28 січня 2025 року
м. Рівне
Справа № 564/3069/24
Провадження № 22-ц/4815/178/25
Головуючий у Костопільському районному суді
Рівненської області: суддя Снітчук Р.М.
Рішення суду першої інстанції ухвалено
Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції:
(вступної і резолютивної частин)
о 14 год. 06 хв. 31 жовтня 2024 року
у м. Костопіль Рівненської області
Повний текст рішення складено: 04 листопада 2024 року
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Андрошулік І.А.
за участі: представника ОСОБА_1 - адвоката Печериці Наталії Сергіївни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Печериці Наталії Сергіївни на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами,
У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (далі - ТОВ "ФК "ЄАПБ") звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за такими договорами:
№ 101156868 в розмірі 35 646,75 гривень, з яких 9 000 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 25 746,75 гривень заборгованість за відсотками, 900 гривень - заборгованість за комісією;
№ 5893763 в розмірі 91 476,75 гривень, з яких 23 000 гривень заборгованість за основною сумою боргу, 66 176,75 гривень - заборгованість за відсотками, 2 300 гривень - заборгованість за комісією;
№ 76248942 в розмірі 37 530 гривень, з яких 10 800 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 26 730 гривень - заборгованість за відсотками;
№ 4647978 в розмірі 30 058,75 гривень, з яких 8 650 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 21 408,75 гривень - заборгованість за відсотками;
№ 6147528 в розмірі 19 806,70 гривень, з яких 6 100 гривень заборгованість за основною сумою боргу, 13 706,70 заборгованість за процентами.
Сумарний розмір заборгованості склав 214 518,95 гривень.
Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що внаслідок порушень ОСОБА_1 зобов'язань за вказаними кредитними договорами та договорами позик в нього утворилась спірна заборгованість, яка у зв'язку з отриманням ТОВ "ФК "ЄАПБ" прав вимог підлягає стягненню в судовому порядку.
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" заборгованість за кредитними договорами: № 101156868 в розмірі 35 646,75 гривень; № 5893763 в розмірі 91 476,75 гривень; за договорами позики: № 76248942 в розмірі 37 530 гривень; № 4647978 в розмірі 30 058,75 гривень; № 6147528 в розмірі 19 806,70 гривень, а всього стягнуто 214 518,95 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ФК "ЄАПБ" 3 217,78 гривень судового збору.
На рішення суду представником ОСОБА_1 - адвокатом Печерицею Н.С. подано апеляційну скаргу, де посилається на його незаконність і необґрунтованість, які полягали в неповному з'ясуванні обставини справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявником зазначалося про те, що відносно кредитних договорів №101156868 та №5893763 в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт видачі відповідачу кредитних коштів, користування ними тощо. При цьому розрахунки заборгованості за договором №101156868 здійснено не з дня його укладення, а з дня відступлення права вимоги. Надані ТОВ "ФК ЄАПБ" витяги з реєстру боржників вважала неналежним та недопустимим доказом відступлення права вимоги, оскільки сформовані і підписані лише представником позивача. Стверджувалося й про відсутність у матеріалах справи доказів проведення оплати за відповідними договорами факторингу. Тобто позивачем не доведено факту отримання права грошової вимоги. Суд залишив поза увагою те, що за кредитними договорами № 101156868 та № 5893763 комісійні оплати є нікчемними, оскільки їх нараховано за дії, які не є споживчими послугами.
Щодо договорів позики №76248942 та №4647978, то, на думку заявника, судом не враховано, що строк кредитування за ними становить 30 днів, однак заборгованість обчислено за 90 днів. Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 Ц К України. Разом з тим вважала умову договору про можливість нарахування відсотків упродовж 90 днів завуальованою та такою, що неправомірно дає право кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації. Тим паче, договір позики №76248942 укладено в 2023 році, тоді як договір факторингу щодо нього в 2021 році. Однак предметом договору факторингу не виступало право майбутньої вимоги та не узгоджувалась можливість переходу вимог за договорами, яких не існувало, однак могли укладатись в майбутньому.
З приводу договору позики №6147528, то суд попередньої інстанції не врахував, що до позову не було надано повного пакету документів, які підтверджують отримання за ним права вимоги, а саме реєстру боржників, акту його приймання-передачі. Також не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 отримав кошти за договором позики і в подальшому порушив обов'язок із їх повернення, тобто не виконував або неналежним чином виконував умови договору позики.
З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався, хоча йому про це роз'яснювалось ухвалою Рівненського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтями 514, 526 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Норма статті 599 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За правилами ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що 19 вересня 2023 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит № 101156868, шляхом його підписання позичальником електронним підписом, вчиненим одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України "Про електронну комерцію". До вказаного договору долучено підписані позичальником електронним підписом графік платежів за договором, паспорт споживчого кредиту, заяву на отримання кредиту.
За умовами договору позичальник отримав кредит у сумі 9 000 гривень строком на 120 днів шляхом зарахування коштів на вказану ним банківську картку, з датою остаточного повернення кредиту 17 січня 2024 року та зобов'язався вчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом за процентною ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту, та комісії за надання кредиту в сумі 900 гривень.
Відповідач належним чином свої зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконав, станом на 29 січня 2024 року заборгованість за кредитом складала 35 646,75 гривень, з яких: 9 000 гривень - заборгованість за основною сумою боргу; 25 746,75 гривень - заборгованість за відсотками; 900 гривень - заборгованість за комісією.
29 січня 2024 року ТОВ "Мілоан" відступило право грошової вимоги за кредитним договором ТОВ "ФК "ЄАПБ" на підставі договору факторингу № 29012024.
14 вересня 2023 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір № 5893763.
За умовами договору позичальник отримав кредит у сумі 23 000 гривень строком на 120 днів шляхом зарахування коштів на вказану ним банківську картку, з датою остаточного повернення кредиту 17 січня 2024 року та зобов'язався вчасно повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом за процентною ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту, та комісії за надання кредиту в сумі 2300 гривень.
Відповідач належним чином свої зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконав, станом на 30 січня 2024 року заборгованість за кредитом складає 91 476,75 гривень, з яких: 23 000 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 66 176,75 гривень - заборгованість за відсотками, 2 300 гривень - заборгованість за комісією.
29 січня 2024 року ТОВ "Мілоан" відступило право грошової вимоги за кредитним договором ТОВ "ФК "ЄАПБ" на підставі договору факторингу № 29012024.
20 вересня 2023 року між ТОВ "Фінансова компанія "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір позики № 76248942, за умовами якого він отримав кредит у сумі 10 800 гривень строком на 30 днів зі сплатою відсотків 2,5 %.
Відповідач належним чином свої зобов'язання за договором позики не виконав, заборгованість складала 37 530 гривень, з яких: 10 800 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 26 730 гривень - заборгованість за відсотками.
14 червня 2021 року ТОВ "Фінансова компанія "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" відступило право грошової вимоги за вказаним договором ТОВ "ФК "ЄАПБ" на підставі договору факторингу № 14/06/21, передавши 20 березня 2024 року реєстр боржників.
09 вересня 2023 року між ТОВ "Фінансова компанія "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір позики № 4647978.
Відповідач належним чином свої зобов'язання за вказаним договором позики не виконав, заборгованість складала 30 058,75 гривень, з яких: 8 650 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 21 408,75 гривень - заборгованість за відсотками.
14 червня 2021 року ТОВ "Фінансова компанія "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" відступило право грошової вимоги за вказаним договором позики ТОВ "ФК "ЄАПБ" на підставі договору факторингу № 14/06/21, передавши 27 лютого 2024 року реєстр боржників.
13 вересня 2023 року між ТОВ "Маніфою" та ОСОБА_1 укладено в електронній формі договір позики № 6147528.
Відповідач належним чином свої зобов'язання за вказаним договором позики не виконав, заборгованість складала 19 806,70 гривень, з яких: 6 100 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 13 706,70 гривень - заборгованість за відсотками.
11 січня 2024 року ТОВ " Маніфою" відступило право грошової вимоги за вказаним договором позики ТОВ "ФК "ЄАПБ" на підставі договору факторингу № 11/01/24.
З огляду на матеріали справи колегія суддів відхиляє посилання відповідача, які зводяться то того, що за зазначеними правочинами у сторін не виникло спірних правовідносин узагалі, а кредитних коштів не було отримано.
Із досліджених правочинів видно, що їхні умови відповідають законодавчому визначенню кредитного договору, передбаченому ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Поданими позивачем доказами підтверджуються волевиявлення позичальника на отримання від первинних кредиторів грошових коштів.
Відповідними угодами також встановлено, що при їхньому укладені кредитор з'ясував особу позичальника, його персональні дані, а саме, серію і номер паспорту, місце реєстрації, ідентифікаційний номер, номер стільникового телефону та інформацію про банківську платіжну картку позичальника.
Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 були використані первісними кредиторами чи іншими особами для укладення договорів від імені відповідача, ним не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій ОСОБА_1 не звертався.
Між тим, як правильно на це покликається відповідач, підстав для нарахування комісій за договорами кредиту №101156868 та №5893763 не було.
Так, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, умова договору про споживчий кредит, укладеного щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".
При цьому визнання нікчемного правочину недійсним не вимагається, адже він є недійсним в силу закону (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-80гс20)).
Проте погодитись з твердженнями заявника з того приводу, що позивачем не підтверджено отримання права вимоги за кредитними договорами, на увагу не заслуговують.
Матеріали справи містять договори факторингу, акти прийому-передачі реєстрів боржників і витяги з реєстру боржників, наявність чого є достатнім для підтвердження виконання домовленостей між контрагентами щодо переуступлення прав вимог.
Щодо договорів позики №76248942 та №4647978, то заявник правильно зазначає про те, що нарахована заборгованість за процентами була здійснена первинним кредитором поза обумовленим строком кредитування.
За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання, однак в порядку вказаної правової норми такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства.
В цих правочинах зазначено, що строк позики становили 30 днів. У межах цих строків розмір процентів за користування кредитом за договором №76248942 складав 2 430 гривень, а за договором №4647978 - 1 956,25 гривень.
Том, при стягненні заявленої позивачем заборгованості, необхідно було керуватись чітко обумовленими між контрагентами договорів позики умовами, в т.ч. додатками №1 до них, (таблицями обчислення загальної вартості кредиту, де зазначено відповідні розмірі відсотків) а не завуальованими, двозначними умовами, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом.
Разом з тим відхиляються твердження автора апеляційної скарги про те, що договором факторингу № 14/06/21 від 14 червня 2021 року не узгоджувалась можливість переходу вимог за договором 76248942, тобто якого не існувало на той час.
Так, у матеріалах справи наявні укладена між ТОВ "Фінансова компанія "1 Безпечне агентство необхідних кредитів" та ТОВ "ФК "ЄАПБ" додаткова угода №21 від 20 березня 2024 року та акт приймання-передачі реєстру боржників з витягом з реєстру боржників від того ж дня, якими передбачено відступлення права вимоги за договором №76248942.
Всупереч аргументам представника відповідача матеріали справи містять необхідні докази на підтвердження переуступлення права вимоги й за договором позики №6147528, а саме договір факторингу, додаткова угода до нього, акт прийому-передачі реєстру боржників і витяг з реєстру боржників.
Незважаючи на це, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження у судовому засіданні. Так, за результатами апеляційного перегляду справи встановлено, що суд попередньої інстанції не врахував певних обставин, а тому оскаржуване рішення не може лишатись чинним, позаяк позов підлягав частковому задоволенню шляхом відмови новому кредитору в стягненні комісії за кредитними договорами №101156868 та №5893763 і відмови у стягненні нарахованих поза межами обумовлених строків кредитування процентів за договорами позики №76248942 та №4647978.
Нарахованої ж за договором позики №6147528 заборгованості позичальником не спростовано і свого розрахунку не надано.
Задовольняючи частково апеляційну скаргу, враховується також те, що Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Підставою для зміни рішення суду першої інстанції відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Печериці Наталії Сергіївни задовольнити частково.
Змінити рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 31 жовтня 2024 року, зменшивши стягнуту суму заборгованості за кредитним договором № 101156868 до 34 746 (тридцять чотири тисячі сімсот сорок шість) гривень 75 копійок, за кредитним договором № 5893763 до 89 176 (вісімдесят дев'ять тисяч сто сімдесят шість) гривень 75 копійок, за договором позики № 76248942 до 13 230 (тринадцять тисяч двісті тридцять) гривень, за договором позики №4647978 до 10 596 (десять тисяч п'ятсот дев'яносто шість) гривень 25 копійок, а загальну суму стягнення - до 167 556 (сто шістдесят сім тисяч п'ятсот п'ятдесят шість) гривень 45 копійок.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за договором позики № 6147528 в розмірі 19 806 (дев'ятнадцять тисяч вісімсот шість) гривень 70 копійок залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 28.01.2025
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М. Ковальчук
С.С. Шимків