28 січня 2025 року м.Суми
Справа №577/1104/24
Номер провадження 22-ц/816/112/25
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),
суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» - адвоката Шумілової Наталі Ігорівни
на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2024 року
у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,
У лютому 2024 року АТ «Перший Український міжнародний банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 83628,41 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.05.2012 року між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» та відповідачкою укладено кредитний договір №26252018839628 на підставі якого ОСОБА_1 видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 3000 грн., який пізніше було збільшено до 53905,40 грн. АТ «Перший Український міжнародний банк» є правонаступником усіх прав та зобов'язань ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Статутом. Відповідачка не виконує свої кредитні зобов'язання належним чином, у зв'язку з чим виникла заборгованість станом на 21.12.2023 року в розмірі 83628,41 грн., з яких: 53905,4 грн заборгованість за кредитом; 29723,01 грн. заборгованість за процентами. При цьому, позивачем було направлено письмову вимогу (повідомлення) відповідачці, однак, у наданий строк заборгованість відповідачкою погашена не була. Тому позивач просить суд стягнути з відповідачки на його користь заборгованість у розмірі 83628,41 грн та понесені судові витрати.
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2024 року відмовлено у задоволенні позову. Судові витрати віднесено за рахунок позивача.
Не погоджуючись з судовим рішенням АТ «ПУМБ» особі представника - адвоката Шумілової Н. І. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнути з відповідачки судові витрати.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що до суду першої інстанції було надано розрахунок заборгованості, зокрема: наявний у матеріалах справи розрахунок містить детальну інформацію щодо графіку повернення тіла кредиту та процентів з розбивкою на суми та конкретні календарні дати; відомості щодо фактичної суми погашення відповідачкою кредиту розбивкою на суми та конкретні календарні дати; залишок непогашеної суми за кожним платежем. Також у справі є виписка за картковими рахунками, яка є належним та допустимим доказом щодо заборгованості за кредитним договором. Факт отримання відповідачкою кредитних коштів підтверджується наданими в якості доказів матеріалами, а саме: пропозицією, виписками по рахунку, рахунком заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач надав засвідчені копії : пропозицію укладення договору (оферту), виписки з особового рахунку відповідачки, оригінал розрахунку заборгованості.
Відповідачка правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалася.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ураховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до пунктів 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.05.2012 року між ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 26252018839628 (а.с.6-8), на підставі якого видано кредитну картку з кредитним лімітом в розмірі 3 000 грн, який пізніше було збільшено до 50 000 грн ( а.с. 26 зв.).
19.07.2016 р. Публічне акціонерне товариство «Банк Ренесанс Капітал» припинилося шляхом приєднання до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», який став правонаступником усіх прав та зобов'язань Публічного акціонерного товариства «Банк «Ренесанс Капітал».
Відповідно до п. 1.1 Статуту АТ «Перший Український Міжнародний Банк», є правонаступником всіх прав та зобов'язань зокрема ПАТ «Банк Ренесанс Капітал» і АТ «Банк Ренесанс Капітал», в результаті реорганізації АТ «Банк Ренесанс Капітал» шляхом приєднання до АТ «Перший Український Міжнародний Банк», згідно рішення загальних зборів акціонерів АТ «Перший Український Міжнародний Банк» (протокол № 68 від 14 березня 2015 року) та згідно рішення єдиного акціонера АТ «Банк Ренесанс Капітал» (рішення № 2 від 14 березня 2015 року).
З метою досудового врегулювання спору позивачем на адресу відповідачки було направлено письмову вимогу (повідомлення) 02.01.2024 року за вих. №КНО-44.2.2/3 з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором №26252018839628 (рахунок IBAN: НОМЕР_1 ) у загальному розмірі 83628,41 грн, протягом тридцяти днів з моменту отримання даної вимоги (а.с.36).
Однак, у наданий строк заборгованість відповідачкою погашена не була.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували розмір нарахованої банком заборгованості за кредитним договором.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду не узгоджуються з вимогами закону та матеріалами справи.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч.1 ст. 612 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Статтею 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Колегія суддів апеляційного суду вважає хибним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з такого.
Виконання Банком свого обов'язку з перерахування ОСОБА_1 кредитних коштів стверджується випискою з особового рахунку з 11.05.2012 по 01.01.2024 (а.с. 13-25.
Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.
Враховуючи викладене, виписка по особовому рахунку відповідачки, що міститься у матеріалах справи, є належним доказом отримання останньою кредитних коштів, їх суми та розміру сплачених коштів відповідачкою на погашення заборгованості.
Розрахунок заборгованості, здійснений позивачем, відповідачкою не спростований, свого розрахунку ОСОБА_1 не наведено.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором від 11 травня 2012 року виконав, надав відповідачці кредит в обумовленій сумі, а відповідачка, отримавши кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, користувалася кредитними коштами, проте повністю зобов'язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів не виконувала, у зв'язку з чим утворилась кредитна заборгованість.
Відповідно до розрахунку, наданого банком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №26252018839628 від 11.05.2012 р. станом на 01 січня 2024 року становить 83628,41 грн, з них: 53905,40 грн заборгованість за кредитом; 29723,01 грн заборгованість за відсотками (а.с.10-12).
Відповідачкою не спростовувався факт укладення згаданого договору та отримання коштів, які у ньому зазначені.
Колегія суддів звертає увагу на те, що кредитний договір у встановленому законом порядку відповідачкою не оспорювався та не визнавався недійсним. Відповідачкою обставини підписання кредитного договору не заперечувалися.
Так, зокрема, у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду першої інстанції, відповідачка підтверджувала, що на її ім'я було видано платіжну картку міжнародної платіжної системи Master Card з встановленим, відповідно до Пропозиції укладення договору карткового рахунку та договір страхування (оферту), лімітом Овердрафту в сумі 3000,00 грн та цією карткою вона користувалася і виконувала умови ( а.с. 44).
Таким чином, матеріалами справи, а також само і відповідачкою підтверджено факт укладення між сторонами кредитного договору №26252018839628 від 11.05.2012 р.
З урахуванням викладеного, колегія суддів, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті.
За встановлених обставин, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову АТ «ПУМБ», яким слід стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 83628,41 грн, з яких: 53905,40 грн заборгованість за кредитом та 29723,01 грн заборгованість за відсотками.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд скасовує в цілому рішення суду першої інстанції і задовольняє позовну заяву і апеляційну скаргу, з відповідачки на користь позивача належить стягнути судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій.
Так, позивачу необхідно компенсувати за рахунок відповідачки сплачений судовий збір за подачу позову в розмірі 2422,40 грн та з відповідачки підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3633,60 грн.
Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» - адвоката Шумілової Наталі Ігорівни - задовольнити.
Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2024 року скасувати.
Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість у розмірі 83628,41 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн за розгляд справи в суді першої інстанції та 3633,60 грн судового збору за апеляційний перегляд справи.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - В. І. Криворотенко
Судді: Ю. О. Філонова
В. Ю. Рунов