29 січня 2025 р. Справа № 120/12195/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
17.09.2024 поштою до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Вдовцової А.Д., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в особі Комісії з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, при ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що 13.08.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як військовозобов'язаному, батько якого зник безвісти за особливих обставин.
За результатами розгляду вказаної заяви від Голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу надійшло письмове повідомлення за № 6875 від 16.08.2024 про те, що комісія протоколом № 13 від 16.08.2024 ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, у зв'язку із ненаданням повного переліку документів.
Позивач з вказаним рішенням відповідача не погоджується та вважає його неправомірним.
Ухвалою суду від 23.09.2024 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав, хоча отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі через електронний кабінет в підсистемі "Електронний суд" 23.09.2024, що підтверджується документально.
Вдітак, беручи до уваги положення ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оцінивши наведені позивачем доводи на підтримку заявлених позовних вимог та надані ним докази, суд встановив, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин батько позивача - ОСОБА_2 зник на території бойових дій.
Також відповідно до сповіщення сім'ї № 399 від 27.01.2023 батько позивача зник безвісти 16.08.2022 у н.п. Піски Донецької області при виконанні бойового завдання.
13.08.2024 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізацна підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", як військовозобов'язаному, батько якого зник безвісти за особливих обставин.
За результатами розгляду вказаної заяви відповідач письмовим повідомленням за № 6875 від 16.08.2024 інформував позивача про те, що протокольним рішенням № 13 від 16.08.2024 комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовила у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з ненаданням повного переліку документів.
Зазначене рішення відповідача стало предметом оскарження за цим позовом.
Вирішуючи справу, суд керується такими мотивами.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі ? Закон № 2232-ХІІ).
Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі ? Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє дотепер.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі ? підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі ? Закон № 3543-XII в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Водночас підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації передбачені статтею 23 Закону № 3543-XII.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (ч. 7 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ).
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі ? Порядок № 560 у редакції, чинній на момент подання заяви про відстрочку та винесення спірного рішення), який, серед іншого, визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення;
Відповідно до пунктів 56-58 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії ? керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії ? представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаним працівникам (державним службовцям), які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються. До відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки подаються документи, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Згідно з пунктом 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України.
Згідно з Додатком 5 Порядку військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, визначених п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", подається наступний перелік документів: документи, що підтверджують родинні зв'язки (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану.
Так, підставою для відмови у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідачем визначено відсутність документів, що підтверджують факт зникнення безвісти батька позивача саме під час здійснення заходів, необхідних із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України під час воєнного стану.
Відтак ключовим питанням у межах спірної ситуації є те, чи підтверджують надані позивачем документи факт зникнення безвісти батька під час здійснення заходів, необхідних із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій області або забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії російської федерації проти України під час воєнного стану.
В цьому контексті суд враховує, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин батько позивача ? ОСОБА_2 , зник безвісти на території бойових дій.
Крім того, як зазначено у сповіщенні сім'ї № 399 від 27.01.2023, ОСОБА_2 зник безвісти 16.08.2022 у н.п. Піски Донецької області під час виконання бойового завдання.
Отже, сукупність документів, наданих відповідачу для вирішення питання про оформлення позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, не дає підстав ставити під сумнів той факт, що близький родич позивача, а саме батько, пропав безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, що є необхідною умовою для надання військовозобов'язаному відстрочки відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону № 3543-ХІІ.
Також суд враховує, що з огляду на нещодавні зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 560, Додаток № 5 визначає, що для підтвердження права на відстрочку від призову з вищевказаних правових підстав військовозобов'язані повинні надати документи, які підтверджують родинні зв'язки (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці України або посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) або зникнення під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації. Серед таких документів можуть бути сповіщення, копія акта службового розслідування, витяг із наказу про виключення із списків особового складу із зазначенням підстави.
Таким чином, внесені Постанови № 560 зміни передбачають, що для підтвердження підстави надання відстрочки за пунктом 4 частини третьої статті 23 Закону № 3543-ХІІ рішення рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин не є обов'язковим, а достатніми документами визнаються витяги з відповідних реєстрів та акти, видані уповноваженими органами.
Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 в частині скасування оскаржуваного рішення відповідача, оформленого протоколом Комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16.08.2024 за № 13, підлягає задоволенню.
Згідно з пп. 5.1. п. 5 Рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у ч. 3 ст. 129 цієї Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, як наголосив Конституційний Суд України в абзаці 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, п. 25, суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент в цілях виконання зобов'язання за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
За результатами розгляду справи, в межах предмету позову та на основі наявних у справі доказів суд доходить висновку, що відповідач неналежно розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняв передчасне і протиправне рішення, яким відмовив позивачу у реалізації такого права.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, у зв'язку із скасуванням оскаржуваного рішення, процедура розгляду питання про надання позивачу відстрочки вважається незакінченою і відповідач, реалізуючи свої повноваження на підставі законодавства, повинен повторно розглянути заяву позивача та прийняти обґрунтоване рішення по суті питання з урахуванням висновків суду.
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень ст.ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Також суд враховує Висновок № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому зазначений Висновок акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Крім того, суд бере до уваги позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Перевіривши обґрунтованість основних доводів позивача, беручи до уваги неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ОСОБА_1 слід задовольнити частково, обравши належний спосіб захисту його порушених прав у спірних правовідносинах, з урахуванням встановлених у справі обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн стягуються на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 , як юридичної особи.
Водночас суд вважає, що позивач має право на відшкодування всієї суми судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, тоді як прийняття судом рішення про часткове задоволення позову пов'язується зі способом захисту порушених прав позивача.
Крім того, у даному випадку розмір компенсації судових витрат необхідно визначати виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог немайнового характеру. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 620/1116/20.
Керуючись ст.ст. 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформлене у формі протоколу від 16.08.2024 за № 13, про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_4 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі Комісії з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, з урахуванням правової оцінки, наданої судом за результатами розгляду цієї справи повторно розглянути заяву ОСОБА_4 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В решті позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Інформація про учасників справи:
1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивача: адвокат Вдовцова Аліна Дмитрівна (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса для листування: АДРЕСА_2 );
3) відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 в особі Комісії з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_5 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).
Повне судове рішення складено 29.01.2025.
Суддя Сало Павло Ігорович