22 січня 2025 року
м. Київ
справа № 761/45216/18
провадження № 61-985св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,
Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),
треті особи: Житлово-будівельний кооператив «Молодіжний», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко Олена Іванівна, ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року в складі судді Притули Н. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року в складі колегії суддів: Болотова Є. В., Кулікової С. В., Музичко С. Г.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_2 , Житлово-будівельний кооператив «Молодіжний» (далі - ЖБК «Молодіжний»), приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко О. І., про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті його батька відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на ім'я спадкодавця на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 08 вересня 1997 року серії НОМЕР_1 , виданого Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.
Після заведення спадкової справи позивачу стало відомо, що вся квартира була зареєстрована за померлим батьком. Він також був впевнений, що частка у вказаній квартирі належить і йому, адже вона була успадкована після померлої в 1976 році матері.
ОСОБА_1 зазначав, що станом на 01 грудня 1976 року частина паєнакопичення, яка йому належала становила 765,86 крб, що арифметично відповідає 1/4 частці квартири АДРЕСА_1 .
Позивач наголошував, що оспорюване свідоцтво було видано без урахування частини паєнакопичення, яка належала йому.
ОСОБА_1 просив визнати недійсним свідоцтво про право власності від 08 вересня 1997 року, яке видане Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації на квартиру АДРЕСА_1 , в частині права власності ОСОБА_6 на 1/4 частку квартири.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Прокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2022 року замінено процесуальний статус ОСОБА_2 з третьої особи на відповідача, а також залучено співвідповідачем Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на момент видачі оспорюваного свідоцтва регулювались Тимчасовим порядком видачі свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений розпорядженням Київської міської держаної адміністрації від 02 жовтня 1996 року № НОМЕР_4.
Як передбачено зазначеним Порядком, Головне управління житлового господарства та майна міста на підставі документів, які необхідні для видачі свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна та надаються власником майна, видає наказ про видачу свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомості та на його підставі видає відповідне свідоцтво, яке в подальшому реєструвалось Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно.
Суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
Отже, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється. Тобто свідоцтво про право власності не породжує виникнення у власника відповідного права, а лише фіксує факт його наявності.
Таким чином, для скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно необхідним є визнання недійсним та скасування рішення органу, на підставі якого було видано таке свідоцтво.
Позивач не оспорюва наказ Головного управління житлового забезпечення від 22 серпня 1997 року № 331-С, на підставі якого 05 вересня 1997 року ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Суд першої інстанції також зазначив, що оскільки підстав для задоволення позовних вимог немає, питання про застосування позовної давності не вирішується.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року змінено та викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду.
Апеляційний суд виходив з того, що відповідно до пункту 2 статті 7 Закону СРСР «Про власність в СРСР» член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває право власності на це майно.
Згідно з абзацом 3 пункту 3 постанови Верховної Ради СРСР від 06 березня 1990 року «Про введення в дію Закону СРСР «Про власність в СРСР», положення пункту 2 статті 7 зазначеного Закону СРСР поширюються на правовідносини, що виникли як до, так і після 01 липня 1990 року.
У абзаці 4 підпункту «а» пункту 4.1 Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, зазначено, що стосовно об'єктів нерухомості в ЖБК встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування членам житлово-будівельного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески.
Відповідно до частини третьої статті 384 ЦК України у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.
Таким чином, оформлення права власності на квартиру передбачено лише на члена кооперативу, незалежно від того, чи мали інші члени сім'ї частки у паєнакопиченні.
Згідно з пунктом 5 Типового статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1972 року № 297, кількість членів кооперативу повинна відповідати кількості квартир у будинку, що будується кооперативом, крім випадків розділу паю та квартири, передбачених пунктами 43, 44 цього статуту.
Отже, загальні збори ЖБК «Молодіжного» 05 листопада 1976 року не могли прийняти у члени кооперативу одночасно двох представників однієї сім'ї, які проживали в одній квартирі: ОСОБА_6 та ОСОБА_1 .
