29 січня 2025 рокуСправа №160/32406/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування розпорядження, поновлення на посаді,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування розпорядження відповідача від 20.03.2024 року №72 щодо дострокового припинення повноважень селищного голови Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області ОСОБА_1 та поновлення на цій посаді з 20.03.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскарженим розпорядження достроково припинено повноваження голови селищної ради № 72 від 20.03.2024 року, у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі 175/3271/20 від 22.08.2022 року, який змінено ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25.01.2024 року № 175/3271/20. Однак, постановою Верховного Суду від 12.11.2024 року вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі 175/3271/20-к від 22.08.2022 року та ухвала Дніпровського апеляційного суду від 25.01.2024 року № 175/3271/20 скасовані, позивача звільнено від кримінальної відповідальності за закінченням строку давності із закриттям кримінального провадження на підставі п.1 ч. 2 статті 284 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України). Позивач вважає, що у зв'язку із закриттям кримінального провадження на підставі п.1 ч. 2 статті 284 КПК України фактично скасована підстава для його звільнення, а відтак він має бути поновлений на раніше займаній посаді. Посилаючись на те, що у добровільному порядку відповідач таких дій не вчиняє, позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 р. відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників процесу. Тією ж ухвалою суду запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
Відповідач скористався наданим правом та надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому указав про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необгрунтованість. Зазначає, що суд не наділений повноваженнями щодо поновлення позивача на колишній посаді, адже вона є виборною. Зауважує, що позивача звільнено від кримінальної відповідальності за нереабілітуючих правових підстав, визначених п.1 ч.2 ст.284 КПК України, а відтак сам факт скасування постановою Верховного Суду від 12.11.2024 року вироку Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі 175/3271/20-к від 22.08.2022 року та ухвали Дніпровського апеляційного суду від 25.01.2024 року № 175/3271/20 не свідчить про виправдання позивача й про визнання його невинним у вчиненні інкримінованого злочину, та як наслідок не є вагомою підставою для поновлення позивача на раніше займаній посаді.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
Судом встановлено, що рішенням першої сесії сьомого скликання Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області від 20.11.2020 року №02-1/VII взято до уваги інформацію про результати виборів Обухівського селищного голови та визнано позивача таким, що вступив на посаду Обухівського селищного голови.
Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі 175/3271/20-к від 22.08.2022 року позивача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.357 КК України та піддано кримінальному покаранню у виді позбавлення волі строком на один рік.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25.01.2024 року № 175/3271/20 вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року щодо ОСОБА_1 , в частині кваліфікації його дій та призначення покарання - змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_1 з ч.2 ст.357 КК та ч.1 ст.357 КК та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень. На підставі ч.5 ст.74 КК засудженого ОСОБА_1 від призначеного покарання звільнено у зв'язку із закінченням строків давності визначених ст.49 цього Кодексу..
На адресу Обухівської селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області 13.03.2024 року надійшов лист від 13.03.2024 року з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області разом з копією вироку від 22.08.2022 року та ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25.01.2024 року згідно якої ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 357 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесят неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.. на підставі ч. 5 ст. 74 КК засудженого ОСОБА_1 від призначення покарання звільнено у зв'язку із закінченням строків давності, визначених ст. 49 цього Кодексу.
Розпорядженням тимчасово виконуючою обов'язки селищного голови С. Дьоміною № 72 від 20.03.2024 року «Про дострокове припинення повноважень селищного голови Обухівської селищної ради ОСОБА_2 », відповідно до ч. 3 ст. 42 п.3 ч.1 79, п.2 ч. 11 ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п.9 ч. 1 статті 36 КЗпП України, достроково припипені повноваження селищного голови Обухівської селищної ради Василя Гезя з 20.03.2024 року, у зв'язку з набранням законної сили обвинувальним вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі 175/3271/20-к від 22.08.2022 року, який змінено ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25.01.2024 року № 175/3271/20.
Постановою Верховного Суду від 12.11.2024 року вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі 175/3271/20-к від 22.08.2022 року та ухвала Дніпровського апеляційного суду від 25.01.2024 року № 175/3271/20 скасовані. Звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 357 КК за закінченням строку давності, передбаченого ст. 49 КК. Кримінальне провадження щодо позивача за ч. 1 ст. 357 КК закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
Вважаючи, що у зв'язку із закриттям кримінального провадження на підставі п.1 ч. 2 статті 284 КПК України фактично скасована підстава для його звільнення, а відтак він має бути поновлений на раніше займаній посаді, позивач звернувся до суду із цим позовом.
