Справа № 142/681/23
Провадження № 22-ц/801/193/2025
Категорія: 30
Головуючий у суді 1-ї інстанції Нестерук В. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
28 січня 2025 рокуСправа № 142/681/23 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Шемети Т. М., Берегового О. Ю.,
за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою її представником адвокатом Близнюком Віктором Васильовичем, на заочне рішення Піщанського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 28 жовтня 2024 року у селищі Піщанка суддею цього суду Нестеруком В.В., дата складання повного тексту рішення не відома,
У грудні 2023 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, в якій позивач просила суд визнати дійсним усний договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,15 га, кадастровий номер 0523255100:03:004:0420, укладений 22 вересня 2021 року між нею ОСОБА_1 , в якості покупця, та ОСОБА_2 , в якості продавця, за ціною 7000 дол. США, та здійснити розподіл судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на початку липня 2021 року було досягнуто попередньої згоди про продаж належного йому житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідач зобов'язався якнайшвидше підготувати необхідні для продажу документи на будинок та земельну ділянку, зокрема виготовити новий технічний паспорт, після чого вони мали відвідати нотаріуса з метою підписання договору купівлі-продажу зазначеного будинку.
22 вересня 2021 року між ними було укладено усний договір купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна, а саме вказаного вище будинку та земельної ділянки, на якій він розташований. Суттєвими умовами вказаного договору була повна оплата за будинок в розмірі 7000 дол. США та наступний розподіл витрат, пов'язаних з нотаріальним посвідченням договору купівлі-продажу та реєстрацією права власності.
Позивач зазначила, що нею, як покупцем, були виконані умови усного договору, сплачені вказані суми готівковими коштами продавцю об'єкту нерухомого майна. Їй була передана технічна документація на будинок, домова книга, витяг про реєстрацію права власності на земельну ділянку та ключі від замків. Відвідати нотаріуса з відповідачем вони домовилися 27 вересня 2021 року.
Разом з тим, позивач вказала, що звернутись до нотаріуса для укладення договору купівлі-продажу зазначених об'єктів в письмовій формі та їх нотаріального посвідчення виявилось неможливим, оскільки продавець раптово зник без повідомлення куди направився, та не залишив відомостей про засоби зв'язку. При цьому, протягом всього часу з дати укладення усного договору купівлі-продажу, вона проживає в будинку, здійснила його ремонт, маючи надію на спільне з продавцем відвідання нотаріуса з метою посвідчення договору купівлі-продажу будинку та реєстрації права власності на нього в установленому законом порядку.
Також зазначила, що їй відомо про те, що відповідач виїхав до російської федерації та не планує повертатись в Україну. За таких обставин, вважає, що з моменту широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України можливість відвідання нотаріуса для нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу будинку з ОСОБА_2 втрачена, з огляду на запроваджений на території України військовий стан та припинення дипломатичних відносин з країною-агресором, а жодних засобів зв'язку із ним у неї на даний час немає.
Позивач вважає, що в неї втрачена будь-яка можливість нотаріального посвідчення укладеного між ними договору, а вони досягли згоди щодо всіх істотних його умов, тому даний договір може бути визнаний судом дійсним.
28 жовтня 2024 року заочним рішенням Піщанського районного суду Вінницької області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Близнюка В.В., подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. Також вказує на неможливість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу через виїзд відповідача за кордон, а саме в російську федерацію, при цьому посилається на встановлені постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» тимчасові обмеження щодо здійснення нотаріальних дій за заявами особи, пов'язаної з державою-агресором.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
В ході розгляду справи встановлено, що відповідно до копії свідоцтва № НОМЕР_1 на право особистої власності на жилий будинок від 21 вересня 1982 року на підставі рішення виконкому Піщанської селищної ради № 12 від 27 серпня 1982 року ОСОБА_2 належить цілий житловий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.9).
Як вбачається із копії технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_2 , виготовленого станом на 21 липня 2021 року, до складу будівель та споруд входять житловий будинок під літ «А», загальною площею 66,8 кв.м, веранди літ "а", вхідний майданчик літ "а1", погріб під літ "А/П", погріб під літ "а/п", сарай літ "Б" та сарай літ "б" 1982 року забудови та гараж літ "В" 1985 року забудови а також огорожа "1-3" (а.с.7-10).
Згідно із копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 272032528 від 27 серпня 2021 року право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , в складі житловий будинок під літ «А», загальною площею 66,8 кв.м, веранди літ "а", вхідний майданчик літ "а1", погріб під літ "А/П", погріб під літ "а/п", сарай літ "Б" та сарай літ "б", гараж літ "В", огорожа "1-3" зареєстровано за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 з 25 серпня 2021 року (а.с.11).
З витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-4616883172021 від 22 вересня 2021 року та НВ-0500699662024 від 23 липня 2024 року встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523255100:03:004:0420 площею 0,15 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою АДРЕСА_2 , за ОСОБА_2 чи іншими особами не зареєстровано. (а.с. 12-13, 106-111)
Копією будинкової книги для прописки (реєстрації) громадян, які проживають у буд. АДРЕСА_2 , підтверджується, що у вересні 2021 року знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 15-16).
Відповідно до розписки від 22 вересня 2021 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 7000 доларів США за продаж належних йому вказаного вище житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований.
З листа Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС України №19-14932/18/24 від 29 лютого 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 , громадянин російської федерації, покинув територію України 19 вересня 2021 року о 13-22 год. в пункті пропуску Бачівськ.
В судовому засіданні суду першої інстанції судом було допитано свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які повідомили що восени 2021 року вони були присутні під час укладення договору купівлі-продажу будинку між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , підтверджують передачу коштів та документів на будинок.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що усний договір купівлі-продажу житлового будинку, про який зазначає позивач, не відповідає письмовій формі, а тому є нікчемним в силу закону, який не вимагає визнання його таким в судовому порядку.
Крім того, суд зазначив, що розписка, що міститься в матеріалах справи, не є договором купівлі-продажу, оскільки не містить істотні умови, що притаманні такому договору.
Також виїзд відповідача за кордон не свідчить про його ухилення від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, не перешкоджає сторонам нотаріально оформити договір купівлі-продажу по його приїзду в Україну чи через представника за відповідним дорученням у разі неможливості його особистого приїзду, відтак така можливість не є остаточно втраченою.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ст. 657 ЦК України, передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до ст. 220 ЦК України уразі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив судам, що при розгляді подібних спорів суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину, договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених ст. 218 та 220 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно з ч. 1-3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши, що усний договір купівлі-продажу житлового будинку, про який зазначає позивач, не відповідає письмовій формі, без дотримання обов'язкових вимог чинного на момент його укладення законодавства щодо нотаріального посвідчення, при цьому відсутні докази ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення, суд попередньої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання такого договору дійсним у судовому порядку.
У постанові Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року, провадження № 6-1288цс17, викладено правовий висновок про те, що однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем своїх доводів щодо ухилення відповідачем від нотаріального посвідчення правочину та втрати нею можливості нотаріально посвідчити правочин.
При цьому, колегія суддів вказує, що небажання відповідача прибути на територію України після запровадження воєнного стану не свідчить про наявність підстав для визнання нотаріально не посвідченого договору купівлі-продажу майна, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дійсним.
Як зазначила сама ОСОБА_1 , усний договір купівлі-продажу нерухомого майна та земельної ділянки був узгоджений сторонами ще у вересні 2021 року, тобто до введення в Україні воєнного стану та запровадження обмежень щодо вчинення нотаріальних дій під час дії воєнного стану. За таких умов, сторони договору не були позбавлені можливості реалізувати свої права відповідно до встановлених на час виникнення спірних правовідносин положень законодавства України.
Наявності перешкод, які б свідчили про неможливість укладення договору відчуження нерухомого майна у передбаченій законом письмовій формі та його нотаріального посвідчення, зокрема ухилення продавця від його нотаріального посвідчення, позивачем не доведено та судом першої інстанції не встановлено.
Крім того, визначені на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» тимчасові обмеження щодо здійснення нотаріальних дій за заявами особи, пов'язаної з державою-агресором, не свідчать про ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору, а отже і не свідчить про наявність підстав для визнання такого договору дійсним відповідно до приписів частини другої статті 220 ЦК України.
Вказані висновки відображені в постанові Верховного Суду від 07 червня 2023 року у справі № 947/15160/22 (провадження № 61-3187св23).
Між тим, розписка, надана суду позивачем на підтвердження своїх доводів, містить лише підтвердження факту отримання відповідачем від позивача грошових коштів в розмірі 7000 дол. США за спірний будинок та земельну ділянку, і факту передачі технічного паспорту на будинок, домової книги, Державного акту на землю, абонентської книжки, ключів від будинку
Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, вказана розписка не є договором купівлі-продажу, оскільки не містить домовленості сторін щодо усіх істотних умов договору.
Також зі змісту розписки неможливо встановити чи була узгоджена сторонами ціна спірного нерухомого майна та на яких умовах сторони дійшли до передачі обумовленої розпискою суми грошових коштів, а саме не зазначено, чи є сума 7000 дол. США загальною ціною продажу чи тільки частиною.
Враховуючи наведене, надана позивачем розписка не може вважатися належним та допустимим доказом досягнення домовленості між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Жодних обґрунтованих доводів на спростування висновків суду першої інстанції апеляційна скарга не містить, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником адвокатом Близнюком Віктором Васильовичем, залишити без задоволення, а заочне рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 28 жовтня 2024 року - без змін.
Понесені скаржником у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. М. Шемета
О. Ю. Береговий