29 січня 2025 року м.Київ №320/49722/24
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заборгованості суми призначеної пенсії,
До Київського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач), у якому просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість з призначеної пенсії за період з 13 червня 2022 р. по 31 грудня 2023 року у розмірі 172648 грн. 61 грн. (сто сімдесят дві тисячі шістсот сорок вісім гривень 61 копійка).
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження, якою вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в електронній формі.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що відповідачем йому була призначена пенсія з 13 червня 2022 р., але фактично він її отримує лише з січня 2024 р. За попередній період пенсія позивачу не виплачується без наявності правових підстав. Також позивачем зауважено, що у відповіді на його запит відповідач повідомив, що кошти в загальній сумі 158296,78 грн. нараховані, але заборгованість буде здійснюватися в межах відповідного фінансового ресурсу, в порядку визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 1165 від 10.11.2021.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Разом з цим суд зазначає, що ГУ ПФУ в м. Києві відзив було подано з порушенням вимог статті 162 КАС України, а саме: поза межами строку, встановленого судом та без наявності доказу надсилання його копії на адресу позивача. Так, ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали. Зазначена ухвала суду була надіслана відповідачу в його електронний кабінет та була доставлена 11.11.2024, що підтверджується відповідною довідкою про доставку електронного листа. Проте, відзив на адміністративний позов був підписаний уповноваженим представником відповідача за допомогою електронного цифрового підпису лише 03.12.2024, тобто з порушенням встановленого судом строку подання відзиву. Крім того, відповідно до відомостей, зазначених у позовній заяві, паспорті позивача та листах відповідача, місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 . Водночас відповідач як доказ надсилання копії відзиву позивачу надав суду поштову квитанцію, в якій зазначено поштовий індекс отримувача 03186, а в тексті відзиву вказано адресу: просп. Повітряних Сил, буд. 34, оф. 30, м. Київ, 03186. При цьому відповідач не надав суду жодних доказів того, що позивач може отримати кореспонденцію за іншою адресою, ніж та, що зазначена у позові. Надсилання відзиву за неналежною адресою, яка не відповідає адресі позивача, суд визнає порушенням вимог пункту 2 частини 4 статті 162 КАС України та, дотримуючись принципу змагальності сторін, доходить висновку, що відзив ГУ ПФУ в м. Києві від 03.12.2024 №2600-0903-7/230547 має бути залишений без розгляду.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим 1-м відділом Ялтинського МУ ГУ МВС України в Криму 23 червня 1998 р. Згідно з відміткою на 12-ї сторінці паспорта з 11 грудня 2019 р. постійним місцем проживання позивача є місто Київ.
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 16 листопада 2023 р. № 2600-0306-8/224426 позивача було повідомлено, що з 13 червня 2022 р. йому призначено пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
20 березня 2024 р. через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України позивач звернувся до відповідача зі скаргою на те, що йому виплачується тільки поточна пенсія, а заборгованість пенсії з дня її призначення (13 червня 2022 р.) до першої виплати (січень 2024 р.) йому не виплачується без наявності правових підстав. У зверненні також містилося запитання щодо порядку виплати заборгованості за вказаний період.
Листом ГУ ПФУ в м. Києві від 11 квітня 2024 р. № 14115-12136/Л-02/8-2600/24 позивачу повідомлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1165 від 10.11.2021, пенсійні виплати за минулі періоди, зокрема нараховані за рішеннями суду, здійснюються за окремою бюджетною програмою в межах фінансових ресурсів, передбачених на відповідний рік. Також відповідачем зазначено, що кошти в загальній сумі 158296,78 грн. нараховані, заборгованість яких буде здійснюватися в межах відповідного фінансового ресурсу, в порядку визначеному постановою № 1165.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує право на соціальний захист, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України право на соціальний захист є невід'ємним конституційним правом громадян.
За регламентацією статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є фундаментальним правом, гарантованим Конституцією, і не може бути скасоване.
Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон України № 1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.
Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Частиною першою статті 4 Закону України № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України № 1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
У своєму листі від 11 квітня 2024 р. № 14115-12136/Л-02/8-2600/24 відповідач не заперечує у наявності заборгованості нарахованої пенсії позивачу в загальній сумі 158296,78 грн. Однак наполягає на тому, що такі кошти підлягають виплаті на умовах Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165.
Оцінюючи такі твердження відповідача, суд враховує таке.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1165 від 10.11.2021 затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), невиплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території (далі - Порядок № 1165).
Згідно з абзацом 2 пункту 1 Порядку № 1165 пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Відповідно до абзацу 1 пункту 4 Порядку № 1165 пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Таким чином, право особи на отримання пенсії (у тому числі і за минулий час) як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.
Судом встановлено, що жодних змін до Закону № 1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які раніше проживали на тимчасово окупованих територіях України, Верховною Радою України не вносилося.
Крім того, суд зазначає, що положення Порядку № 1165, які встановлюють критерії для визначення пенсіонерів, на яких поширюється його дія, мають дискримінаційний характер, оскільки такі особи визначаються не за статусом внутрішньо переміщених осіб, а за місцем їх попереднього проживання на тимчасово окупованій території України, включаючи тих, хто не був взятий на облік як внутрішньо переміщені особи на підконтрольній Україні території.
За регламентацією часини 2 статті 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» ситуація, за якої особа за ознаками місця проживання зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, визнається дискримінацією. Частиною першою статті 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» регламентовано, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. А частиною другою цієї статті Закону будь-які форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.
Рішенням ЄСПЛ у справі Пічкур проти України, зокрема у пункті 54 цього рішення ЄСПЛ, суд зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Зазначене вище доводить протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості пенсії за період з червня 2022 р. по грудень 2023 р. (включно).
Як зазначено відповідачем у листі від 11 квітня 2024 р. № 14115-12136/Л-02/8-2600/24 та у довідці про доходи № 9007900695007028 від 05 жовтня 2024 р. загальна сума нарахованої позивачу пенсії за період з червня 2022 р. по грудень 2023 р. складає 158296,78 грн. (сто п'ятдесят вісім тисяч двісті дев'яносто шість гривень 78 копійок).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон України № 2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
За регламентацією абзацу 2 частини 2 статті 2 Закону України № 2050-ІІІ під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, що включає пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Розрахунок компенсаційних втрат від простроченої суми здійснюється з місяця, наступного за останнім місяцем, до якого мала бути здійснена пенсійна виплата, до місяця, який передує даті звернення до суду (а оскільки позов подається до 15 числа місяця - то до попереднього місяця включно). Наприклад, розмір пенсії за червень 2022 р. індексується з липня 2022 р. до серпня 2024 р. (включно), а розміри пенсії за наступні місяці починають індексуватися (відповідно) на один місяць пізніше.
У застосуванні індексації враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, що викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.
Відповідно до змісту зазначеного листа ВСУ у випадках коли відшкодуванню підлягає сума, що складається із внесків, зроблених у різні періоди, кожен внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
Судом встановлено, що за обчисленнями центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики (Державної служби статистики України), за період з липня 2022 року по серпень 2024 року індекси інфляції мали наступні показники: у липні 2022 р. - 100,7%; у серпні 2022 р. - 101,1%; у вересні 2022 р. - 101,9%; у жовтні 2022 р. - 102,5%; у листопаді 2022 р. - 100,7%; у грудні 2022 р. - 100,7%; у січні 2023 р. - 100,8%; у лютому 2023 р. - 100,7%; у березні 2023 р. - 101,5%; у квітні 2023 р. - 100,2%; у травні 2023 р. - 100,5%; у червні 2023 р. - 100,8%; у липні 2023 р. - 99,4%; у серпні 2023 р. - 98,6%; у вересні 2023 р. - 100,5%; у жовтні 2023 р. - 100,8%; у листопаді 2023 р. - 100,5%; у грудні 2023 р. - 100,7%; у січні 2024 р. - 100,4%; у лютому 2024 р. - 100,3%; у березні 2024 р. - 100,5%; у квітні 2024 р. - 100,2%; у травні 2024 р. - 100,6%; у червні 2024 р. - 102,2%; у липні 2024 р. - 100,0 %; у серпні 2024 р. - 100,6%.
В силу статті 3 Закону України № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Отже, для визначення індексу за будь-який період необхідно помісячні індекси, що становлять відповідний період, перемножити між собою.
Відповідно до відомостей про нарахований позивачу розмір пенсії, зазначених у довідці про доходи № 9007900695007028 від 05.10.2024, та з урахуванням перемноження вказаних вище помісячних індексів інфляції, розмір пенсійних виплат (з урахуванням індексації) станом на день звернення до суду становить такі показники:
за червень 2022 р.: 4619,54 грн. х 118,85% = 5490,19 грн.;
за липень 2022 р.: 7704,82 грн. х 118,02% = 9093,30 грн.;
за серпень 2022 р.: 7704,82 грн. х 116,74% = 8994,37 грн.;
за вересень 2022 р.: 7704,82 грн. х 114,56% = 8826,66 грн.;
за жовтень 2022 р.: 7704,82 грн. х 111,77% = 8611,38 грн.;
за листопад 2022 р.: 7704,82 грн. х 110,99% = 8551,51 грн.;
за грудень 2022 р.: 7708,78 грн. х 110,22% = 8496,43 грн.;
за січень 2023 р.: 7708,78 грн. х 109,34% = 8429,00 грн.;
за лютий 2023 р.: 7708,78 грн. х 108,58% = 8370,41 грн.;
за березень 2023 р.: 9202,68 грн. х 106,98% = 9844,86 грн.;
за квітень 2023 р.: 9202,68 грн. х 106,76% = 9825,21 грн.;
за травень 2023 р.: 9202,68 грн. х 106,23% = 9776,32 грн.;
за червень 2023 р.: 9202,68 грн. х 105,39% = 9698,73 грн.;
за липень 2023 р.: 9202,68 грн. х 106,03% = 9757,28 грн.;
за серпень 2023 р.: 9202,68 грн. х 107,53% = 9895,82 грн.;
за вересень 2023 р.: 9202,68 грн. х 107,00% = 9846,59 грн.;
за жовтень 2023 р.: 9202,68 грн. х 106,15% = 9768,44 грн.;
за листопад 2023 р.: 9202,68 грн. х 105,62% = 9719,84 грн.