За таких обставин апеляційний суд вважав, що під час оформлення свідоцтва про право власності на квартиру від 08 вересня 1997 року на ім'я ОСОБА_6 порушень законодавства не допущено, тому підстав для визнання такого свідоцтва недійсним немає.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , проте помилився щодо мотивів такої відмови, у зв'язку із чим рішення суду слід змінити.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бесараб Н. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 02 листопада 1976 року № 5ДК-6957, виданого заступником старшого державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори, спадкоємцями після померлої ОСОБА_7 на підставі статті 529 ЦК УРСР 1963 року є чоловік ОСОБА_6 , син ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у рівних частинах кожний. Отже, 02 листопада 1976 року на підставі зазначеного свідоцтва про право на спадщину за законом позивач успадкував після смерті свої матері 765,86 крб частини паєнакопичення за квартиру АДРЕСА_2 , у якій на той момент проживав (тобто 3063,43 крб / 4 = 765,86 крб).Установивши, що після смерті матері позивача ОСОБА_7 спірна квартира рішенням правління ЖБК «Молодіжний» (протокол № 10) була закріплена за батьком позивача та самим позивачем, які проживали в цій квартирі, слід дійти висновку, що позивач, в інтересах якого діяв його батько, реалізував своє право у спосіб, передбачений статтями 548, 549, 560 ЦК УРСР 1963 року, пунктом 43 Типового статуту ЖБК, та отримав на підставі свідоцтва про спадщину від кооперативу належну йому частину паєнагромаджень. За таких обставин, приймаючи до уваги, що після смерті матері позивача ОСОБА_7 відкрилась спадщина на належну їй частку паєнакопичень, то частку кооперативної квартири позивач успадкував відповідно до статей 524 - 562 ЦК УРСР 1963 року шляхом прийняття у спадщину частини паєнакопичення на квартиру. Він також був прийнятий до складу ЖБК «Молодіжний» на підставі заяви його батька;
позивач на законних підставах набув право власності на частину паєнакопичення, що становила 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , а після обміну - на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , оскільки доплата частини паєнакопичення позивача здійснювалась (проводилась) його батьком в інтересах позивача як неповнолітньої особи. Тому видане ОСОБА_6 свідоцтво про право власності від 08 вересня 1997 року серії НОМЕР_2 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення № 331-С на квартиру АДРЕСА_1 у частині права власності ОСОБА_6 на всю квартиру є таким, що підлягає визнанню недійсним;
після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, яку прийняли три особи: дружина ОСОБА_5 , діти ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, її правонаступником є донька ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину і була в подальшому залучена до участі у справі;
особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування. Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Суди попередніх інстанцій не встановили: чи виникло у ОСОБА_1 право власності на частку квартири внаслідок успадкування паєнакопичення (пайового внеску); чи має право особистої приватної власності на частку у квартирі ОСОБА_1 після смерті своєї матері, якщо батько не компенсував йому спадкову частку в паєнагромадженні; чи має значення для виникнення права власності на частку у квартирі, яка дорівнює частці успадкованого паєнакопичення, прийняття у члени кооперативу декілька осіб і чи впливає членство на право власності;
оскільки суди не спростували ні факт успадкування паєнакопичення, ні факт обміну житлових приміщень, то підстав для відмови у задоволенні позовних вимог немає;
ОСОБА_5 була головою ЖБК будинку, яка і видавала довідку на кооперативну квартиру для оформлення права власності.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 761/45216/18 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У лютому 2024 року матеріали справи № 761/45216/18 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підставикасаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 24 січня 2024 року вказано, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_7 була прийнята до членів ЖК «Молодіжний» 04 грудня 1969 року, на її ім'я було переведено особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_3 .
ОСОБА_6 і ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 01 квітня 1970 року.
ОСОБА_1 (позивач) народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі рішення виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 31 березня 1975 року № 302 частина АДРЕСА_4 . Це рішення не містить інформації про зміну нумерації будинків.
