Справа № 367/5443/24
Провадження №2/367/1411/2025
Іменем України
14 січня 2025 року Ірпінський міський суд Київської області в складі
судді Карабаза Н.Ф.,
за участю секретаря Собіній М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович, Ірпінський відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
До Ірпінського міського суду Київської області звернувся ОСОБА_1 з позовом до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», третя особа: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв А.А., Ірпінський відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Позов мотивує тим, що 06.12.2016 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального кругу Завалієвим Артемом Анатолійовичем було вчинено виконавчий напис № 6613 про стягнення з ОСОБА_1 (на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк» правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк» заборгованості в розмірі 40 173,07грн. за кредитним договором № DNH4KS20540127 від 16.07.2005 року. Категорично не погоджується з виконавчим написом, вважає його таким, що вчинений з порушенням вимог законодавства та таким, що не підлягає виконанню, тому змушений звернутись до суду із даною позовною заявою. Сума заборгованості, яка стягується з нього на користь відповідача є по суті оспорюваною та такою, що не визнана ним як безумовна, а також є безпідставною та необґрунтованою, оскільки нотаріально посвідчених договорів на таку суму він не укладав ні з відповідачем, ні з іншими фінансовими компаніями або банками. Жодної вимоги від відповідача не отримував, а тому вчинення виконавчого напису не могло бути можливим внаслідок подання відповідачем неповного пакету документів. Крім того, він був позбавлений можливості повідомити нотаріуса про відсутність в нього боргу. Також, не відомо, чи подавався відповідачем приватному нотаріусу оригінал кредитного договору чи лише його копія чи подавалась засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. А також, нотаріус у спірному виконавчому написі не визначив та не вказав виникнення права вимоги згідно кредитного договору, лише безпідставно зазначив, що стягнення здійснюється за період з 16 липня 2005 року по 26 вересня 2016 року. Тому є підстави вважати, що нотаріус не дотримався положень статті 88 Закону України "Про нотаріат" щодо можливості стягнення заборгованості за період в межах трьох років. Просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 06.12.2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем, який зареєстровано в реєстрі за № 6613 від щодо стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованості за договором № DNH4KS20540127 від 16.07.2005 року в розмірі 40 173,07 грн. та стягнути з відповідача на його користь сплачені судові витрати.
Відповідач АТ КБ «ПриватБанк» через канцелярію суду подав відзив на позовну заяву. В якому зазначає, що укладений договір є обов'язковим до виконання сторонами. З боку АТ КБ "ПРИВАТБАНК" здійснювалися додаткові заходи щодо вирішення питання в досудовому порядку, а саме направлення вимог про усунення порушень за вказаним кредитним договором яку позивач залишив без уваги та виконання, що свідчить про факт наявності боргу та його визнання саме стороною позивача. З боку позивача не надано жодного доказу відсутності заборгованості за кредитним договором. Згідно ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом. Банком були надані нотаріусу усі документи відповідно до Переліку отримання виконавчого напису для стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин, які не потребують нотаріального посвідчення проводиться на підставі таких документів: оригіналу кредитного договору, засвідченої стягувачем виписки з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості строків їх погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості. Що стосується строку за котрим здійснюється стягнення за виконавчим написом, то з урахуванням переривання строку шляхом часткової оплати позивачем боргу, відповідачем правомірно заявлено до стягнення суми заборгованості за вказаний період, а нотаріус правомірно в межах строків вчинив спірний виконавчий напис. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В судове засідання позивач не з'явився, через канцелярію суду його представник - адвокат Барабаш В.В. подала клопотання щодо розгляду справи без участі позивача та його представника за наявними в справі матеріалами, просять задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач - АТ КБ «ПриватБанк» в судове засідання не забезпечив явку свого представника. У поданому до суду відзиві просив справу розглянути без участі представника товариства. Про час і місце слухання справи повідомлений належним чином.
Третя особа - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв А.А. в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Через канцелярію суду подав заяву щодо розгляду справи без його участі.
Третя особа - Ірпінський відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) в судове засідання не забезпечив явку свого представника, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. вчинено виконавчий напис 06 грудня 2016 року, зареєстровано в реєстрі за № 6613, про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», що є правонаступником Закритого акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», невиплачені в строк відповідно до умов Кредитного договору № DNH4KS20540127 від 16.07.2005 року та розрахунку заборгованості за договором станом на 26.09.2016 року, грошових коштів у сумі 40173,07грн. з урахуванням: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1436грн. 45коп.; заборгованості за відсотками у розмірі 10416грн. 86коп.; заборгованості з пені у розмірі 28 319грн. 76коп., стягнення здійснюється за період з 16 липня 2005 року по 26 вересня 2016 року в розмірі 40 173,07 грн.
Відповідно до ст.18 ЦК України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок здійснення виконавчого напису нотаріусом регулюється Законом України «Про нотаріат», Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, в редакції від 29.11.2001 року, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року з наступними змінами.
Виконавчий напис - це розпорядження нотаріального органу про примусове стягнення з боржника на користь кредитора грошових сум або передачу чи повернення майна кредитору, вчинене на документах, які підтверджують зобов'язання боржника. В основі вчинення цієї нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.
Згідно з ч.1 ст. 88 Закону України «Про нотаріат» № 3425-XII від 02.09.1993 року, зі змінами, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Отже, виконавчий напис вчиняється нотаріусом за наявності двох умов: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем і якщо з моменту виникнення права на позасудове вирішення спору не минув строк, передбачений законом.
Частиною 1 статті 87 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Згідно приписів ч.2 ст. 87 Закону України «Про нотаріат» перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 3.2, 3.5 Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року. Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року.
Як вбачається зі змісту спірного виконавчого напису, під час його вчинення приватний нотаріус нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв А.А. керувався ст. 34, ч. 1 п.19, ст.ст. 87, 88, 89 Закону України «Про нотаріат», та п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172.
Пунктом 2 Розділу 2 «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються:
а) оригінал кредитного договору;
б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Разом з цим, Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22.02.2017 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14, визнав незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» зокрема в частині пункту 2 змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Київський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про необхідність визнання нечинною Постанови Кабінету міністрів України № 662 від 26.11.2014 року «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині п.1 та п.2 зазначеної постанови.
Згідно приписів ч.2 ст.265 КАС України у разі визнання рішенням суду нормативно-правового акта протиправним та нечинним, такий нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 в редакції від 29.11.2001 року.
Така позиція суду узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 січня 2019 року, справа № 910/13233/17.
Пунктом 1 зазначеного Переліку, в редакції від 29.11.2001 року, передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:
а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;
б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Позивач зазначає, що стягувач не надав доказів безспірності вимог до боржника. Крім того, укладений кредитний договір, не був нотаріально посвідченим, та не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчі напису нотаріуса, також нотаріусом порушені вимоги строку давності.
Відповідачем не подано до суду жодних доказів, які б спростовували пояснення позивача. Крім того не подано і кредитного договору, нотаріально посвідченого, згідно якого був здійснений спірний виконавчий напис нотаріусом.
Суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду України від 5 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, які також знайшли своє відображення в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 320/8269/15-ц від 16 травня 2018 року, в якій Великою Палатою Верховного Суду наголошено на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З огляду на наведене та з урахуванням приписів ст.ст.15, 16, 18 ЦК України, ст.ст.50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат", захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень ст.ст.87, 88 Закону України "Про нотаріат" у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
При цьому законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Отже, на думку суду, у даному випадку, нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, чим порушив норми Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що оспорюваний виконавчий напис нотаріусом було вчинено з порушенням чинного законодавства, а тому він підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішенні від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Також, питання гонорару адвоката врегульовані в статтях 28-30 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України 2017 року 09 червня 2017 року, із змінами затвердженими З'їздом адвокатів України 15 лютого 2019 року.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В своїх роз'ясненнях, наданих у п.п.47-48 Постанови Пленуму «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2017 року №10, ВССУ зазначив, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Надання платної правової допомоги регламентується Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно частини 1 статті 26 якого, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Аналізуючи наведене, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності, враховуючи всі аспекти та складність справи, яка не представляє складності, позов, поданий позивачкою невеликого змісту, не потребує значного часу для його виготовлення, на думку суду такі витрати позивача не були неминучими.
Позивач ставить вимогу стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 6500,00 грн, при цьому додає договір № 20 про надання правової (правничої) допомоги від 21.05.2024 року, згідно якого адвокат Адвокатського Бюро «СВК ПАРТНЕРС» зобов'язується надати клієнту ОСОБА_1 правову (правничу) допомогу, Додаток № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги № 20 від 21.05.2024 року, яким передбачено види та вартість правової (правничої) допомоги, що є невід'ємною частиною договору.
Згідно п. 4.1. договору за надання правової (правничої) допомоги за цим договором клієнт зобов'язується сплати адвокатському об'єднанню витрати та гонорар згідно з тарифами визначеними у додатку № 1 до цього договору, який є невід'ємною його частиною.
Позивач зазначає, що витрати, пов'язані з розглядом справи (на професійну правничу допомогу в 6500,00грн., з яких: ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №53868204, в тому числі ознайомлення з матеріалами справи (правовий аналіз наявних матеріалів, вивчення доказів), надання консультацій і роз'яснень позивачу: 1500 грн. (фіксований розмір згідно договору); підготовка, написання, оформлення позовної заяви про скасування виконавчого напису нотаріуса № 6613 від 06.12.2016, а також його подання до суду та сторонам - 5000,00 грн. (фіксований розмір згідно договору).
Також додано копію платіжної інструкції № 201665220 від 23.05.2024 року з якої вбачається, що ОСОБА_1 здійснив оплату в розмірі 6500грн. послуг адвоката зг. рах № 20 від 21.05.2024р. АО «СВК ПАРТНЕРС».
Крім того, матеріали справи містять ордер на надання правничої (правової) допомоги серія АІ № 1616700 від 21.05.2024 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС № 8268/10.
На думку суду, є підстави для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу, клопотань щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу від відповідача до суду не надходило.
Згідно ст. 12 та ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і сторони у справі мають рівні права щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Також, при задоволенні позову у відповідності до ст.141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений судовий збір.
Судом встановлено, що позивачем згідно квитанцій сплачено судовий збір у розмірі 968,96грн. за подання позовної заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 12, 81, 83, 89, 133, 137, 141, 247, 263-265, 268, 352 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», третя особа: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Завалієв Артем Анатолійович, Ірпінський відділ Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 06.12.2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем, який зареєстровано в реєстрі за № 6613 щодо стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованості за договором № DNH4KS20540127 від 16.07.2005 року в розмірі 40 173,07 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , понесені витрати на правничу (правову) допомогу адвоката в розмірі 6500грн.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 судовий збір у сумі 968,96грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя: Н.Ф. Карабаза