За приписами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Законами України "Про місцеве самоврядування в Україні", Конституцією України.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року була ратифікована Законом України № 475\97-ВР від 17.07.1997, та відповідно до ст.9 Конституції є частиною національного законодавства.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України, ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.
У звіті Венеціанської комісії 2011 року на підставі аналізу правових систем європейських держав у пошуках спільних елементів, характерних як для "верховенства права", так і для "правової держави", пропонується щонайменше 6 необхідних елементів, яких необхідно дотримуватися не лише формально, але й по суті. Ними є: 1) законність, включно з прозорим, підзвітним і демократичним процесом прийняття законів; 2) правова визначеність; 3) заборона довільності у прийнятті рішень; 4) доступ до правосуддя, що здійснюється незалежним і безстороннім судом, включно з можливістю оскаржити в суді ; 5) повага до прав людини; 6) недискримінація і рівність перед законом.
Принцип верховенства права вимагає дотримання вимог "якості" закону, яким передбачається втручання у права особи основоположні свободи.
ЄСПЛ зазначив, що вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.
У вже згаданому звіті Венеціанської комісії наголошується, що правова визначеність вимагає, щоб правові норми були зрозумілими і точними та мали на меті гарантування, що ситуації і правовідносини будуть передбачуваними.
Законність - це принцип, метод та режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин. У законності сконцентрована виражена властивість права щодо протистояння сваволі в процесі впорядкування суспільних відносин. У правовій державі законність (правозаконність) є гарантією правомірності застосованого примусу; це явище у повному обсязі може існувати тільки за демократичних правових режимів, які здатні забезпечити прийняти закони, адекватні сутності права.
Концепція "законності" стосується не лише статті 8, але й багатьох інших статей Конвенції. ЄСПЛ розглядав законність стосовно права на свободу та особисту недоторканність, зазначивши, що слово "законний" та словосполучення "відповідно до процедури, встановленої законом", які містяться в пункті 1 статті 5, по суті, відсилають до національного законодавства і встановлюють обов'язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм такого законодавства.
У справі "Воронцов проти України" (заява № 20372/11 Рішення Європейського Суду від 11.07.2013 року), зазначено, що саме законодавство повинно бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався не складним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.
Правовою підставою для визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є порушення порядку, процедури або нормативно-правових актів при їх прийнятті.
Відповідно до ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21 травня 1997 (далі - Закон №280/97), акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України, визнаються незаконними в судовому порядку.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до Закону №280/97, місцеве самоврядування - це гарантована державою реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність обраних органів та посадових осіб вирішувати справи місцевого значення в межах визначених Конституцією і законами України.
Рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 2000 року №1-рп/2000 визначено, що сільські, селищні, міські ради, як це, в свою чергу, логічно випливає із змісту частини третьої статті 140 Конституції України, а також частини першої статті 10 Закону № 280/97-ВР, є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради мають свої виконавчі органи, а, отже, - їм підзвітні та підконтрольні.
За Конституцією України (частина друга статті 141) сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою для того, щоб очолювати виконавчий орган ради та головувати на її засіданнях. Ці функції визначають сільського, селищного, міського голову передусім як посадову особу виконавчого органу ради та самої ради, їй підзвітну та перед нею відповідальну як за роботу виконавчого органу ради, так і за організацію роботи самої ради.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону №280/97, крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 42 Закону №280/97-ВР повноваження новообраного сільського, селищного, міського голови починаються з моменту складення ним присяги відповідно до Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" на пленарному засіданні відповідної сільської, селищної, міської ради, на якому відповідною територіальною виборчою комісією були оголошені рішення щодо його обрання та реєстрації. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.
Згідно із ч. 1, 11 ст. 79 Закону №280/97, повноваження сільського, селищного, міського голови, вважаються достроково припиненими у разі:
1) його звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови;
2) припинення його громадянства;
3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
3-1) набрання законної сили рішенням суду про притягнення його до відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права займати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
4) відкликання з посади за народною ініціативою;
5) визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення таким, що помер;
6) його смерті.
Повноваження сільського, селищного, міського голови припиняються достроково, а відповідна особа звільняється з посади: з підстав, зазначених у пунктах 3, 3-1 частини першої цієї статті, - з дня, наступного за днем одержання радою або її виконавчим комітетом копії відповідного рішення суду без прийняття рішення відповідної ради;
Таким чином, аналізуючи наведені вище положення законодавства у контексті спірних правовідносин, суд доходить висновку, що селищний голова є посадовою особою органу місцевого самоврядування, і така посада є виборною. Закінчення строку повноважень посадових осіб органів місцевого самоврядування, які обіймають виборні посади, є однією з підстав припинення служби в органах місцевого самоврядування.
