28 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/10724/24 пров. № А/857/30438/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 380/10724/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дії та бездіяльності протиправними,
місце ухвалення судового рішення м.Львів
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїБратичак У.В.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якій просив стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 270030,13 грн (двісті сімдесят тисяч тридцять гривень 13 копійок).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 380/10724/24 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що станом на день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунку у повному обсязі. Вказує, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2023 у справі №380/14514/23 відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 27.04.2024. Таким чином, за твердженням позивача, після того, як відповідач у повному розмірі розрахувався із позивачем, в нього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. При цьому зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що підставою для звернення із позовом до суду у справах про стягнення середнього грошового забезпечення №380/1508/24 та №380/10724/24 було два різні та окремі порушення трудового законодавства, які допущені військовою частиною НОМЕР_1 .
Крім того вказує, що ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції залишив поза увагою, правові висновки Верховного Суду щодо розрахунку середнього грошового забезпечення з урахуванням статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, викладеній згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, а також з урахуванням даної статті у редакції до запровадження зазначених змін.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з несвоєчасним проведення розрахунку при звільненні рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі №380/1508/24 на відповідача вже було покладено обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 62679,49 грн відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України у різних редакціях.
Стаття 117 КЗпП України у новій та діючій редакції передбачає можливість лише одноразового стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 6 місяців; право на звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає у разі фактичного розрахунку щодо всіх виплат, які нараховані, або щодо яких існує спір про їх розмір, а тому повторне стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні окремо по кожній із виплат виключається.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді командира роти зв'язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення.
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних сил України (по особовому складу) від 26.02.2021 №61 позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом “б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» .
Відповідно до Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №54 від 19.03.2021 позивача ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 19.03.2021.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2023 у справі №380/14514/23 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01.02.2020 по 19.03.2021 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.02.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2021 по 19.03.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
27.04.2024 на виконання вищевказаного судового рішення позивачу було виплачено недоплачене грошове забезпечення у розмірі 148915,25 грн, що підтверджується випискою по картці.
Позивач вважає, що оскільки виплата грошового забезпечення відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку в редакції даної статті до 19.07.2022 та за шість місяців затримки розрахунку після 19.07.2022.
Наведене і зумовило позивача звернутися до суду з даним позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством. Разом з тим, спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статтей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення позивача.
Отож, обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
При цьому, звільнення позивача зі служби відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частинами 1 і 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України прямо визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення зі служби грошового забезпечення в повному обсязі за період затримки такого розрахунку.
З матеріалів справи убачається, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 19.03.2021. На виконання рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2023 у справі №380/14514/23 недоотриману частину грошового забезпечення на виконання в сумі 148915,25 позивачу перераховано на картковий рахунок 27.04.2024.
Отож, відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення зі служби (19.03.2021) остаточний розрахунок та не виплачено у повному розмірі належних коштів, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Щодо визначення конкретної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затв. Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 р., середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).
Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, середньодений розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Як наслідок до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100 з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
Згідно довідки № 116 від 09.06.2023р. про нараховане позивачу грошове забезпечення (додано до позову):
грошове забезпечення позивача за січень 2021 року становить 18 590,77 грн.
грошове забезпечення позивача за лютий 2021 року становить 20 817,67 грн.
Крім того, згідно довідки-розрахунку № 279 щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 по 19.03.2021 (на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2023р. у справі №380/14514/23):
донараховане забезпечення позивача за січень 2021 року становить: 5 319,60 грн.
донараховане забезпечення позивача за лютий 2021 року становить: 5 319,60 грн.
Таким чином загальний розмір грошового забезпечення Позивача (з урахуванням його перерахунку із зростанням прожиткового мінімуму на підставі рішення суду у справі №380/14514/23) становить:
за січень 2021 року: 18 590,77 грн. + 5 319,60 грн. = 23 910,37 грн.
за лютий 2021 року: 20 817,67 грн. + 5 319,60 грн. = 26 137,27 грн.
Середньоденне грошове забезпечення (заробітна плата) позивача дорівнює: (23 910,37 грн.+ 26 137,27 грн.) / 59 днів = 848,27 грн.
Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 20.03.2021р. (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 26.04.2024р. (день, що передує дню остаточного розрахунку згідно рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2023 у справі №380/14514/23).
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23.
Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 1 липня 2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року текст статті 117 викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 20.06.2024 року у справі № 120/10686/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини:
з 20.03.2021р. до 18 липня 2022 року;
з 19 липня 2022 року по 26.04.2024р (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України, що складає 184 дня).
