Рішення
24.12.2007 Справа № 2/213
За позовом Ужгородської міської ради, м. Ужгород
ДО Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку, м. Київ в особі філії «Відділення Промінвестбанку м. Ужгорода», м. Ужгород та
ДО виконавчого комітету Ужгородської міської ради, м. Ужгород
За участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - КП «Ринок-1», м. Ужгород
Про визнання недійсним договору поруки від 29.10.2004р.
Суддя О.Ф. Ремецькі
Представники сторін:
від позивача - Павлюк А.М. -представник за дорученням №02-11/186 від 11.05.07р.
від відповідача 1 - Кузка С.О. -представник за дорученням від 17.07.2007р.
від відповідача 2 -Куценко І.М. -предст. за дорученням №02-11/277 від 05.07.07р.
від третьої особи - Полтавцева Т.В. -представник за дорученням від 07.06.2007р.
СУТЬ СПОРУ: визнання недійсним договору поруки від 29.10.2004р.
Представник позивача просить позовні вимоги задовольнити повністю по мотивах, викладених у позовній заяві, посилаючись на їх обґрунтованість матеріалами справи. У підтвердження своєї позиції вказує на укладення оспорюваної угоди з перевищенням наданих особі повноважень, оскільки за відповідним рішенням Ужгородської міської ради поручителем за кредитною угодою повинна була виступити саме міська рада, а не виконавчий комітет, якому відповідні повноваження на його укладання не надавались. В свою чергу, з укладенням такого правочину виконавчим комітетом було покладено під загрозу фінансові ресурси , необхідні для здійснення повноважень місцевого самоврядування, оскільки до виключної компетенції ради належить затвердження місцевого бюджету -плану утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.
Крім того, питання рішень стосовно отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету та укладення відповідних договорів з цих питань у відповідності до вимог чинного законодавства належить до виключної компетенції міської ради.
Представник відповідача 1 заперечує з приводу позовних вимог в повному обсязі по мотивах, викладених у поданому суду письмовому поясненні. Вказує на те, що у відповідності до вимог статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представника юридичної особи не має юридичної сили, крім
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 24.12.2007року по справі №2/213
випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Представник відповідача 2 заявлені позивачем вимоги підтримав у повному обсязі, однак, належним чином оформленого письмово свого пояснення суду не надав. Разом з тим, надав суду відомості про те, що КП «Ринок-1», яке виступало позичальником за кредитним договором на сьогоднішній день перебуває у стані ліквідаційної процедури, яка ще не завершена і підприємство з Єдиного державного реєстру підприємств, установ та організацій не виключено.
Представник третьої особи письмово викладеної своєї позиції з приводу спору суду не надав, однак, в засіданні суду не спростовує доводів позивача та не подає жодних документів у їх заперечення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
Рішенням ХХХІІІ сесії ІУ скликання Ужгородської міської ради від 30.09.2004 року за №388 міська рада на підставі розглянутого листа комунального підприємства Ринок-1« від 15.09.2004р. №108 вирішила у відповідності до вимог статей 169, 172 та 533 Цивільного кодексу України виступити поручителем для отримання кредиту КП «Ринок-1» в сумі 400000грн. у філії «Закарпатське Центральне відділення Промінвестбанку».
З огляду на це рішення 29.10.2004 року між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ «Промінвестбанк»), м. Київ в особі керуючого філією «Закарпатське Центральне відділення Промінвестбанку» (кредитор), виконавчим комітетом Ужгородської міської ради в особі Ужгородського міського голови, що діяв на підставі вищенаведеного рішення міської ради (поручитель) та комунальним підприємством «Ринок-1» (позичальник) було укладено договір за №110/46-04 поруки.
За умовами даного договору (пункт 1) поручитель за цим договором зобов'язується відповідати в повному обсязі перед кредитором за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №44/32-04 від 13.08.2004р. (а також усіх додаткових угод до нього), укладеного між кредитором та комунальним підприємством «Ринок-1», за умовами якого останнє зобов'язане повернути кредитору до 12.08.2007р. кредит у розмірі 400000грн., відсотки за користування ним у розмірі 18% річних, сплатити неустойку (пеню, штрафи), а також відшкодувати кредитору всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання позичальником умов кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.
