22 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 460/3278/24 пров. № А/857/26934/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Демчик Л.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року, прийняте суддею Борискіним С.А. об 11 годині 39 хвилині у м. Рівному, повний текст складено 23 вересня 2024 року у справі за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги, -
ФОП ОСОБА_1 (надалі - ФОП, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (надалі - ГУ ДПС у Рівненській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень (ППР) №0782673-2410-1709 від 19.08.2022 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2021 рік на суму 45273,00 грн.; №0083861-2410-1709 від 28.04.2023 з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік на суму 49045,75 грн.; визнати протиправною та скасування податкову вимогу №0001742-1303-1700 від 05.04.2023 в частині нарахованого податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості у розмірі 45239,78 грн.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано ППР №0083861-2410-1709 від 28.04.2023 в частині нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік, в розмірі 36784,30 грн.; податкову вимогу №0001742-1303-1700 від 05.04.2023 в частині нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 36784,30 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд виходив з того, що доказів на підтвердження використання об'єкта оподаткування за призначенням у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 , а також не здачі такого об'єкту в оренду, лізинг, позичку матеріали справи не містять.
Доказів подання платником податків ОСОБА_1 станом на час виникнення спірних правовідносин відомостей про об'єкти оподаткування до контролюючого органу матеріали справи не містять, що свідчить про відсутність використання об'єкта нерухомого майна приміщення за призначенням у господарській діяльності.
Також позивачем заява на проведення звірки щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та права на користування пільгою зі сплати податку не подавалась.
Отже, підстави для визнання протиправними та скасування спірних рішень відповідача з огляду на те, що відповідний об'єкт нерухомості, який належить позивачеві, не відносився до об'єктів оподаткування податком на нерухоме майно в 2021 та в 2022 роках, відсутні.
З огляду на не провадження ФОП ОСОБА_2 підприємницької діяльності у період проведення мобілізації, що підтверджено стороною відповідача в ході судового розгляду, нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у такий період 2022 є протиправним.
Відтак, оскаржувана вимога про сплату боргу №0001742-1303-1700 від 05.04.2023 є протиправною лише на суму 36784,30 грн. та підлягає скасуванню саме на цю суму. В іншій частині податкова вимога скасуванню не підлягає.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ДПС у Рівненській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що станом на 08.05.2024 платником податків ОСОБА_1 відомості про об'єкти оподаткування (Повідомлення за ф. № 20-ОПП) до контролюючого органу не подано, що свідчить про відсутність використання об'єкта нерухомого майна: реєстраційний номер об'єкта 31299910 нежитлова будівля - приміщення ТЛ- 40, загальною площею 1509,1кв.м, що розташований за адресою АДРЕСА_1 за призначенням у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 .
Позивачем на підставі пп.266.7.3 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України заява на проведення звірки щодо нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та права на користування пільгою (п.п. «є» п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України) зі сплати податку не подавалась.
Оскільки, у відповідача відсутні докази використання вищезазначених об'єктів безпосередньо у господарській діяльності позивача у 2021 та у 2022 контролюючим органом правомірно визначено грошового зобов'язання із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Висновок суду про протиправність нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у такий період 2022 в період проведення мобілізації суперечить приписам Порядку підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 розділу ХХ «Перехідні положення», який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 29.07.2022 №225, оскільки відповідна заява у відповідності до вимог порядку не подавалася.
Просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та прийняти постанову, якою повністю відмовити в позові.
В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст.229, ст.313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом і з відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з наступними видами діяльності за КВЕД: «16.10 Лісопильне та стругальне виробництво (основний); 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; 46.73 Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням».
Відповідно до класифікатору видів економічної діяльності ДК 009:2010, прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457, основний вид діяльності позивача «16.10 Лісопильне та стругальне виробництво» класифікується у секції С «ПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ».
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 02.09.2009 у справі №14/127, серед іншого, вирішено визнати за підприємцем ОСОБА_3 та підприємцем ОСОБА_1 право власності на приміщення ТЛ-40, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Право власності на об'єкт нерухомого майна - приміщення ТЛ-40, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві приватної спільної сумісної власності, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №27091595 від 21.08.2010.
Відповідно до Технічного паспорта на виробничий будинок приміщення ТЛ-40, розташованого по АДРЕСА_1 , складеного КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації» станом на 10.08.2010, загальна площа приміщень складає 1509,1 кв.м. та складається із основної-1 площею 755,4 кв.м., основної-2 площею 746,2 кв.м., допоміжної-2 площею 7,5 кв.м.
Відповідачем не заперечується, що згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, приміщення ТЛ-40 відноситься до класу 125 «Промислові та складські будівлі».
