29 січня 2025 року Справа № 280/11189/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мінаєвої К.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
І. Зміст і підстави позовних вимог.
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
1) визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області від 01 серпня 2024 року № 084250004016 «Про відмову у призначенні пенсії»;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області зарахувати до трудового стажу, що дає право на пенсію за віком відповідно до п.3 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», періоди роботи: з 02.01.1985 по 26.12.1991, з 02.01.1992 по 05.08.1996, з 01.07.2000 по 29.11.2000, згідно трудової книжки;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області повторно розглянути заяву від 25.07.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до п.3 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.07.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком та додав документи для підтвердження стажу роботи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду Україні в Івано-Франківській області №084250004016 від 01.08.2024 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Щодо підстав незарахування певних періодів зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. При цьому пенсійний орган не був позбавлений можливості використати свої права та звернутися з відповідним запитом або провести перевірку на підприємствах, з якими позивач перебував у трудових відносинах, чи в архівній установі. За таких обставин відповідач не забезпечив всебічний, повний та об'єктивний розгляд поданих позивачем документів, у зв'язку з чим оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.
14.01.2025 судом отримані пояснення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у яких зазначено, що оскільки позивач станом на дату звернення з питання призначення пенсії в порядку, визначеному Законом № 1058 не мав підтвердженого необхідними документами у встановленому порядку стажу, то відповідач не мав підстав для зарахування до стажу та призначення пенсії. Відтак, органом Пенсійного фонду не допущені порушення при здійсненні владних повноважень щодо позивача, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
27.01.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, у якому відповідач зазначає, що оскаржуване рішення було прийнято за результатами розгляду поданих документів за принципом екстериторіальності. Зауважує, що обов'язковою умовою для призначення пенсії за нормами Закону № 1058 є наявність необхідного страхового стажу та досягнення особою визначеного законодавством пенсійного віку. За результатами розгляду документів позивача до страхового стажу не зараховано період роботи з 02.01.1985 по 26.12.1991 у зв'язку з порушенням п. 2.3 Інструкції № 58 (дата звільнення та дата наказу про звільнення виправлені), з 02.01.1992 по 05.08.1996 з огляду на відсутність назви підприємства при прийнятті на роботу, а також з 01.07.2000 по 29.11.2000, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про нарахування заробітку. Зазначає, що уточнююча довідка не була подана позивачем разом з документами на призначення пенсії від 25.07.2024. Додатково повідомлено, що позивач звертався із заявою, у якій просив призначити пенсію за віком, проте не вказував згідно якого пункту, статті, закону. Документи для призначення пенсії за віком відповідно до п.3 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заявником не надавалися та у заяві не зазначались. Вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими, через що просить відмовити у задоволенні позову.
III. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 30.12.2024 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області; витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 та інші докази, на підставі яких було прийняте оскаржуване рішення.
IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.
25.07.2024 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), місцем реєстрації якого є Запорізька область, звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.08.2024 № 084250004016, прийнятому за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що згідно з наданими документами страховий стаж становить 24 роки 4 місяці 7 днів. Відповідно до п. 1 ст. 26 Закону № 1058 у 2024 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу не менше 31 років, а у 2027 році будуть мати відповідно до п. 2 цієї ж статті, - у віці 63 роки, за наявності страхового стажу від 24 років, у 2029 році будуть мати відповідно до п. 3 цієї ж статті, - у віці 65 років, за наявності страхового стажу від 15 років. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.1981 до страхового стажу не враховано періоди роботи: з 02.01.1985 по 26.12.1991, оскільки дата звільнення та дата наказу про звільнення виправлені, чим порушено п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162; з 02.01.1992 по 05.08.1996, так як відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, чим порушено п. 2.13 Інструкції; з 01.07.2000 по 29.11.2000, так як в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку.
Відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 08.07.1981 за спірні періоди роботи наявні наступні записи:
02.01.1985 - прийнятий у зв'язку з переведенням з автобази треста «Херсонводстрой» (мовою оригіналу) водієм 3го класу (наказ № 2-к від 02.01.85);
29.09.1986 - присвоєна кваліфікація водія другого класу (наказ № 80-к від 29.09.1986);
01.08.1989 - підпорядкована тресту «Очаковводстрой» (мовою оригіналу) (наказ № 1 від 1.08.1989);
26.02.1991 - переведений автослюсарем 3 розрядку в АРМ (наказ № 13-к від 4.03.1991);
04.07.1991 - переведений водієм другого класу в автоколонну № 1 (наказ № 37-к від 1.08.1991);
26.12.1991 - звільнений у зв'язку з переведенням (наказ № 63-к від 26.12.1991);
(…) 02.01.1992 - прийнятий водієм 2 класу (наказ 01/к від 02.01.92);
05.08.1996 - звільнений відповідно до ст.38 КзПП України (наказ № 9 від 05.08.96);
(…) 16.06.1997 - прийнятий водієм 2 класу в НПП «Еталон» (наказ № 84 від 16.06.97);
29.11.2000 - звільнений за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України (наказ № 118 від 29.11.2000).
Згідно з довідкою архівного відділу Очаківської міської ради від 31.10.2024 № Ф-171/07-01 в документах з особового складу (кадрових питань) фонду № 4 «ВАТ БМТ «Дніпробугводбуд», які надійшли на зберігання в архів не в повному обсязі, відсутні накази з особового складу та розрахунково-платіжні відомості Автобази УБ «Дніпробугводбуд», тому надати інформацію щодо роботи (накази прийома та звільнення, заробітна плата) ОСОБА_1 на даному підприємстві неможливо. Документи з особового складу (кадрових питань) дослідного заводу мікроелектроніки «РИФ» на зберігання в архів не надходили, тому надати інформацію щодо роботи (накази прийоми та звільнення) ОСОБА_1 на даному підприємстві неможливо.
Не погодившись з рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Предметом спору є відмова у призначенні позивачу пенсії за віком, підставою для якої відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.08.2024 № 084250004016, стала відсутність необхідного страхового стажу, оскільки встановлений відповідачем страховий стаж особи 24 роки 4 місяці 7 днів.
При цьому суд враховує, що ОСОБА_1 25.07.2024 звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах, у зв'язку з чим така заява та додані до неї документи були розглянуті відповідачем відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. У матеріалах адміністративної справи та пенсійної справи відсутні докази звернення позивача до пенсійного органу на підставі п.3 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який передбачає призначення пенсії за віком на пільгових умовах (чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі), через що у межах цієї справи суд досліджує обставини звернення та відмову відповідача у призначенні пенсії за віком на загальних підставах.
Так, за результатами розгляду заяви позивача від 25.07.2024 разом з доданими до неї документами пенсійним органом не зараховано:
з 02.01.1985 по 26.12.1991, оскільки дата звільнення та дата наказу про звільнення виправлені, чим порушено п. 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162;
з 02.01.1992 по 05.08.1996, так як відсутня назва підприємства при прийнятті на роботу, чим порушено п. 2.13 Інструкції;
з 01.07.2000 по 29.11.2000, так як в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 постановою Кабінету Міністрів України № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктами 1 та 3 якого передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Суд зазначає, що на момент внесення записів до трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252, зі змінами, внесеними постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412 (далі - Інструкція № 162), та Інструкція про ведення трудових книжок, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110 (далі - Інструкція № 58), які містять аналогічні положення про те, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Згідно з пунктом 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація підприємства за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції № 162 виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів.
Пунктом 2.13 Інструкції № 162 визначено, що у графі 3 розділу «Відомості про роботу» у вигляді заголовка, пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: «Прийнятий або призначений в такий-то цех, відділ, підрозділ, ділянку, виробництво» із зазначенням їх конкретного найменування, а також найменування роботи, професії або посади і присвоєного розряду.
