вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" січня 2025 р. Справа№ 914/2780/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Ходаківської І.П.
Гаврилюка О.М.
за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 15.01.2025:
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Львівської митниці
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2024
по справі №914/2780/23 (суддя - Гулевець О.В.)
за позовом Львівської митниці
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергум"
про визнання повідомлення недійсним, договору дійсним
Короткий зміст заявлених вимог
Львівська митниця (далі - позивач, скаржник) звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергум» (далі - відповідач, ТОВ «Енергум») про визнання недійсним повідомлення про дострокове припинення договору №24-23 про постачання електричної енергії споживачу від 08.02.2023 року з 05.09.2023 та відновлення дії вищезазначеного договору з 05.09.2023.
У позовній заяві позивач вказує, що Львівською митницею за результатами проведених тендерних процедур в порядку, передбаченому Законом України «Про публічні закупівлі» укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 24-23 від 08 лютого 2023 року з постачальником ТОВ «Енергум», відповідно до якого встановлено тариф на постачання електричної енергії в розмірі 4,58 грн/ 1 кВт.год. (12 402 434 грн/2708000 кВт год.).
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач звертався до позивача з листами від 18.07.2023 №18/07-17, від 10.08.2023 № 10/08/23- 395 щодо зміни регульованих цін (тарифів) на постачання електричної енергії та внесенням змін до договору № 24-23 від 08 лютого 2023 року.
Львівська митниця не погодилась з пропозицією ТОВ «Енергум» та листами від 02.08.2023 № 7.4-1-21/13/19607, від 15.08.2023 № 7.4-1-21/20868 повідомила відповідача про відсутність підстав для зміни тарифу.
Також позивач зазначає, що відповідно до підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, при цьому жодних документів на підтвердження зміни ціни за одиницю товару з моменту укладення договору відповідачем надано не було.
Листами від 15.08.2023 №15/08/23-395 та №15/08/23-396 ТОВ «Енергум» повідомив про припинення дії договору № 24-23 від 08.02.2023 з 05.09.2023.
Листом від 17.08.2023 № 7.4-1-21/21180 позивач не погодилася з припиненням договору в односторонньому порядку.
Листом від 18.08.2023 №18/08/23-400 ТОВ «Енергум» повідомив про припинення дії договору з 05.09.2023 на підставі п. 13.4 договору.
Позивач вважає, що одностороння відмова відповідача від договору не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору і є протиправною та безпідставною, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним повідомлення про дострокове припинення договору №24-23 про постачання електричної енергії споживачу від 08.02.2023 з 05.09.2023 та відновлення дії вищезазначеного договору з 05.09.2023.
Короткий зміст рішень суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 по справі №910/2780/23 у задоволенні позову відмовлено повністю. Додатковим рішення Господарський суду міста Києва від 15.10.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергум" про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково. Стягнуто з Львівської митниці на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергум" витрати на правову допомогу у сумі 30 000,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що направлення відповідачем повідомлення (викладеного в листах ТОВ «Енергум» від 18.08.2023 №18/08/23-400, від 15.08.2023 №15/08/23-396 та №15/08/23-395) про дострокове припинення договору №24-23 від 08.02.2023 з 05.09.2023 узгоджується з Особливостями, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 по справі №910/2780/23 Львівська митниця звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення від 07.10.2024 та додаткове рішення від 15.10.2024 Господарського суду міста Києва по справі №914/2780/23 та прийняти постанову суду, якою позовну заяву Львівської митниці задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що одностороння відмова відповідача від договору не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору і є протиправною та безпідставною.
Також скаржник зазначає, що в даній справі адвокатом було опрацьовано незначну кількість документів, щоб зрозуміти позицію свого довірителя і перенести її на папір. Всі обставини, цифри та розрахунки, які наводив адвокат у своїх запереченнях містяться у листах між митницею та ТОВ «Енергум», тому представнику відповідача необхідно лише було провести друкувальні рухи та оформити належним чином.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
27.11.2024 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній зазначає про необхідність задоволення апеляційної скарги.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу зводяться до того такого
- матеріалами справи підтверджена зміна складові ціни електричної енергії внаслідок коливання ціни на ринку, що відбулося з моменту укладення договору, а позивачем не погоджено внесення змін до умов договору в частині тарифу, судом першої інстанції цілком обґрунтовано зазначено, що ТОВ «ЕНЕРГУМ» законно скористався своїм правом на односторонню відмову від договору № 24-23 від 08.02.2023 визначену у пункті 13.4;
- судом першої інстанції зроблено цілком логічний та обґрунтований висновок про те, що подані ТОВ «ЕНЕРГУМ» докази понесення витрат на правничу допомогу стосуються розгляду Господарським судом міста Києва справи № 914/2780/23, відповідачем та адвокатським бюро визначено фіксований розмір адвокатського гонорару у розмірі 30 000,00 грн, який не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого на надання послуг адвокатом.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Ходаківської І.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2024 витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №914/2780/23.
