29 січня 2025 р. Справа № 120/12253/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) адміністративну за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
19.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Липівської О.А., подана від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області (далі ? відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ? відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення від 22.02.2024 № 905090152858 про відмову у перерахунку пенсії позивача та зобов'язання пенсійного органу здійснити позивачу перерахунок пенсії за віком з 22.02.2024 з урахуванням довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України № 15/59-428 від 23.01.2024, без встановлення обмежень максимального розміру пенсії.
Ухвалою суду від 23.09.2024 вказану позовну заяву залишено без руху, водночас представнику позивача встановлено 10-денний строк з дня вручення (отримання) копії ухвали для усунення виявлених судом недоліків заяви, а саме надання довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України № 15/59-428 від 23.01.2024 та копії конверту з поштовим штампом, в якому позивачу надійшли документи з пенсійного органу та на який є посилання у позовній заяві, задля об'єктивної перевірки доводів в частині дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду.
25.09.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано вищезазначені документи.
Ухвалою суду від 30.09.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .
Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
16.10.2024 до суду надійшли пояснення, в яких відповідач 2 заперечує адміністративний позов. Вказує на те, що вимоги позивача щодо перерахунку пенсії не відповідають нормам чинного законодавства, оскільки положення Закону України "Про статус народного депутата України" та інших нормативно-правових актів, які регулюють порядок пенсійного забезпечення, не передбачають механізму проведення такого перерахунку.
21.10.2024 до суду надійшли відзиви на позовну заяву, в яких відповідач 1 заперечує проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зазначає, що законні підстави для перерахунку пенсії позивача відсутні, адже Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесено зміни до частини дванадцятої статті 20 Закону України "Про статус народного депутата України", якими передбачено, що пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування".
Також відповідач звертає увагу на те, що подана позивачем довідка про заробітну плату народного депутата є неналежним документом, оскільки не містить інформації про те, на чиє ім'я вона видана.
Крім того, на думку відповідача, позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України, оскільки звернувся до суду у вересні 2024 року, хоча повинен був це зробити не пізніше 22.08.2024.
07.11.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначає, що відповідач не спростував твердження та аргументи позивача, викладені в обґрунтуванні позовних вимог.
Водночас позивач акцентує на тому, що відзив відповідача 1 поданий з порушенням строків, визначених судом. Так, з огляду на вимоги ухвали від 30.09.2024 кінцевий строк для подання відзиву сплинув 15.10.2024. Натомість відповідач подав свої зауваження лише 20.10.2024 року, тобто несвоєчасно, не заявивши клопотання про поновлення строку на подання відзиву.
Представник позивача також вважає безпідставними твердження відповідача щодо недотримання позивачем строку звернення до суду, оскільки надані суду докази підтверджують дотримання позивачем установленого шестимісячного строку для звернення до суду. Цей строк було обчислено з урахуванням дати, коли позивач фактично отримав рішення про відмову в перерахунку пенсії, а саме 18.03.2024.
Таким чином, представник позивача вважає, що відзив відповідача є необґрунтованим, поданим з порушенням процесуальних строків і таким, що не може бути прийнятим судом до уваги. Відтак просить суд врахувати наведені обставини та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою суду від 29.01.2025 залишено без задоволення клопотання відповідача про застосування процесуальних наслідків пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою суду від 29.01.2025 прийняти до розгляду відзив відповідача 1 та відповідь на відзив представника позивача. Водночас залишено без задоволення клопотання представника позивача про застосування наслідків пропущення відповідачем 1 строку на подання відзиву на позовну заяву.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив таке.
Позивач з 29.04.2001 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про статус народного депутата України".
14.02.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою про перерахунок вказаної пенсії на підставі довідки від 23.01.2024 № 15/59-428, виданої Апаратом Верховної Ради України, з урахуванням підвищення заробітної плати працюючого народного депутата України.
За принципом екстериторіальності заяву розглянуто відповідачем 1 з прийняттям рішення від 22.02.2024 № 905090152858 про відмову у перерахунку пенсії, з огляду на те, що відповідно до ч. 20 ст. 20 Закону України "Про статус народного депутата України" пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким не передбачено проведення перерахунку пенсії у зв'язку зі збільшенням заробітної плати працюючого народного депутата.
Позивач з рішенням пенсійного органу не погоджується, вважає його протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Нормативно-правовим актом, який визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень є Закон України від 17 листопада 1992 року № 2790-XII "Про статус народного депутата України" (далі ? Закон № 2790-XII у редакції на час призначення позивачу пенсії).