Крім того, відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган.
Також слід зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.08.2019 по справі №654/890/17 (провадження №К/9901/22832/18).
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 02.01.1985 по 26.12.1991 у зв'язку з порушенням пункту 2.3 Інструкції № 162 слід зазначити наступне.
Судом встановлено, що сторінки 6-9 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 08.07.1981 містять записи щодо роботи позивача на автобазі Управління будівництва «Днепробудводстрой» (мовою оригіналу) у період з 02.01.1985 по 26.12.1991. Дійсно, записи у частині зазначення дати звільнення та дати наказу про звільнення виконані неохайно (виправлені), однак достатньою мірою розбірливо для однозначного розуміння змісту написаного та виключення інших варіантів розуміння. Позивач не може і не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки, оскільки відповідні записи у трудову книжку вносилися відповідальним працівником підприємства, де працював позивач водієм на автобазі (в Управлінні будівництва «Днепробудводстрой»).
Суд зауважує, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, у зв'язку з чим спірний період роботи позивача був протиправно не зарахований до його страхового стажу.
При цьому суд враховує те, що довідка архівного відділу Очаківської міської ради від 31.10.2024 № Ф-171/07-01, долучена позивачем до позовної заяви, не надавалась пенсійному органу разом із заявою про призначення пенсії. Разом з тим, суд дійшов висновку, що період роботи з 02.01.1985 по 26.12.1991 не був зарахований до страхового стажу позивача з формальних підстав, незважаючи на підтвердженість такого періоду записами трудової книжки, тому надання архівної довідки тільки до суду не впливає на обов'язок відповідача зарахувати зазначений вище період трудової діяльності позивача до його страхового стажу.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 02.01.1992 по 05.08.1996 у зв'язку з порушенням пункту 2.13 Інструкції № 162 суд зазначає наступне.
При дослідженні трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 08.07.1981 судом встановлено, що на сторінках 8-9 перед записом про прийняття на роботу від 02.01.1992 відсутній заголовок із зазначенням повного найменування підприємства, що є порушенням пункту 2.13 Інструкції № 162.
Разом з тим, суд бере до уваги, що на сторінках 10-11 наявна читабельна печатка підприємства, з якого позивач був звільнений 05.08.1996, а саме Дослідний завод мікроелектроніки «РИФ» м. Очаків. Записи про прийняття та звільнення з роботи не містять виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, у зв'язку з чим відсутність зазначення назви підприємства, куди було прийнято позивача, не може ставити під сумнів його період роботи, та не є тим недоліком, який може стати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, а відтак зазначений період трудової діяльності відповідно до трудової книжки позивача має бути зарахований йому до загального страхового стажу.
Щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 01.07.2000 по 29.11.2000, так як в індивідуальних відомостях про застраховану особу (довідка форми ОК-5) відсутня інформація про нарахування заробітку, суд зазначає наступне
Приписами статті 1 Закону №1058-IV визначено, що страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно із статтею 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Статтею 20 Закону №1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до статті 106 Закону №1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.
Страхові внески є умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті. Перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Згідно з частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною першою статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» також передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також, відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, суд зазначає, що при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі №439/1148/17, від 03.10.2018 р. у справі №235/2873/17, від 27.02.2018 у справі №681/813/17, від 22.05.2018 у справі №683/977/17, від 10.07.2018 у справі №709/1360/17.
Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Враховуючи наведене, позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи з 01.07.2000 по 29.11.2000 до страхового стажу за порушення, вчинене роботодавцем, оскільки згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за неподання звітності та за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник (Науково-виробниче підприємство «Еталон»)
Аналогічні висновки неодноразово висловлювалися Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 04.09.2018 у справі №482/434/17, від 25.11.2019 у справі №242/2088/17.
Суд підсумовує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, не може бути підставою для незарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Відтак, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування позивачу періоду його роботи у НВП «Еталон» через несплату підприємством страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Як встановлено судом, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 08.07.1981 наявні записи про період його роботи у НВП «Еталон» на посаді водія 2 класу з 16.06.1997 по 29.11.2000. При цьому такі записи оформлені належним чином, засвідчені підписами та скріплені печатками установи, відтак ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження страхового (трудового) стажу позивача.
За таких обставин відповідачем безпідставно не враховано записи у трудовій книжці щодо трудової діяльності позивача у періоди з 02.01.1985 по 26.12.1991, з 02.01.1992 по 05.08.1996, з 01.07.2000 по 29.11.2000 при зверненні з заявою про призначення пенсії на підтвердження наявності страхового стажу за спірні періоди роботи.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, це поняття охоплює як «існуюче майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п.74 рішення ЄСПЛ від 2 березня 2005 року «MALTZAN and Others v. Germany»). ЄСПЛ робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту та формується позиція для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом», вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону.
Відтак статтю 1 зазначеного Протоколу №1 слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Тобто, в зазначених рішеннях ЄСПЛ установив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.
Таким чином, офіційно працевлаштувавшись, маючи відповідні записи у трудовій книжці, позивач мав правомірні очікування, що набувши достатнього пенсійного віку та необхідного страхового стажу, йому буде призначено пенсію за віком.
Суд наголошує, що реалізовуючи обов'язок держави щодо забезпечення реалізації права особи на соціальний захист, територіальний орган пенсійного фонду, в межах наданих йому повноважень та відповідно до чинного законодавства, повинен сприяти такій особі у реалізації права на призначення їй пенсії, зокрема, шляхом перевірки правильності оформлення заяви, відповідності викладених у ній відомостей, змісту і належності оформлення, а у випадку їх невідповідності - роз'яснити такій особі її права, а також надати строк для усунення виявлених недоліків. Також у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих позивачем документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності, а також зобов'язаний письмово повідомляти заявника про надання додаткових документів.
Проте відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про дії спрямовані на проведення перевірки відповідності змісту трудової книжки, а саме первинним документам, які підтверджують характер виконуваної роботи, підприємства, на яких працював позивач, для призначення пенсії.
Отже, якщо поданих позивачем документів для зарахування до страхового стажу спірних періодів було недостатньо, орган Пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково, натомість за обставинами справи відповідачем жодних дій вчинено не було, поклавши весь тягар відповідальності на позивача.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова позивачу у призначені пенсії за віком є передчасною, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.08.2024 № 084250004016 не обґрунтоване, у зв'язку з чим наявні підстави для визнання його протиправним та як наслідок скасування.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує наступне.
За змістом частини четвертої статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.
Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу особи та визначати його достатність для призначення пенсії.
У постанові від 26.09.2023 у справі № 420/5833/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
Тобто, у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт владних повноважень дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту, вважає його таким, що відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу спірні періоди роботи відповідно до трудової книжки, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на загальних підставах від 25.07.2024. При цьому судом не встановлені підстави для призначення пенсії позивачу за віком на пільгових умовах на підставі пункту 3 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» або підстави для зарахування до трудового стажу, що дає право на пенсію за віком відповідно до згаданої норми, як просить позивач, у зв'язку з чим у вказаній частині позовних вимог суд відмовляє.
Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (параграф 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
VI. Висновки суду.
Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
VII. Розподіл судових витрат.
Квитанцією від 28.11.2024 № 0.0.4035068211.1 підтверджується сплата позивачем судового збору. За таких обставин, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, як суб'єкта владних повноважень, яким прийнято оскаржуване рішення.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 01.08.2024 № 084250004016 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 02.01.1985 по 26.12.1991, з 02.01.1992 по 05.08.1996, з 01.07.2000 по 29.11.2000 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 08.07.1981, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018; код ЄДРПОУ 20551088.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: пр.Соборний, буд.158-Б, м.Запоріжжя, 69057; код ЄДРПОУ 20490012.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 29.01.2025.
Суддя К.В.Мінаєва