14.11.2024 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла справа №914/2780/23.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської митниці на рішення Господарський суду міста Києва від 18.09.2024 та на додаткове рішення Господарський суду міста Києва від 15.10.2024 по справі №910/2780/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 15.01.2025.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
У судове засідання 15.01.2025 з'явилися представники позивача та відповідача, які надали свої пояснення по суті апеляційної скаги.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, за результатами процедури закупівлі № UA-2023-01-17-007633-а, 08.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергум" (постачальником) та Державною митною службою України в особі Львівської митниці (споживачем) укладений договір про постачання електричної енергії споживачу № 24-23 (далі - договір), згідно із яким постачальник продає товар: електрична енергія згідно коду ДК 021:2015: 09310000-5 - Електрична енергія", споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно з п. 5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за вартістю, що визначаються відповідно до механізму визначення вартості електричної енергії, наведеним у Додатку 2 до цього договору.
Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення вартості електричної енергії (п. 5.2. договору).
У пункті 5.3 договору сторонами погоджено, що ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором.
Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.4 договору).
Згідно з п. 5.6 договору постачальник до 11 (одинадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, виставляє споживачу рахунок за спожиту електричну енергію та Акт купівлі-продажу електричної енергії.
Оплата вартості обсягів споживання електроенергії здійснюється споживачем, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 7 робочих днів від дня отримання Акту купівлі-продажу електричної енергії від постачальника.
Відповідно до Додатку № 1 до договору, сторонами погоджено обсяги постачання електричної енергії на 2023 рік.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 21 грудня 2022 р. № 1788 було установлено ПрАТ «НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ «УКРЕНЕРГО» тариф на послуги з передачі електричної енергії для користувачів системи (крім підприємств «зеленої» електрометалургії):
1) на період з 01 січня 2023 року по 31 березня 2023 року (включно) на рівні 380,28 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість);
2) на період з 01 квітня 2023 року по 30 червня 2023 року (включно) - 430,25 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість);
3) на період з 01 липня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно) - 485,10 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість).
Додатком № 2 до договору сторони визначили механізм визначення вартості електричної енергії, зазначивши, що тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджений регулятором для оператора системи передачі у встановленому порядку відповідно до постанови НКРЕКП від 21.12.2022 № 1788 - 0,38028 за 1 кВт/год без ПДВ.
Згідно з технічною специфікацією, що є Додатком № 3 до договору, планові обсяги постачання електроенергії - 2708000 кВт, термін постачання електричної енергії: лютий - грудень 2023 року.
Згідно п. 7.1 договору постачальник має право, зокрема ініціювати припинення постачання електричної енергії споживачу у порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством.
Цей договір набирає чинності з моменту підписання та укладається на строк до 31.12.2023, а в частині здійснення розрахунків договір діє до повного виконання зобов'язань сторонами (п. 13.1 договору).
Відповідно до п. 13.2. договору крім випадків, передбачених договором та чинним законодавством, цей договір припиняється у разі: закінчення строку, призупинення дії ліцензії з провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії постачальником або її анулювання; банкрутства або припинення господарської діяльності постачальника; зміни власника об'єкта споживача; зміни електропостачальника.
У пункті 13.3. договору сторони домовились, що істотні умови договору можуть бути змінені у порядку, передбаченому статтею 188 ГК України та у випадках, визначених у пункті 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 р. № 1178, за наявності документально підтверджених об'єктивних обставин.
У разі прийняття нових, внесення змін у чинні, набрання чинності окремих положень або нормативно-правових актів у цілому, що впливають на відносини сторін, що регулюються цим договором, сторони зобов'язуються у відповідності до застосованих положень чинного законодавства України внести відповідні зміни до договору шляхом укладення додаткових угод до нього, в іншому випадку - сторони вправі розірвати договір (п. 13.4. договору).