За змістом правового висновку, відображеного у постанові КАС ВС від 20.06.2024 року у справі № 120/10686/22 слідує:
« 57. Варто врахувати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
За обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні…».
Що ж стосується висновку суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову, позаяк стаття 117 КЗпП України у новій та діючій редакції передбачає можливість лише одноразового стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 6 місяців і таке право реалізовано позивачем згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі №380/1508/24 на відповідача вже було покладено обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 62679,49 грн відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України у різних редакціях, то колегія суддів зазначає наступне.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2023р. у справі №380/15730/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням січня 2008 року як місяця, для обчислення індексу споживчих цін при проведенні індексації грошового забезпечення («базового» місяця) та з урахуванням виплачених сум.
На виконання вказаного судового рішення 24.12.2023р. ОСОБА_1 було виплачено індексацію грошового забезпечення за рішенням суду у справі №380/15730/22 в сумі 63 693,23грн.
За наслідками обумовленої виплати, позивач звернувся з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення у справі №380/1508/24 у зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні. Підставою для такого звернення у названій справі слугували протиправні дії військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 у розмірі 63 693,23грн.
За результатом розгляду вказаного адміністративного позову рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі №380/1508/24 на відповідача покладено обов'язок щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 62679,49 грн відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України за порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 року.
Розмір середнього грошового забезпечення, яке стягнуте з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2024р. у справі № 380/1508/24 становить 62 679, 49 грн.
При цьому, загальна сума середнього грошового забезпечення з урахуванням законодавчого обмеження компенсації шестимісячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023) мала б становити: 184 дні х 848,27 грн. (середньоденний заробіток) = 156 081,68 грн.
Як наслідок, при зверненні до суду з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення у справі №380/1508/24 та при ухваленні судового рішення не вирішувалося питання про виплату усієї суми середнього грошового забезпечення у розмірі 156 081,68 грн, а лише суми пропорційно співмірної майновій втраті позивача, яка пов'язана із затримкою виплати індексації грошового забезпечення та заявлених до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, наслідком чого стало задоволення вимоги позивача про стягнення суми середнього грошового забезпечення у розмірі 62679,49 грн відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України за порушення строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 року.
Отож, визначена у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі №380/1508/24 сума середнього грошового забезпечення у розмірі 62679,49 грн є сумою, яка є виключно пропорційно співмірною до майнової втрати позивача пов'язаної з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 року.
При цьому, вказана сума середнього грошового забезпечення не включає відшкодування майнової втрати позивача, визначеної у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення за 2020- 2021 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2021 роки, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Також колегія суддів зазначає, що ст. 117 КЗпП України не містить правової норми, яка б передбачала можливість лише одноразового стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2023р. у справі №380/14514/23 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 :
- здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.02.2020 по 31.12.2020, грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
- здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2021 по 19.03.2021, грошової допомоги на оздоровлення за 2021 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
27.04.2024 на виконання вищевказаного судового рішення позивачу було виплачено недоплачене грошове забезпечення у розмірі 148915,25 грн, що підтверджується випискою по картці.
Отож, підставою для такого звернення з адміністративним позовом у цій справі слугують протиправні дії військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 названих вище видів грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2020 та 01.01.2021 років.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення у розмірі який є пропорційно співмірним до майнової втрати позивача пов'язаної з порушенням строків виплати грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2020 та 01.01.2021 років.
Вирішуючи питання розміру середнього грошового забезпечення з урахуванням майнової втрати позивача (148915,25грн) пов'язаної з порушенням строків виплати грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 01.01.2020 та 01.01.2021 років згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2023р. у справі №380/14514/23, колегія суддів зазначає наступне.
Розрахунок середнього грошового забезпечення за період з 20.03.2021р. по 18.07.2022р.:
Кількість днів у даному періоді становить: 486 календарних днів.
Загальна сума середнього грошового забезпечення за період з 20.03.2021р. по 18.07.2022р. становить: 486 днів х 848,27 грн. (середньоденний заробіток) = 412 259,22 грн.
Водночас, як зазначено вище при визначенні середнього заробітку суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, з урахуванням середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 805/3167/18-а, від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18.
З огляду на викладені вище правові висновки Верховного Суду при розрахунку середнього грошового забезпечення за період з 20.03.2021р. по 18.07.2022р. слід врахувати принцип співмірності з урахуванням таких обставин, як розмір несвоєчасно виплаченої позивачу суми грошового забезпечення у справі №380/14514/23 у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві виплат при звільненні.
Загальний розмір належних ОСОБА_1 при звільненні виплат складає 538 824,03 грн., з яких:
1. Фактично та своєчасно виплачене грошове забезпечення при звільненні у березні 2021р. 326 215,55 грн. складає (60,54%).
- грошове забезпечення за березень 2021р. в сумі 11 770,35 грн.
- одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 254 782,80 грн.
- компенсація за невикористану відпустку УБД в сумі 59 662,40 грн.
2. Індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 28.02.2018 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.05.2023р. у справі №380/15730/22 в сумі 63 693,23 грн. (вказана у виписці про зарахування коштів 24.12.2023) складає (11,82%).
При здійсненні вказаного розрахунку частка 11,82% яка припадає на індексацію грошового забезпечення не входить до розрахункової частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення.
3. Грошове забезпечення за період з 01.02.2020 по 20.03.2021, грошова допомога на оздоровлення за 2020 та 2021 роки, матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань за 2020 та 2021 роки, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби, грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення, з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2023р. у справі №380/14514/23 в сумі 148 915,25 грн. (вказана у виписці про зарахування коштів 27.04.2022) складає (27,64%).
Отож з урахуванням відсоткової частки виплати проведеної на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2023р. у справі №380/14514/23 в сумі 148 915,25 грн, сума середнього грошового забезпечення за період з 20.03.2021р. по 18.07.2022р. з урахуванням принципу співмірності становить: 486 днів х 848,27 грн. (середньоденний заробіток) х 27,64% = 113 948,45 грн.
Розрахунок середнього грошового забезпечення за період з 19.07.2022р. по 26.04.2024р. (день, що передує дню остаточного розрахунку).
Як уже зазначалось, статтею 117 КЗпП України в редакції до 19.07.2022 року, встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо висновується із цієї норми.
Статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, тобто після 19.07.2022 року передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведене свідчить, що зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців».
37. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні.
При цьому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема компенсація працівникам втрат частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці».
До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).
Отже, відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.
Такий висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 19 травня 2020 року в справі № 761/35141/17 (провадження № 14-474цс19).
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи без проведення повного розрахунку, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України, механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні обмежена в часі, водночас не залежить від розміру невиплаченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам порушеного права працівника. За таких умов зазначений обов'язок стає несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
В іншому ж випадку присудження виплат у межах шести місяців та повному обсягу за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі №380/1508/24 виключало б задоволення вимог у цій справі, однак такого здійснено судом не було.
Підсумовуючи викладене з метою захисту порушеного права позивача та з урахуванням відсоткової частки виплати проведеної на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2023р. у справі №380/14514/23 в сумі 148 915,25 грн та законодавчого обмеження компенсації шестимісячним строком кількість днів у періоді (з 19.07.2022 по 18.01.2023) становить 184 дні, загальна сума середнього грошового забезпечення з урахуванням законодавчого обмеження компенсації шестимісячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023) становить: 184 дні х 848,27 грн. (середньоденний заробіток) х 27,64%= 43140,98 грн.
Отже, загальна сума середнього грошового забезпечення, на яку має право позивач відповідно до статті 117 КЗпП України в редакціях до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом № 2352-ІХ і після цього, становить 157089,43 грн. (113 948,45 грн. + 43140,98 грн).
Однак, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
З урахуванням викладеного, колегія суддів зважає на поведінку позивача у даній справі та враховує, що із позовом про нарахування та стягнення грошового забезпечення позивач звернувся до суду зі збігом тривалого часу понад два роки, від дати звільнення, що значно вплинуло на розмір розрахованого середнього заробітку за несвоєчасну виплату позивачу грошового забезпечення, а тому присудження вище розрахованої суми (яка враховує збіг тривалого строку звернення до суду за захистом порушеного права позивача на грошове забезпечення виплати виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного року) не відповідає критерію пропорційності з урахуванням принципів розумності та справедливості.
Як наслідок, на переконання колегії суддів справедливою сумою компенсації середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні позивачу є сума, яка відповідає 50% розміру несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення, яка підлягає присудженню на користь позивача у розмірі 78544,72 грн.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження частково, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені за відсутності повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати з прийняттям нового про часткове задоволення позову.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 380/10724/24 скасувати.
Ухвалити постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 78544,72 грн (сімдесят вісім тисяч п'ятсот сорок чотири гривні 72 коп).
У задоволенні решти вимог адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос