Справа № 367/542/22
Провадження по справі № 1-кп/367/233/2025
29 січня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
захисників: ОСОБА_5 ,
ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань суду кримінальне провадження внесене до ЄРДР за № 12021111050002256 від 18.10.2021 року по обвинуваченню:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Гостомель, Київської області, громадянина України, із вищою освітою, тимчасово непрацюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, суд
Встановлено, що ОСОБА_4 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, а саме: в тому, що він 17 жовтня 2021 року, близько 15 години (більш точного часу слідством не встановлено) в порушення вимог п. 2.9 а) Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002 (далі - Правила дорожнього руху), відповідно до яких «Водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння», перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем марки «Honda Accord ЗНГ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись вулицею Кімерською селища міського типу Гостомель Бучанського району Київської області в напрямку до вулиці 1-го Травня вказаного населеного пункту, в порушення вимог п. 2.3 б) Правил дорожнього руху, відповідно до якого «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, реагувати на її зміну, і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», та п. 2.3 д) ПДР України, відповідно до якого «Водій повинен не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху» не будучи уважним, не стеживши за дорожньою обстановкою, невчасно реагуючи на її зміну, та, в порушення вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху, відповідно до якого «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним», проявивши злочинну самовпевненість, не врахувавши дорожню обстановку, не обравши безпечну швидкість руху транспортного засобу, щоб маги змогу постійно контролювати його рух, не впоравшись з керуванням автомобіля «Honda Accord ЗНГ», реєстраційний номер НОМЕР_2 , виїхавши на ліве, відносно напрямку його руху, узбіччя, допустив наїзд на паркан домоволодіння розташованого за адресою; АДРЕСА_2 , де поряд розташовувався ОСОБА_7 1944 року народження, на котрого впала частина конструкції від паркану внаслідок наїзду автомобілем.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у вигляді перелому обох кісток правого передпліччя, забійної рани тім'яної ділянки голови, саден, підшкірних гематом голови, обличчя та лівого стегна, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості, так як для зрощення переломів необхідний термін більше 21-го дня.
Грубе порушення водієм ОСОБА_4 , вимог пунктів 2.9 а), 2.3 б), 2.3 д) та 12.1 Правил дорожнього руху України перебувають у прямому причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , свою провину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України визнав в повному обсязі і дав показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчинення злочину. В теперішній час щиро кається у скоєному злочині, компенсував потерпілому всі витрати, просив суд застосувати найм'якше покарання суворо не карати.
По суті обвинувачення і заданих запитань ОСОБА_4 пояснив, що він дійсно 17 жовтня 2021року, близько 15 години в смт. Гостомель Київської області рухався автомобілем по вул. Фрунзе в напрямку вул. 1 Травня, вскочивши в яму, його викинуло в сторону паркану, при цьому він зачепив потерпілого, який впав отримавши тілесні пошкодження. Він лишився на місці події. Поліцію та швидку викликали сусіди. Під час керування автомобілем він був у стані алкогольного сп'яніння, тому і не побачив ямки на дорозі. Так він порушив правила дорожнього руху, що стало умовою та причиною заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому. У вчиненому розкаюється. Зібрані по справі докази визнає, та їх не оспорює. Кваліфікацію його дій за ст. 286-1 ч.1 КК України не оспорює. Фактичні обставини у кримінальному провадженні не оспорює, їх визнає повністю. Всі витрати потерпілому він компенсував повністю.
Згідно поданої потерпілим ОСОБА_7 заяви від 25.04.2023 року, вбачається, що претензій будь якого характеру до обвинуваченого ОСОБА_4 він не має, просить судовий розгляд справи проводити у його відсутності.
