ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.01.2025Справа № 904/4802/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИЧНА, будинок 1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Роялс" (04107, місто Київ, ПРОВУЛОК АЙВАЗОВСЬКОГО, будинок 3)
про стягнення 637 800,00 грн.
Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.
Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (далі-позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Роялс" про стягнення збитків у розмірі 637 800,00 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали справи №904/4802/24 передані на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.11.2024 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
З метою повідомлення сторін про розгляд справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 19.11.2024 року була направлена позивачу до електронного кабінету юридичної особи та 22.11.2024 отримана уповноваженим представником позивача.
Також, ухвала від 19.11.2024 була скерована на юридичну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,однак поштовий конверт був повернутий відділом поштового зв'язку до суду з поміткою "за закінченням терміну зберіганням".
Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо відповідача про розгляд справи.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідачі-1,-2 мають доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиви на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
12.12.2018 між Акціонерним товариством "Криворізька теплоцентраль" (далі-покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліга Роялс" (далі-постачальник) укладено договір про закупівлю №41/18, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити: ДК 021:2015 код « 42130000-9» Арматура трубопровідна: крани, вентилі, клапани та подібні пристрої.( Запірна арматура в асортименті) (далі - Товар). Найменування, асортимент, кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру визначена Сторонами у Специфікаціях (додатки до Договору), які є його невід'ємними частинами (1.1-1.2 Договору).
Відповідно до п. 2.1-2.3 даного правочину, сума Договору на момент його укладання становить: 3 509 000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 701 800,00 грн., всього з ПДВ: 4 210 800,00 грн. Оплата за Товар здійснюється шляхом перерахуванням коштів покупцем на рахунок постачальника протягом 365 календарних днів з дня поставки товару. Платежі між сторонами за цим Договором, здійснюються в національній валюті у безготівковій формі.
Товар поставляється постачальником, в строк, визначений в пункті 3.3 цього Договору, на умовах DDP - склад Покупця, згідно Інкотермс 2010. Місце поставки товару: склад АТ «Криворізька теплоцентраль», вул. Електрична, буд.1, Покровський район, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область. Поставка замовленого товару здійснюється постачальником протягом 20 (двадцяти) календарних днів з дня надання заявки покупцем. Допускається дострокова поставка товару за умови наявності згоди покупця. Про дату дострокової поставки постачальник повідомляє покупця по факсу або через представника у строк не менше 1 (одного) робочого дня (п. 3.1-3.2 Договору).
Сторони пунктом 3.5 Договору, що моментом здійснення поставки Товару постачальнику є його отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна). Разом з товаром покупцю повинні передаватись належні товару документи, що підтверджують його якість і безпеку, включаючи сертифікати, якісні посвідчення (оригінали або копії, завірені печаткою постачальника).
Постачальник зобов'язаний своєчасно складати та реєструвати в Єдиному накладних відповідно до норм чинного законодавства України податкові накладні і розрахунки коригувань до них. У разі, якщо постачальник склав податкові накладні або розрахунки коригувань до них з порушенням норм чинного законодавства, а також у разі відсутності їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, що тягне за собою втрату права покупця на збільшення податкового кредиту, постачальник зобов'язується компенсувати покупцю заподіяні цим збитки (п. 3.11 Договору).
Цей договір набуває чинності з моменту підписання договору уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печатками і діє до 31.12.2018 р., а в частині розрахунків - до повного виконання, але у будь-якому разі - до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань (п. 7.1 Договору).
Специфікацією №1 від 10.12.2018 сторони погодили асортимент, кількість товар та його ціну.
Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Ліга Роялс" здійснило поставку, а позивач даний товар прийняв без зауважень, що підтверджується видатковими накладними № 1 від 21 грудня 2018 року на суму 966 480, 00 грн. (ПДВ - 161 080,00 грн) та № 2 від 28 грудня 2018 року на суму 2 860 320,00 грн (ПДВ - 476 720,00 грн).
На виконання умов договору, покупець перерахував кошти на рахунок постачальника, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями №2484 від 26.12.2018 на суму 966 480, 00 грн та № 2559 від 29.12.2018 на суму 2 860 320,00 грн.
23.11.2023 позивач звернувся до відповідача із претензією № 9352/06, в якій покупець вказав про порушення постачальником умов Договору в частині реєстрації в Єдиному накладних відповідно до норм чинного законодавства України податкових накладних, а тому, в силу п. п. 3.11 Договору, позивач просив ТОВ «Ліга Роялс» перерахувати кошти в розмірі 637 800,00 грн. На підтвердження відправлення претензії на адресу відповідача, позивач долучив фотокопію поштового конверта, який повернувся АТ "Криворізька теплоцентраль" з відмітною «за закінченням терміну зберігання». Тобто, претензія №9352/06 від 23.11.2023 залишена відповідачем без розгляду та її задоволення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що через не виконання відповідачем вимог статті 201 Податкового кодексу України, позивач зазнав збитки, яка є сумою ПДВ та яку неможливо включити до складу податкового кредиту.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав, доводів позивача не спростував.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частини 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
До договору про закупівлю застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Частиною першою ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ "Ліга Роялс" здійснило поставку, а позивач даний товар прийняв без зауважень, що підтверджується видатковими накладними № 1 від 21 грудня 2018 року на суму 966 480, 00 грн. (ПДВ - 161 080,00 грн) та № 2 від 28 грудня 2018 року на суму 2 860 320,00 грн (ПДВ - 476 720,00 грн).
На виконання умов договору, покупець перерахував кошти на рахунок постачальника, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями №2484 від 26.12.2018 на суму 966 480, 00 грн та № 2559 від 29.12.2018 на суму 2 860 320,00 грн.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання зобов'язань щодо оплати за поставлений відповідачем товар.
Постачальник зобов'язаний своєчасно складати та реєструвати в Єдиному накладних відповідно до норм чинного законодавства України податкові накладні і розрахунки коригувань до них. У разі, якщо постачальник склав податкові накладні або розрахунки коригувань до них з порушенням норм чинного законодавства, а також у разі відсутності їх реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних, що тягне за собою втрату права покупця на збільшення податкового кредиту, постачальник зобов'язується компенсувати покупцю заподіяні цим збитки (п. 3.11 Договору).
Відповідно до частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з частиною першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Розглядаючи даний спір суд бере до уваги те, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що обов'язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов'язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов'язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов'язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов'язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов'язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.
Для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.
Подібні висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2019 року в справі №908/1568/18, від 1 березня 2023 року в справі №925/556/21.
Відповідно до підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
3а змістом пунктів 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
У пункті 80 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, визначається, що суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних та які до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" протягом 1095 календарних днів з дати їх складення не були включені до податкового кредиту, включаються до податкового кредиту протягом 365 календарних днів з дати набрання чинності зазначеним Законом, але не пізніше 1095 календарних днів з дати складення таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних. У разі зупинення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зазначених в абзаці першому цього пункту, в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу перебіг строку 365 календарних днів зупиняється на період зупинення реєстрації таких податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. При цьому така норма може застосовуватись виключно до податкових накладних, які складені до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень", який набрав чинність 1 січня 2022 року. Зазначеним законом, зокрема, було змінено граничний строк для включення суми ПДВ до подактвого кредиту з 1095 к.д. на 365 к.д. (абзацу 4 пункту 198.6 статті 198 ПКУ). Водночас, відповідно до перехідних положень було додано п. 80 підрозділу 2 розділу ХХ ПКУ, який має усувати колізії, які виникають у зв'язку із зміною зазначених гранічних строків. Відповідно для зазначених податкових накладних крайній строк для включення ПДВ до податкового кредиту регулюється абзацом 4 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та становить 365 календарних днів.
У відповідності до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.
Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН покупцем послуг, отже з огляду на положення статті 201 Податкового кодексу України саме на відповідача покладено обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні та/або розрахунки коригування до таких податкових накладних.
Також суд враховує і те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 1 березня 2023 року в справі №925/556/21 зазначила, що з 1 січня 2015 року Податковий кодекс України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.
Оскільки саме від продавця, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Як було вказано вище, саме постачальник зобов'язаний своєчасно складати та реєструвати в Єдиному накладних відповідно до норм чинного законодавства України податкові накладні і розрахунки коригувань до них. Разом з тим, матеріали не місять докази належного виконання відповідачем договірних зобов'язань, які передбачені п. 3.11 Договору про закупівлю №41/18 від 10.12.2018.
Саме тому, формування у позивача податкового кредиту з податку на додану вартість було би можливим виключно у випадку, коли відповідач зареєстрував би податкові накладні із господарської операції.
Чинне законодавство не передбачає реєстрації податкової накладної в ЄРПН покупцем послуг. Тому суд приходить до висновку, що з огляду на положення ст.201 ПКУ, саме на відповідача (як постачальника за договором) покладено обов'язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкові накладні.
Вказаним зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов'язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту. Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №925/17/18.
З огляду на це, виникнення права на податковий кредит залежить від реєстрації податкової накладної в ЄРПН, і відсутній механізм, який би дозволяв покупцю включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати.
Оскільки саме від постачальника, який має визначений законом обов'язок вчинити дії, необхідні для реєстрації податкової накладної в ЄРПН (а також може у необхідних випадках ефективно оскаржити рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, які перешкодили виконати цей обов'язок), залежить реалізація покупцем майнового інтересу, пов'язаного з одержанням права на податковий кредит з ПДВ за наслідками господарської операції, він (продавець) залишається відповідальним перед своїм контрагентом у господарській операції за наслідки невчинення цих дій.
Матеріали справи не містять доказів неналежного виконання відповідачем вимог податкового законодавства щодо реєстрації податкових накладних в ЄРПН, а тому позивач був позбавлений права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов'язання на суму 637 800,00 грн.
Очевидним є прямий причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача щодо виконання визначеного законом обов'язку реєстрації податкових накладних та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов'язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи.
Згідно з частиною другою ст. 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У частині першій ст. 614 Цивільного кодексу України зазначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №753/7281/15-ц, від 21.02.2021 у справі №904/982/19, від 21.07.2021 у справі №910/12930/18, від 21.09.2021 у справі №910/1895/20, від 18.10.2022 у справі №922/3174/21.
Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі №925/556/21.
Як вже зазначалось, доказів виконання обов'язку щодо реєстрації податкових накладних у встановлений законом строк матеріали справи не містять.
Крім того, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов'язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни (Постанова Верховного Суду від 07.06.2023 у cправі № 916/334/22).
Отже, підсумовуючи вищевказане, суд дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги позивача про стягнення збитків з відповідача підлягають до задоволення в розмірі 637 800,00 грн.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі задоволення позову покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліга Роялс" (04107, місто Київ, ПРОВУЛОК АЙВАЗОВСЬКОГО, будинок 3; код ЄДРПОУ 42280396) на користь Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" (50014, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИЧНА, будинок 1; код ЄДРПОУ 00130850) збитки - 637 800 грн (шістсот тридцять сім тисяч вісімсот) 00 коп. та витрати по сплаті судового збору - 9 567 грн.(дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят сім) 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено: 24.01.2025.
Суддя М.Є.Літвінова