Справа № 129/2878/24
Провадження № 22-ц/801/389/2025
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондар О. В.
Доповідач:Сопрун В. В.
29 січня 2025 рокуСправа № 129/2878/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Матківської М.В., Стадника І.М.,
за участю секретаря судового засідання Пантелеймонової А.І.,
за участю сторін: представника ОСОБА_1 - адвоката Шевчука В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №129/2878/24 запозовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення та збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шевчука Вадима Олександровича на рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 27 листопада 2024 року,яке ухвалила суддя Бондар О.В. в Гайсинськомурайонному суді Вінницької області, повний текст складено 27 листопада 2024 року,
У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення та збільшення розміру аліментів на неповнолітню дитину, мотивуючи позовні вимоги тим, що заочним рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 06 вересня 2016 року (справа №129/1902/16-ц) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 500 грн, яка підлягає індексації відповідно до закону, починаючи з 13 липня 2016 року до досягнення дитиною повноліття.
З часу ухвалення рішення про стягнення аліментів розмір витрат на утримання доньки значно зріс. При цьому, у відповідача покращився матеріальний стан, він має стабільний щомісячний дохід, оскільки проходить військову службу.
Таким чином, просила змінити спосіб стягнення та збільшити розмір аліментів на неповнолітню дитину, а саме стягувати із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку, але не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, з дня подання позову і до її повноліття.
Припинити стягнення аліментів за заочним рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 06 вересня 2016 року (справа №129/1902/16-ц).
Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 27 листопада 2024 року позов задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи після набрання цим рішенням законної сили і до її повноліття.
Стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у твердій грошовій сумі 500 грн на місяць, яке підлягає індексації, за заочним рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 06 вересня 2016 року (справа № 129/1902/16-ц) припинено, виконавчий лист № 129/1902/16-ц повернуто без виконання до суду.
Вирішено питання щодо стягнення судового збору.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Шевчук В.О. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, неповно та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи внаслідок неправильної оцінки доказів і пояснень позивача і відповідача, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Просив рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 27 листопада 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягувати з ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_3 , аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн, щомісячно до її повноліття.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач може забезпечити та сплачувати аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , в розмірі 5000 грн, що буде відповідати вимогам Сімейного кодексу України.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 07 жовтня 2013 року.
Рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 11 травня 2023 року (справа №129/1252/23) шлюб між сторонами розірвано.
Заочним рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 06 вересня 2016 року (справа №129/1902/16-ц) стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 500 грн, яка підлягає індексації відповідно до закону, починаючи з 13 липня 2016 року до досягнення дитиною повноліття.
Відповідач на даний час є військовослужбовцем ЗСУ і має щомісячне грошове забезпечення, зазначений факт підтверджений відповідачем.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 вказала, що розмір аліментів стягнутий за заочним рішенням Гайсинського районного суду Вінницької області від 06 вересня 2016 року (справа №129/1902/16-ц)є недостатнім, витрати на утримання доньки значно зросли. При цьому, у відповідача покращився матеріальний стан, він має стабільний щомісячний дохід, оскільки проходить військову службу, тому вважає за доцільне змінити спосіб стягнення аліментів, присуджених до стягнення з твердої грошової суми на частку від доходу відповідача.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розмір аліментів має бути необхідним для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку дитини, відповідати якнайкращим інтересам дитини. Відповідач є працездатним, фізично і психічно здоровим, інших утриманців не має, є військовослужбовцем ЗСУ і має щомісячне грошове забезпечення, тому розмір стягуваних з нього аліментів на дитину має бути в розмірі частки заробітку (доходу) платника аліментів, а не запропонований ним розмір 5000 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, згідно зі ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
За змістом наведеної норми суд визначає аліменти у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором за заявою одержувача аліментів, і водночас змінює спосіб стягнення аліментів за позовом одержувача аліментів.
При цьому, закон не визначає необхідних умов чи підстав для визначення чи зміни способу стягнення аліментів, - визначення способу стягнення аліментів є виключно правом одержувача аліментів.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце як внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів, так і внаслідок бажання стягувача змінити спосіб стягнення аліментів в силу інших обставин.
Водночас, правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184,192 СК України.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин 1-2 статті 27 вказаної Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ст. ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд першої інстанції, оцінивши докази по справі в їх сукупності, правильно констатував, що встановлений розмір аліментів, заочним рішенням суду від 06 вересня 2016 року, є недостатнім і не забезпечує право дитини на належний рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. При цьому, позивачка як одержувачка аліментів має право змінити спосіб їх стягнення, визначивши його у частці від заробітку.
Отже, з урахуванням всіх обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що зміна способу стягнення аліментів і визначення їх розміру - 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, повністю відповідає найкращим інтересам дитини.
Право вибору способу стягнення аліментів надано лише тому з батьків, з ким проживає дитина, а визначений рішенням суду спосіб стягнення аліментів може бути змінений лише за позовом одержувача аліментів. Оскільки відповідач є платником аліментів, які присуджені у частці від його доходу, а не у твердій грошовій сумі, тому він таким правом не наділений. Таке положення ч.3 ст.181 СК України повністю відповідає, перш за все, інтересам дитини, а також особи, з якою дитина проживає.
Таким чином, визначений розмір аліментів - 1/4 частини з усіх видів доходу відповідача є справедливим, таким що відповідає вимогам чинного законодавства, забезпечує захист прав дітей та забезпечує рівність обов'язку батьків матеріально утримувати таких.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що враховуючи положення ст.192 СК України, відповідач, як платник аліментів, має право звертатися з позовом про зміну (зменшення) розміру стягнутих за рішенням суду аліментів, але в межах визначеного таким рішенням способу їх стягнення.
Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні. Враховуючи викладене, оскаржуване рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шевчука Вадима Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Гайсинського районного суду Вінницької області від 27 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 29 січня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Матківська М.В.
Стадник І.М.