ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про залишення позовної заяви без руху
"29" січня 2025 р. Справа № 300/514/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Тимощук О.Л., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 (надалі, також - позивач, ОСОБА_1 ) 24.01.2025 звернувся в суд з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (надалі, також - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 , яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 розрахунку матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період 2023 рік;
- зобов'язати ВЧ НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань ОСОБА_1 , яку отримував під час проходження військової служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за 2023 рік з урахуванням раніше виплачених сум.
Пунктами 3 та 5 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі, також - КАС України) встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з'ясовує: чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Так, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При цьому, встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 за №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що до структури заробітної плати входять основна та додаткова заробітні плати, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати.
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд, зокрема, зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.
Тобто матеріальна допомога військовослужбовця для вирішення соціально-побутових питань є одним із видів виплат, які належать військовослужбовцю, а тому справи про нарахування та виплату такої допомоги є справами про виплату належної заробітної плати.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (надалі також - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 (включно) передбачалося, що "працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком".
Однак, у подальшому, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України ''Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин'' від 01.07.2022 за №2352-IX (надалі також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Окрім цього, чинною редакцією статті 234 КЗпП України передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Таким чином, строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом №2352) встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
При цьому, такий строк може бути поновлений судом в разі його пропуску з поважних причин за умови, якщо з дня отримання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, минуло не більше одного року.
Відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) №144 від 05.06.2023 позивача виключено із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення05.06.2023.
Також у цьому наказі заначено, що позивач матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» №260 від 07.06.2018, не отримував.
Тобто у цьому наказі містилась інформація про суми, нараховані та виплачені (не виплачені) позивачу при звільненні. Тобто у розумінні статті 116 КЗпП України наказ №144 від 05.06.2023 є письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні
При цьому, при звільненні ОСОБА_1 з військової служби у червні 2023 року стаття 233 КЗпП України обмежувала тримісячним строком право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Також, відповідно до пункту 1 Глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину було безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину, про що неодноразово наголошував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19.01.2023 у справі №460/17052/21, від 27.04.2023 у справі №420/14777/22, від 30.11.2023 у справі №160/759/23, від 08.05.2024 у справі №600/4133/22-а.
Дію карантину було введено з 12 березня 2020 року постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та багаторазово продовжено.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 за №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, з 01.07.2023 почав свій відлік тримісячний строк звернення до суду з позовами, передбаченим статтею 233 КЗпП України.
З урахуванням наведеного, строк звернення позивача до суду з позовом до ВЧ НОМЕР_2 про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік у зв'язку з законодавчими змінами до статті 233 КЗпП України підлягав застосуванню.
Також слід зазначити, що отримання листа у відповідь на своє звернення не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Відтак, триваюча пасивна поведінка позивача щодо не вчинення дій для реалізації свого права не свідчить про існування таких обставин, які перешкоджали позивачу дізнатися про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Таким чином, з урахуванням дії карантину, тримісячний строк звернення до суду з позовом, передбаченим статтею 233 КЗпП України, закінчився 30.09.2023.
До суду із цим позовом позивач звернувся лише 24.01.2025.
Однак заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обставин та наданням доказів, що об'єктивно унеможливили своєчасне звернення до суду, позивач не подав.
За змістом частини 6 статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому, протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відтак, згідно з вимогами частини 1 статті 169, частини 1 статті 123 КАС України позовну заяву належить залишити без руху та надати позивачу строк для їх усунення у спосіб подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду, з обґрунтуванням поважності причин його пропуску, підтверджене належними доказами.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху, згідно вимог частини 2 статті 169 КАС України зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі наведеного, керуючись статями 161, 169, 171 та 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - залишити без руху.
Надати позивачу десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом:
подання обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням причин пропуску строку, разом з доказами поважності причин його пропуску.
У разі неможливості долучення певних доказів, повідомити про причини неможливості подання таких доказів.
Роз'яснити, що в разі бездіяльності щодо усунення недоліків у вище зазначений строк, позовна заява буде повернена позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню.
Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.