79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"21" січня 2025 р. Справа №914/954/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.
Суддів Бойко С.М.,
Скрипчук О.С.,
секретар судового засідання Шатан Т.О.
представники сторін:
позивача: Романів І.Б.,
відповідача: Маланій Н.Б,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 09.09.2024 №13-16/356 (вх. суду від 12.09.2024 №2554/24)
на рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2024 (повне рішення складено 21.08.2024, суддя Манюк П.Т.)
у справі №914/954/24
за позовом Фізичної особи-підприємця Голобутовської Галини Миколаївни, м. Борислав, Львівська обл.
до відповідача: Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», м. Моршин, Львівська обл.
про стягнення 922 673, 57 грн,
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішень судів попередніх інстанцій:
Фізична особа-підприємець Голобутовська Галина Миколаївна звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до до Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про стягнення 991 994,46 грн основного боргу, 105 656, 33 грн пені, 9 651 грн 3 % річних та 12 823,62 грн інфляційних втрат за договором купівлі-продажу від 19.10.2023 № 18
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що ним на підставі договору було продано відповідачу товар на загальну суму 1 778 994, 46 грн у період з 19.10.2023 до 23.01.2024 року.
Відповідно до умов договору, відповідач зобов'язаний здійснити оплату протягом 7 днів з моменту отримання, проте відповідачем не було виконано умови договору у повному обсязі та здійснено часткову оплату товару.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.08.2024 у справі № 914/954/24 закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 30 994, 46 грн; позовні вимоги задовольнити частково. Присуджено до стягнення з Дочірнього підприємства “Санаторій “Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця» на користь Фізичної особи-підприємця Голобутовської Галини Миколаївни суму в розмірі 869 160, 90 грн, з яких:
- 781 000, 00 грн основного боргу;
- 59 502, 09 грн пені;
- 7 414, 86 грн 3% річних;
- 8 106, 09 грн інфляціи?них втрат;
- 13 137, 86 грн судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При ухваленні рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що за час розгляду справи в суді доказів сплати основного боргу у повному обсязі відповідач не надав, тому позовні вимоги позивача в частині заявленого до стягнення основного боргу, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог та частково здійсненої оплати, підлягають до задоволення у розмірі 781 000, 00 грн.
Щодо заявлених до стягнення пені в розмірі 86 484, 87 грн, інфляційних втрат в розмірі 15 534, 57 грн та трьох процентів річних - 8 659, 51 грн, то суд першої інстанції зазначив, що скільки відповідачем не виконані належним чином умови договору щодо оплати отриманого товару, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу, пеню, а також три проценти річних від простроченої суми та інфляційні нарахування.
Проте, суд вказав, що позивачем помилково не враховано розмір основного боргу при проведенні розрахунку за кожен із періодів розрахунку та частково здійсненої відповідачем оплати основного боргу до звернення позивача з позовом до суду. Здійснивши перерахунок, суд попередньої інстанції прийшов до висновку що правильним є розмір пені, що становить суму 79 336, 12 грн, розмір 3 % річних становить 7 414, 86 грн, а сума інфляційних витрат становить 8 106, 09 грн.
Водночас місцевий господарський суд частково задоволив клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та зменшив заявлену до стягнення пеню на 25% від суми нарахованої судом і стягнув 59 502, 09 грн пені.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з рішенням, Дочірнє підприємство «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» звернулось до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області в частині стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат та прийняти в цій частині нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій.
Апелянт вказує, що поза ухвалою суду першої інстанції залишилось те, що відповідач брав участь у зміцненні оборони та захисту територіальної цілісності України шляхом розквартирування особового складу військових частин, розміщенні внутрішньопереміщених осіб.
Крім цього, на думку скаржника, судом попередньої інстанції не було взято до уваги часткову сплату відповідачем основного боргу, ступінь вини, звіт про фінансові результати, який був долучений відповідачем до відзиву на позовну заяву.
Також апелянт посилається у апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду у постановах, якими було залишено без змін рішення судів попередньої інстанції в частині зменшення штрафних санкцій на більший відсоток, ніж вирішив Господарський суд Львівської області у цій справі.
Фізична особа-підприємець Голобутовська Галина Миколаївна подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення Господарського суду Львівської області від 12 серпня 2024 року у справі № 914/954/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Позивач стверджує, що відповідач не наводив вагомих обставини щодо скрутного становища підприємства в період отримання товару, зокрема згідно видаткових накладних починаючи саме в період від 19 жовтня 2023 року по 23 січня 2024 року позивач передавала відповідачу товар, а відповідач згадує лише період лютого 2023 року.
Позивач звертає увагу суду, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення штрафні санкції з підстав того, що введення воєнного стану на території України значною мірою вплинуло на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежило безперебійне ведення господарської діяльності.
Рух справи в суді апеляційної інстанції:
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2024 справу № 914/954/24 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Гриців В.М., суддів Малех І.Б. та Скрипчук О.С.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 у складі колегії суддів: головуючого-судді Гриців В.М., суддів: Малех І.Б. та Скрипчук О.С. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 09.09.2024 №13-16/356 (вх. суду від 12.09.2024 №2554/24) на рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2024 у справі №914/954/24.
Ухвалою від 04.11.2024 розгляд справи призначено на 28.11.2024.
У зв'язку із звільненням з посади судді Гриців В.М., за розпорядженням керівника апарату суду №308 від 02.12.2024 було проведено автоматизовану заміну складу суду у справі №914/954/24.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.12.2024 у склад колегії суддів для розгляду справи №914/954/24 визначено наступний склад суду: Бонк Т.Б.- головуючий суддя, судді Малех І.Б, Скрипчук О.С.
У зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Малех І.Б., за розпорядженням керівника апарату суду №328 від 04.12.2024 було проведено автоматизовану заміну складу суду у справі №914/954/24.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2024 у склад колегії суддів для розгляду справи №914/954/24 визначено наступний склад суду: Бонк Т.Б.- головуючий суддя, судді Бойко С.М., Скрипчук О.С.
Ухвалою від 06.12.2024 справу №914/954/24 прийнято до провадження колегією суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М. та Скрипчук О.С. та призначити справу №914/954/24 до розгляду у судовому засіданні на 21.01.2025.
Сторонами відводів складу суду та секретарю судового засідання не заявлено.
У судовому засіданні 24.01.2025 скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечив заявлені доводи з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, сторони надали суду пояснення.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:
19.10.2023 між Фізичною особою-підприємцем Голобутовською Галиною Миколаївною та Дочірним підприємством «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувальнооздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» було укладено договір купівлі-продажу № 18.
Відповідно до розділу 1 договору, продавець зобов'язувався передати у власність, а покупець прийняти і оплатити товар відповідно до замовлень покупця на умовах визначених у даному договорі. Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного договору, визначається у накладних, які оформляються та підписуються сторонами при прийомі передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами цього договору в частині визначення ціни, асортименту, найменування та кількості товару.
Згідно з пунктами 2.1, 2.3. договору, ціни на товар встановлюються продавцем в прайс-листі, що не є додатком до даного договору і формуються в національній валюті України та зазначається в накладних. Загальна сума договору складається із сум, зазначених у накладних, якими оформляється прийом-передача товару, поставленого на підставі даного договору.
Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до пункту 5.1 договору, покупець зобов'язаний сплатити вартість товару протягом 7 календарних днів з моменту отримання товару від продавця.
Згідно з пунктом 5.2. договору, моментом виконання покупцем своїх зобов'язань по здійсненню розрахунків за товар є дата надходження відповідної суми на банківський рахунок або до каси продавця.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На виконання умов договору позивач, згідно з видатковими накладними у період з 19.10.2023 року до 23.01.2024 року поставив відповідачу товар на загальну суму 1 778 994, 46 грн, однак відповідач свої зобов'язання щодо повної оплати поставленого товару належним чином не виконав, оплативши лише 867 000, 00 грн, у зв'язку з чим за останнім обліковувалася заборгованість в сумі 911 994, 46 грн.
Згідно з пунктом 5.3. договору, сторони періодично здійснюють звірки взаєморозрахунків, при цьому покупець зобов'язаний оформити зі свого боку акт звірки взаєморозрахунків та направити його продавцю в межах трьох робочих днів з моменту одержання ним вимоги продавця.
Згідно з актом звірки взаєморозрахунків, який було підписано сторонами за період з 01.01.2024 до 31.01.2024, сума заборгованості відповідача складає 911 994, 46 грн.
Враховуючи докази часткової сплати відповідачем заборгованості за договором, суд першої інстанції закрив провадження у справі в частині стягнення 30 994, 46 грн основного боргу.
Таким чином, сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором станом на момент розгляду справи і прийняття рішення в суді першої інстанції склала 781 000, 00 грн.
Водночас скаржником суду апеляційної інстанції було також подано копії платіжних інструкцій на підтвердження сплати позивачу суми основного боргу після ухвалення рішення судом першої інстанції у цій справі.
