Справа № 521/11582/24
Провадження № 2/521/844/25
20 січня 2025 року Малиновський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді - Мазун І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Гриневич І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», третя особа - Національний банк України про захист прав споживачів шляхом визнання дій банку протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до АТ КБ «Приватбанк», третя особа - Національний банк України про захист прав споживачів шляхом визнання дій банку протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди та просить суд визнати дії АТ КБ "Приватбанк" щодо виконання постанови від 08.05.2024 року № 51716595 старшого державного виконавця про арешт коштів ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на цільовому рахунку КБ "Приватбанк" № 26205691173649, протиправними, стягнути з АТ КБ "Приватбанк" на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1 000 0000,00 (один мільйон) гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.05.2024р. старшим державним виконавцем Корабельного відділу ДВС у місті Херсон Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову №51716595 про арешт коштів боржника, у зв?язку із примусовим стягненням з суми у розмірі 195 437,77 грн. за несплату позивачем аліментів та було направлено державним виконавцем до КБ "Приватбанк". 08.05.2024р. АТ КБ "Приватбанк" арештував кошти на рахунку № НОМЕР_2 , на який позивач отримує зарплатні виплати, що є порушенням ст.ст. 68, 69 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Вказує, що 09.05.2024р., після його звернення до органу ДВС, старшим державним виконавцем прийнято постанову про зняття арешту з коштів боржника. Також 10.05.2024р. позивачем було направлено засобами зв'язку на адресу АТ КБ "Приватбанк" скаргу на дії працівників банку, яку залишено банком без розгляду. Вважає, що АТ КБ "Приватбанк" не захищені його права як клієнта банку із відкритим цільовим рахунком та порушено вимоги чинного законодавства, що є підставою для звернення до суду за судовим захистом.
22 липня 2024 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. (а.с. 16-17)
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено судовий розгля по суті позовних вимог. (а.с. 71)
Позивач в судове засідання не з'явився, однак надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи сповіщався належним чином, раніше до суду було надпно письмові пояснення у справі, де представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі у зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явилася, однак в матеріалах справи міститься її клопотання про розгляд справи за її відсутності.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, то відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.
Відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «Приватбанк», підписав Анкету-Заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Банку, та має відкритий банківський рахунок № НОМЕР_2 , що не заперечується сторонами.
До матеріалів справи також додано копію довідки від 14.05.2024 року № 67OVT8KKIDDQVAFI, з якої вбачається, що ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ЕЛЕКТРОННИЙ ПАСПОРТ ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ (ID КАРТКА) НОМЕР_3 , виданий 6511 22.03.2018 станом на 14.05.2024р. має в АТ КБ «ПриватБанк» картку НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ), на яку отримує зарплатні виплати. Також, на вказану картку (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ). (а.с. 12)
Відповідно до чинного законодавства України Банк здійснює надання банківських послуг необмеженому колу осіб на підставі їх заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг (далі - Умови, Договір). Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Позивач тим самим уклав з Відповідачем договір, який відповідно до ст. 634 ЦК є договором приєднання. За змістом частини першої статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Відповідно до Постанови Верховного Суду по справі № 755/18246/15-ц від 07.03.2018 року, встановлено, що позичальник, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, приєднався до договору приєднання та погодився з його умовами. При цьому Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору. Відповідно до висновків Верховного суду, викладених у постанові від 08 липня 2019 року в справі №923/760/18, твердження місцевого суду про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача (позичальника) під Умовами та правилами надання банківських послуг - є нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами - закон не вимагає.
Отже, Позивач підтвердив факт укладання договору з АТ КБ “ПриватБанк», при цьому Позивач не зазначив про неознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг Відповідача. Так, на офіційному сайті АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (www.privatbank.ua) розміщено «Умови та правила здійснення банківських послуг», цей документ є публічною офертою, що містить умови та правила надання послуг банком, до якої приєднується клієнт, підписуючи заяву. Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про платіжні послуги", електронний платіжний засіб - платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом.
Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка (ч. 1 ст. 1068 ЦК України).
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Згідно п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів" продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.
За таких умов, на відносини, що виникли між сторонами поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів".
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами у справі, 08.05.2024 р. старшим державним виконавцем Корабельного відділу ДВС у місті Херсон Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) прийнято постанову № 51716595 про арешт коштів боржника ОСОБА_1 , у зв?язку із примусовим стягненням суми у розмірі 195 437,77 грн. за несплату аліментів. (а.с.9)
Постановою Старшого державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Лейченко Валерією Сергіївною від 09.05.2024 року ВП № 51716595 про зняття арешту з коштів боржника, знято арешт з коштів, які знаходились на рахунках ОСОБА_1 (а.с. 10)
Відповідно до ст.124 Конституції України, всі судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу та приватних виконавців.
Порядок винесення постанов державними та приватними виконавцями, а також порядок їх прийняття до виконання особами, яким вони адресовані, визначається Законом України «Про виконавче провадження» та спеціальними законами. Порядок прийняття до виконання та виконання банками постанов державних/приватних виконавців про арешт коштів боржників, зокрема, також визначаються Законом України «Про банки та банківську діяльність» та Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою НБУ №22 від 21.01.2004 року.