Між тим, повноваження селищного голови можуть бути також достроково припинені, якщо відносного нього набрав законної сили обвинувальний вирок і для цього не потребується окреме рішення відповідної ради.
При цьому, Закон №280/97 не містить положення щодо порядку поновлення на посаді особи, яка займала посаду голови селищної ради, оскільки як уже зазначено вище, зазначена посада є виборною посадою, а депутати селищної ради не наділені повноваженнями щодо поновлення на посаді/обрання селищного голови.
Судом встановлено, що підставою для дострокового припинення повноваження позивача як голови Обухівської селищної ради за оскарженим розпорядженням є набрання законної сили обвинувальним вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області по справі 175/3271/20-к від 22.08.2022 року, який змінено ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25.01.2024 року № 175/3271/20, що передбачено п.3 ч.1 79 Закону №280/97.
Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від добровільного поновлення позивача на раніше займаній посаді, попри те, що постановою Верховного Суду від 12.11.2024 року вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі 175/3271/20-к від 22.08.2022 року та ухвала Дніпровського апеляційного суду від 25.01.2024 року № 175/3271/20 скасовані, а кримінальне провадження стосовно нього за ч. 1 ст. 357 КК закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК.
На думку позивача, той факт, що кримінальне провадження за ч. 1 ст. 357 КК за зазначеною вище постановою Верховного Суду від 12.11.2024 року закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК, скасовує ті обставини, що слугували підставою для припинення повноваження як голови Обухівської селищної ради за оскарженим розпорядженням.
Надаючи оцінку таким доводам позивача суд виходить із того, що статтею 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження, які в свою чергу, класифікуються за декількома критеріями.
Так, підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі. Реабілітуючими є ті підстави, що пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочин, у свою чергу, нереабілітуючими є ті, що позитивно вирішують питання про вчинення особою злочину.
До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати, з огляду на що, всі інші підстави є нереабілітуючими і передбачають констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення.
Зокрема, до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить звільнення особи від кримінальної відповідальності.
При цьому, звільнення від кримінальної відповідальності - це врегульована кримінальним і кримінально-процесуальним законодавством відмова держави в особі компетентних органів від засудження особи, яка вчинила злочин, від застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру.
Суд вважає, що звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину, при тому, що у цьому випадку, КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, а тому, передбачені розділом IX Особливої частини КК України підстави звільнення від кримінальної відповідальності визнаються нереабілітуючими.
Від кримінальної відповідальності звільняється особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що містить склад конкретного злочину, передбаченого КК України, зокрема, у зв'язку з дійовим каяттям (стаття 45 КК України); за примиренням винного з потерпілим (стаття 46 КК України); передачею особи на поруки (стаття 47 КК України); зміною обстановки (стаття 48 КК України): закінченням строків давності (стаття 49 КК України).
Тож, виходячи з наведеного, законом передбачається можливість та/або обов'язок звільнення від кримінальної відповідальності особи, в діях якої міститься певний склад кримінального правопорушення, водночас, відсутність складу кримінального правопорушення в діях особи, виключає можливість звільнення, бо не підлягає звільненню від кримінальної відповідальності особа, яка кримінального правопорушення не вчинила. Отже, суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності відповідно до статті 49 КК України, у разі якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою обставиною та вимагає закриття справи у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину або виправдання. Тоді суд за наявності підстав визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання.
Так, судом встановлено, що позивач у судовому засідання під час розгляду касаційних скарг прокурора на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2024 року та захисника позивача на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 січня 2024 року, надав свою згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 357 КК у зв'язку із закінченням строків давності.
З викладеного слідує, що надаючи згоду на закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, позивач не використав право на доведення невинуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, що свідчить про закриття кримінального провадження та звільнення від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих обставин.
Слід зазначити про те, що припинення повноваження селищного голови на п.3 ч.1 79 Закону №280/97, за своєю суттю є передбаченою спеціальним законом реакцією з боку органів державної влади на вчинене правопорушення. На думку суду, цей інститут юридичної відповідальності запроваджений як гарантія законного та сумлінного виконання головою селищної ради своїх обов'язків в інтересах територіальної громади.
Таким чином, суд доходить висновку, що наявність, у цьому випадку, судового рішення про закриття кримінального провадження щодо позивача з нереабілітуючих підстав, в якому встановлено факт вчинення особою кримінального правопорушення, не є достатньою, самостійною та вагомою підставою для поновлення позивача на раніше займаній посаді, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна