Справа № 367/4932/16-ц
Провадження №2/367/37/2025
Іменем України
13 січня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді Карабаза Н.Ф.,
при секретарі Собіної М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю,
До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю, припинення права власності на частину спільного майна зі стягненням грошової компенсації, в якій позивач просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , визначити, що частка в праві спільної сумісної власності подружжя - квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 складає 2/3 , частини, частка ОСОБА_1 складає 1/3 частину. Припинити його, ОСОБА_1 , право власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , з передачею цієї частки у власність ОСОБА_2 , та стягнути з відповідачки на його користь компенсацію, що складає вартість 1/3 частки зазначеної квартири у розмірі її ринкової вартості на час розгляду справи у суді. В ході розгляду справи позивач подав до суду зміни до позовної заяви про визнання майна спільною сумісною власністю, припинення права власності на частину спільного майна зі стягненням грошової компенсації (у порядку ст. 31 ЦПК України), заяву мотивував тим, що 01.08.2012 року він уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_2 .11 травня 2016 року шлюб було розірвано. До реєстрації шлюбу позивач з відповідачкою домовилися про придбання однокімнатної квартири у ЖК «Буча Квартал» шляхом участі у сплаті внесків у будівництво квартири. Договір з забудовником ТОВ «Сарафан» про спільну діяльність у будівництві житлового масиву «Буча Квартал» для одержання квартири АДРЕСА_1 було укладено на ім'я відповідачки. В період перебування в зареєстрованому шлюбі позивач та відповідачка в повному обсязі сплатили внески за вказану квартиру та отримали свідоцтво про право власності на квартиру на її ім'я. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на вказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27 вересня 2013 року за № 2676944. Після припинення шлюбних стосунків квартира залишилася у користуванні відповідачки. Згоди про поділ спільної квартири між сторонами не було досягнуто. Не зважаючи на те, що договір про спільну діяльність у будівництві між забудовником ТОВ «Сарафан» та відповідачкою було укладено до реєстрації шлюбу сторін, грошові внески за вказаним договором робилися як до реєстрації їх шлюбу з особистих коштів відповідачки так і після реєстрації шлюбу з особистих коштів позивача та за рахунок його з відповідачкою спільних коштів. Загальна сума внесків у будівництво квартири складала 26 000 доларів США ( що по курсу на період 2012 року становило десь 217 474,54 грн.). 1-й та 2-й внески робилися у розмірі 58,2% вартості квартири у офісі забудовника ТОВ «Сарафан» у сумах 63 239,54 грн. (22.06.2012 ) та 63 300 грн. ( 19.07.2012). Перші два внески було зроблено з особистих збережень відповідачки, усього на загальну суму 126 539,54 гривні. Зі своїх власних коштів, які позивачем були відкладені на навчання у магістратурі його сина у сумі 5 000 доларів США та з його власних збережень у сумі 2000 доларів США, які були у нього особисто ще до одруження, ним робилися внески в банківській установі «Дельта Банк» у м. Києві усього у сумі 7000 доларів США (що по курсу на листапад-грудень 2012 року становило 55 951 гривень з рахунку 799,3 грн. за 100 доларів США) та складали 25,8% грошових внесків у будівництво квартири. Таким чином. позивачем з власних збережень на будівництво квартири було внесено 55 951,00 гривень. Четвертий внесок, та внески по закінченню будівництва, з урахуванням збільшенням площі квартири, були сплачені з спільних коштів подружжя, що складало 16% грошових внесків у будівництво квартири, що становило 34 985 гривень. Таким чином, загальна сума всіх внесків 217 475,54 грн. Сума внеску відповідачки -126 539,54 грн. ( 58,2%). Сума внеску позивача - 55 951,00 грн. (25,8%). Спільний внесок - 34 985,00 грн. (16%). Частка відповідачки 58,2%+8%=66,2%. Частка позивача 25,8%+8%=33,8%. Оскільки частка в нерухомому майні повинна бути виражена завжди виключно у вигляді простого дробу, визначає частки