Позивач звернувся з вимогою про визнання даного договору поруки недійсним з посиланням на порушення сторонами при його укладенні вимог ст.ст. 92, 203, 207, 215, 547 та 648 Цивільного кодексу України та норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Аналізуючи доводи позивача щодо невідповідності оспорюваного договору вимогам чинного законодавства, укладенням його особою з перевищенням наданих їй повноважень, заперечення відповідача 1 та позицію інших сторін справи, суд констатує наступне.
Згідно статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон) органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 24.12.2007року по справі №2/213
повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Даню статтею також визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Відтак, саме міська рада здійснює управління майном та фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад районів у містах, та несе відповідальність перед громадою відповідного району у місті.
Згідно статті 26 цього Закону до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення питання про затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; прийняття рішень щодо отримання позик з інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету; затвердження договорів, укладених сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції.
Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено органи місцевого самоврядування, їх повноваження та компетенція. Так, представницький орган місцевого самоврядування, це виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. За нормами вищевказаного Закону ряд повноважень делегуються іншим органам для здійснення більш оптимального та найефективнішого їх застосування. Делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.
Згідно статті 1 Закону право комунальної власності, це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Однак, як свіжать матеріали справи, міською радою не делегувались повноваження виконавчому комітету на укладення оспорюваного правочину. Крім того, умовами кредитного договору №44/32-04 від 13.08.2004р. (пункт 2.8) укладеного між кредитором та комунальним підприємством «Ринок-1», в забезпечення повернення кредиту вказується на укладення договору поруки саме з Ужгородською міською радою, а не з виконавчим комітетом Ужгородської міської ради.
Цивільний кодекс України у статті 353 визначає поруку як договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Порука має похідний характер від забезпечуваного нею зобов'язання - своєчасного повернення кредиту за кредитним договором.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 24.12.2007року по справі №2/213
також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тощо. Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин), і у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 203 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.
В даному випадку оспорюваний правочин укладено з перевищенням повноважень, що є наслідком визнання його недійсним. Статтею 241 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Відповідно до п. 9 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» угода, укладена представником юридичної особи або керівником її відособленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, повинна бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону. Оскільки сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника другої сторони відповідних повноважень, то її засновані на цій угоді вимоги до другої сторони (від імені якої укладено угоду) задоволенню не підлягають. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відособленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.
Крім того, виконавчим комітетом Ужгородської міської ради, як колегіальним органом, не приймалося рішення про те, що виконавчий комітет виступить поручителем перед Промінвестбанком за виконання КП «Ринок-1» взятих зобов'язань за кредитним договором, а також не приймалось рішення про уповноваження міського голови на підписання такого договору поруки ні від імені ради, ні від імені виконавчого комітету.
Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Водночас, відповідно до статей
Продовження рішення господарського суду Закарпатської області від 24.12.2007року по справі №2/213
32, 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Натомість, відповідачем не доведено обставин, на які він посилався в обгрунтування своїх заперечень, а відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 92, 203, 207, 215, 547 та 648 Цивільного кодексу України, ст. ст. 32-36, 43, 44, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
1.1. Визнати недійсним договір поруки від 29.10.2004р., укладений між акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (ЗАТ «Промінвестбанк»), м. Київ в особі керуючого філією «Закарпатське Центральне відділення Промінвестбанку», виконавчим комітетом Ужгородської міської ради в особі Ужгородського міського голови та комунальним підприємством «Ринок-1» на забезпечення виконання кредитного договору №44/32-04 від 13.08.2004р.
1.2. Стягнути з Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку, м. Київ в особі філії «Відділення Промінвестбанку м. Ужгорода», м. Київ, пров. Шевченка, 12 (код ЄДРПОУ 00039002) на користь Ужгородської міської ради, м. Ужгород, пл. Поштова, 3 (код ЄДРПОУ 33868924) суму 85грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.Ф. Ремецькі