Прокурор в судовому засіданні підтримала обвинувачення, викладене стосовно ОСОБА_4 в обвинувальному акті, додатково зазначила, що обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченого є його щире каяття, та відшкодування потерпілому збитків, обтяжуючою обставиною є стан алкогольного сп'яніння під час вчинення кримінального злочину. Враховуючи, те що вина ОСОБА_4 підтверджується його добровільними показами, обвинувачений раніше не був судимий,, характеризується позитивно та щиро розкаявся у вчиненому, просила визнати його винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначити обвинуваченому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 2 (два) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами. Речовими доказами розпорядитись відповідно до ст. 100 КПК України. Запобіжний захід відносно обвинуваченого не застосовувати.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_6 в судовому засіданні зазначив, що його підзахисний вину свою визнав, щиро розкаявся у вчиненому. Вважає два роки позбавлення волі занадто багато просить застосувати ст. 75 КК України та ст. 69 КК України.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримала позицію свого колеги.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України зі згоди учасників судового провадження, які на думку суду правильно розуміють зміст обставин по справі і не оспорюють їх, та немає сумнівів у добровільності їх позиції, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються і визначив обсяг доказів, що підлягає дослідженню в судовому засіданні, обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_4 показання, якого відповідають фактичним обставинам справи та дослідженням документів, що характеризують особу обвинуваченого. При цьому судом було роз'яснено учасникам судового провадження, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
За таких обставин, суд вважає, що провина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні злочину викладеного у даному вироку суду доведена та його дії суд кваліфікує за ч. 1 ст. 286-1 КК України, оскільки він своїми умисними діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинив злочин передбачений ч. 1 ст. 286-1 КК України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд, у відповідності до вимог статті 65 КК України, враховує обставини справи, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, санкція ч. 1 ст. 286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п'яти років.
Згідно ч. 4 ст. 12 КК України - нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п'яти років.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України вчинене обвинуваченим ОСОБА_4 , є нетяжким злочином.
При призначенні обвинуваченому покарання суд керується вимогами ст. ст. 65-67 КК України та роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" із змінами та доповненнями та виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, врахуванні ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
До обставин, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 згідно ст. 66 КК України суд відносить щире каяття та добровільне відшкодування заподіяної шкоди.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно ст. 67 КК України суд не вбачає.
Відповідно до положень пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Згідно роз'яснень, викладених у п.2 згаданої постанови, вирішуючи питання про вид і розмір покарання в кожному конкретному випадку, суд повинен визначати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із сукупності всіх обставин вчинення злочину (форми вини, мотивів, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, ступеня участі кожного із співучасників у вчиненні злочину та ін.).
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
Також, судом досліджено дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 який раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, одружений з 28.12.2018 року, має на утриманні неповнолітню дитину - сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою молодого віку, не працюючим, з місця проживання характеризується позитивно, про що свідчать відповідно: довідки КНП «Ірпінська центральна міська лікарня» Ірпінської міської ради Київської області від 20.10.2021 року; вимога щодо судимості; свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_3 , свідоцтво про народження серія НОМЕР_4 , виданих Виконавчим комітетом Гостомельської селищної ради міста Ірпеня Київської області; характеристика, надана депутатом Гостомельської селищної ради, та його свідчення.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , судом враховується, особа винного, який є особою молодого віку, не судимий, вину визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, відшкодував завдану потерпілому шкоду, непрацюючий, має на утриманні неповнолітню дитину, позитивно характеризується за місцем свого проживання, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його поведінку до, під час та після вчиненого кримінального правопорушення.
При цьому, враховуючи наведене, керуючись принципами індивідуалізації покарання, необхідності і достатності покарання, суд не знаходить підстав для застосування ст. 69 КК України, як про це просить захисник обвинуваченого, з огляду на таке.
Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.
Суд зауважує, що ч. 1 ст. 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
Аналогічну позицію виклав Верховний Суд у постанові від 03.02.2021 у справі № 629/2739/18.
Тобто для застосування судом положень ст. 69 КК України повинні бути встановлені пом'якшуючі покарання обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості саме вчиненого кримінального правопорушення. У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте у будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим (постанова Верховного Суду від 27 квітня 2021 року, справа № 712/4384/20, провадження № 51-548км21). Правова позиція Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 12 квітня 2023 року у справі № 606/1059/22
При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує, що при призначенні обвинуваченому покарання, та позиція потерпілого хоча і може бути врахована при призначенні покарання, однак у цій справі не є вирішальною, оскільки вчинений ОСОБА_4 злочин відноситься до категорії злочинів проти безпеки руху, до того ж в стані алкогольного сп'яніння, а також те, що вчинений ОСОБА_4 злочин є грубим нехтування ним п.2.9 а) ПДР України, відповідно до якого водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, свідчить про його підвищену суспільну небезпечність.
Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_4 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, що є тяжким порушенням у сфері безпеки дорожнього руху. Тяжкість обумовлена ступенем суспільної небезпеки, яка завдається вказаним діянням, оскільки, водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху, для самого себе та власності третіх осіб.