Відповідно до розрахунку поділу паю за квартирою АДРЕСА_2 між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 станом на 01 листопада 1976 року ОСОБА_6 належить 2 423-35, ОСОБА_8 - 1694-03.
Згідно з копією свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя від 02 листопада 1976 року ОСОБА_6 , який перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7 , належить у спільному майні подружжя паєнакопичення в сумі 362,67 крб в ЖБК «Молодіжний» м. Києва.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 02 листопада 1976 року єдиними спадкоємцями померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_7 на підставі статті 529 ЦК УРСР є її чоловік ОСОБА_6 , діти: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та мати ОСОБА_9 , в рівних частинах. До складу спадкового майна входить - паєнакопичення в ЖБК «Молодіжний» в сумі 3063,43 крб, що належало померлій ОСОБА_7 на підставі довідки ЖБК «Молодіжний» від 04 жовтня 1976 року № 101.
Рішенням загальних зборів членів ЖБК «Молодіжний» від 05 листопада 1976 року (протокол № 10) ОСОБА_6 , 1936 року народження, прийнято в члени ЖБК «Молодіжний» та закріплено за ним з родиною 2 особи (він та син) дві кімнати площею 30,6 кв. м. в трикімнатній квартирі АДРЕСА_5 в якій вони проживають, внаслідок переходу йому паю в спадщину після померлої дружини члена ЖБК «Молодіжний» ОСОБА_7 та виключення ОСОБА_7 з членів ЖБК «Молодіжний». Цим же рішенням зараховано станом на 01 листопада 1976 року пай за ОСОБА_6 у розмірі 2 423,35 крб та відкрито за квартирою особові рахунки ОСОБА_6 з сином ОСОБА_1 на дві ізольовані кімнати площею 30,5 кв. м, ОСОБА_8 з бабусею ОСОБА_10 - на одну ізольовану кімнату площею 15,2 кв. м.
Надалі ОСОБА_6 здійснив доплату в сумі 550,63 крб та був переселений в квартиру АДРЕСА_6 цього ж будинку.
Згідно з відмітками у паспорті позивача із 01 липня 1987 року до 14 червня 1996 року він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 , з 05 листопада 1996 року до 30 червня 2000 року - за адресою: АДРЕСА_8 та з 02 червня 2005 року за адресою: АДРЕСА_9 .
15 листопада 1996 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 .
05 вересня 1997 року ОСОБА_6 на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 22 серпня 1997 року № 331-С видано свідоцтво про право власності на квартиру.
На момент видачі оспорюваного свідоцтва позивач був повнолітнім та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_8 .
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
03 червня 2016 року після смерті ОСОБА_6 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. завів спадкову справу № 9/2016.
Спадкоємцями після померлого ОСОБА_6 є: дружина ОСОБА_5 , дочка ОСОБА_3 та син ОСОБА_1 , кожному як спадкоємцю належить 1/3 частки спадкового майна - частини квартири АДРЕСА_1 , що належить спадкоємцю на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 08 вересня 1997 року серії НОМЕР_3 , яке видане Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації.
21 листопада 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Марченко О. І. видала ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на майно подружжя, набуте подружжям за час шлюбу. Спільне сумісне майно складається з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування від 25 листопада 2016 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_2 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
У статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
У частині другій статті 7 Закону СРСР «Про власність в СРСР» від 06 березня 1990 року № 1305-1 визначено, щочлен житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває право власності на це майно.
15 квітня 1991 року Постановою Верховної Ради УРСР «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» від 26 березня 1991 року N 885-XII введено в дію Закон УРСР «Про власність», у пунктах 1, 3 якого зазначено, що Закон УРСР «Про власність» застосовується до правовідносин, які виникли після введення в дію Закону, тобто з 15 квітня 1991 року. Щодо правовідносин, які виникли до 15 квітня 1991 року, Закон УРСР «Про власність» застосовується до тих прав і обов'язків, що виникнуть після введення в дію Закону. Положення статті 15 зазначеного Закону застосовуються до правовідносин, що виникли як до, так і після 15 квітня 1991 року.
Статтею 15 Закону УРСР «Про власність» передбачено, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
Згідно з абзацом 4 підпункту «а» пункту 4.1 Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56: стосовно об'єктів нерухомості в ЖБК встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування членам житлово-будівельного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на момент видачі оскаржуваного свідоцтва регулювались Тимчасовим порядком видачі свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна, що затверджений розпорядженням Київської міської держаної адміністрації від 02 жовтня 1996 року № НОМЕР_4.
Зазначеним Порядком передбачалось, що Головне управління житлового господарства та майна міста на підставі документів, які необхідні для видачі свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна та надаються власником майна, видає наказ про видачу свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомості та на його підставі видає відповідне свідоцтво, яке в подальшому реєструвалось Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто оспорюване свідоцтво про право власності не породжує виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Таким чином, скасувати (визнати недійсним) свідоцтво про право власності на майно можливо тільки у разі визнання недійсним (незаконним) відповідного рішення, на підставі якого видано це свідоцтво (див. постанови Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 917/927/17, від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 904/750/19, від 27 травня 2020 року у справі № 442/2771/17, від 09 березня 2021 року у справі № 756/4120/16-ц).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
У справі, що переглядається:
при зверненні з позовом про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру ОСОБА_1 зазначав, що після смерті його батька відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на ім'я спадкодавця на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 08 вересня 1997 року НОМЕР_1 , видане Головним управлінням житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації. Після заведення спадкової справи йому стало відомо, що вся квартира була зареєстрована за померлим батьком, хоча станом на ІНФОРМАЦІЯ_5 частина паєнакопичення, яка була ним успадкована після смерті матері та належала йому, становила 765 крб 86 коп., що арифметично відповідає 1/4 частці спірної квартири. Таким чином, оскаржуване свідоцтво про право власності від 08 вересня 1997 року видане без врахування частки, яка йому належала. Тому, посилаючись на норми статей 203, 215 ЦК України, ОСОБА_1 просив визнати свідоцтво частково недійсним;
апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині, виходив з того, що оформлення права власності на квартиру передбачено лише на члена кооперативу, незалежно від того, чи мали інші члени сім'ї частки у паєнакопиченні. Відповідно до пункту 5 Типового статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1972 року № 297, кількість членів кооперативу повинна відповідати кількості квартир у будинку, що будується кооперативом, крім випадків розділу паю та квартири, передбачених пунктів 43, 44 цього статуту. Таким чином, 05 листопада 1976 року загальні збори ЖБК «Молодіжний» не могли прийняти у члени кооперативу одночасно двох представників однієї сім'ї, які проживали в одній квартирі: ОСОБА_6 та ОСОБА_1 . Тому суд зробив висновок, що під час оформлення свідоцтва про право власності на квартиру від 08 вересня 1997 року на ім'я ОСОБА_6 порушень законодавства не допущено було, а підстав для визнання такого свідоцтва недійсним немає;
проте апеляційний суд не врахував, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не є правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто оскаржуване свідоцтво про право власності не породжує виникнення у відповідача відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності. Таким чином, скасувати (визнати недійсним) свідоцтво про право власності на майно можливо тільки у разі визнання недійсним (незаконним) відповідного рішення, на підставі якого видано це свідоцтво;
суд першої інстанції зробив правильний висновок, що для скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно має бути визнано недійсним та скасовано рішення органу на підставі якого було видано вказане свідоцтво. Проте позивач не оспорював наказ Головного управління житлового забезпечення від 22 серпня 1997 року № 331-С, на підставі якого 05 вересня 1997 року ОСОБА_6 було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову саме з цієї підстави.
За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про зміну мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. Тому колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
З огляду на результат касаційного оскарження, а саме: скасування постанови апеляційного суду, якою змінено мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, та залишення в силі рішення суду першої інстанції, підстав для нового розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року скасувати.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01 грудня 2022 року залишити в силі.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко