22 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 159/5483/24 пров. № А/857/28963/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
за участю представника позивача Горблюка Р.В.,
за участю представника відповідача Брик А.О., Фельпель І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у місті Львові апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2024 року, прийняте суддею Денисюком Т.В. у м. Ковелі, повний текст складено 21 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України, начальника дев'ятої прикордонної комендатури ОСОБА_2 про скасування постанови, -
встановив:
ОСОБА_1 (надалі -позивач) звернувся з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (АДПСУ), начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 про скасування постанови від 18.08.2024 №102946 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 202 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 1275 гривень і закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2024 позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення, за відсутності доказів на підтвердження викладених у ній обставин, не може свідчити про вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (висновок Верховного Суду у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17)
Також, з наданого позивачем відеозапису події вбачається, що останній клопотав про відкладення розгляду справи з метою забезпечення участі захисника.
Всупереч вимогам ст. 279 КУпАП посадовою особою під час розгляду справи клопотання позивача не вирішені та не надано останньому можливості отримати правову допомогу, що є порушенням передбачених ст. 59 Конституцією України та ст. 268 КУпАП прав особи.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, АДПСУ подала апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі звертає увагу на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України є окремою юридичною особою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Враховуючи наведене, Адміністрація Державної прикордонної служби України та начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 не є належними відповідачами у цій справі.
Водночас, ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) до участі у справі залучений не був.
Таким чином, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права.
Просить скасувати рішення та прийняти постанову, яким відмовити в позові.
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що відповідач - АДПСУ не скористався своїм правом подати відзив, а також будь-яким чином не заперечував щодо належності обраних позивачем відповідачів у даній справі під час розгляду її судом першої інстанції. Відповідні заперечення висловлені лише зараз в апеляційній скарзі, після того як рішенням суду першої інстанції було задоволено позов.
Крім того, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону є Адміністрація Державної прикордонної служби України. Таким чином Адміністрація Державної прикордонної служби України є належним відповідачем у даній справі.
Звертає увагу на те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що позивач довів свою невинуватість у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП, надавши суду аргументовані пояснення та докази, натомість відповідачі зі свого боку, всупереч вимог КАС України не надали суду жодних доказів на підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності та не повідомили причин неможливості їх подання.
Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 18.08.2024 начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 (зм.д. АДРЕСА_1 ) ІНФОРМАЦІЯ_4 (зм.д. АДРЕСА_2 ) лейтенант ОСОБА_2 склав відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ №247129, за змістом якого «18.08.2024 о 18.30 годині на території залізничного вокзалу ІНФОРМАЦІЯ_5 в м. Ковелі Волинської області було виявлено громадянина України ОСОБА_1 , який порушив прикордонний режим, а саме перебував в межах контрольованого прикордонного району без документів, що посвідчують особу, чим порушив вимоги п. 8 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 (зі змінами)», внаслідок чого ОСОБА_1 був затриманий і доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_6 (Протокол про адміністративне затримання від 18.08.2024).
В графі протоколу чи потребує ОСОБА_1 послуг захисника зазначено «не потребує, бажає захищати себе самостійно».
Також у протоколі про адміністративне правопорушення міститься запис про те, що розгляд справи відбудеться 18.08.2024 о 20.50 годині у приміщенні за адресою; АДРЕСА_3 .
В графі про ознайомлення з протоколом і про отримання примірника протоколу про адміністративне правопорушення підпис ОСОБА_1 відсутній.
За матеріалами справи 18.08.2024 відбувся розгляд справи і винесена постанова, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП та накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1275 грн.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обґрунтування апеляційної скарги зводяться лише до того, що АДПСУ та начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 є неналежними відповідачами у даній справі.
З приводу вказаного, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 КУпАП України порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в'їзду - виїзду - тягне за собою накладення штрафу на громадян від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від ста до ста п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За приписами статті 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, використання повітряних суден, обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки малих і спортивних суден і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.
Відповідно до оскаржуваної постанови ОСОБА_1 ставиться у провину порушення п. 8 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 (зі змінами), відповідно до якого громадяни України, іноземці та особи без громадянства в'їжджають у контрольований прикордонний район, перебувають, проживають або пересуваються в його межах на підставі документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова прийнята начальником дев'ятої прикордонної застави (зм.д.н.п. Піща) ІНФОРМАЦІЯ_4 (зм.д.н. п. Світязь) ОСОБА_2 .
Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2022 у справі № 160/12574/20 вказано, що належним є відповідач, який є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред'явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов'язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред'явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов'язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності.
З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.
Частиною третьою статті 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення посадові особи відповідного орану діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені відповідного органу.
Отже, відповідні посадові особи не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення.
Статтею 222-1 КУпАП України встановлено, що справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в'їзду-виїзду (стаття 202, частина друга статті 203, стаття 203-1 (щодо порушень, виявлених у пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України, контрольному пункті в'їзду-виїзду або контрольованому прикордонному районі), статті 204-2, 204-4) розглядають органи Державної прикордонної служби України.
Від імені органів Державної прикордонної служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право:
- начальники органів охорони державного кордону та Морської охорони Державної прикордонної служби України та їх заступники;
- інші посадові особи, уповноважені керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону України.
Використання формулювання «Від імені органів Державної прикордонної служби України розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, а не його територіальний орган чи посадова особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах і від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, здійснює управління Державною прикордонною службою України, бере участь у розробленні та реалізації загальних принципів правового оформлення і забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні.
Зміст статті 288 КУпАП щодо можливості оскаржити постанову органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення дає можливість суду зробити висновок про те, що відповідачем у таких справах є саме орган, а не посадова особа.
Покликання апелянта на те, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 є неналежним відповідачем, як на підставу для відмови у задоволенні позову не заслуговує на увагу суду, оскільки співвідповідачем є Адміністрація Державної прикордонної служби України як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Таким чином, процесуальних порушень, які були б підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового про відмову у задоволенні позову, немає. Колегія суддів звертає увагу на те, що центральний орган вправі відреагувати належним чином на виконання судового рішення у спірних правовідносинах.
Колегія суддів не надає оцінки самій суті правопорушення, оскільки апелянт не наводить жодних мотивів з приводу цього.
Виходячи із доказів, наявних в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 286, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України залишити без задоволення, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2024 року у справі №159/5483/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 27.01.2025.