Згідно з п. 13.5. договору внесення змін до цього договору здійснюється шляхом укладення додаткових угод до нього (крім повідомлень про зміну реквізитів).
Як підтверджено сторонами, ТОВ «ЕНЕРГУМ» листом за вих. № 18/07-17 від 18.07.2023 повідомило Львівську митницю про зміну тарифу у розмірі 0,48510 грн з 01.07.2023.
У відповідь на лист за вих. № 18/07-17 від 18.07.2023 позивач не погодився щодо зміни тарифу, про що листом від 02.08.2023 № 7.4-1-21/13/19607 повідомив відповідача.
Листом від 01.08.2023 №01/08/23-363 ТОВ «Енергум» просив змінити умови договору в частині збільшення ціни за 1 кВт*год по договору посилаючись зростання закупівельної ціни на ринку електричної енергії та на висновок Київської торгово-промислової палати №Ц-772/3 від 01.08.2023. Відповідачем до листа від 01.08.2023 №01/08/23-363 додано проект додаткової угоди про внесення змін до договору.
Листом від 15.08.2023 № 7.4-1-21/20868 позивачем було повідомлено про відсутність підстав для зміни тарифу за договором.
Листами від 15.08.2023 №15/08/23-395 та №15/08/23-396 ТОВ «Енергум» повідомив про припинення дії договору № 24-23 від 08.02.2023 з 05.09.2023 на підставі п. 13.4. договору.
Не погодившись з повідомленням відповідача, позивач направив лист від 17.08.2023 № 7.4-1-21/21180 про відсутність згоди на розірвання в односторонньому порядку договору № 24-23 від 08.02.2023.
Листом від 18.08.2023 №18/08/23-400 ТОВ «Енергум» повідомив про припинення дії договору № 24-23 від 08.02.2023 з 05.09.2023 на підставі п. 13.4 договору.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що повідомлення ТОВ «Енергум» №15/08/23-396 від 15.08.2023 не містить посилання на конкретне порушення, що спричинило за собою відмову ТОВ «Енергум» від договору в односторонньому порядку.
Позивач зазначив, що набрання чинності 01 січня 2023 року Постанови НКРЕКП від 21 грудня 2022 року №1788 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК «УКРЕНЕРГО» відбулось до укладення договору - 08.02.2023, відтак встановлені тарифи Постановою НКРЕКП від 21 грудня 2022 року №1788 не можуть бути підставою для розірвання договору.
Оскільки, позивач вважає, що одностороння відмова відповідача від договору № 24-23 від 08.02.2023 не відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договору та є протиправною і безпідставною, позивач просить у судовому порядку: визнати недійсним повідомлення (викладеного в листах ТОВ «Енергум» від 18.08.2023 №18/08/23-400, від 15.08.2023 №15/08/23-396 та №15/08/23-395) про дострокове припинення договору №24-23 про постачання електричної енергії споживачу від 08.02.2023 року з 05.09.2023 та відновлення дії вищезазначеного договору з 05.09.2023.
Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Спір у справі виник у зв'язку із відмовою відповідача від договору № 24-23 від 08.02.2023 з 05.09.2023 на підставі п. 13.4. договору внаслідок відсутності погодження позивачем змін тарифу за договором.
Колегією суддів встановлено, що позивач отримав від відповідача листи від 15.08.2023 №15/08/23-395 та №15/08/23-396, №18/08/23-400 від 18.08.2023 про припинення дії договору № 24-23 від 08.02.2023 з 05.09.2023. Обґрунтовуючи розірвання договору в односторонньому порядку, відповідач посилається на пункт 13.4 договору.
Проаналізувавши зміст листів ТОВ «Енергум» від 18.08.2023 №18/08/23-400, від 15.08.2023 №15/08/23-396 та №15/08/23-395, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що викладене у вказаних листах рішення відповідача про припинення дії договору за своєю правовою природою є правочином - односторонньою відмовою від договору.
За змістом частини першої ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (ч. 3 ст. 202 ЦК України).
У відповідності до ч. 5 ст. 202 Цивільного кодексу України, до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Не погодившись з повідомленням відповідача, позивач направив лист від 17.08.2023 № 7.4-1-21/21180 про відсутність згоди на розірвання в односторонньому порядку договору № 24-23 від 08.02.2023.
Статтею 598 ЦК України встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов'язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.
Положеннями статті 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
За змістом наведених положень закону одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак, окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.
У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (частина четвертої статті 188 ГК України).
Колегія суддів звертає увагу на таке:
п.10.1. договору: - Споживач має право в будь-який момент часу в односторонньому порядку розірвати цей Договір та змінити постачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим елекропостачальником, принаймі за 21 день до такої зміни вказавши дату або строки, в які буде відбуватись така зміна (початок дії нового договору про постачання електричної енергії).
п.13.2. договору: - закінчення строку, призупинення дії ліцензії з провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії Постачальником або її анулювання. - банкрутство або припинення господарської діяльності Постачальником. - зміни власника об'єкта Споживача. - зміни електропостачальника.
п.13.4. договору: У разі прийняття нових, внесення змін у чинні, набрання чинності окремих положень або нормативно-правових актів у цілому, що впливають на відносини Сторін, що регулюються цим Договором, Сторони зобов'язуються у відповідності до застосованих положень чинного законодавства України внести відповідні зміни до Договору шляхом укладення додаткових угод до нього, в іншому випадку - Сторони вправі розірвати Договір.
Однак, як вірно зазначено скаржником та перевірено колегією суддів, що у самому Повідомленні (лист ТОВ «Енергум» №15/08/23-396 від 15.08.2023) відповідача не міститься посилання на конкретне порушення, що спричинило за собою відмову ТОВ «Енергум» від договору в односторонньому порядку.
У своєму листі відповідач вказував, що підставою розірвання договору в односторонньому порядку є п.13.4. Договору та збільшення тарифу на послуги з передачі електричної енергії на основі постанови НКРЕКП від 21.12.2022 №1788.
Відповідно до п.13.4. договору (текст пункту договору наведений вище) є дві умови для розірвання договору в односторонньому порядку: набрання чинності норми права, яка впливає на відносини Сторін, та відмова однієї із Сторін в укладанні додаткової угоди.
Пунктом 13.4. договору №24-23 від 08 лютого 2023 року сторони погодили, що у разі прийняття нових, внесення змін у чинні, набрання чинності окремих положень або нормативно-правових актів у цілому, що впливають на відносини сторін, що регулюються цим договором, сторони зобов'язуються у відповідності до застосованих положень чинного законодавства України внести відповідні зміни до договору шляхом укладення додаткових угод до нього, в іншому випадку - сторони вправі розірвати договір.
Таким чином, сторони договору врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії цього договору, що не суперечить вимогам статей 6, 525, 598, 627, 651 ЦК України та статті 188 ГК України.
Тобто, суд першої інстанції визнав, що єдиною підставою розірвання договору є пункт 13.4. договору №24-23 від 08 лютого 2023 року: "У разі прийняття нових, внесення змін у чинні, набрання чинності окремих положень або нормативно-правових актів у цілому, що впливають на відносини Сторін, що регулюються цим Договором, Сторони зобов'язуються у відповідності до застосованих положень чинного законодавства України внести відповідні зміни до Договору шляхом укладення додаткових угод до нього, в іншому випадку - Сторони вправі розірвати Договір."
Однак, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції не встановлено прийняття нових, внесення змін у чинні, набрання чинності окремих положень або нормативно-правових актів у цілому, що впливають на відносини Сторін, що регулюються цим Договором.
Таким чином, на переконання колегії суддів, у даному випадку відсутні правові підстави для одноосібного розірвання Договору ТзОВ «Енергум».
Єдиною підставою відмови у задоволенні позову слугувало те, що «….Відповідно до підпунктів 2 та 7 пункту 19 Особливостей істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпунктів 13 та 15 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення; зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку "на добу наперед", що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
Отже, внесення змін до договору є правомірним у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення). При цьому існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, повинні бути доведені належними та допустимими доказами та такі коливання ціни товару на ринку повинні бути наявні саме на момент внесення таких змін.
Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (правова позиція, яка викладена в постановах Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).
У свою чергу, на підтвердження коливання (зміни) середньозваженої ціни електричної енергії відповідачем надано Експертний висновок Київської торгово-промислової палати від 01.08.2023 № Ц-772/3, згідно з яким підтверджується коливання середньозваженої ціни на РДН, ОЕС України, липень 2023 року в порівнянні з лютим 2023 року на +14,2 %.
Отже, Експертний висновок Київської торгово-промислової палати від 01.08.2023 № Ц-772/3 є належним та допустимим доказом коливання ціни на ринку електричної енергії у розумінні статей 76, 77 ГПК України.
Як встановлено судом, відповідач направив Експертний висновок Київської торговопромислової палати від 01.08.2023 № Ц-772/3 разом з листом від 01.08.2023 №01/08/23-363 та проектом додаткової угоди.
При цьому, судом враховано, що позивачем у листі від 02.08.2023 № 7.4-1-21/13/19607 повідомлялось про можливе внесення змін в додаток 2 до договору можливе після оприлюднення на сайті «Оператор ринку» середньозважених цін за липень 2023 року та перерахунку тарифу на електричну енергію, починаючи з лютого місяця 2023 року, в залежності від пропорційного коливання цін на ринку.
ТОВ «ЕНЕРГУМ» листом від 10.08.2023 № 10/08/23-395 надав позивачу дані з сайту «Оператор ринку» щодо коливання середньозваженої ціни.
Однак, позивач листом від 15.08.2023 № 7.4-1-21/20868 повідомив, що встановлений тариф електричної енергії враховує коливання цін на ринку.
З урахуванням того, що матеріалами справи підтверджена зміна складові ціни електричної енергії внаслідок коливання ціни на ринку, що відбулося з моменту укладення договору, а позивачем не погоджено внесення змін до умов договору в частині тарифу, суд вважає, що відповідач обґрунтовано скористався своїм правом на односторонню відмову від договору № 24-23 від 08.02.2023 визначену у пункті 13.4…..».
Проте, колегія суддів не погоджується із даними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Щодо висновку Київської торгово-промислової палати №Ц-772/3 від 01.08.2023, судом першої інстанції не взято до уваги те, що в цьому висновку вказана середньозважена ціна за лютий 2023 р. (без конкретизації дати), у зв'язку із чим, встановити чи ця ціна стосується періоду після укладення договору (після 08.02.2023), або до цього періоду, неможливо. Більше того, ціна за лютий 2023 згідно вказаного висновку складає 3212,43 грн/МВт.год. та за липень 2023 - 3669,87 грн/МВт.год. Натомість згідно договору № 24-23 від 08 лютого 2023 року ціна без ПДВ складає 3,82 грн/КВт.год., тобто договором визначена вища ціна, ніж вказана в висновку ТПП як за лютий, так і за липень 2023 року.
Щодо засвідчення коливання (зміни) середньозваженої ціни електричної енергії Експертним висновком Київської торгово-промислової палати від 01.08.2023 № Ц-772/3, згідно з яким підтверджується коливання середньозваженої ціни на РДН, ОЕС України, липень 2023 року в порівнянні з лютим 2023 року на +14,2 %, судом першої інстанції проігноровано, що постановою НКРЕКП від 21 грудня 2022 року №1788 передбачено наступне:
« 1. Установити ПРИВАТНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВУ «НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ «УКРЕНЕРГО» тариф на послуги з передачі електричної енергії для користувачів системи (крім підприємств «зеленої» електрометалургії):
1) на період з 01 січня 2023 року по 31 березня 2023 року (включно) на рівні 380,28 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість);
2) на період з 01 квітня 2023 року по 30 червня 2023 року (включно) - 430,25 грн/ МВт·год (без урахування податку на додану вартість);
3) на період з 01 липня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно) - 485,10 грн/ МВт·год (без урахування податку на додану вартість)»
Тобто, коливання тарифу на послуги з передачі електричної енергії для користувачів системи України, липень 2023 року в порівнянні з лютим 2023 року на +27,56 %. Колегія суддів звертає увагу, що Постанова НКРЕКП від 21 грудня 2022 року №1788 «Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК «УКРЕНЕРГО» була оприлюднена на офіційному веб-сайті Регулятора 22.12.2022 року і набрала чинності з 01 січня 2023 року. Тендерна пропозиція ТзОВ «Енергум» подана 24 січня 2023 року, а договір №24-23 був укладений 08.02.2023. Зміни до вказаної постанови НКРЕКП не вносились.
Тобто, поза розумним сумнівом ТОВ «Енергум» було відомо про заплановані зміни тарифу на послуги з передачі електричної енергії (складової вартості електричної енергії), але свідомо запропонувало найнижчу ціну тендерної пропозиції. Відповідно, у відповідача були відсутні підстави для розірвання Договору.
Щодо твердження суду першої інстанції про «…зміну складові ціни електричної енергії внаслідок коливання ціни на ринку, що відбулося з моменту укладення договору, а позивачем не погоджено внесення змін до умов договору в частині тарифу, суд вважає, що відповідач обґрунтовано скористався своїм правом на односторонню відмову від договору № 24-23 від 08.02.2023 визначену у пункті 13.4…» колегія суддів зазначає таке.
За висновками колегії суддів посилання суду першої інстанції на пункт 13.4 Договору є передчасним та не обґрунтованим, оскільки, цей пункт договору (як неодноразово було зазначено колегією суддів вище) передбачає можливість розірвання договору при зміні норм права, а не коливання цін на ринку.
Водночас, з моменту укладання договору (08.02.2023) змін до законодавства не було, відповідно, не могло бути і одностороннє розірвання Договору, у зв'язку із чим відсутні правові підстави вважати, що відповідач правомірно розірвав Договір на підставі пункту 13.4 Договору.
Підсумовуючи вищевикладене в сукупності, колегія суддів дійшла висновків щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним повідомлення ТОВ "Енергум" (викладеного в листах ТОВ "Енергум" №18/08/23-400 від 18.08.2023, від 15.08.2023 №15/08/23-396 та №15/08/23-395) про дострокове припинення договору №24-23 про постачання електричної енергії споживачу від 08.02.2023 з 05.09.2023.
Щодо позовних вимог в частині відновлення дії договору №24-23 про постачання електричної енергії споживачу від 08.02.2023 з 05.09.2023 колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.
Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Одночасно, слід зазначити, що згідно з ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.
Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
На переконання колегії суддів, задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним повідомлення ТОВ "Енергум" (викладеного в листах ТОВ "Енергум" №18/08/23-400 від 18.08.2023, від 15.08.2023 №15/08/23-396 та №15/08/23-395) про дострокове припинення договору №24-23 про постачання електричної енергії споживачу від 08.02.2023 з 05.09.2023, колегія суддів цілком захистила права позивача, оскільки визнання даного повідомлення недійсним автоматично робить договір постачання електричної енергії споживачу від 08.02.2023 дійсним, у зв'язку із чим, на переконання колегії суддів, позовні вимоги в частині відновлення дії вищезазначеного договору з 05.09.2023 є неефективним способом захисту, що є наслідком відмови у задоволенні позову у відповідній частині.
23.09.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача до Господарського суду міста Києва надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається:
1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;
2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог у частині визнання недійсним повідомлення ТОВ "Енергум" (викладеного в листах ТОВ "Енергум" №18/08/23-400 від 18.08.2023, від 15.08.2023 №15/08/23-396 та №15/08/23-395) про дострокове припинення договору №24-23 про постачання електричної енергії споживачу від 08.02.2023 з 05.09.2023, чим фактично вирішила даний спір на користь позивача, суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав для відшкодування судових витрат на правову допомогу понесених відповідачем за рахунок позивача, у зв'язку із чим у задоволенні заяви відповідача слід відмовити.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, знайшли своє частекове підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено при нез'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України), у зв'язку з чим на підставі п. 1-4 ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
З вищевикладених підстав скасуванню також підлягає і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 по справі №914/2780/23.
Розподіл судових витрат
Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Львівської митниці на рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 по справі №914/2780/23 - задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 у справі №914/2780/23 - скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.
4. Визнати недійсним повідомлення ТОВ "Енергум" (викладеного в листах ТОВ "Енергум" №18/08/23-400 від 18.08.2023, від 15.08.2023 №15/08/23-396 та №15/08/23-395) про дострокове припинення договору №24-23 про постачання електричної енергії споживачу від 08.02.2023 з 05.09.2023.
5. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергум" (03186, місто Київ, вулиця АВІАКОНСТРУКТОРА АНТОНОВА, будинок 5, ЛІТЕРА А, офіс 320, ідентифікаційний код 39568531) на користь Львівської митниці (79000, місто Львів, вулиця КОСТЮШКА, 1, ідентифікаційний код 43971343) 2 147 (дві тисячі сто сорок сім) грн. 20 коп. судового збору сплаченого за подання позову та 3 220 (три тисячі двісті двадцять) грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2024 по справі №914/2780/23 - скасувати.
8. Прийняти нове додаткове рішення, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергум" про ухвалення додаткового рішення - залишити без задоволення.
9. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
10. Матеріали справи №914/2780/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст підписано 27.01.2025.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді І.П. Ходаківська
О.М. Гаврилюк