Згідно зі статтею 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність», арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи за рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.
Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", іншими законами та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, кореспондентському рахунку. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми або коли інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.
Порядок виконання банками заходів щодо арешту коштів на рахунках клієнтів визначений у главі 9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою НБУ №22 від 21.01.2004 року .
Відповідно до п.9.1. цієї Інструкції, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що розміщені на його рахунку/ах, відповідно до статті 1074 Цивільного кодексу України, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, передбачених законом, установлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що розміщені на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення,.
Виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою про арешт коштів державного виконавця/приватного виконавця, судовим рішенням (у тому числі, рішенням, ухвалою, постановою суду) чи ухвалою слідчого судді, суду, постановленою під час здійснення кримінального провадження.
Згідно з п.9.2. Інструкції, банк накладає арешт на кошти, що обліковуються за рахунками, відкритими клієнтами банку, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку з питань відкриття і закриття рахунків.
Пунктом 9.3. Інструкції встановлено, що арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт, залежно від наявної суми, накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.
Банк здійснює дії щодо арешту коштів відповідно до пункту 9.6 цієї глави.
Під час дії документа про арешт коштів, банк протягом операційного дня, відповідно до статті 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність", зупиняє видаткові операції за рахунком клієнта та здійснює арешт усіх надходжень на рахунок клієнта до забезпечення суми коштів, що зазначена в документі про арешт коштів, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів.
Відповідно до п.9.7. Інструкції, якщо на кошти накладено арешт і на рахунку арештована сума коштів менша, ніж та, що зазначена в документі про арешт коштів, то банк не приймає до виконання платіжні доручення клієнта і повертає їх, згідно з пунктом 2.15 глави 2 цієї Інструкції.
Згідно з п.9.9. Інструкції, кошти, що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надходження платіжної вимоги/інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для виконання якого накладався арешт, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів .
Згідно з п. 9.10. Інструкції, до арешту суми в розмірі, який визначений документом про арешт коштів, банк продовжує арештовувати кошти, що надходять на рахунок клієнта.
Відповідно до п.9.11. Інструкції, банк здійснює зняття арешту з коштів за постановою виконавця про зняття арешту з коштів, прийнятою відповідно до законодавства України, за рішенням суду, ухвалою слідчого судді, суду або постановою прокурора.
Зміст цих норм права свідчить, що при виконанні постанови виконавця та накладенні арешту на поточні рахунки позивача, при блокуванні операцій за ними та нездійсненні видаткових операцій за арештованими рахунками, АТ КБ «Приватбанк» діяли відповідно до приписів чинного законодавства.
Отже, накладення арешту на поточні рахунки позивача, блокування операцій за ними та нездійснення видаткових операцій за арештованими рахунками не є порушенням прав позивача, а накладення арешту на грошові кошти позивача на рахунку у АТ КБ «Приватбанк» було здійснено на підставі зазначеної вище постанови виконавця про накладення арешту, при цьому, банк не здійснює перевірку такої постанови на її законність, а лише приймає її до виконання у строки та в порядку, що чітко регламентований приписами чинного законодавства. Приписами чинного законодавства передбачено обов'язок банку - при надходженні постанови виконавця - накласти арешт на відповідні рахунки та здійснити блокування будь-яких операцій за ними.
Більш того, за невиконання вимог державного/приватного виконавця та порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», за невиконання рішень судів, чинним законодавством передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність
Отже, як вбачається з викладеного, дії банку щодо накладення арешту на рахунки позивача, зупинення операцій за ними та нездійснення видаткових операцій за арештованими рахунками є правомірними та законними, а відтак, відсутні правові підстави для покладення на банк будь-якої відповідальності за здійснені дії.
Таким чином, позовні вимоги позивача щодо визнання дій та бездіяльності відповідача є безпідставними, не підтвердженими жодними доказами та такими, що суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства.
Частина 2 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», на яку посилається позивач, встановлює, що виконавець може звернути стягнення на кошти/електронні гроші боржника - юридичної особи, що знаходяться на його рахунках/електронних гаманцях і на рахунках/електронних гаманцях, відкритих боржником - юридичною особою через свої філії, представництва та інші відокремлені підрозділи.
Згідно із ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Згідно зі статтею 68 цього Закону, стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.
Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Відповідно до статті 70 Закону, розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно письмових пояснень представника банку, які не спростованні позивачем, слідує наступне. У своїх поясненнях представник відповідача вказував, що 08.05.2024 року АТ КБ “ПриватБанк» дійсно на підставі та у відповідності до постанови про арешт коштів боржника від 08.05.2024 року відділу ДВС у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) по ВП № 51716595 наклав арешт на грошові кошти Позивача, що містяться на рахунках ОСОБА_1 у межах 195437,77 гривень (згідно постанови). А вже 09.05.2024 року АТ КБ “ПриватБанк» на підставі постанови про зняття арешту з коштів боржника від 09.05.2024 року відділу ДВС у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) по ВП № 51716595 (причиною зняття арешту в постанові зазначено про погашення заборгованості боржником в повному обсязі) зняв арешт з коштів, які знаходились на рахунках Позивача у відповідності з постановою. (а.с.56-60)
Цивільним процесуальним кодексом України передбачено, що виконання судових рішень відбувається на підставі ЗУ “Про виконавче провадження». Відповідно до ч. 3 ст. 52 ЗУ “Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Не підлягають арешту кошти, що знаходяться на кореспондентських рахунках банку.
Судом встановлено, що кошти на рахунку Позивача, на які було накладено арешт АТ КБ «ПриватБанк» на підставі постанов державного виконавця 08.05.2024 року, а знято арешт - 09.05.2024 року не є коштами, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, так як такий рахунок Позивачу не відкривався.
Відповідно до довідки АТ КБ “ПриватБанк» від 14.05.2024 року, яка додавалася ОСОБА_1 до позову та знаходиться в матеріалах справи зазначено, що Позивач має карту (рахунок), на яку отримує зарплатні виплати. Також, на вказану карту (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).
Отже, рахунок, який відкритий позивачу і на який накладався арешт є універсальним, окрім коштів заробітної плати його можна використовувати для будь-якої іншої виплати, переказу на відміну від рахунку із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, передбачених Положенням про порядок відкриття та ведення поточних рахунків із спеціальним режимом використання в національній та іноземних валютах, банківських металах для цілей одноразового (спеціального) добровільного декларування затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 02.09.2022 року № 200.
Таким чином, у відповідності до Положення про порядок відкриття та ведення поточних рахунків із спеціальним режимом використання в національній та іноземних валютах, банківських металах для цілей одноразового (спеціального) добровільного декларування затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 02.09.2022 року № 200, спеціальний рахунок - це поточний рахунок із спеціальним режимом використання, який відкривається банком декларанту відповідно до Податкового Кодексу України для цілей одноразового (спеціального) добровільного декларування для зарахування грошових коштів у готівковій формі в національній та іноземних валютах, банківських металів з фізичною поставкою.
Отже, кошти на рахунку ОСОБА_1 , на які було накладено арешт АТ КБ «ПриватБанк» на підставі постанов державного виконавця не є коштами, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, так як такий рахунок позивачу Банком не відкривався.
Доказів відкриття позивачем саме рахунків із спеціальним режимом використання, спеціальних рахунків в АТ КБ “ПриватБанк» до суду не надано.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача у відшкодування моральної шкоди 1 000 0000 грн. також не підлягають задоволенню.
Відшкодування моральної шкоди - актуальне питання права, оскільки є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян.
Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 р. № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
При цьому, обов'язковою умовою настання відповідальності за заподіяну моральну шкоду є причинний зв'язок протиправної поведінки відповідача і моральної шкоди, що настала, де протиправність виступає причиною, а моральна шкода - наслідком. Відсутність причинного зв'язку означає, що моральна шкода заподіяна не поведінкою відповідача, а іншими причинами.
Відповідно, лише за наявності та доведеності усіх чотирьох зазначених умов є правові підстави для задоволення позову про відшкодування моральної шкоди. Тоді як відсутність хоча б однієї з них свідчить про необґрунтованість та недоведеність відповідних позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів і у цій частині позовної заяви.
Сама по собі констатація факту про нанесення моральної шкоди позивачеві не може бути беззаперечною підставою для відшкодування без доведеності її заподіяння та наявного причинного зв'язку між діями відповідача та наслідками.
У постанові від 12.09.2018 у справі №335/11779/16-ц, Верховний Суд вказав, що сама лише наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності.
Накладення арешту на рахунок позивача та блокування операцій за ним було здійснено відповідачем згідно з приписами чинного законодавства, умовами укладеного між позивачем та відповідачем договору, а не внаслідок нібито протиправних дій відповідача.
Дії відповідача з накладення арешту на рахунок позивача, блокуванню операцій за ними та нездійснення видаткових операцій за арештованим рахунком є правомірним та законним. Відповідно, банком АТ КБ «Приватбанк» жодним чином не було порушено ні прав позивача, ні приписів чинного законодавства.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду України у своїй постанові від 12.09.2018 року у справі №335/11779/16-ц.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Сума моральних збитків, заявлених позивачем до стягнення та вимога їх солідарного стягнення з відповідачів, є безпідставною та не підтвердженою жодними належними доказами. Підстави виникнення відповідальності відповідача позивачем не обгрунтована та не доведена.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України), обов'язок доказування покладається на сторін (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, тобто, щодо обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, необгрунтованими, та такими, які не підлягають до задоволення.
Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір компенсується за рахунок держави.
Керуючись ст.ст. 2-13, 76, 81, 141, 142, 263 - 265, 274, 430 ЦПК України, Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою НБУ №22 від 21.01.2004 року, ст.ст. 23, 1167 ЦК України ,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк», третя особа - Національний банк України про захист прав споживачів шляхом визнання дій банку протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення виготовлено 28 січня 2025 року.
ГОЛОВУЮЧИЙ І.А. МАЗУН