Враховуючи те, що скаржник подав такі докази не в межах процесуального строку, клопотань про поновлення строку на подання доказів із зазначенням обґрунтованих причин неподання таких суду першої інстанції, апеляційний суд ухвалою від 21.01.2025, без виходу до нарадчої кімнати, залишив без розгляду подані скаржником платіжні інструкції на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на таке.
Предметом апеляційного оскарження у цій справі є рішення суду першої інстанції, яким зменшено заявлену до стягнення пеню на 25 % та присуджено до стягнення 59 502, 09 грн пені.
Так, апелянт вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував ступінь вини відповідача, його майнове становище та дійшов помилкового висновку про зменшення пені лише на 25%.
За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України, невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).
Згідно з приписами ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею, зокрема, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до вимог частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
У п. 7.1 укладеного договору сторони погодили, що покупець у разі порушення строків оплати отриманого товару, передбачених п. 5.1 договору сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення без обмеження строків нарахування.
Позивач здійснив нарахування пені за період з 24.11.2023 по 31.03.2024.
При цьому, судом першої інстанції було правомірно зауважено що позивачем помилково не враховано розмір основного боргу при проведенні розрахунку за кожен із періодів розрахунку та частково здійсненої відповідачем оплати основного боргу до звернення позивача з позовом до суду.
Здійснивши перерахунок, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що правильним є розмір пені, що становить суму 79 336, 12 грн.
Водночас суд врахував клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та стягнув з відповідача на користь позивача 59 502, 09 грн пені.
Щодо розміру 3 % річних, то такий становить 7 414, 86 грн, інфляційних втрат - 8 106, 09 грн.
Водночас відповідач не заперечує ні періоду розрахунку, ні його математичну правильність, а лише зазначає про необхідність зменшення заявлених до стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
За частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених нормативних приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
За відсутності в законі переліку виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.
При цьому винятковими є такі обставини, які дозволяють суду, а не зобов'язують його зменшити нараховані в силу закону чи договору штрафні санкції. Інакше нівелюється юридичне значення винятковості обставин та право суду на зменшення таких штрафних санкцій.
Отже, за своєю правовою природою штрафні санкції є засобами стимулювання боржника до належного виконання свого обов'язку. Тому, передбачені законодавством санкції повинні застосовуватися у разі порушення зобов'язання.
Верховний Суд зазначає, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 925/74/19; від 02.06.2021 у справі № 5023/10655/11 (922/2455/20).
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України та визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Як вбачається з оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було взято до уваги участь відповідача у зміцненні оборони та захисту територіальної цілісності України шляхом розквартирування особового складу військових частин, розміщенні внутрішньопереміщених осіб.
Як вбачається з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі якого здійснено розквартирування особового складу військових частин та на який посилається відповідач, даний наказ не зупиняє діяльність юридичної особи Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», дозволяє ведення господарської діяльності, використання приміщень.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21, належним підтвердженням існування форс-мажорних обставин (доказом існування обставин непереборної сили, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання умов договору) є відповідний сертифікат.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, в будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Проте, належних, допустимих доказів настання форс-мажорних обставин у період з від 19 жовтня 2023 року по 23 січня 2024 року відповідачем не надано.
Також у матеріалах справи наявні підписані двома сторонами видаткові накладні за листопад, грудень 2023 року, січень 2024 року, строк оплати за якими, згідно п. 5.1. укладеного договору, настав ще до введення воєнного стану на території України.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Суд також враховує, що застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.01.2024 у справі у справі № 911/2269/22.
Відтак, уклавши договір, сторони взяли на себе певні зобов'язання, в тому числі і відповідач в частині оплати за поставлений товар, тому в позивача існувало правомірне очікування отримати сплату за поставлений у визначені строки товар.
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
Так, присуджені до стягнення судом першої інстанції пені, 3% річних та інфляційні втрати становлять орієнтовно 7% основної заборгованості, про стягнення якої звернувся позивач до суду першої інстанції, що на думку апеляційного суду є справедливим у відношенні до обох сторін договору.
Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Саме суд першої та апеляційної інстанцій користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20).
На підставі викладеного, реалізуючи свої дискреційні повноваження, враховуючи відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, беручи до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про зменшення заявленої до стягнення пені на 25% у цій справі є обґрунтованим та відповідає принципу справедливого балансу.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2024 у справі № 914/954/24 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції:
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Санаторій «Моршинкурорт» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» від 09.09.2024 №13-16/356 (вх. суду від 12.09.2024 №2554/24)- залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.08.2024 у справі № 914/954/24 - залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Повний текст постанови складено 29.01.2025.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя О.С. Скрипчук