Ленінський районний суд м.Полтави
Справа № 553/2286/24
Провадження № 2/553/180/2025
Іменем України
28.01.2025м. Полтава
Ленінський районний суд м. Полтави в складі:
головуючого судді: Тимчука Р.І.,
за участю секретаря: Штанька С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
15.08.2023 року представник ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» звернувся до суду з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позивач просив стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість:
1) за кредитним договором № 4951437 від 13.11.2021, укладений між відповідачем та ТОВ «Мілоан» у розмірі 19850,25 грн., яка складається з наступного: 4500,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 14850,25 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків; 500,00 грн. - прострочена заборгованість за комісією;
2) а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 21.08.2024 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надавши заяву з проханням проводити розгляд справи без його участі, в якій зазначив, що позов підтримує, просить задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач, будучи належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, в судове засідання повторно не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, не подав відзив на позовну заяву.
За змістом ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Враховуючи викладене, відповідно до положень ст. 280 ЦПК України, за згоди позивача, судом ухвалено рішення при заочному розгляді справи.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13.11.2021 року ТОВ «Мілоан» уклав кредитний договір № 4951437 з відповідачем. 23.02.2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено Договір про відступлення права вимоги № 81-МЛ року, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
Відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунках заборгованості за договором.
У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором № 4951437 від 13.11.2021 року, укладеним між відповідачем та ТОВ «Мілоан», утворилась заборгованість у розмірі 19850,25 грн., яка складається з наступного: 4500,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 14850,25 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків; 500,00 грн. - прострочена заборгованість за комісією. Отже, заборгованість до стягнення становить - 19850,25 грн.
Тому, представник ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 4951437 від 13.11.2021 року у розмірі 19850,25 грн.
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) і до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 р. у справі № 6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Отже, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги за вказаним вище кредитним договором до боржника ОСОБА_2 .
Наданий позивачу кредит є споживчим, тому на правовідносини сторін поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Пунктом 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Згідно з абзацом третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.
У зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Відтак, підпунктом 1.5.1 пункту 1 кредитного договору позичальнику фактично встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту у виді щомісячної комісії.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29, 31.33 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) дійшла такого висновку: «З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів (п. 31.25 постанови).
Суд звертає увагу, що підпунктом 1.5.1 пункту 1 спірного кредитного договору встановлено комісію за надання кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Таку плату встановлено без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд вважає, що умова підпункту 1.5.1 пункту 1 кредитного договору щодо встановлення комісії за надання кредиту, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості, є нікчемною.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, відповідач в добровільному порядку заборгованість за кредитним договором не погасив, чим порушив вимоги договору і цивільне право позивача підлягає судовому захисту. При цьому, доказів погашення заборгованості суду не надав. Правильність розрахунку щодо основного тіла кредиту та відсотків банком доведена, така ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Водночас, у зв'язку із встановлення судом нікчемності положення підпункту 1.5.1 пункту 1 кредитного договору щодо встановлення комісії за надання кредиту щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості, наявні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії у розмірі 500,00 грн.
З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 19350,25 грн. (яка складається з наступного: 4500,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 14850,25 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків).
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При пред'явленні позову позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн. Відтак, пропорційно розміру задоволених позовних вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути 2361,35 грн. судового збору.
Керуючись статтями 12, 13, 76-82, 89, 141, 211, 223, частиною 2 статті 247, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) заборгованість за кредитним договором № 4951437 від 13.11.2021 в розмірі 19350,25 грн. (яка складається з наступного: 4500,00 грн. - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 14850,25 грн. - прострочена заборгованість за сумою відсотків).
В задоволенні іншої частини позовних вимог, а саме стягнення заборгованості по комісії - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236) судові витрати, що складаються з суми сплаченого судового збору у розмірі 2361,35 грн.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте Ленінським районним судом міста Полтави за письмовою заявою відповідача, яка може бути ним подана протягом тридцяти днів з дня його складення.
Відповідач, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиР. І. Тимчук