ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
28 січня 2025 року Справа № 903/695/24
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційні скарги Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на рішення Господарського суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року (повний текст складено 07.11.2024) та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2024 року у справі № 903/695/24 (суддя Слободян О.Г.)
за позовом Державного комунального підприємства "Луцьктепло"
до Фізичної особи-підприємця Войтовича Віталія Михайловича
про стягнення 51 850 грн 50 коп
Рішенням Господарського суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року у справі №903/695/24 в задоволенні позову Державного комунального підприємства "Луцьктепло" до Фізичної особи-підприємця Войтовича Віталія Михайловича про стягнення 51 850 грн 50 коп відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Державне комунальне підприємство "Луцьктепло" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2024 року у справі №903/695/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на рішення Господарського суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року у справі № 903/695/24. Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження, з урахуванням положень статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Додатковим рішенням Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2024 року у справі №903/695/24 заяву представника фізичної особи-підприємця Войтовича Віталія Михайловича про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу задоволено.
Присуджено до стягнення з Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на користь Фізичної особи-підприємця Войтовича Віталія Михайловича 7000 грн витрат на професійну правову допомогу.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції додатковим рішенням, Державне комунальне підприємство "Луцьктепло" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви представника фізичної особи-підприємця Войтовича Віталія Михайловича про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу в повному обсязі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2024 року у справі №903/695/24. Об'єднано апеляційні скарги Державного комунального підприємства "Луцьктепло" на рішення Господарського суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року та на додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2024 року у справі №903/695/24 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження, з урахуванням положень статті 263 Господарського процесуального кодексу України. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційних скарг відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення Господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз.2 ч.10 ст.270 ГПК України).
Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги підлягає здійсненню у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Войтович Віталій Михайлович (відповідач) зареєстрований як фізична особа-підприємець.
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 107622297 від 14.12.2017 нежитлове приміщення площею 131,4 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , належить Войтовичу В.М. на праві приватної власності.
Також згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 07619612 від 14.12.2017 нежитлове приміщення площею 159,2 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , належить Войтовичу В.М. на праві приватної власності.
Рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 24.09.2013 №577-1 ДКП "Луцьктепло" визначено виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у м. Луцьку.
ДКП "Луцьктепло" зазначає, що вказані нежитлові приміщення облаштовані системою опалення, яка є невід'ємною частиною загальнобудинкової системи централізованого опалення житлового будинку, що знаходиться за адресою: вул. Кравчука, 22 та буд. Дружби Народів, 4 у м. Луцьк, Волинська область.
Таким чином, на думку позивача, ФОП Войтович Віталій Михайлович є споживачем послуг з теплопостачання у вигляді теплової енергії для обігрівання (централізованого опалення), які постачає ДКП "Луцьктепло" у вказані приміщення. Підставою для виникнення взаємних прав та обов'язків між сторонами є акти органів місцевого самоврядування. Визначені послуги надавались ДКП "Луцьктепло" відповідачу на об'єкт опалення - нежитлове приміщення площею 131,4кв.м, яке розташоване у багатоповерховому будинку по АДРЕСА_1 та нежитлове приміщення площею 159,2 кв.м, яке розташоване у багатоповерховому будинку по АДРЕСА_2 , і на праві приватної власності належать Войтовичу В.М.
Позивач доводить, що у даних приміщеннях відбулася реконструкція системи централізованого опалення, а саме відключення від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання. Однак, через приміщення проходять транзитні стояки. Отже, на його думку, Войтович В. М. є споживачем послуг по теплопостачанню, що надаються державним комунальним підприємством "Луцьктепло" у вищевказані нежитлові приміщення.
Також позивач зазначає, що на адресу зареєстрованого місця проживання Войтовича В.М. по АДРЕСА_3 рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення відповідачу супровідним листом від 24.06.2021 за вихідним № 2263/14 направлено проект договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії, отриманої від транзитних стояків системи централізованого опалення від 24.06.2021 № 2-108 у двох примірниках для підписання.
07.07.2022 на адресу Войтовича В.М. підприємством рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення надіслано вимогу про сплату боргу, а також повторно копії рахунків на оплату теплової енергії, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 12.07.2022. Крім того, 28.03.2023, 01.05.2024 на адресу відповідача направлялись вимоги-повідомлення.
Однак відповідач надіслані листи підприємства залишив без відповіді та належного реагування.
Таким чином, ДКП "Луцьктепло" вважає, що нежитлові приміщення, що належать ФОП Войтовичу В.М. облаштовані системою опалення, яка є невід'ємною частиною загальнобудинкової системи централізованого опалення житлового будинку, що знаходиться за адресою: вул. Кравчука, 22 та бул. Дружби Народів, 4 у м. Луцьк, Волинська область, а тому Войтович В.М. є споживачем послуг з теплопостачання у вигляді теплової енергії для обігрівання (централізованого опалення), які постачає ДКП "Луцьктепло" у вказані приміщення.
У зв'язку із неоплатою відповідачем виставлених позивачем рахунків за отриману теплову енергію, яка поступає від транзитних стояків системи централізованого опалення за період з 01.06.2021 по 31.05.2024, ДКП "Луцьктепло" звернулося до суду з позовом про стягнення з ФОП Войтовича В.М. заборгованості у розмірі 51850,50 грн, з яких: 45774,41 грн заборгованості за поставлену теплову енергію, 4536,94 грн інфляційних втрат, 1539,15 грн - 3% річних.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
У відповідності до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч.1 ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з приписами Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. В свою чергу, споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами. В свою чергу, ч. 6 ст.19 даного Закону зобов'язує споживача послуг щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено основні обов'язки споживача теплової енергії, серед яких є - своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії, додержання вимог договору та нормативно-правових актів.
Враховуючи вимоги ст. 11, ст. 526 Цивільного кодексу України, договір не є єдиною підставою виникнення правовідносин між сторонами.
Статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено права та обов'язки споживача. Так, згідно з частиною 1 зазначеної статті, споживач має право, зокрема одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг; згідно з частиною 3 зазначеної статті споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, хоч у ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону, споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами Закону, споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Згідно із ст.10 Закону ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
При цьому статтею 19 Закону України "Про теплопостачання" також передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Законом України "Про житлово-комунальні послуги" визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Аналіз вищенаведених положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Разом з тим, як встановлено судами обох інстанцій та не заперечується позивачем, в обох нежитлових приміщеннях, які належать ФОП Войтовичу В.М. по вул. Дружби Народів, буд. 4 та АДРЕСА_1 відбулась реконструкція системи централізованого опалення, а саме відключення їх від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення, що також визнається ДКП "Луцьктепло". Реконструкція полягала у тому, що існуючі нагрівальні прилади системи централізованого опалення демонтувалися, трубопроводи, підводки до приладів опалення обрізані та заглушені, а стояки системи централізованого опалення ізолюються тепловою ізоляцією.
При цьому, колегія суддів бере до уваги, що будь-яких договорів між ФОП Войтовичем В.М. та ДКП "Луцьктепло" щодо купівлі-продажу (постачання) теплової енергії, отриманої від транзитних стояків системи централізованого опалення, із досягнутими при цьому усіма істотними умовами, в тому числі, стосовно розмірів нарахувань, періодів нарахувань, величини послуг, їх вартості, укладено не було.
Разом з тим, як вбачається, підставою для виникнення взаємних прав та обов'язків між сторонами, у даному випадку, є акти органів місцевого самоврядування, однак позивач до позову додає проект договору купівлі-продажу (постачання) теплової енергії, отриманої від транзитних стояків системи централізованого опалення від 24.06.2021 №2-108, сторонами якого є ДКП "Луцьктепло" (теплопостачальна організація) та Войтович В.М. (споживач). Згідно даного договору споживач зобов'язується своєчасно здійснювати оплату за теплову енергію, спожиту на опалення місць загального користування та за теплову енергію, отриману від транзитних стояків системи централізованого опалення офісного приміщення в будівлі гуртожитку №1 за адресою: був. Дружби Народів, 4, загальною площею 159,2 м.кв. та приміщення стоматологічного кабінету за адресою: вул. Кравчука, 22, загальною площею 131,4 м.кв.
Відповідно до пунктів 2, 3 даного договору, нарахування плати за теплову енергію проводиться згідно з чинними тарифами. Тариф на момент підписання договору становить: вул. Дружби Народів, 4 - 1 Гкал теплової енергії - 1061,12 грн (без ПДВ); вул. Кравчука, 22 - 1 Гкал теплової енергії - 1072,50 грн (без ПДВ). Тарифи встановлюються уповноваженим органом відповідно до чинного законодавства та є обов'язковими для сторін з часу введення їх в дію. Щомісячний розмір плати протягом опалювального періоду за тарифами, чинними на момент підписання Договору, складає: 0,13 Гкал/міс х 1061,12 х 1,2 = 165,53 грн; 0,089 Гкал/міс х 1061,12 х 1,2 = 113,33 грн; 0,099 Гкал/міс х 1072,50 грн. х 1,2 = 127,42 грн. Всього 406,28 грн.
У пункті 8 даного договору вказано, що договір набирає чинності 01 листопада 2018 року з врахуванням ч.3 ст.631 ЦК України і діє безстроково.
Договір підписаний та завірений печаткою ДКП "Луцьктепло. Водночас, договір не містить підпису споживача - Войтовича В.М.
Позивач стверджує, що відповідач отримав проект договору та ухилився від його укладення.
Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання відповідачу проекту договору №2-108 купівлі-продажу (постачання) теплової енергії, отриманої від транзитних стояків системи централізованого опалення від 24.06.2021.
Посилання позивача на рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, як на доказ вручення відповідачу проекту договору колегією суддів до уваги не беруться, оскільки з нього не вбачається вручення ФОП Войтовичу В.М. саме проекту договору купівлі-продажу від 24.06.2021. Інші докази отримання відповідачем проекту договору в матеріалах справи відсутні.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За змістом статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно зі статтею 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Правовідносини з укладання господарських договорів у примусовому порядку за рішенням суду регулюються статтею 187 ГК України.
Так, за приписами статті 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Отже, переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим державним органом або органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови (ч.4 ст.179 ГК України).
Однак, як встановлено судом апеляційної інстанції, договір щодо купівлі-продажу (постачання) теплової енергії, отриманої від транзитних стояків системи централізованого опалення, між ФОП Войтовичем В.М. та ДКП "Луцьктепло", в тому числі за рішенням суду, укладений не був.
Надані позивачем рахунки на оплату за період з 01.06.2021 по 31.05.2024 містять посилання на договір №2-108 від 24.06.2021, який не підписаний споживачем - Войтовичем В.М.
В рахунках зазначено, що рахунки є актом прийому-передачі теплової енергії, послуги з постачання гарячої води за період. Разом з тим, вказані рахунки підписані особою ДКП "Луцьктепло", яка зробила нарахування із зазначенням дати його отримання, проте жоден рахунок не підписаний зі сторони відповідача, а тому такі рахунки не можуть вважатися належними доказами отримання відповідачем теплової енергії.
Зазначені рахунки (акти прийому-передачі теплової енергії) лише відображають позицію сторони стосовно періоду надання послуг, їх величини (розміру) вартості, об'єкту надання тощо.
Крім того, до позовної заяви додана копія робочого проекту влаштування автономного опалення в нежитловому приміщенні по бул.Дружби Народів, 4 в м. Луцьку, визначення витрат теплової енергії на опалення місць загального користування та транзитних стояків системи опалення, виготовлений АБ "ФОРМАТ" ще у 2007 році. Дані про те, що замовником даного проекту був ФОП Войтович В.М відсутні. Право власності на дане приміщення ФОП Войтовичем В.М. було зареєстроване лише у 2017 році.
Крім того, позивачем також наданий Розрахунок додаткових витрат тепла ізольованими стояками, проведений Архітектурно-проектною фірмою "ЛОКО" щодо квартири №183 по вул. Кравчука, 22 у м.Луцьку у 2005 році. Водночас, згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.12.2017 об'єктом нерухомого майна за даною адресою є приміщення стоматологічного кабінету, що не є житловою нерухомістю.
В Розрахунку зазначено, що через приміщення житлової квартири (площа приміщення відсутня) проходять 10 транзитних стояків, проте площа приміщення не вказана.
Актів обстеження ДКП "Луцьктепло" приміщень по бул. Дружби Народів, 4 та по АДРЕСА_1 , які належать ФОП Войтовичу В.М, у тому числі станом на 2021 рік, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.
Отже, розрахунки щодо загальної кількості теплової енергії, яка витрачається транзитними стояками системи централізованого опалення, які проходять через приміщення, що належать відповідачу, не можуть вважатися належними доказами, оскільки такі розрахунки були складені у 2005 та 2007 роках, в той час коли дані приміщення ще не були офісним приміщенням та приміщенням стоматологічного кабінету.
Також колегією суддів береться до уваги те, що обслуговування та утримання будинку по вул. Дружби Народів, 4 здійснює орган самоорганізації населення "Будинковий комітет "Шипшина", а по вул. Кравчука, 22 - ОСББ "Кравчука-22". У підвалах будинків по вул. Дружби Народів, 4 та АДРЕСА_1 встановлені лічильники теплової енергії.
Тобто розмежування та відповідальність ДКП "Луцьктепло" обмежується лічильником тепла у відповідному будинку, а не інженерним обладнанням (транзитними трубами) у будинках, обслуговування і утримання яких є у компетенції ОСББ та відповідних співвласників будинків.
При цьому, ДКП "Луцьктепло" не доведено, що воно є власником чи/або користувачем транзитних труб у нежитлових приміщеннях відповідача для можливості здійснення нарахування.
Оскільки ДКП "Луцьктепло" не надало жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на підставність здійснення нарахувань оплати за тепловіддачу від транзитних трубопроводів, які проходять у приміщеннях відповідача, як і не надано доказів факту надання послуг та їх отримання відповідачем, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за теплову енергію в сумі 45774,41 грн та нарахованих на вказану заборгованість трьох процентів річних та інфляційних втрат, як похідних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, рішенням Господарського суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року у справі №903/695/24 в задоволенні позову Державного комунального підприємства "Луцьктепло" до Фізичної особи-підприємця Войтовича Віталія Михайловича про стягнення 51 850 грн 50 коп відмовлено повністю.
13 листопада 2024 року до Господарського суду Волинської області від представника відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правову допомогу, в якій представник просить ухвалити додаткове рішення у справі №903/695/24, яким стягнути з ДКП "Луцьктепло" на користь ФОП Войтовича В.М. витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у сумі 7000 грн.
Місцевий господарський суд, розглянувши заяву представника ФОП Войтовича В.М. про ухвалення додаткового рішення, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються дані вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду даної заяви, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для її задоволення.
При цьому, суд першої інстанції, розподіляючи витрати, понесені ФОП Войтовичем В.М. на професійну правничу допомогу адвоката, зазначив в оскаржуваному рішенні, що розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн є доведеним та документально обґрунтованим.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі ст.15 ГПК України,суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно зістаттею 123 ГПК України,судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).
Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертійстатті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим у частині п'ятій статті 129 ГПК Українивизначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК Українипід час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК Українисуду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Верховного суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.
Як вбачається, позивачем на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу до справи надано копії договору про надання правничої (правової) допомоги №02/09-24 від 02.09.2024, ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 02.09.2024, свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльністю, акту №1 від 07.11.2024 прийому-передачі наданих послуг до договору №02/09-24 від 02.09.2024 про надання професійної правничої допомоги, платіжної інструкції №1231 від 12.11.2024 про оплату професійної правничої допомоги згідно договору на суму 7000 грн.
Так, 02.09.2024 між ФОП Войтовичем Віталієм Михайловичем (клієнт) та адвокатом Книшем Сергієм Володимировичем (адвокат) укладено договір №02/09-24 про надання професійної правничої допомоги, згідно п. 2.1, 2.2, 2.3 якого предметом цього договору є домовленість сторін про захист прав та представництво інтересів Клієнта Адвокатом, а також надання йому необхідної професійної правничої допомоги по справі № 903/695/24 за позовом Державного комунального підприємства "Луцьктепло" до ФОП Войтовича В.М. про стягнення 51850 грн 50 коп, що перебуває у провадженні Господарського суду Волинської області.
Винагорода (гонорар) за цим договором становить 7000 (сім тисяч) гривень.
Адвокат надає правову допомогу у вигляді: забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів Клієнта; надання Клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, а також складення запитів, заяв, скарг, відзивів, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво інтересів Клієнта в усіх державних та недержавних органах, органах місцевого самоврядування, установах, підприємствах і організаціях України, перед іншими фізичними та юридичними особами, у тому числі в Господарському суді Волинської області та за необхідності Північно-західному апеляційному господарського суді з усіма процесуальними правами, що стосуватимуться Клієнта, як учасника спору у справі № 903/695/24, без обмежень, в тому числі підпису, подання та отримання будь-яких при цьому документів.
Відповідно до п.3.2.3 договору, клієнт зобов'язується в 3-х денний термін з моменту отримання Акту прийому-здачі виконаних робіт, підписати його або дати мотивовану відмову в письмовій формі.
Договір підписаний сторонами без зауважень.
07.11.2024 між сторонами підписаний акт прийому-передачі наданих послуг, згідно якого адвокатом було надано клієнту наступну правничу допомогу:
- переговори з клієнтом для надання консультацій, попередній перегляд наданих ним документів;
- опрацювання документів представлених клієнтом, позовної заяви з додатками ДКП "Луцьктепло";
- опрацювання законодавства та судової практики щодо спірного питання та можливість його застосування до клієнта;
- підготовка та подання відзиву на позовну заяву, оформлення додатків до нього;
- підготовка інших процесуальних документів (клопотань) у справі № 903/695/24.
12 листопада 2024 року ФОП Войтовичем В.М здійснено оплату за надання професійної правничої допомоги згідно договору №02/09-24 від 02.09.2024 на суму 7000 грн.
Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п.19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписамист.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"(правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).
У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому уст.627 ЦК України.
У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4ст.126 ГПК Україниможливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положенняхстатті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому устатті 43 Конституції України.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
Отже, у даній справі вартість правових послуг, що надаються замовнику встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником відповідача часу, а отже, розмір витрат є визначеним, та становить 7 000,00 грн.
Проаналізувавши надані відповідачем в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз доводів відповідача, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявлені витрати на суму 7000,00 грн є підтвердженими, співмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг (з огляду на обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору), відповідають критерію розумності їх розміру.
При цьому, посилання скаржника на те, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям розумності та не є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами базуються виключно на його суб'єктивній думці про складність виконаної адвокатом роботи та не підтверджені жодними доказами, а по суті є загальними фразами. Жодних обставин або доказів, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неспівмірність, нерозумність, нереальність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та/або неналежне оформлення документів, відповідачем не наведено.
Щодо доводів скаржника про наявність в акті прийому-передачі наданих послуг від 07.11.2024 посилання на договір про надання правової допомоги №18/07-23 від 18.07.2023, тоді як у даній справі такий договір відсутній, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки вказане є технічною помилкою.
Колегія суддів зазначає, що в будь-якому випадку, певні дефекти чи недоліки в оформленні документів, які свідчать про надання правничої допомоги, не можуть спростовувати факт надання правничої допомоги та нівелювати процесуально встановлену можливість на відшкодування судових витрат.
Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 у справі №747/839/18 виклав висновок, згідно якого допущені адвокатом в оформленні документів про надання правничої допомоги недоліки не можуть бути підставою для відмови у стягненні фактично понесених витрат на правничу допомогу, а свідчать лише про наявність недоліків в оформленні адвокатом документів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №921/221/21.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що додаткове рішення Господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційні скарги Державного комунального підприємства "Луцьктепло" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 29 жовтня 2024 року та додаткове рішення Господарського суду Волинської області від 26 листопада 2024 року у справі №903/695/24 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.