Враховуючи вище викладене, суд виходить із того, що ОСОБА_4 , сідаючи за кермо транспортного засобу в стані алкогольного сп'яніння, не міг не розуміти, що він піддає загрозі як своє життя так і життя оточуючих, зокрема пішоходів - потерпілого ОСОБА_7 .
Враховуючи вище викладене, суд вважає, що підстав для застосування відносно ОСОБА_4 ст. 69 КК України немає, оскільки не зважаючи на наявність пом'якшуючих обставин, під час розгляду справи не встановлено обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Разом із тим, положеннями ч. 1 ст. 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Отже, за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України, законом не передбачена можливість прийняття рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
Враховуючи наведене, керуючись принципами індивідуалізації покарання, необхідності і достатності покарання для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та запобігання новим кримінальним правопорушенням, суд приходить до переконання про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 286-1 КК України, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Так, санкція ч. 1 ст. 286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від трьох до п'яти років.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що при засудженні особи за ч.1 ст. 286-1 КК України, позбавлення права керування транспортним засобом є обов'язковим додатковим покаранням.
Таке рішення законодавця цілком узгоджується з нормою ч. 2 ст. 50 КК України, адже покарання має на меті також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, Верховний Суд у своїй постанові по справі № 702/301/20 від 04 вересня 2023 року зазначає, що особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Крім того, враховуючи обставини кримінального провадження, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_4 додаткове покарання, яке передбачене санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки дане покарання покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченим кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню, як учасника дорожнього руху.
Призначаючи ОСОБА_4 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує суспільну небезпечність вчиненого злочину у сфері безпеки руху, а також грубе порушення останнім Правил дорожнього руху, що призвело до ДТП та заподіяння потерпілому ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесних ушкоджень.
Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Призначаючи покарання, суд також враховує і принцип гуманізації відповідальності при призначенні покарання, який повинен бути застосований виходячи із засад визначених у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Справедливість покарання полягає насамперед у тому, що воно має відповідати загальнолюдським цінностям, моральним устоям суспільства, переконувати громадян у правильності судової політики.
Тобто, визначене покарання, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень і відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 не можливе без ізоляції від суспільства.
Разом з цим, враховуючи наявність обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, враховуючи позитивну характеристику, відшкодування потерпілому шкоди, думку потерпілого, який просив не карати обвинуваченого, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_4 основне покарання у виді позбавлення волі на строк, наближений до мінімальної межі санкції ч. 2 ст. 286-1 КК України.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого суд не застосовує.
Цивільний позов по справі відсутній.
Відповідно до ст.124 КПК України всі судові витрати покладаються на обвинуваченого та підлягають стягненню з нього.
Долю речових доказів вирішити на підставі ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 349, 369-374, 394 КПК України, суд
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк один рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід до ОСОБА_4 не обирати.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Стягнути із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 , процесуальні витрати на залучення експертів: інженерно-транспортна експертиза № 61-21/89-21 від 06.12.2021, вартість: 5148,30 грн.; інженерно-технічна експертиза № 62-21 від 25.11.2021, вартість: 1716,10 грн.; інженерно-технічна експертиза № СЕ-19/111-21/59211-ІТ від 13.12.2021, вартість: 1372,92 грн.
Речові докази по кримінальному провадженню: транспортний засіб - автомобіль «Honda Accord ЗНГ» реєстраційний номер НОМЕР_2 , що переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_9 - залишити у власника - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
медичну карту стаціонарного хворого №5824/884 на ім'я ОСОБА_7 та компакт диск марки «Axent» на котрому знаходяться рентгенограми ОСОБА_7 , що передані на відповідальне зберігання до КНП «Ірпінська ЦЛМ» IMP Київської області, залишити у КНП «Ірпінська ЦЛМ» IMP Київської області.
Вирок суду першої інстанції, в частині встановлення обставин справи, дослідження яких було визнане недоцільним, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, оскарженню не підлягає. В іншій частині, може бути оскаржено учасниками процесу, протягом 30-ти діб з моменту його проголошення, до Київського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги до Ірпінського міського суду Київської області.
Вирок суду набирає законної чинності після закінчення строку подання апеляційних скарг, якщо такі скарги не будо подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копії вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1