14 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/4704/24 пров. № А/857/28493/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Гінди О.М., Ніколіна В.В.,
при секретарі судового засідання: Березюк Д.О
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №260/4704/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,(головуючий суддя першої інстанції - Микуляк П.П., час ухвалення - 11:41год, місце ухвалення - м. Ужгород, дата складання повного тексту-21.10.2024),-
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, яким просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області №1514 від 18 червня 2024 року, «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських ГУНП в Закарпатській області» в частині застосування дисциплінарного стягнення до мене - інспектора взводу №3 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області лейтенанта поліції ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 19 червня 2024 року №131 о/с «По особовому складу», яким ОСОБА_1 було звільнено зі служби за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію»;
- поновити ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді інспектора взводу №3 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області;
-зобов?язати Головне управління Національної поліції в Закарпатській області з дати видання наказу про скасування наказу від 18 червня 2024 року №1514 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських ГУНП в Закарпатській області та наказу від 19 червня 2024 року №131 о/с «По особовому складу» звільнити ОСОБА_1 на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» за власним бажанням відповідно до поданого рапорту;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме з 20 червня 2024 року по дату ухвалення судового рішення з розрахунку 954 грн. середньоденного грошового утримання, із утриманням із цієї суми обов?язкових податків та зборів;
-допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній до звільнення посаді заступника начальника відділу поліції - інспектора взводу №3 роти №1 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції у Закарпатській області, з 20 червня 2024 року та в частині стягнення з Головного управління Національної поліції у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 29107
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року заяву представника відповідача - Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про залишення позовної заяви без розгляду - задоволено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є такою, що необґрунтовано перешкоджає подальшому провадженню у справі через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апелянт зазначає, що судом безпідставно не враховані вкрай несприятливі умови підготовки та подання адміністративного позову оскільки 16 червня 2024 року він отримав травму, звернувся до найближчого медичного закладу, де йому діагностовано розтягнення та перенапруження п?ятково-малогомілкової зв?язки гомілковостопного суглоба, на ліву ногу покладений гіпс та відкритий лікарняний, що підтверджується медичним висновком про тимчасову непрацездатність.
З урахуванням наведеного просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скориставшись наданим правом, приписами чинного процесуального законодавства, ГУНП в Закарпатській області в особі свого представника Олашин Оксани Михайлівни було подано відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 року - без змін.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справ представник позивача апеляційну скаргу підтримала з підстав наведених у скарзі, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 19.06.2024 року позивачу було надіслано витяг з наказу про звільнення ГУНП в Закарпатській області від 19.06.2024 року про звільнення та окремо витяг з наказу ГУНП в Закарпатській області від 18.06.2024 № 1514, яким притягнуто до дисциплінарної відповідальності позивача у вигляді звільнення.
Спірні накази позивачем отримано ще 27 липня 2024 року, про що позивач самостійно зазначив у позовній заяві тобто 15 - ти денний строк завершився 11 серпня 2024р.
Суд першої інстанції позовну заяву залишив без розгляду з тих підстав, що позивачем пропущений строк звернення до суду.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Статтею 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Чинне законодавство встановленими строками обмежує звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює їх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.
Як уже зазначалось вище, відповідно до ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, встановлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
При цьому, служба в поліції має особливий характер та всі правовідносини побудовані на спеціальних нормах законодавства України, таких як Дисциплінарний статут Національної поліції України, Закон України «Про Національну поліцію» інші відомчі нормативно-правові акти.
Згідно з ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VІІІ підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується Законом.
Дисциплінарний статут Національної поліції України затверджений Законом України від 15.03.2018 року №2337-VIII визначено сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 р. №64/2022, затвердженого Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 p., в Україні введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває по сьогоднішній день.
Розділом V Дисциплінарного статуту Національної поліції України визначені особливості проведення службового розслідування в період дії воєнного стану.
Згідно ч. 4 ст. 31 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» у період дії воєнного стану поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
Позивач оскаржує наказ начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 18 червня 2024 року №1514 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських ГУНП в Закарпатській області» в частині застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та наказ начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 19 червня 2024 року №131 о/с «По особовому складу», яким позивача звільнено зі служби.
Суд першої інстанції вірно встановив, що позивачу було відомо і раніше про вказані накази, однак самі накази було отримано тільки 27 червня 2024 року, про що сам позивач зазначив у позовні заяві і на даний факт звернув увагу представник відповідача.
Водночас адміністративний позов було відправлено поштовим зв'язком 15.07.2024 року, що підтверджується відтиском штемпеля на конверті.
Суд отримав вказаний конверт 19.07.2024р.
Як уже зазначалось вище, до правовідносин, які склались у цій справі необхідно застосовувати положення частини четвертої статті 31 Дисциплінарного статуту, які передбачають оскарження наказу про звільнення протягом 15 днів з дня ознайомлення з відповідним наказом, тобто у даному випадку підлягають застосуванню норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут Національної поліції України.
Отже, позивачем пропущений 15-денний строк звернення до суду із даним позовом.
Щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду.
Апеляційний суд зауважує, що підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання, заяви (скарги).
Отже, лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права звернення із позовом у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск такого строку з поважних причин.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Апелянт вказує на те, що підставами поважності пропуску строку звернення до суду слугувало те, що у період з 16.06.2024 року по 12.07.2024 року він перебував на лікарняному, а також те, що з наказом про звільнення його було ознайомлено лише 27.06.2024 року.
Апеляційний суд вважає такі необґрунтованими з огляду на наступне.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суд звертає увагу, що строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, та запобігає зловживанням.
Інститут строків в судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Стаббігс та інші проти Великобританії» (Stubbings and Others v. the United Kingdom, §§ 51-52) визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Колегія суддів зауважує, що стороною позивача жодним чином не доведено про існування якихось об'єктивних причин, які перешкоджали йому дізнатися про притягнення його до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення, і про те, що такі причини перебувають у наслідковому зв'язку з пропуском 15- денного строку звернення до суду.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що у матеріалах справи наявний Ордер на надання правової допомоги ОСОБА_1 адвокатом від 10 липня 2024 року, який виданий на підставі договору про надання правової допомоги б/н від 28 червня 2024 року ( а.с. 44).
Тобто між позивачем та адвокатом 28 червня 2024 року вже був укладений договір про надання на правової допомоги, отже на наступний день після отримання оскаржуваних наказів, коли позивач знаходився вже на лікарняному адвокат так само мав можливість в строк передбачений Дисциплінарним статут Національної поліції України подати позов від імені позивача до суду, що передбачено ст. 160 КАС України.
Наведені вище обставини свідчать про неналежну організацію позивачем процесу з підготовки позовної заяви, що є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.
З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства, суд першої інстанції вірно висновував, що позивач жодним чином не обґрунтував, що не мав об'єктивної можливості своєчасно дізнатись про прийняття оскаржуваного наказу про звільнення із служби в поліції від 19.06.2024 року та звернутись до суду в межах встановлених Кодексом адміністративного судочинства України строків звернення до суду.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст.240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 КАС України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
За правилами ст.139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування ухвали суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №260/4704/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. М. Гінда
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 24.01.25