Відповідно до абз. 1 ч. 12 ст. 20 Закону 2790-XII (у редакції на час призначення позивачу пенсії) при досягненні встановленого законом пенсійного віку за наявності трудового стажу для чоловіків не менше 25 років, для жінок не менше 20 років, а також у разі визнання інвалідом I або II групи народному депутату призначається пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат та надбавок до посадового окладу. Нарахування пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент призначення пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище заробітку, але не більше ніж до 90 (включно) відсотків зазначеного заробітку, без обмеження граничного розміру пенсії.
Згідно з абз. 6 ч. 12 ст. 20 Закону № 2790-XII (у редакції на час призначення позивачу пенсії) у разі зміни розміру заробітної плати працюючим народним депутатам України відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій здійснюється із суми, що складається з посадового окладу з урахуванням всіх доплат та надбавок працюючого народного депутата на момент виникнення права на перерахунок пенсій і провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали зазначені обставини.
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі ? Закон № 76-VIII), пунктом 28 якого визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій народним депутатам України визначаються Кабінетом Міністрів України.
Водночас на той час діяли положення пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", згідно з якими у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 2790-XII.
Вказані положення втратили чинність з 18.06.2020 у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення № 5-р (II)/2020.
Разом з тим 11.10.2017 набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі ? Закон № 2148-VIII), пунктом 14 якого частину 12 статті 20 Закону № 2790-XII викладено у новій редакції.
З урахуванням таких змін починаючи з 11.10.2017 пенсійне забезпечення народних депутатів здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV.
Отже, внаслідок набуття чинності вказаним Законом, норми частини 12 статті 20 Закону № 2790-XII, що передбачали перерахунок пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення народного депутата, втратили чинність.
При цьому Закон № 76-VIII не містить аналогічної норми, яка б визначала умови та порядок перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням заробітної плати народним депутатам України.
Крім того, Закон № 1058-IV не визначає такої підстави для перерахунку пенсій, як підвищення заробітної плати працюючих народних депутатів.
Також суд зауважує, що згідно з п. 13 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV у редакції, яка набрала чинності з 11.10.2017, у разі якщо особі призначено пенсію відповідно до, зокрема, Закону України "Про статус народного депутата України", її виплата продовжується до переведення за бажанням особи на пенсію на інших підставах або за бажанням особи поновлюється у розмірі, який було встановлено до переведення. До такого переведення розмір пенсії, встановлений до дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", не переглядається та пенсія не індексується. Різниця між розміром пенсії, на який має право особа, відповідно до зазначених законодавчих актів, та розміром пенсії із солідарної системи відповідно до цього Закону фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Аналіз наведених вище правових норм, якими регулюються спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що на час звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії чинне законодавство, у тому числі Закон № 1058-IV, не передбачало можливості здійснення перерахунку пенсії, призначеної на підставі Закону № 2790-XII до 01.10.2017, у випадку зміни заробітної плати працюючого народного депутата України.
Отже, беручи до уваги, що що на момент коли (як вважає позивач) виникло право на перерахунок пенсії, у законодавстві були відсутні норми, які б регламентували умови та порядок проведення такого перерахунку, у пенсійного органу не має правових підстав для здійснення перерахунку пенсії позивача.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 03 червня 2014 року у справі "Великода проти України" передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
На залежність розмірів соціальних виплат від економічних чинників вказав і Конституційний Суд України, зокрема, у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік".
У цьому рішенні зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абзац сьомий підпункту 2.1 пункту 2 рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статтю 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Також у рішенні рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" Європейський суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються і на питання допустимості зменшення соціальних витрат, про що зазначено в рішенні цього суду від 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії". Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного розподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у постанові від 14.12.2023 під час розгляду справи за № 640/8366/20.
Виходячи з вищевикладеного, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки у законодавстві, яке регулює питання перерахунку пенсії цієї категорії осіб, відбулися зміни та, як наслідок, запроваджено нове регулювання відносини у даній сфері, яке не допускає можливості здійснення перерахунку пенсії з відповідних підстав.
Крім того, суд визнає обґрунтованими доводи пенсійного органу про те, що довідка Управління справами Апарату Верховної Ради України від 23.01.2024 № 15/59-428 не є належним документом в цілях здійснення перерахунку пенсії позивача.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення
Таким чином, перевіривши основні доводи сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 належить відмовити.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, відсутні підстави для відшкодування позивачу будь-яких понесених у цій справі судових витрат.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивача: адвокат Липівська Олена Андріївна (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Регенераторна, буд. 4-В, м. Київ, 02155);
3) відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України у Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: вул. Валентини Крицак, 6, м. Херсон, 73036);
4) відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, Вінницька область, 21005).
Повне судове рішення складено 29.01.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович