ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
23 січня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/5187/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Принцевської Н.М.;
суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;
(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)
Секретар судового засідання (за доручення головуючого судді): Соловйова Д.В.;
Від Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» - не з'явився;
Від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго»- Рудюк Ю.А.;
Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі» - Калініченко С.М.;
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго»
на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 (про забезпечення позову до подання позовної заяви)
по справі №916/5187/24
за позовом Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод»
до відповідачів:
- Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго»
- Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі»
(суддя першої інстанції: Літвінов С.В., дата та місце прийняття ухвали: 27.11.2024, Господарський суд Одеської області, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29),
У листопаді 2024 року Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення заборони Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності “ Укрінтеренерго» (далі - відповідач-1, апелянт) та Акціонерному товариству “ДТЕК Одеські електромережі» (далі - відповідач-2) вчиняти будь-які дії з припинення та/або обмеження постачання та/або розподілу (передачі) електричної енергії за Договором про постачання електричної енергії постачальником останньої надії №10/24 від 22.10.2024 та Договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №1 від 27.11.2018 до вирішення спору по суті.
Позивач зазначав про намір звернутися в подальшому до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про зобов'язання виконання умов Договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії №10/24 від 22.10.2024, укладеного із Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» та про зобов'язання виконання умов Договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, укладеного із Акціонерним товариством “Одесаобленерго» (найменування якого в подальшому було змінено на “ДТЕК Одеські електромережі»), до умов якого АТ “Одеський припортовий завод» приєднався в порядку, визначеному п.8 Постанови НКРЕКП від №312 від 14.03.2018.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначав, що Акціонерним підприємством “Одеський припортовий завод» було отримано попередження Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» про припинення постачання електричної енергії, а також від Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі» про припинення (обмеження) споживання електричної енергії споживачу, проте позивач стверджував, що станом на сьогоднішній день не існує правових підстав для вчинення заходів щодо припинення, відключення та/або від'єднання точок комерційного обліку Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» від електричної мережі.
Позивач зазначав, що до моменту вирішення судом питання щодо наявності у Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» правових підстав для припинення виконання умов Договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії», існує ризик такої зміни поточного стану дійсності, за якої буде зведено нанівець результат розгляду судом спору про зобов'язання виконання умов Договору про постачання електричної енергії. Позивач стверджував, що станом на сьогоднішній день постачальник електричної енергії може вільно та безперешкодно в зазначений ним у попередженні період припинити виконувати взяті на себе зобов'язання за договором та протиправно від'єднати позивача від електропостачання. У такому разі, навіть при наявності позитивного рішення про зобов'язання Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» виконувати умови договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії», - право Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод»на безперервне отримання попередньо обумовленого сторонами обсягу електричної енергії вже буде порушеним, а для відновлення стану, який існує наразі, доведеться докласти значних зусиль. Більше того, така зміна status quo, зумовить, як порушення балансу інтересів сторін, так і несприятливі наслідки для всього Одеського регіону.
Так само, на переконання заявника, припинення електроживлення Акціонерним товариством “ДТЕК Одеські електромережі» є протиправним обмеженням Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» в його праві на отримання електричної енергії за договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії», договором про постачання електричної енергії споживачу та договором про розподіл електричної енергії.
Так, мотивом подання заяви про забезпечення позову, як зазначав заявник, є забезпечення справедливого та ефективного захисту порушених прав заявника та одночасно убезпечення від істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту та поновлення порушених прав, за захистом яких він планує звернутись до суду.
Також, заявник зазначав, що повне припинення електроживлення призведе до неконтрольованого процесу повної зупинки та втрати обладнання унікального технологічного комплексу, що належить Державі, виробничих підрозділів заводу з тяжкими наслідками техногенного і екологічного характеру та соціальними негативними наслідками для значної частини густонаселеного району Одеської області.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 по справі №916/5187/24 заяву Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» про забезпечення позову до подання позовної заяви задоволено; заборонено Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» та Акціонерному товариству “ДТЕК Одеські електромережі» вчиняти будь-які дії з припинення та/або обмеження постачання та/або розподілу (передачі) електричної енергії за Договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» №10/24 від 22.10.2024 та Договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №1 від 27.11.2018. Зазначено, що строк, протягом якого Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» зобов'язане пред'явити позов та надати відповідне підтвердження суду становить десять днів з дня постановлення даної ухвали.
Господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом заборони відповідачам вчиняти будь-які дії з припинення та/або обмеження постачання та/або розподілу (передачі) електричної енергії за Договором про постачання електричної енергії постачальником останньої надії №10/24 від 22.10.2024 та Договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №1 від 27.11.2018 до вирішення спору по суті, оскільки, на думку суду, зазначені заходи є адекватними і співмірними із зазначеними заявником позовними вимогами, з якими він планує звернутись за захистом своїх прав та обставинами майбутнього спору, невжиття вказаних заходів забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного способу захисту порушених прав заявника, а також матеріалами справи доведено, зокрема, попередженнями про припинення електропостачання, достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він планує звернутись до суду. При цьому, господарський суд прийняв до уваги обставини технологічного процесу виробництва на підприємстві заявника, можливі наслідки припинення електропостачання АТ “Одеський припортовий завод» для міста Одеси внаслідок впливу на технологічний процес виготовлення хімічної продукції та функціонування виробництва.
Суд у своїй ухвалі відзначив, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, необхідним для попередження подальших неправомірних дій, про усунення яких позивач просить у позові, і такий захід забезпечення позову не вирішує наявності будь-якого права. Окрім того, суд зазначив, що відповідачі не позбавлені права звернутися до Господарського суду Одеської області з клопотанням, як про застосування зустрічного забезпечення, так і про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.
Не погоджуючись із такою ухвалою, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 про забезпечення позову у справі №916/5187/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» вважає оскаржувану ухвалу незаконною та необґрунтованою, прийнятою при не з'ясуванні судом належним чином обставин, що мають значення для справи. На переконання заявника, висновки, викладені в ухвалі суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи, а тому суд дійшов до неправильного та необґрунтованого висновку про задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Апелянт категорично не погоджується з твердженнями суду, зазначеними в ухвалі, оскільки вимоги ухвали порушують права та інтереси відповідача-1 в частині довготривалого порушення позивачем умов Договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» (відсутність оплати спожитої ним електричної енергії), погіршують фінансовий стан Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» та, в свою чергу, негативно вливають на весь ринок електричної енергії (порушують встановлену на ньому платіжну дисципліну), особливо в умовах воєнного стану, постійних атак та пошкоджень енергетичних об'єктів.
У своїй скарзі апелянт, посилаючись на норми чинного законодавства, зазначає, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідач-1 зазначає, що АТ “Одеський припортовий завод» споживало електричну енергію у Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго», як постачальника “останньої надії», на підставі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» (далі - Договір), який є додатком 7 до Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 (зі змінами).
Як стверджує заявник, 30.10.2024 Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» на адресу АТ “Одеський припортовий завод» надіслано попередження про припинення постачання електричної енергії з 22.11.2024 о 09:00 год. через порушення строків оплати за Договором на загальну суму 10 378 064,56 грн (період, за який виник борг - червень 2024 року).
31.10.2024 Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» на адресу АТ “Одеський припортовий завод» надіслано попередження про припинення (обмеження) споживання електричної енергії споживачу, яким споживача було повідомлено, що у зв'язку з наявною заборгованістю з оплати за спожиту електричну енергію відповідно до умов Договору з електропостачальником, споживачу буде припинено (обмежено) постачання електричної енергії відповідно до умов Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ) та Кодексу систем розподілу (КСР) з 09:00 год. 22.11.2024.
Отже, враховуючи все зазначене, позивач перебував/є на постачанні електричної енергії у постачальника “останньої надії» з 01.07.2022 та по цей час (запланована дата закінчення постачання 19.01.2025).
З огляду на зазначене, апелянт стверджує, що Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго», як постачальник “останньої надії», виконано вимоги пункту 9.6.3. ПРРЕЕ та пункту 13.5. Договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» щодо повідомлення учасників ринку про закінчення терміну постачання електричної енергії.
В свою чергу, відповідно до підпункту 1 пункту 7.5 ПРРЕЕ припинення повністю або частково постачання електричної енергії споживачу здійснюється оператором системи за умови попередження споживача не пізніше ніж за 5 робочих днів до дня відключення у разі: закінчення терміну дії договору між споживачем та постачальником “останньої надії» (за умови не укладення споживачем договору з іншим електропостачальником).
Відповідно до пункту 3.4.4. ПРРЕЕ якщо споживач постачальника “останньої надії» не уклав договір із новим електропостачальником по закінченню терміну договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії», розподіл та постачання електричної енергії такому споживачу припиняється шляхом здійснення відключення електроустановки такого споживача.
Апелянт звертає увагу суду, що з липня 2022 року по теперішній час позивачем було спожито електричної енергії на загальну суму 333 243 801,88 грн. Водночас, позивачем не було здійснено жодної оплати за спожиту ним електричну енергію. Також Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» звертає увагу суду, що жодним нормативно-правовим актом в Україні не передбачено можливість безоплатного споживання електричної енергії, крім того, умови Договору не містять положень щодо безоплатного споживання електричної енергії споживачами, зокрема, АТ “Одеський припортовий завод», в тому числі навіть не передбачають наявність такої можливості. Електрична енергія, що постачається, зокрема постачальником “останньої надії», є товаром який має бути оплачений за ціною, яка сформована ним відповідно до вимог законодавства України.
На переконання заявника, позивач, порушуючи умови Договору, з метою уникнення належного виконання його умов, для уникнення припинення постачання електричної енергії і подав заяву про вжиття заходів, а саме заборонити Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» та Акціонерному товариству “ДТЕК Одеські Електромережі» вчиняти будь-які дії з припинення та/або обмеження постачання та/ або розподілу (передачі) електричної енергії за Договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» №10/24 від 22.10.2024 та Договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №1 від 27.11.2018.
Крім іншого, Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» вважає, що позивач, зловживаючи правами інших учасників ринку електричної енергії, завдає їм значних збитків, а також унеможливлює підтримання функціонування енергетичної інфраструктури України, особливо під час масових атак на неї з боку збройного агресора та її критичного пошкодження (особливо об'єктів енергетики на території можливих бойових дій на території Одеської області).
На думку заявника, задовольняючи заяву про забезпечення, суд фактично унеможливив припинення повністю або частково постачання електричної енергії споживачу-боржнику у порядку, встановленому законодавством яке регулює функціонування ринку електричної енергії та дозволив безкарно порушувати умови Договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії».
Крім того, на думку апелянта, в порушення вимог процесуального кодексу щодо обов'язку доказування і подання доказів, звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач не надав суду належних і достатніх доказів на обґрунтування своїх доводів, відповідно до положень, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, апелянт вважає, що Господарський суд Одеської області не враховував принципи співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, не з'ясував належним чином обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у ухвалі суду, не відповідають встановленим обставинам справи, а тому суд дійшов до неправильного та необґрунтованого висновку про задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Апелянт вважає, що місцевий господарський суд не врахував, що вжиття таких заходів призводить до істотних негативних наслідків, а саме порушення прав та охоронюваних законом інтересів апелянта на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, втручання в господарську та ліцензійну діяльність (як постачальника “останньої надії»).
З огляду на вищевикладене, апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 по справі №916/5187/24; розгляд справи №916/5187/24 за апеляційною скаргою Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 призначено на 23.01.2025 року о 15-30 год.; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали оскарження ухвали від 27.11.2024 по справі №916/5187/24.
23.12.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали від 27.11.2024 по справі №916/5187/24.
13.01.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025 задоволено клопотання Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №916/5187/24 поза межами приміщення суду; розгляд справи №916/5187/24 призначено на 23.01.2025 року о 15-30 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку EASYCON.
22.01.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі» надійшли письмові пояснення.
23.01.2025 у судове засідання, яке проводилось в режимі відеоконференції з'явились представники відповідачів. Відповідач-1 підтримав доводи викладені ним письмово, представник відповідача-2 підтримав апеляційну скаргу відповідача-1. Представник позивача у судове засідання не з'явились. Про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
У судовому засіданні було відмовлено у долучені до матеріалів справи письмових пояснень Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі» від 22.01.2025, оскільки подання письмових пояснень до суду апеляційної інстанції не передбачено процесуальним законодавством.
Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» та Акціонерне товариство “ДТЕК Одеські електромережі» своїм правом на подання відзиву не скористались, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженої ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов'язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача
Водночас забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Крім того, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності прав чи законних інтересів, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він просить накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Колегія суддів зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).
Оскільки в даному випадку вимоги заявника носять немайновий характер, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, постановах Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №915/1912/19, від 11.02.2021 у справі №915/1185/20).
Так у даному випадку Акціонерне товариство “Одеський припортовий завод» звернулось до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення заборони Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» та Акціонерному товариству “ДТЕК Одеські електромережі» вчиняти будь-які дії з припинення та/або обмеження постачання та/або розподілу (передачі) електричної енергії за Договором про постачання електричної енергії постачальником останньої надії №10/24 від 22.10.2024 та Договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії №1 від 27.11.2018 до вирішення спору по суті.
Підставою для подання такої заяви стало, зокрема те, що на адресу Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» надійшло попередження Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» про припинення постачання електричної енергії (вих.№44/11-011458/П від 30.10.2024), яким споживача було повідомлено про припинення постачання електричної енергії 22.11.2024 о 09:00, а також попередження Акціонерного товариства “ДТЕК Одеські електромережі» про припинення (обмеження) споживання електричної енергії споживачу (вих.№101/47/03-7875 від 31.10.2024), яким споживача було повідомлено про припинення (обмеження) споживання електричної енергії відповідно до умов Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, Правил роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ) та Кодексу систем розподілу (КСР) з 09:00 годин 22.11.2024 року.
Разом з тим, АТ “Одеський припортовий завод» вважає, що у АТ “ДТЕК Одеські електромережі» та ДПЗД “Укрінтеренерго» відсутні правові підставі для вчинення заходів щодо припинення/відключення чи від'єднання точок комерційного обліку заявника від електричної мережі, зважаючи на те, що такими діями учасники ринку протиправно обмежують АТ “Одеський припортовий завод» в його праві на отримання електричної енергії за договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії» та договором про розподіл електричної енергії.
АТ “Одеський припортовий завод» наголошував, що припинення електропостачання є незаконним зі сторони АТ “ДТЕК Одеські електромережі» та ДПЗД “Укрінтеренерго» через те, що основним завданням (видом діяльності) АТ “Одеський припортовий завод» є виробництво аміаку, карбаміду та іншої хімічної продукції.
Позивач у своїй заяві зазначав, що до моменту вирішення судом питання щодо наявності у Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» правових підстав для припинення виконання умов Договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії», існує ризик такої зміни поточного стану дійсності, за якої буде зведено нанівець результат розгляду судом спору про зобов'язання виконання умов договору про постачання електричної енергії: станом на сьогоднішній день постачальник електричної енергії може вільно та безперешкодно в зазначений ним період припинити виконувати взяті на себе зобов'язання за договором та протиправно від'єднати позивача від електропостачання. У такому разі, навіть при наявності позитивного рішення про зобов'язання ДПЗД “Укрінтеренерго» виконувати умови договору про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії», - право Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» на безперервне отримання попередньо обумовленого сторонами обсягу електричної енергії вже буде порушеним, а для відновлення стану, який існує наразі, доведеться докласти значних зусиль. Більше того, така зміна status quo, зумовить як порушення балансу інтересів сторін, так і зумовить несприятливі наслідки для всього Одеського регіону.
На переконання заявника, припинення електроживлення Акціонерним товариством “ДТЕК Одеські електромережі» є протиправним обмеженням Акціонерного товариства “Одеський припортовий завод» в його праві на отримання електричної енергії за договором про постачання електричної енергії постачальником “останньої надії», договором про постачання електричної енергії споживачу та договором про розподіл електричної енергії.
Крім іншого, заявник звертав увагу, що на території АТ “Одеський припортовий завод» в ізотермічних сховищах знаходиться близько 1,0 тис. тонн аміаку. Стабільне забезпечення електроенергією АТ “Одеський припортовий завод» дозволяє організувати безпечне зберігання цього продукту, завдяки роботі циклу зберігання за проектною схемою. Відключення електроживлення може привести до непрогнозованих викидів газоподібного аміаку у навколишнє середовище та створення загазованої зони на прилеглих територіях (південна філія ДП“АМПУ» адміністрація морського порту Південний, м. Южне, м. Одеса, Одеський регіон).
Позивач у своїй заяві зазначав, що повне припинення електроживлення призведе до неконтрольованого процесу повної зупинки та втрати обладнання унікального технологічного комплексу, що належить Державі, виробничих підрозділів заводу з тяжкими наслідками техногенного і екологічного характеру та соціальними негативними наслідками для значної частини густонаселеного району Одеської області.
Судова колегія зазначає, що Закон України “Про ринок електричної енергії» визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Законом України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що учасниками ринку електричної енергії є виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець та споживач, які проводять свою діяльність на ринку електричної енергії у порядку, передбаченому цим Законом.
Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018, прийнятою відповідно до Законів України “Про ринок електричної енергії» та “Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», затверджено Правила роздрібного ринку електричної енергії (далі - Правила №312).
Колегією суддів враховано, що пунктом 7.5. Правил роздрібного ринку електричної енергії передбачено, що припинення повністю або частково постачання електричної енергії споживачу здійснюється: електропостачальником за умови попередження споживача не пізніше ніж за 10 робочих днів до дня відключення у разі, зокрема, заборгованості з оплати за спожиту електричну енергію відповідно до умов договору з електропостачальником.
Відповідно до п. 7.10 Правил роздрібного ринку електричної енергії припинення електроживлення електроустановок споживача здійснюється оператором системи у порядку, визначеному Кодексом системи передачі та Кодексом систем розподілу.
Згідно з п. 11.5.12 Кодексу системи розподілу, затвердженого постановою НКРЕКП №310 від 14.03.2018, електропостачальник має право звернутися до ОСР щодо припинення електроживлення Користувача (споживача електричної енергії), з яким електропостачальником укладено договір про постачання електричної енергії. У зверненні електропостачальник повинен, зокрема, зазначити дані, що ідентифікують відповідного споживача електричної енергії (EIC-код), та причину (підставу) припинення електроживлення такого споживача електричної енергії.
ОСР не має права вимагати від електропостачальника обґрунтування причини (підстави) припинення електроживлення, якщо вона відповідає випадкам, визначеним Правилами роздрібного ринку електричної енергії. У випадках, не передбачених Правилами роздрібного ринку електричної енергії, ОСР має право відхилити звернення електропостачальника, про що повідомляє електропостачальника протягом 2 робочих днів з дати отримання звернення.
Попередження про припинення електроживлення надсилається ОСР одночасно електропостачальнику та відповідному споживачу електричної енергії за 5 робочих днів до запланованої дати обмеження/припинення розподілу електричної енергії.
ОСР не розглядає заперечення щодо припинення електроживлення або звернення щодо неправомірності дій електропостачальника від споживачів електричної енергії.
ОСР повинен припинити електроживлення споживача електричної енергії протягом 10 робочих днів з дати отримання звернення від електропостачальника.
Тобто, ОСР припиняє електроживлення споживачів за зверненням електропостачальника, який не зобов'язаний повідомляти ОСР обґрунтування причин (підстав) для припинення електроживлення та не розглядаючи заперечення споживачів щодо припинення електроживлення.
Суд апеляційної інстанції відзначає, що виходячи зі змісту заяви АТ “Одеський припортовий завод» про забезпечення позову, між сторонами наявний спір стосовно правомірності виставлення відповідачами вимог про відключення позивача від електропостачання, враховуючи, що позивач в обґрунтування своїх вимог посилається на незаконність вчинених відповідачами дій щодо припинення електроживлення електроустановок споживача, а тому заходи забезпечення позову щодо заборони ОСР та електопостачальнику вживати дії з припинення та/або обмеження постачання електричної енергії споживачу є цілком співмірними та адекватними.
Колегія суддів також звертає увагу, що АТ “Одеський припортовий завод» є суб'єктом господарської діяльності, у власності (користуванні) якого перебувають пожежовибухонебезпечні об'єкти, а тому на нього поширюється дія Закону України “Про об'єкти підвищеної небезпеки» у відповідності до приписів якого на товариство покладено обов'язок вживати заходів, направлених на запобігання аваріям, обмеження і ліквідацію наслідків та захист людей і довкілля від їх впливу, забезпечувати експлуатацію об'єктів з додержанням мінімально можливого ризику.
Крім того, АТ “Одеський припортовий завод» включено до реєстру об'єктів підвищеної небезпеки першого класу підвищеної небезпеки.
Наведене на переконання колегії суддів, свідчить про те, що запропонований заявником захід забезпечення позову забезпечить встановлене ст. 50 Конституції України право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля, дозволить уникнути істотних ризиків техногенно-екологічної катастрофи у регіоні, що є наслідком повного відключення заявника від електропостачання, та одночасно не призведе до очевидної неспіврозмірності між конкретним заходом забезпечення і предметом спірних правовідносин.
В той же час, невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднить можливість для позивача вчиняти дії, направлені на відновлення стану, який існував до порушення його прав. Тобто, існує обґрунтоване припущення про реальну та дійсну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду, що було доведено позивачем у заяві про забезпечення позову.
Колегія суддів зазначає, що у даному випадку невжиття заходів забезпечення позову може мати наслідком заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та ускладнить їх відновлення, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Застосування таких заходів забезпечення позову до вирішення спору судом відповідає предмету заявленого позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямовано виключно на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті позовних вимог.
Слід також відзначити, що забезпечення позову є тимчасовим заходом, необхідним для попередження подальших неправомірних дій, про усунення яких позивач просить в позові, і такий захід забезпечення позову не вирішує наявності будь-якого права. Крім того, вказаний спосіб забезпечення позову покликаний на період вирішення спору по суті з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки та можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення в разі задоволення позову з огляду на предмет спору, правову природу спірних правовідносин.
До того ж, розглядаючи заяву АТ “Одеський припортовий завод» про забезпечення позову, суд не здійснює розгляд справи по суті спору та не вирішує його, відповідно, посилання скаржника на порушення судами норм матеріального права у сфері регулювання правовідносин на ринку електричної енергії щодо наявності у нього права ініціювати припинення електроживлення споживачу через наявність у споживача заборгованості за спожиту електричну енергію колегією суддів відхиляються.
Згідно зі статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).
Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність судового рішення та остаточний висновок.
Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі порушення допущені судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, а мотиви апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що ухвала Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 по справі №916/5187/24 є законною, обґрунтованою та такою, що прийнята з додержання норм матеріального та процесуального права та приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору за перегляд ухвали місцевого господарського суду в апеляційному порядку, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Ухвалу Господарського суду Одеської області від 27.11.2024 по справі №916/5187/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності “Укрінтеренерго» - без задоволення.
Постанова, згідно ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено та підписано 29.01.2025 року.
Головуюча суддя: Н.М. Принцевська
Судді: Г.І. Діброва
А.І. Ярош