Справа № 583/6030/24
2/583/214/25
27 січня 2025 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого-судді - Плотникової Н.Б.
при секретарі - Логвиненко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка Сумської області справу за позовом
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення боргу за договором позики,
02.12.2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, в якому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики грошових коштів від 13 травня 2016 року в сумі 95177,51 грн. Позовні вимоги мотивує тим, що 13.05.2016 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів, який посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Сумської області Лебедєвою Л.М., зареєстрований у реєстрі за №713. Згідно з п. 1 договору позики позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в сумі 60000,00 грн в еквіваленті до долара США по курсу Національного банку України на момент укладення цього договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах, визначених договором. Станом на дату укладення договору сума 60000,00 грн. в еквіваленті до долара США по курсу Національного банку України становить 2370,33 доларів США. Станом на дату подання позовної заяви до суду, відповідачка свої зобов'язання по поверненню боргу не виконала, тому позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
04.12.2024 р. ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області відкрито провадження по справі у спрощеному позовному провадженні з викликом учасників справи.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кузченко Т.М. в судовому засідання позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених в позовній заяві.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час і місце судового розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала, справа розглядається в порядку заочного провадження.
Суд дослідивши докази у справі. дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 13.05.2016 р. між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір позики грошових коштів, що був посвідчений приватним нотаріусом Охтирського міського нотаріального округу Сумської області Лебедєвою Л.М. та зареєстрований в реєстрі за №713, відповідно до якого позикодавець передає у власність позивальникові грошові кошти у сумі 60000,00 грн. в еквіваленті до долара США по курсу Національного банку України на момент укладення цього договору, а позивальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах, визначених цим договором (а.с. 9).
Відповідно до п. 2 Договору позики грошові кошти, які є предметом цього договору, передані Позикодавцем та одержані Позичальником до підписання цього договору тринадцятого травня дві тисячі шістнадцятого року в повному обсязі, що підтверджується підписом Позичальника та Позикодавця.
Відповідно до п. 4 Договору позики позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику згідно умов цього договору у строк до 13 травня 2065 року.
Відповідно до п. 5 Договору позики позикодавець має право до закінчення строку, визначеного п. 4 цього договору пред'явити вимогу про повернення позики. У цьму випадку позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це.
Згідно з п. 6 Договору позики повернення позики повинно бути здійснено шляхом особистої передачі позичальником грошей позикодавцю. За домовленістю сторін сплата часток позики підтверджуватиметься відповідними розписками позикодавця про одержання грошей, які останній видаватиме позичальнику щоразу після відповідних платежів.
29.05.2023 ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з письмовою вимогою про повернення позики, яку відповідачка отримала 02.06.2023, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 17-18).
Станом на дату подання позовної заяви до суду відповідачка свої зобов'язання по поверненню боргу не виконала.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов'язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Загальні положення виконання грошового зобов'язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях; якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одним із елементів належного виконання зобов'язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.
Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов'язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України констатує, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Як вбачається із договору позики грошових коштів від 13.05.2016 р. ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 у власність кошти у сумі 60000,00 грн. в еквіваленті до долара США по курсу Національного банку України на момент укладення цього договору, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах, визначених цим договором.
Станом на дату укладення договору позики грошових коштів від 13.05.2016 р. офіційний курс Національного банку України гривні до долару США становив: 1 долар США = 25,3129 грн.
Отже, станом на день передачі грошових коштів їх еквівалент до долара США по курсу Національного банку України становив 2370,33 доларів США (60000,00 грн. : 25,3129 грн. = 2370,33 доларів США).
Факт передачі та отримання позичальником ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 підтверджується підписами сторін у договорі позики від 13.05.2016 р. (п. 2 Договору).
Належних та допустимих доказів на підтвердження повернення позивачу суми позики відповідачка не надала.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судом встановлено, що відповідачка не виконала своїх зобов'язань за нотаріально посвідченим договором позики від 13.05.2016 р., предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, а тому сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики грошових коштів від 13 травня 2016 року в національній грошовій одинці України - гривні в сумі 95177,51 грн.
Станом на дату ухвалення рішення сума, що підлягає сплаті у гривнях, становить 99376,80 грн. (2370,33 доларів США х 41,9253 грн (станом на 27.01.2025 року (день ухвалення рішення суду) офіційний курс Національного банку України гривні до долару США становить: 1 долар США = 41,9253 грн.) = 99376,80 грн.).
З огляду на викладене, суд в межах заявлених позовних вимог, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню та з відповідачки на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором позики в сумі 95177,51 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги було задоволено, з відповідачки на користь позивача належить стягнути судовий збір в сумі 1211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 526, 530, 598, 599, 610, 626, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 279, 280-282 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики грошових коштів від 13 травня 2016 року в сумі 95177,51 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) 1211,20 грн. судових витрат.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Повний текст рішення виготовлено 29.01.2025 р.
Суддя Охтирського міськрайсуду
Сумської області Н.Б. Плотникова