кожного подружжя, застосувавши принцип скорочення дробу. Отже, ідеальна частка кожного з подружжя у квартирі складає - 662/1000 (частка відповідачки), 338/1000 (частка позивача), або застосовуючи принцип скорочення дробу частки подружжя становлять; 331/500 (частка відповідачки), 169/500 (частка позивача). Позивач в спірній квартирі не проживає, шлюб між сторонами розірвано та їх відносини виключають сумісне користування цим житлом. Позивач не вимагає залишення за собою майна в натурі. На теперішній час, квартира, перебуває лише у користуванні відповідачки, при цьому спільне користування квартирою є неможливим. Відповідачка проживає у квартирі разом із сім'єю своєї дочки, яку-небудь компенсацію за користування квартирою позивачу не сплачується. Відповідачка, її дочка та зять постійно працюють та вона має фінансову можливість компенсувати позивачу вартість 169/500 частки квартири, яка належить позивачу. Більш того, вказана компенсація незначна та не становитиме для відповідачки надмірний тягар. Вважає, що однокімнатна квартира не може бути поділена в натурі без втрати її цільового призначення, визначити порядок користування у квартирі, де житлова площа складає 18,5 кв.м також неможливо. Отже, іншого способу поділу цього майна, як шляхом отримання грошової компенсації він не бачить. Просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визначити, що частка в праві спільної сумісної власності подружжя - квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 складає 331/500 частка квартири, частка ОСОБА_1 складає 169/500 частки квартири. В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 331/500 частку квартири АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 169/500 частку квартири АДРЕСА_1 . Припинити право власності ОСОБА_1 на 169/500 частку квартири АДРЕСА_1 , з передачею цієї частки у власність ОСОБА_2 , та стягнути з відповідачки на його користь компенсацію, що складає вартість 169/500 частки зазначеної квартири у розмірі її ринкової вартості на час розгляду справи у суді. Стягнути судові витрати по справі.
Відповідачем ОСОБА_2 через канцелярію суду були подані заперечення на позовну заяву, в яких зазначено, що предметом спору у даній справі є її права на частку квартири АДРЕСА_1 . Із позовом повністю не згодна, вважає його необґрунтованим із наступних підстав. Предметом спору у даній справі є її права на частку квартири АДРЕСА_1 . Із позовом повністю не згодна, вважає його необґрунтованим із наступних підстав. Вона разом із дочкою, як мати одиначка проживала в житлі, яке постійно була вимушена знімати в м. Києві та Київській області. Постійно працювала на декількох (двох та навіть трьох) роботах, та не маючи свого житла, постійно мріяла його придбати, для чого відкладала кошти та підшукувала таку можливість. З часом вона, разом із дочкою та її майбутнім чоловіком, оцінивши їх кошти та можливості, вирішили спільно придбати однокімнатну квартиру на 3 поверсі (загальна площа 34,3 кв.м, житлова площа 18,5 кв.м ) в будинку «Квартал «Новатор», який починав будуватися в АДРЕСА_2 . 22.06.2012 р. вона, на той час - ОСОБА_3 , підписала додаткову угоду № 201 з ТОВ «Сарафан» в особі керівника проекту Дембовської Н.В. до договору № 1/2012 про спільну діяльність у будівництві житлового масиву «Квартал «Новатор» від 16.02.2012 року. На підставі даної додаткової угоди стала стороною 203 у договорі про спільну діяльність у будівництві від 16.02.2012 року. За угодою вона повинна була вносити кошти на будівництво в національній валюті у розмірі, що еквівалентний 26 024,50 доларам США чотирма частками, а саме: 63 239, 54 грн., що на дату підписання угоди складало 7 807, 35 доларів США на протязі трьох банківських днів після підписання угоди; другий етап - суму, що еквівалентна 7 807, 35 доларів США до 30 вересня 2016 року; третій етап - суму, що еквівалентна 7 807, 35 доларів США до 27 грудня 2016 року; останній внесок в сумі, що еквівалентна 2 602,45 доларів США під час отримання свідоцтва про право власності на квартиру. При цьому, термін завершення будівництва та отримання свідоцтва про право власності на квартиру, повинен був складати - до 30 липня 2013 р. Перший внесок за будівництво квартири у розмірі - 63 239, 54 грн. був нею сплачений за договором ТОВ «Сарафан» в день підписання угоди, тобто 22.06.2012 р. Другий внесок у розмірі 63 300,00 гр. був нею внесений за договором ТОВ «Сарафан» 19.07.2012 р., так як кошти вона мала у гривнях, та боялась, зміну курсу. В цей же час в її житті з'явився ОСОБА_1 . Вона повідомила його, що фінансує будівництво однокімнатної квартири в м. Буча, і що має на це кошти, але одразу сказала, що це буде не її квартира, а квартира для її дочки, щоб вона із своїм чоловіком та майбутніми дітьми мали житло, а не микалась по чужим помешканням, як це довелось їй. Проте ОСОБА_1 , дізнавшись про квартиру, стверджував, що чесність та порядність в нього на першому місці, він із самого початку знав, що вона має дочку, яку сама ростила, виховувала та навчала без чоловіка, і це її квартира, де вона буде проживати. ОСОБА_1 на це все погоджувався. При цьому, ОСОБА_1 наполягав, що вони відразу зареєстрували шлюб. До цього, вона вже сплатила за квартиру більшу частку коштів, а саме сплатила: 126 539,54 грн. 01.08.2012 р., нею було укладено шлюб із ОСОБА_1 . У ОСОБА_1 на той час не було ніяких коштів, він обмежував себе в усьому, бо знімав кімнату в Києві де жив разом із своїм сином від першого шлюбу. ОСОБА_1 погодився із тим, що вона не залишить свою доньку, яка на той час створила свою сім'ю, та буде їй допомагати, та погодився жити разом із її дітьми і знімати квартиру. Але, як тільки ми уклали шлюб та почали жити разом, ОСОБА_1 змінився на очах. Це виявилась зовсім інша людина, ніж вона вважала, виходячи за нього заміж. Виявилось, що ОСОБА_1 не та особа, за яку він себе видавав, зокрема виявилось, що він щодня вживає алкоголь, палить по дві пачки цигарок та ще й страждає на психічні розлади. Під час перебування у шлюбі ОСОБА_1 витрачав спільні кошти не на користь сім'ї, а потім взагалі перестав давати будь-які кошти. Ще у 2013 р. він почав зникати та перестав ночувати вдома, виявилось, що в нього є і інші жінки. У вересні 2013 року, ОСОБА_1 забрав (по суті вкрав) всі її заощадження ОСОБА_2 , і вона знову була вимушена позичати кошти. Бо якраз у вересні 2013 р. треба було платити останній внесок за квартиру. У відповідь на її претензії він заявив, що просто забрав ці кошти, бо має на це право, так як вони тепер їх спільні. Була сильна сварка, вона просила повернути кошти та погрожувала, що звернеться до міліції. Тоді ОСОБА_1 , спочатку казав, що він, взагалі може претендувати на половину квартири, бо вона вважається , що придбана у шлюбі. Але потім, щоб вона не пред'являла претензій та не зверталась до правоохоронних органів, ОСОБА_1 написав розписку, що він не буде претендувати на квартиру і не буде претендувати на повернення коштів, які вони, начебто разом вклали під час шлюбу у разі розлучення. Проте, насправді ОСОБА_1 коштів ніяких не вкладав. Але написавши розписку він це підтвердив та відмовився від претензій. У травні 2014 р., ОСОБА_1 остаточно її покинув та сказав що розлучиться із нею. Проте, розірвання шлюбу було оформлено лише 11.05.2016 р. Весь ремонт у придбаній квартирі вона робила за власні кошти та сама платила будівельникам. Просить відмовити у задоволенні позову. У своїх подальших запереченнях також звертає увагу суду, на те, що позивач декілька разів змінював свої вимоги, подаючі нові позовні заяви, тривалість розгляду вказаної справи, спричиняє значних порушень прав не лише відповідачки а й членів її сім'ї, які мешкають у спірній квартирі. Враховуючи усю тяганину відповідачка готова визнати позов та сплатити ОСОБА_1 відступні у розмірі 1/3 вартості квартири, що згідно наданих позивачем документів складає 145 611,00грн., так як того хоче відповідач.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 уточнив позовні вимоги, зазначивши, що оскільки, відповідач визнала позов його довіритель відмовився від вимоги щодо припинення його право власності на 169/500 частку квартири АДРЕСА_1 , з передачею цієї частки у власність ОСОБА_2 , та стягнути з відповідачки на його користь компенсацію, що складає вартість 169/500 частки зазначеної квартири у розмірі її ринкової вартості на час розгляду справи у суді та просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визначити, що частка в праві спільної сумісної власності подружжя - квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2 складає 331/500 частка квартири, частка ОСОБА_1 складає 169/500 частки квартири. В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 331/500 частку квартири АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 169/500 частку квартири АДРЕСА_1 , стягнути сплачений судовий збір. Судові витрати понесенні на отримання правової допомоги будуть надані згідно чинного законодавста пізніше.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 зазначив, що дійсно відповідач готова була сплатити позивачу грошові кошти у сумі 145611,00грн як відступні, лише з метою щоб закінчити цю справу та «відв'язатися» від ОСОБА_1 . Однак, якщо позивач відмовляється від вимоги щодо стягнення компенсації просить суд врахувати при винесенні рішення, що сторони, як подружжя сплатили кошти перебуваючи у шлюбі лише за 1/3 частину вказаної квартири, а за 2/3 частини квартири ОСОБА_2 внесла свої особисті кошти ще, коли не перебувала у шлюбі з позивачем. А тому слідує, що позивач має право на 1/6 частину вказаної квартири, як майна придбаного під час шлюбу, оскільки, саме 1/3 частина спірного житла була оплачена під час перебування ОСОБА_2 з позивачем у шлюбі.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 повністю підтримала позицію свого представника.
Заслухавши пояснення учасників розгляду, дослідивши письмові матеріали справи, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи уточнені позовні вимоги позивача та його представника, часткове визнання позовних вимог відповідачкою та її предстаником під час розгляду справи, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У статті 129 Конституції України, закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.
Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрували шлюб 01.08.2012 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї і, актовий запис № 1583.
Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 , виданого Бучанським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис 15 вбачається, що шлюб між чоловіком ОСОБА_1 і дружиною ОСОБА_2 розірвано 11 травня 2016 року.
Згідно інформації довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 13.06.2016 року ОСОБА_2 є власником на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності від 27.09.2013 року квартири АДРЕСА_1 .
22.06.2012 між ТОВ «Сарафан» в особі керівника проекту Дембовської Н.В. та ОСОБА_3 було укладено додаткову угоду № 201 до договору № 1/2012 про спільну діяльність у будівництві житлового масиву «Квартал «Новатор» від 16.02.2012 року. Згідно умов якого ОСОБА_3 стала стороною 203 у договорі про спільну діяльність у будівництві від 16.02.2012 року. За угодою Волятицька повинна вносити кошти на будівництво в національній валюті у розмірі, що еквівалентний 26 024,50 доларам США чотирма частками, а саме: 63 239, 54 грн., що на дату підписання угоди складало 7 807, 35 доларів США на протязі трьох банківських днів після підписання угоди; другий етап - суму, що еквівалентна 7 807, 35 доларів США до 30 вересня 2016 року; третій етап - суму, що еквівалентна 7 807, 35 доларів США до 27 грудня 2012 року; останній внесок в сумі, що еквівалентна 2 602,45 доларів США під час отримання свідоцтва про право власності на квартиру. При цьому, термін завершення будівництва та отримання свідоцтва про право власності на квартиру, повинен був складати - до 30 липня 2013 року.
Кошти у розмірі - 63 239,54 грн. було прийнято від ОСОБА_3 22 червня 2012 року, підстава: додаткова угода № 201, що вбачається з копії квитанції до прибуткового касового ордера № 24-7 ТОВ «Сарафан», що містить підпис касира та печатку товариства.
Кошти у розмірі - 63 300,00 грн. було прийнято від ОСОБА_3 19 липня 2012 року, підстава: додаткова угода № 201, що вбачається з копії квитанції до прибуткового касового ордера № 104 ТОВ «Сарафан», що містить підпис касира та печатку товариства.
Згідно квитанції № ПН276914 від 21 листопада 2012 р. вбачається, що ОСОБА_3 сплатила ТОВ «Сарафан» 47000,30грн., призначення платежу: часткове внес. вкл. у спільну діяльність згідно додаткової угоди № 201 до договору № 1/2012 від 16.02.2012.
Згідно квитанції № ПН290974 від 26 грудня 2012 р. вбачається, що ОСОБА_3 сплатила ТОВ «Сарафан» 4775,00грн., призначення платежу: часткове внес. вкл. у спільну діяльність згідно додаткової угоди № 201 до договору 1/2012 від 16.02.2012.
Згідно квитанції від 14 грудня 2012 року вбачається, що ОСОБА_3 сплатила ТОВ «Сарафан» 12 250,00грн., призначення платежу: часткове внес. вкл. у спільну діяльність згідно додаткової угоди № 201 до договору № 1/2012 від 16.02.2012.
Згідно квитанції № ПН395360 від 27 вересня 2013 р. вбачається, що ОСОБА_3 сплатила ТОВ «Сарафан» 26 911,00грн., призначення платежу: часткове внес. вкл. у спільну діяльність згідно додаткової угоди № 201 до договору № 1/2012 від 16.02.2012.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). До спільного майна подружжя входять і їх заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 статті 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя (постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року №6-2333цс15).
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Сутність добросовісності передбачає вірність зобов'язанням, повагу до прав інших суб'єктів, обов'язок до співставлення власних та чужих інтересів, унеможливлення заподіяння шкоди третім особам.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Зі змісту п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Суд зауважує, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була придбана сторонами по справі під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі ( 01.08.2012 року (реєстрація укладення шлюбу) - 11 травня 2016 року (реєстрація розірвання шлюбу), даний факт підтверджено сторонами по справі та свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 , свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_2 та свідоцтвом про право власності на нерухоме майно індексний номер 1024004 від 27.09.2013 року об'єкт нерухомого майна 168851132108.
Твердження позивача про те, що ОСОБА_2 сплатила за спірне майно (перший та другий внески за будівництво житла) особисті кошти, в сумі 126539,54грн., що становило 331/500 або 2/3 частини квартири, ще до укладення шлюбу знайшли підтвердження поданими доказами, зокрема копією квитанції до прибуткового касового ордера № 104 ТОВ «Сарафан» від 22.06.2012 року та копією квитанції до прибуткового касового ордера № 24-7 ТОВ «Сарафан» від 19 липня 2012 року. Даний факт підтвердила своїми поясненнями і відповідач.
Твердження представника відповідача про те, що позивачем ОСОБА_1 з власних збережень було внесено в будівництво спірної квартири 55 951,00грн в період листопада-грудень 2012 року, що становило 16% грошових внесків у будівництво квартири та відповідно 169/500 або 1/3 частки квартири, не знайшло жодних підтверджень, ні позивачем , ні його представниками не надано суду жодних належних доказів, які б підтверджували б дані факти.
Твердження представника позивача у письмових поясненнях, що третій внесок сплачував позивач у відділенні Дельта банку з своїх особистих коштів, які ним було відкладено ще до одруження з відповідачкою на навчання у магістратурі його сина у сумі 5 000 доларів США та з своїх власних збережень у сумі 2000 доларів США, а всього у сумі 7000 доларів США, що по курсу на листопад-грудень 2012 року становило 55 951,00 гривень ( за 100 доларів США 799,3 гривні), не знайшло жодних підтверджень, ні позивачем, ні його представниками не надано суду жодних належних доказів, які б підтверджували б дані факти. Пояснення представника позивача про те, що зазначені кошти складалися з грошей, зароблених позивачем особисто, грошей, які щомісячно відкладалися з пенсії на його сина, яка була нарахована та виплачувалась у зв'язку із втратою годувальника, матері сина позивача, суд не бере до уваги, оскільки, з поданої довідки від 24 квітня 2017 року № 2965/03 вбачається, що за період з січня 2004 року по грудень 2012 року ОСОБА_8 отримав всього 49625,64грн. призначеної пенсії, з довідки про заробітну плату для обчислення пенсії ТОВ «СО-ЄВРОБУД» вбачається, що за період з вересня 2012 року по грудень 2012 року становить 8 550,00грн., якихось інших даних щодо інших отриманих доходів позивачем за цей період, які б дозволяли зробити йому заощадження в розмірі 8000доларів США суду не надано.
Крім того, подані позивачем копії квитанцій щодо внесення платежів на виконання умов додаткової угоди № 201 до договору № 1/2012 про спільну діяльність у будівництві житлового масиву «Квартал «Новатор» від 16.02.2012 року. Спростовують факт внесення коштів в сумі 55951,00грн. в період часу з листопада по грудень 2024 року, оскільки внесення коштів в період листопад - грудень 2012 року проводилося наступним чином: 21 листопада - 47 000,00грн., 14 грудня 2012 року - 12250,00грн. 26.12.2012 року - 4775,00грн., що в загальній сумі становить 64025,00грн.
Крім того, твердження представника відповідача про те, що четвертий внесок згідно вище зазначеного договору за спірне житло в розмірі 34985 грн. було здійснено за спільні кошти подружжя, суперечить тому вище зазначеному, оскільки з поданих квитанцій щодо внесення платежів на виконання умов додаткової угоди № 201 до договору № 1/2012 про спільну діяльність у будівництві житлового масиву «Квартал «Новатор» від 16.02.2012 року вбачається, що останній платіж який був здійснений у вересні 2013 року був на суму 26 911,00грн.
Також суд не бере до уваги подані відповідачкою довідки з ПАТ «АКПІБ» від 18.01.2017 № 111-1/915 щодо відкриття нею депозитного рахунку в іноземній валюті на суму 2000доларів США, довідок з ПАТ КБ «ПриватБанк» від 09.12.2016 № RIN1BLSKIDUET5RR та № 4EJL82DPSTOQBM0Н щодо закриття рахунків на суму 2000 доларів США та 1000 доларів США ОСОБА_9 (доньки відповідачки), оскільки, вони не є доказами зняття таких коштів з рахунків та не є доказами внесення саме цих грошових коштів у будівництво спірної квартири ОСОБА_2 як особистих коштів.
За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не гривень мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Оскільки, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 77, 78) і це є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 12, 81).
Таким чином, враховуючи позицію відповідача щодо визнання позовних вимог та відсутність допустимих та належних доказів щодо сплати внесення платежів на виконання умов додаткової угоди № 201 до договору № 1/2012 про спільну діяльність у будівництві житлового масиву «Квартал «Новатор» від 16.02.2012 року на суму 55951,00 грн. одним із подружжя своїх особистих коштів, беручи до уваги, що усі кошти за спірне житло (крім 126539,53грн) були сплачені під час перебування сторін справи у шлюбі, тобто суд приходить до висновку, що 217475,54грн (загальна сума внесків) - 126539,54грн. (внески сплачені за особисті кошти ОСОБА_2 ) = 90936,00грн. - що є коштами, які були внесені під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в зареєстрованому шлюбі, тобто є коштами подружжя та належать до спільного майна подружжя.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених дослідженими доказами, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд, враховуючи що спірна квартира була набута під час шлюбу, але в частині 2/3 за особисті кошти відповідачки, а в частині 1/3 за кошти, що належать до спільного майна подружжя, вирішуючи спір у межах позовних вимог та врахуванням встановлених обставин, особливостей та обсягу майна, відсутності доказів можливості його поділу в натурі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково та вважає за необхідним визнати за позивачем 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 , а за відповідачем 5/6 частини вказаної квартири.
На підставі ст. 3, 60, 61, 69, 70, 71 Сімейного Кодексу України, ст. 15, 367-368, 372 ЦК України, керуючись ст. 4,10, 76, 133, 141, 247, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю - задовольнити частково.
Визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визначити, що частка в праві спільної сумісної власності подружжя - квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 складає 1/6 частини квартири та ОСОБА_2 складає 5/6 частини квартири.
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 .
В порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 5/6 частини квартири АДРЕСА_1 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст судового рішення буде складено протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Суддя: Н.Ф. Карабаза