19.08.2022 Головним управлінням ДПС у Рівненській області винесено податкове повідомлення-рішення №0782673-2410-1709, якими визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлових нерухомості, за 2021 рік, щодо зазначеного вище об'єкта нерухомості, в загальній сумі 45273,00 грн.
28.04.2023 Головним управлінням ДПС у Рівненській області винесено податкове повідомлення-рішення №0083861-2410-1709, якими визначено податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлових нерухомості, за 2022 рік, щодо зазначеного вище об'єкта нерухомості, в загальній сумі 49045,75 грн.
Податковою вимогою, прийнятою Головним управлінням ДПС у Рівненській області, 05.04.2023 №0001742-1303-1700 позивачеві повідомлено про наявність в нього станом на 04.04.2023 боргу зокрема, з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у розмірі 45239,78 грн.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належить встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.
Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться:
а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;
б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;
в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;
г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
ґ) будівлі промислові та склади;
д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);
е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;
є) інші будівлі.
Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України зазначає об'єкти, які не є об'єктами оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Зокрема в підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вказано, що не є об'єктом оподаткування: будівлі промисловості, віднесені до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промислові».
Клас 1251 «Будівлі промислові» в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості», 1251.2 - «Будівлі підприємств чорної металургії», 1251.3 - «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості», 1251.4 - «Будівлі підприємств легкої промисловості», 1251.5 - «Будівлі підприємств харчової промисловості», 1251.6 - «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості», 1251.7 - «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості», 1251.8 - «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості», 1251.9 - «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, з аналізу пп. «є» пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України вбачається, що не лише цільове призначення будівлі згідно правовстановлюючих документів, а й фактичне її використання як об'єкту промисловості, є підставою для застосування пільги з оподаткування відповідно до вказаної норми Податкового кодексу України.
Слід зазначити, що застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Законодавець визначає три критерії застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України:
1) об'єкт оподаткування є будівлею промисловості, віднесеною до групи «Будівлі промислові та склади» (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000;
2) використовується за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;
3)не здається власниками в оренду, лізинг, позичку.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 39 Закону України від 25 березня 1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати правильним висновок суду першої інстанції про поширення на фізичну особу-підприємця, прийнятого на військову службу за призовом під час мобілізації, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду, пільги щодо звільнення від нарахування податків.
Зазначене відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 04 лютого 2020 у справі №260/117/19.
За змістом Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» метою його прийняття є, зокрема запровадження норм щодо поширення соціального захисту на військовослужбовців.
Відповідно до ч.3 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції Законів України №1169-VII від 27.03.2014; № 116-VIII від 15.01.2015; із змінами, внесеними згідно із Законом № 3633-IX від 11.04.2024) за громадянами України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.
Судом із копій наказів від 14.03.2022 №19, від 17.10.2023 №78-РС встановлено, що в період з 14.03.2022 по 17.10.2023 позивач перебував на військовій службі за призовом під час мобілізації у складі Військової частини НОМЕР_1 без припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, проте без провадження ним підприємницької діяльності, що відповідачем не заперечувалося.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що з огляду на непровадження ФОП ОСОБА_2 підприємницької діяльності у період проведення мобілізації, що підтверджено стороною відповідача в ході судового розгляду, нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у такий період 2022 є протиправним.
Згідно з наявним у матеріалах справи Розрахунком податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період січень-березень 2022, по об'єктах оподаткування, які належать ОСОБА_1 , загальна сума вказаного податку становить 12261,45 грн.
Тому, ППР №0083861-2410-1709 від 28.04.2023 в частині нарахованого податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, за 2022 рік, в розмірі 36784,30 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно, вірним також є висновок суду першої інстанції, що оскаржувана вимога про сплату боргу №0001742-1303-1700 від 05.04.2023 є протиправною на суму 36784,30 грн. та підлягає скасуванню саме на цю суму.
З приводу покликання апелянта на те, що висновок суду першої інстанції про протиправність нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, у такий період 2022 в період проведення мобілізації суперечить приписам Порядку підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 розділу ХХ «Перехідні положення», то таке не заслуговує на увагу, оскільки ч.3 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено припинення здійснення підприємницької діяльності у зв'язку з мобілізацією.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що Порядок від 29.07.2022 №225, на який покликається скаржник, набрав чинності вже після мобілізації позивача та передбачав подати заяву до 30.09.2022, тобто коли позивач перебував у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відтак, колегій суддів не надає оцінки судовому рішенню в частині відмови у задоволенні позову.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі №460/3278/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 27.01.2025.