передбачено право органів Пенсійного фонду переглядати процент розрахунку вже призначеної пенсії за вислугу років за Законом України «Про прокуратуру».
Таким чином, при перерахунку позивачу пенсії відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або ч. 2 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», яка застосовується саме при призначенні пенсії. При перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір заробітної плати (грошового забезпечення).
Така позиція узгоджується із судовою практикою та висновками Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 04.02.2019 у зразковій справі № 240/5401/18 також вказав, що відсотки, які були визначенні при призначенні пенсії, повинні зберігатись і в подальшому при проведенні перерахунку. Велика Палата Верховного Суду погодилась з таким рішенням і постановою від 16.10.2019 залишила його без змін.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005 пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ст. ст. 22, 64 Конституції України право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню. Тому, звуження та обмеження змісту й обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів відповідно до ст. 22 Конституції України не допускається.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону, податкової міліції, державної охорони, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (зокрема рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій). У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Конституційний Суд України зазначає, що багато таких «пільг», встановлених Законами України «Про міліцію», «Про прокуратуру» тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів (п. 3 рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 № 1-15/2002). Поряд з цим, у п. 6 цього ж рішення зазначено: Конституційний Суд України вважає, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України) (254к/96-ВР), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України) (254к/96-ВР), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається. Зупинення дії цієї норми можливе лише за умови введення відповідно до пункту 31 частини першої статті 85 та пункту 19 статті 92 Конституції України (254к/96-ВР) надзвичайного стану (стаття 64 Конституції України) (254к/96-ВР).
У ч. 2 ст. 8 Конституції України встановлено вимогу щодо Законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй (п. 4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі № 1-29/2007). Крім того, у п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі № 1-29/2007 визначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини.
У п. 4 рішення від 11.10.2005 у справі №1-21/2005 Конституційний Суд України вказав, що утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Зазначені конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісні характеристики.
У рішеннях Конституційного Суду України зазначалось, що пільги компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України (254к/96-ВР) не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, 01.12.2004 № 20-рп/2004).
Виходячи із викладеного, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
У рішенні Конституційного Суду України від 13.05.2015 №1-9/2015 зазначено, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, передбачених законом (ч. 1 ст. 46 Конституції України).
В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту форм і видів пенсійного забезпечення (п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України).
Таким чином, судом встановлено, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладена у листі від 21.03.2024 №1000-0202-8/50985 про перерахунок ОСОБА_1 пенсії відповідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є таким, що підлягає скасуванню, а належним способом відновлення права позивача буде зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 82% від суми усіх складових заробітку, зазначених у довідці Київської обласної прокуратури №21ф-46 від 05.03.2024 року без обмеження її граничного розміру, починаючи з 01.03.2024 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
Водночас, вимоги позивача стосовно зобов'язання відповідача здійснити виплату різниці між максимально нарахованими та фактично виплаченим розміром по день проведення перерахунку не підлягають задоовлленню, так як є передчасними вимогами, оскільки метою судового захисту є спонукання суб'єкта владних повноважень до належного виконання адміністративних функцій у повному обсязі, що полягає у проведенні розрахунку за усією належною до одержання сумою пенсії, що й було зобов'язано відповідача зробити даним рішенням. Отже, у даній частині позовних вимог не встановлено порушеного права позивача, відтак в цій частині позову слід відмовити.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладену в листі № 1000-0202-8/50985 від 21.03.2024 року про відмову ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» в розмірі 82 відсотків від суми усіх складових заробітку, зазначених у довідці Київської обласної прокуратури № 21ф-46 від 05.03.2024 року без обмеження її граничного розміру, починаючи з 01.03.2024 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.