грудень 2023 р.: 9202,68 грн. х 104,89% = 9652,27 грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості з невиплати пенсії позивачу за період з червня 2022 року по грудень 2023 року з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати становить 172 648 грн 61 коп.
Зважаючи на те, що відповідач відповідно до вимог статті 162 КАС України не надав заперечень щодо розрахунку компенсації втрати частини пенсії у зв'язку із затримкою її виплати позивачу, суд приймає розрахунок, поданий позивачем.
У своїй постанові від 21.08.2023 у справі № 460/6767/20 Верховний Суд акцентував увагу на те, що дія Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
У постанові Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 814/1428/18 зазначено, що «несвоєчасне нарахування сум пенсії відбулось у зв'язку з неправомірним нарахуванням пенсії Пенсійним фондом України, що встановлено судовим рішенням у справі № 487/5949/17, тобто з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати».
Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання пенсійного органу здійснити нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасністю пенсійних виплат за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням у справі № 487/5949/17, до дати її фактичної виплати.
Зазначений висновок також узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.05.2019 у справі № 804/2994/18, від 23.12.2020 у справі № 640/7975/15-а, від 05.07.2022 у справі № 420/7633/20.
Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи оскаржувану позивачем поведінку відповідача на критерії, визначені частиною 2 статті 2 КАС України, суд приходить до висновку, що бездіяльність ГУ ПФУ в м. Києві у невиплаті ОСОБА_1 пенсії за період з червня 2022 р. по грудень 2023 р. є противоправною.
Частиною другою статті 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Разом з цим, під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своєї бездіяльності. Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У своїй позовній заяві позивачка просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість з призначеної пенсії за період з 13 червня 2022 р. по 31 грудня 2023 року у розмірі 172648 грн. 61 грн. (сто сімдесят дві тисячі шістсот сорок вісім гривень 61 копійка).
Суд зауважує, що передумовою для стягнення з відповідача вказаної суми є визнання відповідних рішень, дій чи бездіяльності відповідача протиправними, що цілком узгоджується з вимогами статей 5 та 245 КАС України, а передумовою для виплати тієї чи іншої суми грошових коштів, яка не є обрахованою, є нарахування цієї суми.
У даному разі відповідачем було допущено бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачеві заборгованості з призначеної пенсії за період з 13.06.2022 по 31.12.2023 з урахуванням компенсації втрати частини доходів на виплачену заборгованість із пенсії у загальному розмірі 172648,51 грн, при цьому сума такої компенсації наразі не є нарахованою.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 10 частини 2 та абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, застосувавши положення частини 2 статті 9 та статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заборгованості з пенсії у загальній сумі 5020,22 грн, яка була виплачена на підставі рішень Донецького окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року у справі № 200/6621/21, від 26.09.2022 року у справі № 200/17025/21, від 11.09.2023 року у справі № 200/3403/23;
- зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати заборгованості з пенсії у загальній сумі 5020,22 грн, яка була виплачена на підставі рішень Донецького окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року у справі № 200/6621/21, від 26.09.2022 року у справі № 200/17025/21, від 11.09.2023 року у справі № 200/3403/23.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на обставини справи та враховуючи, що негативні наслідки для позивача виникли не внаслідок дій відповідача, а через його бездіяльність, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог і задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 нарахованої йому пенсії за період з червня 2022 р. по грудень 2023 р. (включно) та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києвінарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з призначеної йому пенсії за період з червня 2022 р. по грудень 2023 р. (включно) з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 172648 грн. 61 грн. (сто сімдесят дві тисячі шістсот сорок вісім гривень 61 копійка).
Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню, із застосування положень частини 2 статті 9 та статті 245 КАС України.
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з позовом до суду позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про судовий збір». Отже, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 нарахованої йому пенсії за період з червня 2022 р. по грудень 2023 р. (включно).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість з призначеної йому пенсії за період з червня 2022 р. по грудень 2023 р. (включно) з урахуванням компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 172648 грн 61 грн. (сто сімдесят дві тисячі шістсот сорок вісім гривень 61 копійка).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.